Виникнення феодальної держави у Франції. Суспільний лад Франції в період феодалізму

У ІХ–ХІ ст. феодальні відносини у Франції отримують подальший розвиток і набувають пануючого значення. Затверджується монопольне право на землю феодалів, зникає вільне селянське землеволодіння. Продовжується територіальний розпад країни.

Становлення пануючого класу феодалів безпосередньо пов’язано з розвитком феодальної власності на землю та складної системи васальних відносин. Великі феодали не прагнули зберегти свої землі в безпосередній власності, оскільки їх політична вага цінилася не стільки розмірами земельних володінь, скільки кількістю васалів. Тому феодал особисто розпоряджався лише частиною родової землі, а решту земель роздавав васалам.

Хоча відносини між сеньйором і васалом будувалися на основі договору, сторони у ньому не мали рівного правового становища. Васальний договір містив у собі елементи ієрархії та залежності, оскільки утримувач феода зобов’язувався визнавати верховенство сеньйора (сюзерена). Перші васальні договори вважалися заключеними на строк життя сторін, мали персональний характер. Але пізніше за умови сплати сеньйору встановленої винагороди (рельєфу) до спадкоємця переходило і земельне володіння, що поступово перетворюється у спадкове. Таким чином, у ХІ ст. феод (спадкове родове помістя) стає основною формою поземельної власності.

Якщо васал порушував клятву вірності сеньйору та не виконував своїх обов’язків, він повинен був повернути феод. Хоча в цілому в ХІІ ст. в результаті гострої внутрішньокласової боротьби відбулося деяке розширення прав васалів на землю та обмеження строків їхньої служби.

У ХІ ст. виникла складна структура класу феодалів, який складався не лише з сеньйорів та васалів, але і підвасалів різних ступеней. Найнижче місце на феодальній щаблині посідали лицарі (шевальє), які не мали своїх васалів та виступали як сеньйори лише відносно своїх селян.

На вершині феодальної щаблинки стояв король, але такі феодали, як герцоги і графи, рахували себе рівними королю (перами) та не визнавали васальних обов’язків відносно нього.

З ХІІІ ст. практично припиняється процес дроблення земельних володінь. Феодальні помістя остаточно набувають родового характеру. Доступ нових осіб до рядів феодалів стає обмеженим. Більш чітко фіксується ієрархічна структура пануючого класу, спадковго характеру набувають титули та ранги. Таким чином, у ХІІІ ст. складаються передумови для формування замкнутого стану дворянства.

Іншим шляхом формування пануючого класу в ІХ–ХІІ ст. був розвиток церковного землеволодіння, яке зростало внаслідок пожалувань короля та інших світських феодалів. Нерідко ряди духовенства поповнялися за рахунок світських феодалів.

Між світськими та духовними феодалами, а також між феодальними землеволодільцями різних рангів існували протиріччя, які нерідко призводили до збройних сутичок.

У ІХ–ХІ ст. відбувається остаточне оформлення класу феодально-залежних селян. Цей клас складається із чисельних категорій сільського населення.

Більша частина селян перетворюється в сервів. Правовий статус їх як особисто залежних людей багато в чому наслідується від рабства. Серви були простою належністю землі. Серви оплачували подушну подать (шеваж), щорічний оброк, виконували роботу на панщині, але кріпосними вони не були.

Друга група залежних селян – вілани. Вони вважалися особисто вільними утримувачами землі, яка належала феодалу. Вілани виплачували сеньйору оброк (талью), розмір якого був більш легким, ніж у сервів.

Усе селянське населення повинно було дотримуватись феодальних монополій земельних власників (баналітетів): пекти хліб у пекарні сеньйора, жати виноград в його винодільнях і т.д.

У ХІ–ХІІ ст. у зв’язку зі швидким зростанням міст збільшується новий прошарок феодального суспільства, який мав особливий правовий статус – міське населення.

У ХІV–ХV ст. зі зростанням міст, товарного виробництва відбувається зростання чисельності та політичної активності міського населення.

