Давні слов’яни на території України

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з'ясовано. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (И—І тис. до Н. X.). Вперше про слов'ян-венедів згадують римські автори І—II ст.. Пліній Старший, Тацит, Птолемей. З VI ст. про слов'ян дещо ширше говорять візантійські історики Прокопій Кесарійський, Менандр Протиктор, Маврикій Стратег та ін. Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавинів. на рубежі нової ери слов'яни сформувалися як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угро-фінами. Вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На поч. нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група.

Антське об'єднання Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в державну формацію антів (етнонім "анти", на думку лінгвістів, іранського походження і означає людей, що перебувають на окраїні,рубежі), яка займала територію між Дністром і Дніпром, а в період найвищого свого піднесення простягалася від Дону до Румунії й далі на Балкани. Не відома загальна кількість племен, що входили до складу цього об'єднання. Але з повідомлення Готського історика Йордана про полонених антських старшин випливає, що їх було не менше 70.В Антському державному об'єднанні панував демократичний лад. Прокопій Кесарійський писав, що склавинами та антами не править хтось один, але здавна управляє ними народне зібрання і всі справи, добрі чи лихі, вирішуються спільно. За часів загальної небезпеки вони обирали правителя, авторитет якого визнавав увесь народ. Поступово реальна влада зосереджувалася в одних руках.

Повідомляючи про побут і звичаї слов'ян, зокрема антів, у VI ст., візантійський імператор Маврикій Стратег зазначав: "Вони живуть вільно і не дають нікому поневолити себе або підкорити. їх дуже багато в країні, і вони досить витривалі, переносять легко і спеку, і холод, і дощ, і неприкритість тіла, і убозтво. Маючи досить сильну військову організацію, анти, яких М.Грушевський вважав предками українського народу, вели успішні війни зі своїми сусідами. Воєнні походи спочатку були справою добровільною, в них брали участь всі бажаючі. Пізніше починає виділятися дружина, для якої війна стає професійним заняттям та засобом збагачення. Можновладці експлуатували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність останніх була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в полон десятки тисяч чоловік. Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодальну залежність полоненого від власника. Через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або ж залишитись уже на становищі вільних.

Певний час анти межували з ґотами, які проживали в причорноморських степах у II—IV ст. Відносини між обома народами мали несталий характер. Союзні стосунки і спільні воєнні заходи, спрямовані проти Римської імперії, чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією. ВIV ст. у володіння Ґотського королівства вторглися гуни, які вийшли із Центральної Азії. Вони не загрожували існуванню Антського об'єднання і тому анти виступили на їхньому боці у боротьбі з ґотами. В результаті останні були розгромлені й покинули територію України. Слідом за ними на захід рушили і гуни. В сер. V ст. вони також були розбиті та розпорошені серед місцевих народів.

Водночас із занепадом ґотів та гунів, під натиском варварських народів загинула і Західноримська імперія. Натомість Східноримська імперія — Візантія, як і Антське державне об'єднання, зуміла вистояти. Відносини між ними багато в чому визначали політичну ситуацію в Європі протягом другої пол. V — сер. VI ст. Особливо це виявилося у Балканських війнах, які анти разом з близькими до них склавинами (слов'янським протодержавним міжплемінним об'єднанням, що знаходилося на території сучасної Південної Польщі, Словаччини, Трансільванії), вели за сфери впливу в Придунайській рівнині та на Балканах. У 1п VI ст. слов'янський наступ, за словами українського дослідника М.Брайчевського, мав характер сезонних походів. Наші предки переходили через Дунай, вторгалися у візантійські володіння, захоплюючи багаті трофеї і полонених, а восени поверталися додому. З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан. Протягом кількох наступних десятиліть північ Ватіканського півострова повністю слов'янізується (сучасні Болгарія і країни колишньої Югославії). Окремі слов'янські колонії виникають на Пелопоннесі й навіть у Малій Азії.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавинів завадила нова хвиля завойовників з Центральної Азії — аварів. Протягом 558—568 pp. вони пройшли через південні степи і в Трансільванії (територія сучасної Румунії) заснували свою державу — Аварський каганат. Підкоривши склавинів, авари розпочали наступ на антів, які діяли в союзі з Візантією. У результаті тривалої боротьби анти зазнали нищівної поразки. З 602 р. вони вже не згадуються давніми авторами. Праукраїнське Антське об'єднання розпалося. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.

Протягом VІІ ст. праукраїнці зосереджувалися на правому березі Дніпра. VІІІ —IX ст., згідно з літописом "Повість временних літ", на території сучасної України проживали такі племена: поляни заселяли сучасні Київщину і Канівщину; древляни — Східну Волинь; сіверяни — Дніпровське Лівобережжя; уличі — Південне Подніпров'я і Побужжя; хорвати — Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) — Західну Волинь; тиверці — землі над Дністром.

Характерним для політичної організації того часу було утворення племінних союзів, які в міру свого зміцнення і консолідації перетворювалися на об'єднання державного типу ("князівства", "землі"). Літопис оповідає, що у всіх племен створилася своя влада, своє "князювання". Зокрема на поч. VII ст. племена дулібів (волинян) утворили на Волині, насамперед у басейні Західного Бугу, Державу волинян. Письмові джерела свідчать про наявність там бл. 70 укріплених городищ. Проте проіснувало це утворення недовго: приблизно в сер. VII ст. волиняни зазнали тяжкої поразки від аварів і опинилися під їхньою владою. Значно успішніше відбувалася етнічна консолідація праукраїнських племен у Середньому Подніпров'ї. Головну роль у цьому процесі відігравали племена полян. Із сер. І тис. вони входили до Антського об'єднання, а після його розпаду заснували наприкін. VI— VII ст. нове ранньо-державне утворення. На чолі Полянського племінного союзу, що згодом перейняв назву одного з місцевих племен — Рос або Рус, стояв напівлегендарний князь Кий, а також його брати Щек і Хорив та сестра Либідь, які заснували Київ.

