Російський Національно-визвольний рух на дворянському етапі

Останні роки правління Олександра І показали, що уряд не збирається вирішувати питання, поставлені перед країною історією. Відтоді в російському суспільстві почалося протистояння між реакційною владою і тими, хто прагнув змін. Безпосереднім поштовхом до цього стали:• зростання національної свідомості, патріотичне піднесення, пов'язане з французько-російською війною 1812 • знайомство з життям європейських країн під час закордонних походів 1813-1815 pp., що дозволило їх учасникам переконатись у значній відсталості від них самодержавно-кріпосницької Росії.Перші таємні, опозиційні, організації в імперії були створені гвардійськими офіцерами, учасниками закордонних походів. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався у «Союз благоденства». Члени товариств ставили за мету скасування кріпосного права, ліквідацію самодержавної форми правління та запровадження у країні конституційної монархії або республіки. Однак між членами товариств існували розбіжності щодо шляхів реалізації власних задумів — від суто просвітницької діяльності й надання проектів на розгляд уряду до захоплення влади у результаті військового перевороту і вбивства імператора. У 1821 р. радикально налаштовані члени «Союзу благоденства» організували його розпуск.

У 1821 -1822 pp. було створено дві таємні організації — Південне товариство в Україні з центром у м. Тульчин (на чолі з П. Пестелем) і Північне товариство декабристів у Петербурзі (під орудою М. Муравйова і К. Рилєєва). Керівники товариств розробили програми реформ, відомі в історії як «Руська правда» П. Пестеля і «Конституція» М. Муравйова. Вони передбачали ліквідацію самодержавства, впровадження конституції з широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зборів, віросповідань тощо), скасування кріпосного права і поділу на стани, введення представницьких органів державного управління. Відмінності між ними полягали у баченні форм державного устрою, організації виконавчої влади, вирішенні селянського питання і в наданні виборчого права. Пестель пропонував установити в Росії республіку, законодавчу владу передати Народному вічу, а виконавчу — Державній думі; владні органи централізовувались, а національні окраїни русифіковувалися; селяни одержували особисту свободу і землю; виборче право мало бути прямим і рівним для всіх громадян без будь-яких обмежень. Муравйов бачив майбутню Росію конституційною монархією, в якій законодавча влада належала двопалатному Народному вічу, а виконавча — імператорові; селянам надавалася особиста свобода, але зберігалися великі поміщицькі господарства; для виборців визначався високий майновий ценз.

Нові організації вдалися до змови та підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 p., після оголошеної смерті Олександра І, Північне товариство вивело деякі гвардійські частини на Сенатську площу в Петербурзі з метою зірвати присягу новому імператору — Миколі І, але запізнилося. 29 грудня Південне товариство інспірувало повстання Чернігівського полку в Україні. Обидва виступи були придушені владою, яка жорстоко розправилася з їхніми учасниками. В історії цей рух залишився під назвою «декабристський» — від російської назви місяця декабрь».Правління Миколи І стало періодом політичної реакції. Однак глибокі суспільні суперечності підривали основи державного устрою. Пошук шляхів їх розв'язання у середовищі ліберально налаштованої інтелігенції, що виступала за проведення реформ зверху, спричинив появу наприкінці 30-х pp. двох ідейних течій, які пропонували свої концепції історичного розвитку Росії та програми її.

Західники (Т. Грановський, П. Чалдаєв та інші) вважали, що країна повинна розвиватися в «руслі західноєвропейських тенденцій». Рух у «західному напрямку» обов'язково мав би привести до заміни кріпосної праці на вільну та перетворення самодержавства у конституційну монархію, тому своїм головним завданням вони вважали підготовку російського суспільства до майбутніх перетворень. Для того, щоб ліквідувати відмінності між Росією та Західною Європою, влада, вважали вони, повинна здійснити добре продумані послідовні реформи.На початку 40-х pp. від західників відокремилися прихильники радикальних поглядів — О. Герцен, М. Огарьов та ін. Визнаючи необхідність того, що Росія повинна наздоганяти західноєвропейські країни, вони виступали за побудову в країні принципово нового ладу — соціалізму.

Особливий, відмінний від країн Заходу, шлях розвитку Росії обґрунтовували слов'янофіли (слов'янолюби). До них належали О. Хом'яков, І. Киреєвський, І. Аксаков. Вони вважали, що Росія може уникнути і революції, і західноєвропейського капіталізму. Запоруку цього вбачали в «общині» — організації російського селянства, де всі були пов'язані спільними інтересами. Православна віра нібито сприяла схильності селянина надавати перевагу спільним інтересам над особистими. Державна влада мала залишатися самодержавною, захищати народ від зовнішніх ворогів і підтримувати необхідний порядок. Петро І, вважали слов'янофіли, порушив гармонійний устрій Росії, посиливши кріпосницький гніт і поширивши західноєвропейські звичаї, тому потрібно ліквідувати кріпосне право і повернутися до давніх традицій.

Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гаслами буржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізму взяли на себе революціонери з дворян.

Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, франко-російська війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на ґрунті російської дійсності.

Першому таємному товариству декабристів передувало створення більш ранніх організацій. Всі вони послужили школою майбутнього руху, його безпосередньою передумовою.Після війни 1812 року виникають 4 ранні переддекабрістскі організації: дві офіцерські артілі:в Семенівському полку, серед офіцерів Головного штабу (Священа артіль), Кам'янець-Подільський гурток Володимира Раєвського та Товариство російських лицарів Михайла Орлова та Матвія Дмитрієва-Мамонова.Про Семенівську артіль свідчить декабрист Іван Якушкін — один із її засновників. Вона склалася в гвардійському Семенівському полку в 1814 році, коли гвардія з Парижа рушила до Петербурга. У артіль входило, за спогадами І.Д.Якушкіна, 15 — 20 офіцерів, які щодня обідали разом. Після обіду вони грали в шахи, читали вголос іноземні газети та стежили за подіями в Європі (таке проведення часу було нововведенням). Полковий командир генерал Потьомкін протегував артелі, але через кілька місяців після виникнення артілі Олександр I наказав йому припинити існування артілі, зауважиши, що такі збіговиська офіцерів йому дуже не подобаються.[1] Офіцерську Священну артіль заснував офіцер Генерального штабу Олександр Миколайович Муравйов. Створення офіцерської артілі було справою звичайною. Новим було спілкування ідейного характеру і виникнення ознак політичного об'єднання. Іван Пущин писав: "Постійні наші бесіди про предмети громадські, про зло існуючого в нас порядку речей і про можливість зміни, бажаної багатьма потай, надзвичайно зблизили мене з цим мислячим гуртком.

Товариство ("Орден") російських лицарів засновано в 1814 році за задумом генерал-майора Михайла Орлова. До "Ордена" були причетні племінник російського просвітника Новікова М.І. — Михайло Новіков, поет-партизан Денис Давидов, Микола Тургенєв. "Пункти вчення, що викладається у внутрішньому Ордені " (оригінальна назва рос. "Пункты преподаваемого во внутреннем Ордене учения"), написані рукою Михайла Орлова, містять конституційний проект поміркованого змісту.[3]Одним із провідних осередків декабристського руху був Київ. 1816 року був створений Союз спасіння, таємна організація, яка ставила за мету шляхом військового перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До складу організації входили 30 осіб, серед яких були Сергій Трубецькой і Павло Пестель. Але єдності між членами товариства не було, що призвело до його розпаду.

На основі Союзу спасіння створено 1818 року Союз благоденства з членством понад 200 осіб. Центральні органи містилися спочатку в Москві, а потім у Петербурзі. Товариство мало філії у Кишиневі, Тульчині, Полтаві.1821 року внаслідок реорганізації своїх об'єднань майбутні декабристи створили два осередки: Північне товариство з центром у Петербурзі та Південне, засноване в Тульчині (з 1821 керівниками були П.І.Пестель, М.П.Бестужев-Рюмін, С.І.Муравйов-Апостол, С.Г.Волконський та ін.). Незабаром, крім Тульчинської управи, були засновані ще Кам'янська на чолі з В.Л.Давидовим та С.Г.Волконським та Васильківська, яку очолив С.І.Муравйов-Апостол. Хоч учасники таємних товариств обговорювали й узгоджували питання спільних дій, між двома організаціями були значні розходження. Південне товариство було радикальніше за Північне, яке обмежувалося у своїх планах поваленням абсолютизму.

Водночас з Південним товариством в Україні діяла ще одна таємна організація — Товариство об'єднаних слов'ян, утворена братами Андрієм і Петро Борисовими та Юліаном Люблінським у Новограді-Волинському 1823 року. Намагаючись зібрати в єдине ціле всі опозиційні сили, у вересні 1825 року Товариство об'єднаних слов'ян об'єдналося з Південним товариством, перетворившися на його філію.Поряд з декабристськими товариствами в Україні у 1821-1825 роках існувало Малоросійське таємне товариство на чолі з відомим масоном Василем Лукашевичем. Він входив також до ТОС і Союзу благоденства

Декабристи надавали великого значення створенню конституційних проектів. Складені декабристами програмні документи виявляють глибокі ідейні протиріччя в їх середовищі.

Проект конституції Північного товариства передбачав перетворення Росії на конституційну монархію, федерацію 15 держав. Передбачалася також скасування кріпосного права на умовах наділення селян землею з розрахунку 2 десятини на двір. Закріплювалося велике землеволодіння.Пестель виступав проти федеративного устрою держави, був прихильником єдиної централізованої республіки. Самодержавство мало бути ліквідоване. Проголошувалося повне знищення кріпацтва. Пестель високо цінував особисту свободу людини. Визволення селян без землі, тобто надання їм тільки особистої свободи, вважав уявним визволенням. Пропонував визволення селян з землею.

