Утворення та розвиток Афінської рабовласницької держави

Джерелом для вивчення процесу становлення держави і права у Стародавній Греції є поеми Гомера “Іліада” і “Одіссея” (ХІ–ІХ ст. до н. е.). З цих поем ми дізнаємось, що населення Греції поділялось на племена (філи), фратрії і роди (гене). Уже в ту героїчну епоху йшов процес об’єднання племен у невеликі народи. Головним заняттям населення було землеробство і ремесло.

Організація стародавніх греків характеризується наявністю ради старійшин (буле), народних зборів і базилевса (вождя).

Афінська держава – одна з найбільш розвинутих держав Стародавнього світу – відіграла важливу роль не тільки в історії Стародавньої Греції, але й в історії людської цивілізації в цілому, зробивши великий внесок у розвиток культури та мистецтва, ідеології та науки.

Для Афін була характерна “чиста” класична форма виникнення держави безпосередньо без класових протиріч, що розвивалися всередині самого родового суспільства, без будь-якого зовнішнього втручання.

Територію Атики заселяло в кінці ІІ тисячоліття до н. е. чотири племені, кожне з яких мало свої виборні збори, раду старійшин та виборного вождя – базилевса. Розподіл общинної землі на ділянки, перехід їх до спадкового сімейного володіння з розвитком майнової диференціації поступово призвели до обездолення маси вільних общинників, багато з яких за борги потрапляли у рабство або перетворювались у фертів – батраків. Ці процеси значно прискорювались розвитком ремесла і торгівлі. Першими власниками рабів стали аристократичні сім’ї. До числа рабів потрапляли і військовополонені. На початку І тисячоліття до н. е. рабовласництво було вже явищем поширеним, хоча експлуатація рабів ще не стала основою суспільного виробництва.

З часом експлуатація праці рабів починає переважати як у ремеслі, так і в сільському господарстві. Рабовласники, особливо заможні, що мали десятки рабів, перестали брати участь у процесі виробництва.

Родоплемінна організація все більше і більше пристосовується до інтересів багатої аристократичної верхівки суспільства, служить для експлуатації та військового пограбування сусідніх племен. У народних зборах зростає вплив аристократії, з її представників формується рада старійшин та обираються базилевси. Первісна демократія перетворюється у військову демократію.

Важливим етапом у тривалому процесі утворення рабовласницької держави в Афінах були реформи, пов’язані з іменем легендарного героя Тесея.

Реформи, що приписують йому, – результат поступових змін, які відбувалися протягом низки століть і завершилися у VШ ст. до н. е. Однією з таких реформ було об’єднання (синойкізм) племен, що населяли Атику, єдиний афінський народ. Цей процес був викликаний розвитком торгівлі, мореплавання. Необхідність диктувалася також війнами з неатичними племенами. У результаті синойкізму в Афінах було створено раду, що керувала справами всіх чотирьох племен. По родоплемінній організації було нанесено сильний удар.

Вільне населення поділялося на евпатридів (благородних), геоморів (землеробів), деміургів (ремісників). Цей розподіл було запроваджено Тесеєм.

У VШ ст. до н. е. виник ще один орган публічної влади – ареопаг. Ареопаг змінив раду старійшин.

У VІ ст. до н. е. в Афінах склалися вкрай напружені обставини. Розвиток товарно-грошових відносин призвів до подальшого розшарування населення. Окрема частина евпатридів біднішає, а значна частина герморів перетворюється в батраків, що обробляли чужу землю. Зростає економічна роль торговельно-ремісничої верхівки міст. Менш стійким стає становище середніх і дрібних ремісників та землеробів. У результаті в середовищі вільних виникають протиріччя між евпатридами, у руках яких ще знаходиться влада, та багатими землеволодільцями, що прагнули влади.

Для пом’якшення цих протиріч та об’єднання всіх вільних в єдиний пануючий клас рабовласників потрібні були глибокі політичні перетворення. Почав такі перетворення Солон, якого 594 року було обрано архонтом. Хоча Солон був евпатридом та розбагатів на торгівлі, він користувався довірою серед широких верств вільного населення. Головною метою реформ Солона було примирення інтересів різних угруповань вільного населення, що ворогували між собою. Тому реформи Солона мали компромісний, половинчастий характер. Але дані реформи були головним етапом в утворенні держави в Афінах. Їх результати можна порівняти з політичною революцією.

