Галицько-Волинська держава у часи правління Данила Галицького

Історія Галицько-Волинського князівства бере свій початок з 1199 року, коли Волинський князь Роман Мстиславович (1160–1205), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося вперше об’єднати галицькі та волинські землі в єдине князівство. Але у 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув. Після цього потужне державне утворення фактично розпалося. Галицькі бояри не були зацікавлені у відновленні єдиного Галицько-волинського князівства та організували заколот, унаслідок якого вдова Романа Мстиславича Ганна з малолітніми синами Данилом і Васильком змушена була тікати з Галича у Володимир-Волинський, а потім у Польщу.

Данило повертається на політичну арену у 1230р, коли йомуі вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті Це повторилося 1233 р. Оскільки боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набирала характеру визвольної війни за державну незалежність Романовичі спирались на широкі кола населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали міські купці і ремісники. Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади. Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян — общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про «доброго князя» уже в той час були поширені в народі.В результаті тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтримку Угорського королівства.

Данило з братом Васильком вів активну боротьбу за об’єднання усіх галицько-волинських земель. З цією метою він створюєнебачене раніше на Русі військо – регулярну професійну піхоту. Добре озброєна і навчена, вона принесла князеві усі його великі перемоги. У1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. У 1238 р. розгромив лицарів тевтонського ордену у місті Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна. За словами літопису, Данило напередодні проголосив «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)». Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого і хороброго воєводу, якому і довелось керувати обороною міста.

Столицею свого князівства Данило Романович обрав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк Літописець показує планомірний, цілеспрямований характер містобудівельної діяльності Данила і його брата Василька Романовича. 3 їх наказу були споруджені міста — замки Данилів, Крем'янець, Угровеськ та інші. Фортифікаційна і будівельна діяльність Романовичів була дуже своєчасною. Батий на початку 1241 р рушив на Волинь, побачивши, що не зможе взяти Крем'янець і Данилів, відступив. Галицько-Волинська земля потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства. Це дозволило відразу ж після відходу орди приступити не тільки до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових. Зокрема було зведено могутні укріплення Холма, збудовано Львів, який названо за ім'ям Данилового старшого сина Лева Одночасно і далі доводилось воювати з непокірними боярами.

В 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками коло м. Ярослава на Сяні Ярославська битва, в якій Данило підтвердив славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупинила агресію угорських феодалів на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанцією.

Проте діяльність Данила Галицького була перервана татаро-монгольською навалою. Ще у 1223 р. галицькі війська брали участь у битві на р. Калці. Однак зашкодити навалі Батия в Данила Галицького не зміг. Зокрема втрачено великі міста – Галич, Володимир, Кам’янець.Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. «О, гірша будь-якого зла честь татарська!» — написав з цього приводу літописець. Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах йшов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати передишку і зібрати сили для вирішальної боротьби. Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам.Однак після приходу 1258 р. величезного війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець Львів, Володимир, Луцьк, Кременець.на доказ того, що вони «мирники» орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.

Данило проводив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога син Данила Роман одружився з Гертрудою і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (в результаті тривалої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів).

В антитатарській політиці Данило Галицький намагається заручитися підтримкою папи римського Інокентія IV. У 1254 р. в м.Дорогочині Данило був коронований папським легатом. Місцем коронації він обрав Дорогичин, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.

Помер і похований у збудованому ним місті Холмі. Українська історіографія вважає Данила Галицького одним з найвидатніших руських князів, який в несприятливих умовах ворожого оточення зумів не лише згуртувати галицькі і волинські землі, але й перетворити князівство у високорозвинену державу, до якої з Великою повагою ставилися в Європі.

Історичне значення

– Київська Русь і її спадкоємиця – Галицько-Волинська держава стали основою формування української народності.

Роль Галицько-Волинського князівства як основного політичного центру всієї України після занепаду Києва була дуже значною. Саме воно формувало ідею державності на українських землях, оберігаючи їх від поневолення сусідніми державами. Продовжуючи кращі традиції української національної культури, Галицько-Волинське князівство разом із тим забезпечило плідний вплив на культуру західноєвропейських цивілізацій.

№8. Українські землі під владою Литви, Польщі та інших держав (с14-п 16 ст.)

Занепад Г-В князівства призвів до серйозних зміг у становищі українських земель. Протягом 14-15 ст між могутніми сусідами розпочалася боротьба за оволодіння Україною. В результатіі Україну було поділено між кількома державами, а її статус упав до рівня периферійної провінції.

