Право салічних франків

Салічна правда – це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особистості та майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні пошкодження.

Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника.

Штраф визначали в солідах і денах. За один солід можна було купити однорічного бичка. Вергельд господареві вбитого раба становив 35 солідів. Штраф за вбитого раба з челяді був таким самим, як за вкраденого бичка, – 30 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника, слуги (співтрапезника), навіть коли він був римлянином, – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався.

Плата за відірваний ніс франка становила стільки, скільки коштувало життя лита. Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка. Так, будь-хто, назвавши франка “виродком”, “зайцем” тощо, змушений був платити 3 соліди, “донощиком” або “брехуном” – 15 солідів. Таке саме покарання передбачалось за неправдиве свідчення.

Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадення чужої дружини належало платити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець, платив 15 солідів, а ті, хто називав вільну розпусницею, – 45 солідів. За побої вагітної жінки, що призвели її до смерті, стягували 700 солідів, за вбивство жінки, хлопчика віком до 10 років – по 600 солідів.

Салічна правда у своєму первісному вигляді взагалі не згадували про страту. Проте в іншій пам’ятці – Саксонській правді (початок ІХ ст.) з посиланням на закон франків смертна кара передбачалась за участь у змові проти короля, а також за задум убити його. Таке саме покарання загрожувало грабіжникам, що викрали майна на суму понад 3 соліди.

Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов’язаний дати суду докази скоєного, привести співприсяжних, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинувачуваного дозволяють застосовувати “суд божий” (ордалії) – випробування розжареним залізом або кропом. Заможний франк міг відкупитись від “суду божого”.

Салічна правда була оригінальною, самобутньо пам’яткою права раннього феодалізму, що не зазнала якогось помітного впливу римського права. Крім Салічної правди, існували й інші “варварські правди” (Рипуарська, Алеманська, Баварська та ін.), де є посилання на закони франків.

Дата добавления: 2015-08-21