Перш за все Солон провів сисахфію – боргову реформу, що означало пряме втручання у відношенні до влади. Заборгованість бідняків була анульована. Афіняни, що потрапили в рабство за борги раніше, звільнялися. Боргове рабство в Афінах відмінялося. Сисахфія посягала на інтереси родової знаті та була поступкою демосу. У той же час Солон не виконав важливої вимоги бідноти - не перевірив переділу землі, хоча і встановив максимальний розмір земельної ділянки.

З іменем Солона пов’язана також цензова реформа, яка була спрямована на знищення спадкових привілеїв знаті, заміну привілеїв походження привілеями багатства. Солон закріпив поділ населення на чотири розряди за майновими ознаками. Найбагатших громадян було віднесено до першого розряду, менш багатих – до другого і т. д. Кожен розряд мав певні політичні права.

Одночасно Солон робив поступки і бідноті, і евпатридам. Інтереси першої отримали відтворення в створенні нового судового органу (геліеї), до якого міг бути обраним будь-який афінський громадянин, незалежно від його майнового становища. В інтересах других було засновано новий орган управління – раду чотирьохсот, що складалась з громадян перших трьох розрядів по сто чоловік від кожного племені, де ще збереглися традиції та вплив евпатридів.

Реформи нанесли удар по родовій організації влади та привілеях родоплемінної аристократії. Вони були важливим етапом формування політичної організації в Афінах. Але компромісний характер реформ заважав вирішенню гострих протиріч. Реформи викликали незадоволення родової аристократії і не задовольняли повністю демос. Боротьба між ними продовжувалась.

509 року до н. е. реформи Калісфена ліквідували в Афінах останні залишки родового устрою. Вони скасували поділ населення на чотири племені. Атика була розділена на десять територіальних філ, кожна з яких включала три території, що знаходились у різних місцях - міську, прибережну, землеробську. Вони у свою чергу поділялися на деми.

Доступ до участі в політичному житті отримали й ті афіняни, що не входили до місцевої племінної організації. На зміну родовому приходить територіальний принцип поділу населення.

Калісфен скасував раду чотирьохсот і заснував раду п’ятисот (буле). Рада керувала політичним життям Афін у період між скликанням народних зборів і здійснювала виконання його рішень.

Було створено також колегію десяти стратегів.

Реформи Калісфена завершили тривалий процес становлення держави в Афінах. Виникнення держави супроводжувалось жорстокою боротьбою родової аристократії та демосу, що закінчилася перемогою останнього. У результаті цієї перемоги в Афінах виникла рабовласницька держава у формі демократичної республіки.

З іменем Клісфена пов’язане виникнення остракізму, тобто суду черепків. Популярність окремих осіб завжди таїла загрозу для демократії. Задля популярності реформ такий діяч у принципі міг отримати підтримку значної частини населення, як це мало місце у випадку з Пісістратом. З метою запобігання в майбутньому самій можливості поновлення тиранії вводилося таємне голосування щодо популярних державних діячів. Той з них, “проти” якого назбирувалося понад 6 000 черепків – “бюлетенів”, на 10 років виганявся з Афін без конфіскації майна. Зрозуміло, що після десятирічної відсутності політичний вплив вигнанця вже не становив небезпеки для демократичних підвалин держави.

Ця демократія проіснувала 150 років, до поразки у Пелопоннезькій війні (431–404 рр. до н. е.). Саме демократії Афіни зобов’язані своєму звеличенню. У 500 р. до н. е. Афіни навіть надали підтримку повстанню в м. Мілеті проти перського панування. У 492 р. до н. е. спроба персів захопити Афіни була невдалою, а в 490 р. до н. е. під Марафоном 2-тисячна афінська армія Мільтіада перемогла в кілька разів більшу сухопутну армію персів, розбивши її наголову. У 480 р. до н. е. перси висунули проти Греції 5-мільйонну (за свідченням древніх авторів) армію. У морському бою біля о. Саламін перський флот був розгромлений, його відступ перетворився на панічну втечу. Наступного року була розгромлена сухопутна армія персів. У результаті греки звільнили від перського панування район Егейського моря – усі острови й узбережжя Малої Азії.

