Суспільний і державний лад Спарти та їх особливості

Другим полісом, що також посідав значне місце в історії Стародавньої Греції, була Спарта. В основі виникнення держави у Спарті, що відноситься до VІІІ–VІІ ст. до н. е. лежать загальні закономірності розпаду первісного ладу. Якщо в Афінах закономірності виявилися у чистому вигляді і призвели практично до повного відмирання родоплемінних відносин, то в Спарті процес виникнення класового суспільства та держави відзначався істотними особливостями та супроводжувався збереженням значущих залишків родової організації.

Головною особливістю історичного розвитку Спарти було втручання у становлення суспільства та держави зовнішнього насильницького фактора. Міграція племен на Балканському півострові, що розпочалася у ХІІ ст. до н. е., супроводжувалася військовими сутичками між ними. Об’єднання завойовників, дорійських племен з місцевим ахейським населенням в Долині лаконії привело до утворення спартанської общини.

Суспільна організація Спарти того часу може бути охарактеризована як військова демократія.

Організація політичної влади у спартіатів була типовою для періоду розпаду первісного ладу – два родоплемінних вожді (як результат об’єднання дорійських і ахейських племен), рада старійшин, народні збори. Однак ця влада не була достатньою для панування над підкореним населенням, чисельність якого приблизно в 20 разів перевищувала чисельність завойовників. Об’єктивно виникла потреба в організації влади, яка б забезпечила панування незначної кількості людей над масою підкорених.

У Спарті склалося своєрідне класове рабовласницьке суспільство, що зберегло історичні пережитки первісних відносин.

Пануючий клас складали спартіати. Лише вони вважалися повноправними громадянами. При збереженні спільної власності громадян на землю, що належить пануючому класу, підтримувалося надання кожному спартіату у користування земельного наділу (ілоту), праця на якому забезпечувала існування спартіата та його сім’ї. Земля була розділена на 9 тисяч приблизно однакових неподільних клірів. Їх не можна було продати, подарувати чи заповідати.

Жили спартіати в умовах, що нагадували своєрідний військовий табір. Їхній побут чітко регламентувався. Головним обов’язком вважався військовий, до якого готували дітей, починаючи з 7 років. Їх віддавали на державне виховання у спеціальні школи, де особливі посадові особи навчали їх дисциплінованості та безперечного виконання вказівок старших, силі та витривалості, військових навичок та хоробрості. Навчання закінчувалось в 20 років. З 20 до 60 років спартіати несли військову службу. Дорослі чоловіки об’єднувалися у вікові та інші союзи, що визначали соціальний статус його членів. Окремі вибрані громадяни входили у привілейований корпус 300 вершників.

З метою підтримки єдності спартіати повинні були брати участь у суспільних трапезах (сиситіях), які організовувались за рахунок щомісячних внесків. Порції учасників сиситії були рівними. Почесну долю отримували посадові особи. Однаковими були одяг та озброєння воїнів. Підтримці єдності між спартіатами сприяли також встановлені Лікургом правила проти розкоші. Заборонялося спартіатам вести торгівлю. Для них спеціально встановлювались тяжкі та незручні в користуванні залізні монети.

Однак усі ці обмеження не могли перешкодити розвитку майнової диференціації, що підривала єдність та рівність спартіатів.

Земельні наділи унаслідувалися лише старшими синами. А молодші сини, що не отримували землі, переходили до розряду гіпомейонів та втрачали право брати участь у народних зборах. Чисельність гипомейонів зростала, а чисельність спартіатів скорочувалась – з 9 до 4 тис. до кінця ІV ст. до н. е.

Періеки – жителі периферійних гірських не плодючих районів Спарти. Вони посідали в правовому відношенні проміжне місце між спартіатами та ілотами. Вони були особисто вільними, мали певну майнову правоздатність, але не користувалися політичними правами і знаходились під наглядом спеціальних посадових осіб. На них поширювався військовий обов’язок. Періеки повинні були брати участь у війнах як тяжкоозброєні воїни. Основне заняття періеків – торгівля і ремесло. За своїм становищем вони були близькі до афінських метеків, але, на відміну від останніх, вищі посадові особи держави мали право стратити їх без суду. Ілоти - це підкорені жителі Лаконії та Месенії, раби. Вони були власністю держави, тобто колективною приватною власністю пануючого класу. Вони знаходились у повному розпорядженні спартіатів, обробляли їхню землю та віддавали їм біля половини врожаю (на домашніх господарських роботах спартіати використовували рабів з військовополонених).

