Українська рукописна та стародрукована книга

Рукописна книга — кодекс, що містить твір (або збірку творів) художнього, релігійного, юридичного чи іншого змісту, написаний вручну.

Найдавніші рукописні книги в Україні з’явились у період Київської Русі із запровадженням християнства. У першій половині XI століття князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій (майстерню для переписування книг), забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Саме звідси вийшли найдавніші рукописні пам’ятки: Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборники Святослава (1073 і 1076). Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV ст. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства, а також Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського князівств. До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам'ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир (1397), оздоблений 302 високохудожніми мініатюрами.

Найдавніші книги переписувались на пергаменті (спеціально обробленій і пристосованій для письма шкірі молодих тварин — ягнят, телят, козенят). Тривалий час пергамент був привізний, лише з XII-XIV ст. почали користуватись матеріалом місцевого виробництва. Давні книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знака. Робота переписувачів була дуже повільною і вимагала скрупульозного виконання. У художньому оформленні книг переважали орнаменти "візантійського" і "тератологічного" ("звіриного") типу, мотиви, запозичені з книг болгарського походження, проте з включенням оригінальних елементів.

Новий етап у розвитку рукописної книги пов'язаний з поширенням у XV ст. нового матеріалу письма — паперу, який був набагато дешевшим, що сприяло значній демократизації і поширенню книжно-рукописного мистецтва в Україні. Рукописних пам'яток цього часу збереглось удвічі більше, ніж з попередніх чотирьох століть. У цей час активізувалися старі осередки книгописання і виникли нові. Зокрема, в XV ст. набула розвитку книжкова справа у Закарпатті (Королівське Євангеліє, 1401) Книги почали переписуватись не лише у великих містах (Львів, Стрий, Галич), а й у містечках і навіть селах. Тривалий час папір привозили із Заходу, переважно з Німеччини. У першій половині XVI ст. виробництво паперу почалось в Україні. Зокрема, один із перших паперових млинів (папірня) з'явився у Буську в 1539-1541. Рукописні книги з другої половини XIV ст. переписувалися півуставом, букви якого втратили квадратні пропорції, витягнулися, з’явився нахил, збільшилася кількість виносних літер і скорочених слів. Бурхливий розвиток рукописного мистецтва не знижував художньої вартості книг. Навпаки, у найкращих своїх зразках (Пересопницьке Євангеліє, 1556-1561; Загорівський Апостол, 1554) залишилися такими ж довершеними з естетичного погляду, як і в попередні століття. У художньому оформленні книг цього часу переважала плетінчаста орнаментика, з другої половини XVI ст. особливого розвитку набув рослинний орнамент, що переріс з кострубатих гілок у розкішні ренесансні й барокові композиції. Ці напрями в оформленні української рукописної книги згодом набули широкого розвитку, збагатились елементами народного вжиткового мистецтва і народного малювання. З другої пол. XVII-XVIII ст. виробництво рукописних книг в Україні поступово занепало і замінилося книгодрукуванням. Хоча книги, переписані від руки, продовжували з’являтися і у XVIII, і навіть XIX ст., проте це явище не мало вже масового характеру.

Із серед. 17 ст. окреслився такий регіон книгописання, як Гетьманщина, де створювалися щоденники, літописи, книги-хроніки про воєнні походи та події. Із кінця 16 ст. переписування набуло масового характеру, бурхливо зростала кількість книг: рукописні книги створювали священики, дяки, учні та вчителі шкіл. Р.к. суттєво вплинула на технологію перших стародруків, які повторювали її шрифти та прикраси, побудову тексту. Рукописні книги спростилися за письмом та оформленням, кількість книг значно зросла, почалося переписування книг із стародруків. Натомість у 17 ст. розквітли технологія та мист-во укр. оправи, з’явилися оригінальні малюнки та прикраси текстів, які відійшли від попередніх канонів. 18 ст., коли поширилося видання реліг. книг, характеризується переписуванням багатьох світських істор., літ. та природознавчих творів; оформлення та технологія книги вже залежали від утилітарних потреб поширення знання, з’явилися спрощені картонні опрaви, заставки дублювали друковані, впроваджувалися побутовий скоропис та напівустав. Водночас істор. цінність Р.к. не зменшилася, вона відображала численні істор. зв’язки та сусп. відносини у сфері духовного життя людства, концентрувала наук. та освітні досягнення сусп-ва, здійснювала цілеспрямований вплив на духовний розвиток, освіту, науку, к-ру, мист-во книги.

із серед. 19 ст., коли розгорнувся процес реєстрації та опису рукописних книг, сформувалися історико-книгознавчі осередки при книгосховищах: церковно-археологічні — в єпархіях України та при ун-тах, а також у різних містах на західноукр. землях, у Ніжині, Чернігові, Житомирі, Вінниці, Одесі та ін. Там сформувалися й колекції рукописних книг.

Дата добавления: 2015-08-21