478 року до н. е. був утворений Делоський морський союз, у який увійшло 160 грецьких держав, що споряджали військові кораблі та робили внески в союзну скарбницю. Командування флотом було доручено Афінам. З часом і розбудова флоту переходить до Афін. Туди ж було перевезено з Делосу скарбницю союзу, й усі податки, що збиралися з союзників, знаходились у безконтрольному розпорядженні Афін. У союзні держави направлялися посадові особи з Афін, до Афінських судів перейшов розгляд багатьох справ союзних держав. Рада п’ятисот почала вирішувати справу союзу.

Гегемонія Афін у союзі перетворила його в могутню Афінську архедержаву, що нещадно експлуатувала союзників, збагачувалась за їх рахунок та силою втримувала їх у союзі.

Зміни у зовнішньому становищі Афін, їх збагачення прискорило зміни в соціально-економічних відносинах.

Загострились також протиріччя між афінськими громадянами та іноземцями, що оселились в Афінах (метеками). Чисельність метеків зростала і досягла половини чисельності афінян. Вони займалися торгівлею, ремеслом, були значно обмежені в майнових правах, повністю позбавлені права участі у політичному житті.

У V ст. до н. е. афінська демократія вступила в період свого розквіту.

Найбільш видатним політичним діячем цієї епохи (близько 444–429 рр. до н. е.) був Перікл. Він походив зі старовинного і знатного роду. Перікл очолив афінську демократію і протягом 15 років був загальновизнаним керівником цієї держави, якого народ прозвав “олімпійцем”. Перікл провів ряд важливих демократичних реформ. При ньому було розширене виборче право і введено жеребкування на виборах. Державні посади вперше стали оплачуватися, тому їх обіймали не лише багаті (пізніше буде введена навіть оплата відвідувань народних зборів).

За Перікла вводяться також “театральні гроші”, тобто оплата білетів у театр для біднішого населення. У Давніх Афінах театр став не лише розвагою чи видовищем, але й засобом політичного виховання.

Ще в 457 р. до н. е. Архонтом Афін уперше був обраний зевріт, тобто представник третього розряду. Офіційної відміни закони Солона не зазнали, але посади стали доступними для усіх громадян – як правило, за жеребом. Така процедура мала ту перевагу, що виключала можливість підкупу при виборах і зосередження влади в руках вузького кола родової аристократії чи фінансової олігархії. За часів Перікла оплату стали отримувати не лише члени Ради п’ятисот, але й солдати, матроси і взагалі усі посадові особи, за винятком найвищих – стратегів.

Суспільний устрій Афін у V ст. до н. е. був складним зразком рабовласницької демократії. Населення поділялось на громадян, метеків і рабів.

Громадянином вважалася особа чоловічої статі, у якої батько і мати були уродженими і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалося з 18 років, що тягнуло за собою обов’язок дворічної служби у війську. З 20 років дозволялося брати участь у народних зборах. Громадянин залишався військовозобов’язаним до 60 років, з виняткових випадках оголошувалася загальна мобілізація. За філою закріплювався обов’язок формувати військовий загін з числа своїх членів. Командир такого загону обирався.

Основну кількість громадян складали люди середнього достатку, чиї земельні наділи не перевищували 10 га. Фізична праця, крім землеробської, вважалася принизливою, недостойною громадянина, нею займалися лише іноземці, вільновідпущеники, раби. Цікаво, що охорона правопорядку також вважалася другорядною справою другого сорту, якої вільні люди уникали. Афіни були єдиним грецьким містом, де існувала поліція.

Метеки і вільновідпущеники мали обмежену дієздатність. Вони займалися ремеслом і торгівлею (крім торгівлі нерухомістю). Позбавлялися участі в народних зборах, а обіймати посади не мали права. За несплату податків могли потрапити у рабство.

Раб мав статус речі. Його можна було продати, купити, віддати у найм. Часто громадяни віддавали своїх рабів у найм державі, наприклад, для будівництва флоту чи роботи у рудниках. Рабам заборонявся шлюб, діти від рабині ставали власністю її господаря. Убивство раба формально заборонялося, але не тягнуло за собою жодної відповідальності.

