Виникнення козацтва. Запорізька січ

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник». Про козаків на Поділлі є відомості вже від 80-х років XV ст. М. Бєльський, описуючи похід 1489 р. Яна Альбрехта, сина Казимира IV, у Східне Поділля (Брацлавщина) на татар. На Київщині найраніші відомості про козаків припадають на 1492 p., а потім, виразніші, — на 1499 р. Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва: «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами; «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво; «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вікових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю; «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів; «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю; «захисна» —появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі; «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. більшість містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були: 1. існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями; 2.досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін; 3.природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена: 1. зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель;2. посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту; 3.зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар. Отже, XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар. Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень січі.

Перши­ми коз ватажками були Дмитро Вишневецький, Михайло, Остафій та Богдан Ружинські, урод­женці Волині. Перша Січ виникла на о.Мала Хортиця між 1555-56 рр. її засновником був староста канівський і черкаський князь Д.Вишневецький. Згодом Січ ще 7 разів змінювала місце розташування.(Базавлуцька Томаківська Микитинська Чортомлицька Олешківська Кам'янськ Нова (Підпільненська)). За­п Січ представляла собою місто-фортецю. Вона будувалася, як правило, на острові у плавнях, укріплю­валася валом і ровом, а вал зміцнювався частоколом (засікою), можливо від цього походить назва "січ", а також баштами, в яких прорубувалися бійниці. У сере­дині Січі був майдан з правосл церквою, навко­ло якої знаходилися житла козаків - курені, оселі стар­шин, канцелярія. На Січі постійно перебував гарнізон (2-3 тис. козаків).

Протягом XVI – XVIII ст. Запорозька Січ мала ознаки держави: вона контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) Раді, яка обирала козацьку військову старшину.СІЧОВА ВІЙСЬКОВА СТАРШИНА. ко­зацькій раді, яка збиралася щороку 1-го січня. На раді обирали кошового отамана і старшину (писаря, суддю, осавула). Право і закон на Січі ґрунтувався винятково на традиціях козацького життя. Дослідники вважають Запорізьку Січ д-вно-політ утвор ук­р народу. З цим можна погодитись, адже За­порозька Січ мала свою владу, була суб'єктом міжнарод­них відносин (з нею підтримували стосунки монархи й уряди ряду держав - Кримського ханства, Московсь­кого царства, Молдавського князівства, Венеціанської республ та ін.). Козаки мали свою символіку - клей-ноди

Військова майстерність козаків привернула увагу уря­ду Речі Посполитої і він вирішив використати козаків на держслужбі для охорони південних кордонів. Бе­ручи козаків на службу, польський уряд також прагнув встановити контроль за козацтвом. Козаків, яких залу­чали до державної служби, вносили до спеціального спи­ску реєстру, звідси і назва - реєстрові козаки. Перший реєстр створили у 1572 р., на службу тоді взяли 300 ко­заків. Другий реєстр складено у 1576 р. - 600 козаків, у цьому самому році Стефан Баторій вручив козакам клейноди. Реєстровці звільнялися від держподатків та повинностей, за військову службу отримували платню. Козацтво прославилося боротьбою проти турецько-та­тарської агресії. Козацькі ватаги часто нападали на та­тарські загони, які грабували українські села і міста, відбивали у них здобич, визволяли бранців., у 1606 р. козаки завдали удару по трьох найміцніших фортецях - Акерману, Кілії та Варні, у 1608 р. здобули Перекоп, знову атакували турець­кий берег. Найвдалішими і найрезультативнішимими були морські походи на Трапезунд (1614) і на Кафу (1616), внаслідок чого було визволено з полону кілька тисяч бранців. Особливо прославився походами на татар і турків Пе­тро Конашевич-Сагайдачний. Він впорядкував козацьке військо, перетворивши його на добре організовану, дис­ципліновану, озброєну вогнепальною зброєю армію, до кількох сотень чайок збільшив козацький флот. Саме під його керівництвом козаки відіграли виріш роль у Хотинській війні 1621 р., в якій протистояли 35-тисячна польська і 150-тисячна турецько-татарська армії. Козаць­ке військо налічувало 40 тис. чол. Воно притягнуло на себе основні сили турків і татар

Дата добавления: 2015-08-21