Повстання 14 грудня 1825 року. Після тривалих дискусій Південне і Північне товариства визначили час спільного виступу — літо 1826 року (цар мав прибути на військові маневри в Україну). Але несподівана смерть Олександра I у Таганрозі (листопад 1825), невизначеність у питанні успадкування російського престолу (зречення Костянтина від престолу, яке імператорська родина зберігала в таємниці) підштовхнули змовників до негайних дій. 14 (26) грудня 1825 року у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві, Миколі I, члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання. Відповідно до плану, передбачалися дії у трьох напрямах: 1)захоплення Зимового палацу та арешт царської родини; 2) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала центр Петербурга під прицілами своїх гармат; 3) встановлення контролю за діями Сенату, оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів.

З самого початку свого здійснення план зазнав невдачі. Сенатори рано-вранці присягнули імператору і роз'їхалися по домівках. Першим прибув на Сенатську площу лейб-гвардії Московський полк на чолі з Бестужевим Олександром Олександровичем та його братом М.О.Бестужевим, пізніше — рота лейб-гренадерів під проводом О.М.Сутгофа, потім гвардійський морський екіпаж під керівництвом М.О.Бестужева і Арбузова Антона Петровича, значна частина лейб-гренадерів на чолі з М.О.Пановим. Всі були зі зброєю, але артилерії не було. Народ, який зібрався на площі (декілька десятків тисяч людей), співчував повстанцям. Повстанці (понад 3 тис. солдатів на чолі з 30 офіцерами) чекали появи С.П.Трубецького, обраного диктатором, але він не з'явився. Декабристи діяли нерішуче, втрачаючи ініціативу і час. О.І.Якубович і О.М.Булатов, боячись пролиття крові, не наважилися зі своїми збройними формуваннями на захоплення Зимового палацу та Петропавлівської фортеці. Був обраний новий диктатор — князь Євген Оболенський, який тричі намагався (марно) зібрати військову раду.

Микола I перехопив ініціативу — повстанців оточили урядові війська. У їхньому розпорядженні були 36 гармат і кавалерія. Микола I віддав наказ стріляти по повстанцях картеччю. До вечора повстання було придушене. 14 грудня 1825 року загинули 1271 осіб, з них жінок — 9, дітей — 19, мешканців міста — 903.Намагаючись виправити становище та продовжити боротьбу, 29 грудня 1825 року члени Васильківської управи С.І.Муравйов-Апостол і М.П.Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в с. Триліси поблизу Василькова на Київщині. Проте вже 3 січня 1826 року [4] біля с. Ковалівки повстанці зазнали поразки в бою з переважаючими силами лояльних Миколі I військ.Слідство і суд над декабристами[ред. • ред. код]В ніч на 15 (27) грудня 1825 року у Петербурзі розпочалися арешти. 579 чоловік були притягнуті до слідства в справі декабристів. Слідчі та судові процедури відбувалися у глибокій таємниці.

За підрахунками Б.Л.Модзалевського і А.А.Сіверса[5], з 579 осіб, залучених до слідства у справі декабристів, повністю виправдали половину - 290 (34 особи звільнені з виправдувальними атестатами, 115 осіб визнані такими, що не належали до таємних товариств, відомості про 120 осіб комітет залишив «без уваги», 10 осіб згадані в ході слідства через непорозуміння, 11 були донощиками). З решти 289 осіб були визнані винними 131 чоловік.

1 липня 1826 року організовано Верховний кримінальний суд для винесення вироку учасникам повстання. Суд сформував з числа своїх членів ревізійну комісію на чолі зі М.Сперанським для перевірки матеріалів слідства. Комісія розробила 11 разрядів злочинів. Верховному кримінальному суду підлягали 121 осіб. 117 визнали свою провину, 4 - не визнали (М.І.Тургенєв, князь Ф.П.Шаховський, М.Р.Цебріков, О.Ю.Горський - останній не ввійшов до жодного розряду і засуджений не був).5 декабристів були страчені: (П.І.Пестель, С.І.Муравйов-Апостол, М.П.Бестужев-Рюмін, П.Г.Каховський, К.Ф.Рилєєв. 88 декабристів заслано на каторгу, 18 - на поселення, один - на життя в Сибір, 4 - у фортечні роботи, 15 - розжалувані в солдати, 124 - переведені в інші полки або місця служби, віддані під нагляд поліції або для подальшого слідства, 4 - вислані за кордон, доля 9 осіб залишилася невизначеною, а 21 особа померли до або під час слідства.[6]

Солдати (понад 1000 осіб) були покаранні шпіцрутенами і переведені в інші полки. На Кавказ відправили весь штрафний Чернігівський полк.

Причини поразки декабристів:Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.-Непідготовленість виступів.

Повільність і нерішучість у діях повсталих.-Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.-Відсутність підтримки з боку народних мас.

Історичне значення повстання декабристів -Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства в Росії.-Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою.-Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь.-Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху.

Дата добавления: 2015-08-21