Афіни як держава були полісом, столицю від крайньої межі відділяло кілька десятків кілометрів. Верховним органом управління були народні збори, які скликалися кожні 8–10 днів, у середньому 40 раз за рік. Зрозуміло, що число учасників у пересічному випадку складало 2–3 тис. чоловік і навіть менше. За участь у першому засіданні громадян отримували 9 оболів, за кожне наступне – 6. Для порівняння, “послуги” повії коштували приблизно 3 оболи. Народними зборами розглядалися питання продовольчого постачання, оборони, приватні суперечки громадян. Формально будь-яке питання війни і миру, зовнішньої політики чи фінансів могло бути поставлене на голосування. Кожний громадянин міг добиватися через народні збори відміни будь-якого закону, особливо якщо цей закон порушував принцип демократії (графа параномон). Однак процедура була складною: попередні розгляд у раді п’ятисот, потім – схвалення народних зборів, далі – затвердження в геліеї. Усе це відбувалося у формі загального процесу: ініціатор нового закону звинувачував старий закон, що вимагало неабияких ораторських здібностей. Коли такий учасник процесу свою справу програв, його могли позбавити громадянських прав. Якщо врахувати, що збори призначали “старим” законам кваліфікованих захисників, стає зрозумілим, що внесення поправок у законодавство було під силу лише справді пересічним особистостям з високим авторитетом та ораторськими навичками. Афінський громадянин міг висунути обвинувачення проти будь-якої посадової особи у зловживанні владою. Якщо збори визнавали звинувачення достовірним, винного негайно усували з посади. Рішення зборів приймалося схвальним (чи обурливим) криком присутніх, а у сумнівних випадках – розходження на дві групи прихильників і супротивників пропозиції.

Важливі судові справи розглядав суд присяжних – геліея. Суддею міг стати кожний громадянин у віці від 30 років, за умови бездоганної репутації. Від кожної філи жеребком обиралося 600 чол., після чого створювалося 10 судових колегій, як правило, по 501 чол. у кожній (решта обраних вважалися запасними). Усі десять колегій засідали одночасно. Чию конкретно справу мали розглядати та чи інша колегія, вирішувалося також жеребкуванням. Такий порядок практично виключав можливість підкупу членів геліеї. Часом залежно від важливості справи суддівські колегії могли обиратися чисельністю в 201, 401, в особливо важливих процесах 1001, 1501, 2001 членів. У виключних випадках вирок виносили усі 6000 членів геліеї. Суд був відкритим і гласним, але вердикт виносився шляхом таємного голосування (кидання камінців в урни). Вирок вважався остаточним і оскарженню не підлягав. Геліея розглядала лише найважливіші політичні й релігійні справи. Однак вона також могла бути апеляційною інстанцією тих справ, де рішення виносили посадові особи. Крім суто судових справ, геліея вирішувала також питання про надання прав громадянства. Вона ж розглядала законність заміщення державних посад, користуючись правом відводу небажаних посадових осіб. Нарешті, геліея була ніби другою законодавчою палатою: як уже вказувалося, саме геліея затверджувала чи відкидала рішення народних зборів.

При винесенні рішень і вироків суд не завжди був пов’язаний законом. Геліея сама творили норми права. У переліку покарань існували смертна кара (різні види, залежно від важкості злочину), конфіскація майна, позбавлення громадянства, заборона поховання зрадника батьківщини (така “тінь” позбавлялася спокою в загробному житті). Звинувачений міг ще до вироку суду добровільно піти у вигнання, що автоматично позбавляло його громадянських прав.

Важливе значення в управлінні мала Ради п’ятисот – буле. Члени обиралися жеребкуванням, але не у філах, а народними зборами. До обрання допускалися громадяни у віці від 30 років, платники податків, які виявили турботу до батьків. Кандидат проходив перевірку на політичну зрілість (докімасію). Буле, як вища постійно діюча державна установа слідкувала за виконанням існуючих законів та діяльністю посадових осіб. Рада п’ятисот будувала свою роботу через секції, яких було 10 (пританії), за числом філ. 50 членів Ради, представники однієї з філ, були черговими впродовж десятої частини року. Як уже згадувалося, Рада попередньо розглядала питання, що підлягали винесенню на народні збори. У її віданні також перебувала державна скарбниця.