Через 9 днів після смерті юрія Болеслава ІІ коль Польщі Казимир ІІ вступив у Галичину. У плани галицького боярства не входило йти під владу Казимира ІІІ. Тому вони встановили свою владу, обравши правителем Дмитра Дедька. Г-В військо разом з татарами вступило на територію Польщі, після чого поляки мусили визнати Дедька фактичним правителем Галичини і підписати з ним угоду про нейтралітет. Тим часом Волинське боярство шукало собі князя, спинившись на кандидатурі Любарта Гедимінговича, який вважався спадкоємцем Юрія –Болеслава ІІ. Вони розраховували на підтримку Литви у боротьбі з татарами та угорським й польським королем. З цього моменту 1340 єдності Г-В князівства настав кінець. Аоно розбилося на дві групи: боярську республіку Галичину і князівство Волинь. Коли у 1344 році помер дедько казимир ІІ не відмовився від ідеї загарбати Галичину. Заручившись нейтралітетом татар у 1349 році захопив Львів, Белз, Володимиром. Любар зумів втримати Луцьк, а за наступний рік волиняни відвоювали частину власних земель.

Протягом 50-60 рр 14 ст між Польщею та Литвою точилися війни. У 1352 р Казимир з великим військом обложив фортецю Белз. Похід був невдалим, підписавши перемир*я галичина лишалася за Польщею, а Волинь – Литвою..на галичині Казимир усіляко зміцнював свої позиції, відбирав маєтки у дворян, що підтримували литовського князя, роздавав землі полякам і тим хто ставився прихильно до Польщі. В окуповані міста запрошував ремісників – німців, поляків, надаючи їм широкі права.

Боротьба з Литвою, відновившись після перемир*я, відновилася ще на 30 років. Казимиру ІІ вдалося заручитися підтримкою татар, тевтонського ордену й захопити Белз, Холм,Володимир. Після смерті казимира у 1370 році литовці зайняли Волинь.. Любарт зробив спробу об*яєднати дві землі, але це було невдалим. Тривалий наступ польських та литовських військ закінчився тим, що Галичина увійшла до складу Польщі, спочатку зберігавши повну автономію.. розпочалася політика полонізації, селяни втрачали право самостійно розпоряджатися своїм майном, прикріплювалися до свого помешкання і пана. Міщанство занепадало, оскільки оселилося багато чужоземних купців та ремісників. Корінних мешканців українських міст обмежували в праві займатися торгівлею.польські королі запровадили магдебургське право, яким мали право займатися лише католики.. православні були обмежені у своїх правах, навіть жили в окремих районах.

Займаючи білоруські та українські землі, литовські князі не чіпали місцевих порядків. Від місцевого люду вимагалося лише визнання зверхносі великого князя литовського. Литовські намісники швидко переймали традиції місцевого населення, мову, а дехто навіть і православну віру. Збирання українських земель найактивніше відбувалося за ольгерда, підкорив Київщину,Переяславщину, вигнавши монголо-татар, 1363 р розбив їх біля синіх вод. Йому вдалося вибити ординців з Поділля. 90 відсотків усієї території Литовського князівства являли східнослов*янські землі. Литовці зазнали надзвичайного культурного і релігійного впливу з боку слов*янських народів, перйняли військову організацію, адмінустрій, систему господарювання. Називалося Литовсько-Руським князівством.

Наступною знаковою подією стала кревська унія 1385 рокі – шлюб між литовський князем Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Він мав посили позиції двох держав зі спільним ворогом – Тевтонськи орденом. Ягайло мав прийняти католицизм, хрестити литовське населення і приєднати всі землу до Польщі. Він отримав ім8я Владислава ІІ, був коронований польською короною. Король Польщі одночасно вважався і великим князем Литовським. Унія загрожувала існуванню князівства, що породило протистояння з Вітовтом, ке закінчилося 1392р угодою в Острохі, згідно з якою Вітовт став великим князем литовськимє. Він провадив полятику ліквідації уділів на українських землях, насуджуючи власних намісників.

У 1401 році у Вільно було підписано унію, за якою Вітовт став довічним правителем Литви, визнав васальну залежність від польщі. Після Грюнвальдської битви зміцнилося становище Вітовта. Політичну незалежність Литви закріпила Городельська унія 1413 р, де визнавалося литовську державність. Наступ литви на незалежність удільних князівств призвела до того, що вони часто звертаються до православної Московії.. останнім значним виступом бул повстання під проводом Глинського у 1508 році, але повстання не набуло всенародного характеру, він утік до Московії.

Угорщина, Туреччина, Московія. З ХІІ ст. влада київських князів на території Закарпаття занепадала, угорські феодали активно проникали, займаючи найродючіші землі в долинах річок. Слов*яни були витісненя для життя в гори. В 13 ст угорські феодали загарбали частину галицько-волинських земельі надовго утвердилися на території Закарпаття. Карпатські гори стали кордоно між Руссю та Угорщиною. Буковина також була загарбана Угорщиною після розпаду Г_В князівства. З к 14 ст. Пн буковиною стали управляти намісники угорських володінь.

Крим, який після половецьких набігів був відрізаним від КР, перебував під владою татар. На п 15 ст. крим переходив від одного татарського феодала до іншого. Золота орда, ослаблена внутрішніми суперечкаим розпалася на окремі орди. У 30-ті роки 15 ст кримські татари утворили власну державу, яка у 1445 році здобула незалежність під назвою Кримське ханство

У 14 ст Московське князівство значно зміцніло за рахунок об*єднання північно-східних давньоруських земель

Дата добавления: 2015-08-21