До полян, що знаходилися у вигідному геополітичному положенні, зокрема на перехресті важливих торгових шляхів, за економічними, політичними й етнічними інтересами тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. Саме поляни, західні сіверяни і древляни у УП ст. почали об'єднуватися у федерацію племен, яку вже тоді сучасники називали Руссю. Одночасно зі зміцненням позицій київських князів федеративна форма правління еволюціонувала в самодержавну. Цей процес відбувався повільно, суперечливо, але неухильно. Наприкін. VIII— у першій пол. IX ст. утворилося стабільне праукраїнське державне об'єднання Руська земля. Влада київського князя поступово поширювалася на всю територію державного утворення.

№ 6 Виникнення держави у східних слов*ян та основні етапи її історичного розвитку Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, сіверяни, в'ятичі,дреговичі та древляни, волинян і дулібів. Основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання. Сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників. Підвищення продуктивності праці, привело до різких змін у соціальній сфері. Зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією. Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу. В ажливу роль у державотворчому процесі відігравала й постійна загроза з боку сусідніх кочових племен. Початок формування державності на території України пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. навколо нього к VІІІ - п ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.

Історики поділяють час існування Київської держави на три періоди. І період — кінець VIII—X ст. — період становлення та еволюції Київської Русі, у який відбувався процес формування державності. Дір та Аскольд: проводячи виважену і активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь, поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією; здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті було підписано вигідні для русів угоди; першу спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі (причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри). з 870 р. - Рюрика. 879 році помирає;регент Олег, який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. В 907, 911 рр – походи на Візантію її підписав торговельну угоду.Візантія зобов'язувалася сплачувати кожного року данину, руським купцям надавалося право безмитної торгівлі з Константинополем;утвердження КР як рівноправного партнера Візантійської імперії.912-945рр - Ігор; посилив централізовану владу у боротьбі з древлянами, він виступив проти печенізьких орд,. 941 і 944 не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на Чорноморському узбережжі. У 945 році вбитий древлянами. 945-957рр - Ольга. помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень. Намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. Зміцнила економічну могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 957 -972р. Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським князем., розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію. Провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, - в Овручі,, а Володимира в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва. У 968 р. другий болгарський похід. був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав.

II період — кінець X—XI ст. — період найбільшого піднесення і розвитку Київської Русі. 978 р. розбиває Ярополка і стає великим київським князем. Консолідує державу шляхом створення апарату управління нижчого рангу; завершує формування державної території (землі хорватів,дулібів, радимичів і в'ятичів); військову реформу задля протистояння набігу кочівників, встановлюючи феодальну організацію війська - службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя; створюється досить розгалужена система фортець; вдосконалення системи права, пристосування його до умов свого часу; єдина релігія православного (візантійського) обряду - підвалини вибору були закладені Аскольдом Ольгою; у цьому варіанті світська влада домінувала над релігійною; православ'я фундамент для створення централізованої держави. у 1015 р. помер.

Перемога Ярослава над Святополком відбувається на р. Альті в 1019 р. У 1026 р. Ярослав і Мстислав уклали мирну угоду та поділили Русь: Ярослав залишився княжити в Києві, а Мстислав - у Чернігові. Встановивши контроль починає боротьбу з печенігами. після 1036 р.,печеніги ніколи не нападали. На честь цієї перемоги закладено Софійський собор; розширюються кордони Київської Русі; кодифікація юридичних норм, постає перший письмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватну власність і власника.; призначає на вищу церковну посаду - митрополита - не грека, а слов'янина - Іларіона. запроваджувався новий принцип спадковості - сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина.; дипломатична діяльність. династичних шлюбів - Ярослав одружений зі шведською принцесою Інгігердою, сестра Марія дружина польського короля Казимира І, син Ярослава -з дочкою Казимира, інший - з візантійською принцесою, ще двоє - з німецькими княжнами. Доньки - за угорського короля, за норвезького короля Гаральда, за французького короля Генріха І.

ІІІ період – кХІ – сер ХІІІ ст – її політичний занепад, що проявився у вигляді феодальної роздробленості після 1054 р. в КР встановлюється форма правління, яку називають тріумвіратом Ярославичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода. Саме вони разом встановлювали закони («Правда Ярославичів»), очолювали походи проти половців. Але після невдалої битви на р. Альті у 1068 р. спілка Ярославичів фактично розпалася. боротьба за одноосібну владу. Спробу припинити княжі усобиці було вжито у 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Було вирішено припинити чвари і скасувати принцип спадкоємності, запроваджений Ярославом Мудрим. Кожен князь отримує успадковані від батька землі - вотчину, а всі спірні питання розв'язуються на князівських з'їздах. наступні Витичівський (1100 р.), Золочівський (1101 р.), Долобський (1103 р.) з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності КР, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших великих міст. у 1113 р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, став київським князем на 12 років. Розгромив половців і забезпечивши сприятливі зовнішні умови, багато зробив для зміцнення КР. Розвивалися с/г й ремесло, пожвавилася торгівля, будувалися нові міста. Зміцнюються династичні зв'язки: Володимир Мономах одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, а донька - за угорського короля. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовжив політику батька. Проте його наступники знову почали боротися між собою за першість на Русі. Отож із другої половини XII ст. починається новий період в історії українських земель - період феодальної роздробленості та існування самостійних князівств.

Дата добавления: 2015-08-21