Взагалі у ХІV–ХV ст. у Франції завершилась перебудова планового устрою, що відобразилося у внутрішній консолідації станів. Оформилось три великих стани. Першим станом у Франції вважалося духовенство. Воно мало значні станові привілеї. Мало право на отримання десятини, різних пожертвувань, зберігало свій податковий і судовий імунітет. Духовенство звільнялося від будь-яких державних служб і повинностей, хоча останнє не виключало того, що окремі представники духовенства залучалися королем до вирішення важливих політичних питань і виступали в ролі радників короля.

Другим станом було дворянство, хоча фактично в ХІV–ХV ст. воно відігравало провідну роль у соціальному та політичному житті Франції. Цей стан об’єднував усіх світських феодалів. Вони тепер розглядалися не просто як васали короля, але і як його слуги. Дворянство являло собою замкнутий і спадковий (на відміну від духовенства) стан. Важливим привілеєм дворянства було його виключне право власності на землю з передачею за спадковістю всієї нерухомості та прав. Дворяни мали право на титули, герби та інші знаки дворянської гідності. Дворянство було неоднорідним – герцоги, маркізи, графи, віконти.

“Третій стан” поповнювався за рахунок міського населення та селян. Цей стан був найнеодноріднішим за своїм складом. Представники його розглядалися як “неблагородні”. Вони не мали будь-яких особистих чи майнових прав, не були захищені від свавілля королівської адміністрації та окремих феодалів. Третій стан був єдиним станом, представники якого сплачували податки.

Виникнення абсолютизму як нової форми монархії у Франції в ХVІ–ХVІІІ ст. було викликано глибокими змінами, які відбулися в станово-представницькій структурі країни. Ці зміни були викликані перш за все зародженням капіталістичних відносин. Становлення капіталізму в промисловості відбувалося швидше, ніж у сільському господарстві, де перешкодою для капіталізму була феодальна власність на землю.

У ХVІ ст. французька монархія втратила існуючі раніше представницькі заклади, але зберегла свою станову природу.

Як і раніше, першим станом у державі було духовенство. У його руках знаходилась 1/5 частина всіх земель. Духовенство відрізнялося неоднорідністю. Між верхівкою церкви та приходськими священиками посилились протиріччя. Духовенство виявляло єдність лише у своєму прагненні втримати станові, суто феодальні привілеї.

Більш тісним стає зв’язок духовенства з королівською владою та дворянством.

Пануюче місце в суспільному та в державному житті французького суспільства посідав стан дворян, що нараховував приблизно 400 тис. чоловік. У їхніх руках знаходилось 3/5 всіх земель в державі. Дворянство остаточно перетворилося в особистий статус, який набувався під час народження. Необхідно було доводити своє дворянське походження до третього – четвертого коліна. Старе родове дворянство із презирством ставилося до “вискочок”, які отримали звання дворянина завдяки своїм посадовим мантіям. Незважаючи на різницю в родовитості та посадах, дворяни мали низку важливих загальностанових привілеїв: право на титул, на носіння певного одягу та зброї тощо.

Основну масу населення Франції в ХVІ–ХVІІ ст. складав третій стан, у якому також з року в рік посилювалась соціальна та майнова диференціація. Найнижчими представниками третього стану були селяни, ремісники, безробітні, чорноробочі. На верхівці третього стану були особи, з яких формувався клас буржуазії: фінансисти, торговці, цехові майстри, нотаріуси, адвокати.

Виключно тяжкою була для третього стану система чисельних податків. Збірники податків часто використовували насильницькі методи.

Незважаючи на зростання міського населення, підвищення його ваги у суспільному житті Франції, значну частину третього стану відігравало саме селянство. З розвитком капіталістичних відносин у його правовому становищі відбулися певні зміни. Вже не було серважу. Серед селян виділяються заможні, фермери, капіталістичні орендатори та сільськогосподарські робітники.

Неминучим результатом формування капіталістичного укладу та розпаду феодалізму було становлення абсолютизму. Хоча перехід до абсолютизму супроводжувався посиленням самовладдя короля, у ньому були зацікавлені широкі прошарки французького суспільства. Становлення абсолютизму мало прогресивний характер, оскільки королівська влада сприяла завершенню територіального об’єднання Франції, формуванню єдиної французької нації, більш швидкому розвитку промисловості та торгівлі, раціоналізації системи адміністративного управління.

Дата добавления: 2015-08-21