Суспільно-політичні моделі держави Стародавнього Китаю

Процес формування китайської народності, її культури та релігії супроводжувався в VI—V ст. до н. е. гострою полемікою навколо питання про оптимальні шляхи розвитку суспільства й держави. В цій полеміці були зацікавленні верхи, які сподівалися на ідеологічне виправдання своїх методів керівництва суспільством, спроможних, на їхню думку, ощасливити народ. Дійшло до того, що окремі володарі запрошували в столицю філософів за високу винагороду, аби лише ті невтомно філософствували. Чому ж не пофілософствувати на таких умовах? Філософи буквально заполонили країну, мандрували від царства до царства, пропонуючи всім бажаючим вислухати їх етичні, економічні, політичні ідеї. Склалося чимало філософських напрямів — настала доба Ста Філософських Шкіл. На відміну від європейських філософів, які прагнули віднайти ідеальну політичну систему, а вже потім припасувати до неї відповідну мораль, китайські мудреці чільну увагу приділяли розробці моральних принципів, відсуваючи на задній план політичні форми. В ході полеміки викристалізувалися чотири головні суспільно-політичні вчення, які істотно вплинули на ментальність народу, напрям історичного розвою суспільства й держави.

Найавторитетнішою суспільно-політичною доктриною стало конфуціанство, без якого неможливо собі уявити традиційне китайське суспільство. Творцем його був мрійник і мораліст Кун-цзи ("вчитель Кун") чи, як це ім’я читається в латинізованій формі, Конфуцій(6-5 ст до н.е Методологічною основою конфуціанства є антропоцентризм – проблеми людини, її розумові та моральні якості).

Суспільно-політичні погляди Конфуція найповніше відображені в афористичному трактаті Луньюй ("Бесіди та судження"), що має форму учнівських записів та діалогів (конфуціанський канон налічує 13 книг, які складають 40 томів. Луньюй відіграв колосальну роль у формуванні китайського менталітету; він служить етико-морального символом життя нації

1.ідеальне суспільство має складатися з ідеальних громадян, удосконалення самої людини. Людей він поділявна три групи: "благородних", "звичайних" та "нікчем". це не соціальне походження, а суто морально-етичний критерій. Ознаками "благородства" - справедливість, скромність, чемність, доброту, щирість та інші моральні чесноти.

2.домагався "виправлення імен", повернути людям утрачену совість. Речі слід називати своїми іменами, інакше батьковбивство сприйматиметься як звичайне вбивство, люди не відрізнятимуть правду від брехні,

3.не вірив в каральну функцію держави. Будь-який закон можна обійти, а судові розправи залякають народ, тоді він втратить залишки порядності, а з таким народом ідеального суспільства не побудує. зміцнення народних традицій у формі "ритуалу й церемоніалу", тобто прищеплення народу своєрідної культури.

4. майнову рівність є єдиним гарантом від бідності; рівність соціальна неможлива й шкідлива, адже коли б зникла відмінність між верхами й низами, народ перетворився б на некеровану масу.

5. Люди без держави не стануть кращими. Лише держава здатна примусити своїх громадян виконувати "ритуал і церемоніал", прислуховуватись до порад стародавніх "мудреців", постійно самовдосконалюватися. Держава має бути єдиною великою сім’єю; взаємоповага між монархом і низами можлива, якщо монарх буде освіченою, гуманною особою; проголосив владу монарха священною, це посланець Неба, Таким чином, конфуціанство пішло "в атаку на серця" — проголосило зверхність культурно-етичних норм і стародавніх традицій над законодавством. Це, в принципі, влаштовувало державу, якій імпонувало облачатися в тогу охоронця моральності та соціальної справедливості.

Конфуцій був знавцем календаря, за рухом небесних світил і погодніми прикметами намагався передбачати волю Неба. Своїх учнів Конфуцій вчив шанувати стародавні книги, бо в них зосереджено мудрість предків. Китайські книги не були схожими на наші. За часів Конфуція писали на вузеньких дощечках із розколотого бамбука. Ієрогліфи малювали пензликом, вмоченим у чорну туш. Потім крізь зроблені у дощечках отвори протягували мотузку. Зв'язані дощечки бамбука і були давньокитайською книгою. Освіченими людьми в Китаї вважали тих, хто писав не тільки грамотно, але й гарно.

Конфуцій твердив, що виховану людину легко впізнати за її манерами. Чемний китаєць перед входом у будинок знімав взуття і йшов босоніж. Сиділи китайці на циновці чи низькому сидінні, але неодмінно підібгавши під себе ноги. Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду людини

Заповіти Конфуція були проголошені обов*язковими для 10тис поколінь, а конфуціанство було офіційною ідеологією Кидаю від 136р до н.е до Сінхайської революції 1911 р

Мо-цзи (479-400рр до н.е) засновник течії моїзму, течія що ґрунтувалася на однаковому ставленні до всіх людей, тобто на любові. Він обґрунтував теорію суспільного договору щодо виникнення держави, ідею федеративного устрою, принципи державного управління, практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної структури. Він першим аргументував ідею виборності першого правителя, виступаючи за реформи на користь народу, засуджував прагнення до розкоші, культури та церемоніалу. Влада має застосовувати не лише насильство, а й моральні форми впливу на людей.

Шан Ян(400-300рр до н.е.) основоположник легізму, вчення що ототожнювало право і закон. Його погляди спрямовувалися на подолання поширених ідей конфуціанства у сфері управління державою. Держава з метою свого процвітання спирається на жорсткі закони і суворі покарання, досягає благоденства за допомогою землеробства та воєн. Завдання мудрого правителя держави ніколи не забувати про закон. Порядок у державі досягається через закон як його дотримується правитель і сановники, через довіру до правителя і сановників та через владу якою розпоряджається один правитель. Він розробив досконалу теорію східної деспотії.

Лао-цзи(579-499 рр до н.е) даосизм – природа і життя людей підпорядковані загальному божественному закону дао. Держава суспільство і людина природна частина дао і космосу, всі вони підпорядковуються законам вічності, держава повина бути меленькою, державою-селом,а народ-безграмотний. Усі існуючі недоліки в суспільстві наслідок відхилення від істинного дао. Правителям рекомендував бездіяльність, найкращий уряд той, що найменше править. Він не закликав до знищення держави, а лише декларував консервативно-утопічно ідею – довіритись дії космічного закону дао.

Жодна правова система в світі не випробувала такого могутнього впливу двох протиборчих філософських вчень, як правова система Стародавнього Китаю, в історії якої этико-політичні догмати конфуціанства і політико-правові концепції легізму стали визначальними чинниками самого поступального розвитку права, його ідейних основ, принципів і інститутів, а також механізмів правозастосування, традиційного праворозуміння китайців.

Загальною межею цих двох старокитайських шкіл була їх політична спрямованість, прагнення організувати життя китайського суспільства на "раціональних", "справедливих" початках, але що розуміються кожною школою по-різному. Це привело до гострої боротьби між ними, що закінчилася в результаті компромісом.

Дата добавления: 2015-08-21