Колективне спартанське землеволодіння відрізнялося від класичного рабства. Ілотія була специфічною формою рабства. Ілоти практично самостійно вели своє господарство, не були товаром, подібно до афінських рабів, та вільно розпоряджалися частиною врожаю, що залишився у них. Їх економічне і соціальне становище було близьким до становища кріпосних селян. Вони мали сім’ї та утворювали щось подібне до общини. Ілоти брали участь у війнах Спарти як легкоозброєні воїни. Вони могли викупитися на волю. Але в інших відношеннях вони були зовсім безправними. Щорічно спартіати оголошували ілотам війну, яка супроводжувалась масовими вбивствами.

Державний устрій рабовласницької Спарти сформувався в результаті перетворення військової демократії в державну організацію, що зберігала певні риси родоплемінної організації влади.

За формою правління Спарта перетворилася в республіку, що згодом набула аристократичного характеру.

На чолі держави знаходилися два архагета. У літературі їх часто називають царями, хоча навіть афінський базилевс, по відношенню до якого термін “цар” умовний, мав більшу владу, ніж спартанські архагети. Влада архагетів, на відміну від влади родоплемінних вождів, була спадковою, хоча це не робило її міцною.

Через кожних 8 років ворожили по зірках, у результаті ворожіння архагети могли бути засуджені чи усуненні з посади. Інколи вони усувалися з посади і без цієї процедури.

У цілому ж становище архагета було почесним. Вони отримували більшу частину здобичі, входили до складу ради старійших, здійснювали суд з певних справ, що мали значення для всієї общини. Військова влада архагетів була досить сильною.

Рада старійшин (герусія) – орган влади, наслідуваний від родоплемінної організації. До складу герусії входило 28 геронтів, що обиралися народними зборами із заможніх спартіатів, що досягли віку 60 років. До герусії входили і 2 архагета. Герусія брала участь у переговорах з іншими державами, розглядала кримінальні справи про державні злочини та проводила судові процеси проти архагетів.

У народних зборах брали участь усі спартіати, що досягли 30-річного віку. Виступати в народних зборах мали право лише посадові особи чи посли іноземних держав. Учасники зборів лише заслуховували виступи та голосування. Голосування проходило криком або розходженням учасників зборів по різних сторонах.

Скликалися народні збори раз на місяць. На зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни і миру, союзу з іншими державами, про наслідування посади архагета.

У VШ ст. до н. е. в результаті конфліктів між родоплемінними вождями та родовою аристократією у державній організації Спарти з’явилися ефори. Спочатку ефори були помічниками архагетів та здійснювали судовий розгляд справ з майнових суперечок. З середини VІ ст. до н. е. влада ефорів істотно зростає. Вони взяли під свій контроль архагетів, отримали право скликати герусію та народні збори, керувати діяльністю цих зборів. До ефорів переходить управління зовнішніми зносинами Спарти та внутрішнім життям країни, контроль за встановленими порядками, оголошення війни та миру, контроль за дотриманням спартіатами встановлених порядків.

На початку V ст. до н. е. Спарта встановила свою гегемонію майже над усім Пелопоннесом, очоливши пелопоннезьку симмахію. Перемога в Пелопоннезькій війні, отримана з Афін, різко стимулювала процеси майнової диференціації спартіатів та розвитку товарно-грошових відносин, що вже у ІV ст. до н. е. досить поширилась. Заборона торгівлі перестає існувати.

Втрата в ІV до н. е. Месенії в результаті македонського завоювання Греції, а разом з нею частини земель ілотів, підірвала економічну основу спартанської держави.

Способи відродити старі порядки шляхом переділу землі, скасування боргів, повернення військової могутності, надання прав громадянства неповноправним жителям Спарти в ІІ ст. до н. е. зазнали поразки. Об’єктивні закономірності розвитку рабовласницького суспільства призвели до краху соціальних і політичних порядків, що зберігали колективістські пережитки первісних відносин.

Остаточно послаблена, знесилена від внутрішньої боротьби Спарта, як і всі грецькі держави, у середині П ст. до н. е. опиняється під владою Риму.

Дата добавления: 2015-08-21