Козацькі літописи 18 ст як історичне джерело

На другу половину XVII і першу XVIII ст. припадає розцвіт жанру історично-мемуарної прози, а спричинили її виникнення передовсім козаччина, антипольські і антитурецькі війни, Переяслав і його трагічні наслідки, та часті зміни і неспокої в українсько-козацькій державі. Козацькі літописи дістали високу оцінку в науковій літературі ХІХ-ХХ ст., а 1. Франко писав про них, що з літературного погляду це було явище дуже цінне, здібне збудити запал серед українського народу, і аж у XIX ст. історики оцінили його значення для українського національного відродження й формування наших політичних ідеалів.

Козацькими літописами цікавився і використовував їх Шевченко, а низка українських письменників, починаючи Кулішем і Костомаровим, а кінчаючи Грушевським та іншими істориками нового часу, користувалась ними, як першоджерельни ми матеріалами

Не всі літописи дійшли до нас з тих часів. Чимало їх загинуло. До найцікавіших історичних і літературних пам’яток другої половини XVII ст. належить Густинський літопис (про який уже була мова), а в XVIII ст. особливо важними є три фундаментальні козацькі літописи, а це — Самовидця, Г. Грабянки і С. Величка.

Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи. Козацькими називають літописи тому, що творилися вони в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історіїТоді під терміном «козацький» розуміли «український», але дослідники 19-20 ст. звузили його до суто соціального значення. До козацьких літописів відносять зазвичай три класичні пам’ятки української історіографії - літописи Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка, однак їх число, безумовно, більше. Особливістю козацьких літописів було те, що їхніми творцями виступають представники козацького стану. Власне, термін «літописи» вже не цілком відповідає жанру, у якому вони працювали. їхні твори поєднують у собі риси літопису, історичної повісті, щоденників, мемуарів тощо і розраховані на широке коло читачів.

Головна увага в козацьких літописах приділяється воєнно-політичним подіям історії України. Автори не тільки реєстрували події минулого і сучасного, але прагнули охопити цілість історичних подій, показати їх безперервну тяглість і самобутність. Послуговувались теж літописці творами чужоземних істориків XVI-XVII ст. таких попередників як Баранович, Гізель, Галятовський, а також польських, німецьких, а навіть латинських істориків.

Одним з найбільш ранніх козацьких літописів XVIII ст., що був початий ще в XVII ст., є анонімна праця, що дістала назву «Літопис Самовидця», який охоплює події від 1648-1702 p., і є цінним джерелом для дослідження історії України. Автором вважають Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної. Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин: перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій; друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, імовірно у Стародубі. Поширювався у списках.Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького й Якова Козельського, які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис

Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов’янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Грабянка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом», який був вперше виданий 1674 р., довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Веспасіана Каховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 рр.; а особливо поемою поляка Самуеля Твардовського «Громадянська війна», виданою в Калішу 1681 р. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало.У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот.

Літопис Самійла Величка.СКАЗАНІЄ Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - літературна староукраїнська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить багато документів, поетичних текстів.Умовно назване літописом, це монументальний історичний твір так за обсягом, як і за змістом (чотири томи), і охоплює події від 1648-1700 р. Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді — дуже знищений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису.

Автор його був високоосвіченим канцеляристом військової канцелярії, мав доступ до важливих документів, був добре ознайомлений з літописами Самовидця і Грабянки. Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».

Хоч, в основному, він є ідеологом козацької старшини, він куди більше уваги присвячує звичайному народові. Географія України поділяється в нього на Малоросію і Галичину, а історія України подається у взаємозв’язках з історією сусідніх народів, отже — Польщі, Туреччини, Росії, Румунії та Угорщини. Центральною постаттю являється теж Хмельницький; його зусиллями й перемогами були відновлені давні права і вольності українського народу. Самого ж Хмельницького він прирівнює до Олександра Великого. Строго натомість осуджує він Юрія Хмельницького за його союз і турками і поляками. Величків твір написаний тодішньою літературною мовою, при чому, попри книжну, виступає жива народна мова.

Дата добавления: 2015-08-21