Ареопаг, що відігравав роль вищого законодавчого та управлінського органу Афін у ІХ–VІ ст. до н. е., поступово втратив більшість своїх функцій. За реформою Ефіальта (462 р. до н. е.) його політичні функції розподілялися між народними зборами, буле та геліеєю. Відтепер ареопаг став судом у справах про навмисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження та підпали. Члени суду засідали вночі, під час засідання одягали на очі пов’язки (саме тому богиня правосуддя Феміда зображується із зав’язаними очима).

Справи розбійників, викрадачів рабів, грабіжників розглядала колегія одинадцяти. Вона обиралася Радою п’ятисот. Ця ж колегія виконувала вироки.

Серед вищих виконавчих органів Афінської держави існували колегії архонтів і стратегів. До складу першої входило 9 чол., причому перші три члени колегії архонтів мали владу більшу, ніж решта шість. Перший архонт – епонім – розглядав скарги афінських громадян і скеровував їх на розгляд народних зборів, ареопагу чи колегії одинадцяти. Другий – басилей – наглядав за релігійними справами, моральністю жерців та притягував до відповідальності за святотатство. Третій – полемарх – відповідав за справи, суб’єктами яких були іноземці (ризик конфлікту з іншими полісами і державами) та метеки. Він слідкував за тим, щоб загиблі воїни були обов’язково поховані (навіть, якщо доводилося викопувати тіла), а на їх честь відбувалися жертвоприношення. Решта 6 архонтів – фесмофетів готували справи для розгляду у суді, проводили жеребкування судових колегій тощо. У віданні одного з архонтів знаходилась поліція, яка слідкувала за дотриманням правопорядку та безпекою держави, за таємними зборами, гучними бенкетами та оргіями і доповідала народним зборам про виявлені факти розпусти, неробства тощо. Афінська поліція складалася з 300 лучників. Це були раби скіфського походження, які називалися токсотами. Кінні і піші лучники брали під варту вільних громадян, яким поліцейська служба здавалася принизливою.

Найширші повноваження мала колегія стратегів з 10 чоловік. Вона обиралася не жеребкуванням, а прямим голосуванням усіх учасників народних зборів. Дозволялося переобрання на наступний термін (Перікл переобирався 15 разів). Теоретично у віданні комісії були лише армія і флот, а де-факто ще й державна скарбниця, зовнішні зносини і підготовка найважливіших питань для винесення на народні збори. Перед зборами стратеги відповідали лише за посадові злочини. На відміну від колегії архонтів, усі члени колегії стратегів вважалися рівними. Фактично ж завжди найбільший вплив зосереджувався в одних руках. З середини V ст. до н. е. роль цієї колегії в системі державних органів значно зросла.

По суті кожний громадянин брав участь в управлінні. Кожні 2–3 роки він отримував місце в геліеї, не менше 2 разів за життя ставав членом Ради п’ятисот (буле). На перший погляд така реальна демократія мала б бути зразком та ідеалом не лише для древніх часів, але й наступних століть. Участь усіх громадян у прийнятті законів, здійсненні правосуддя, змінність і підзвітність посадових осіб, колегіальність у вирішенні питань, авторитетність і остаточність винесених рішень – усе це разом узяте забезпечувало ефективність афінської системи, державного управління. Населення мало широкі соціальні гарантії (плата за участь у народних зборах та інших органах управління, “театральні гроші” тощо), бідніше селянство могло розраховувати на отримання землі за рахунок завойованих територій. У свою чергу таке врахування інтересів усіх громадян зумовлювало високу морально-політичну стійкість армії та флоту, утримувало усіх громадян від асоціальних вчинків під загрозою втрати громадянства, незалежно від соціального становища. Серед недоліків цієї системи відмітимо такі:

по-перше, Афіни були полісом, чисельність вільних громадян якого не перевищувала кількох десятків тисяч чоловік. Для більш значних державних формацій подібна пряма демократія не змогла б бути такою ефективною;

по-друге, матеріальне і, у певному розумінні, моральне благополуччя Афін будувалося на використанні праці сотень тисяч абсолютно безправних рабів. Виплата за участь в народних зборах та виконання інших державних функцій, наділення неімущих землею тощо вимагали великих матеріальних засобів. У кінцевому підсумку ці блага досягалися ціною жорстокого пригнічення рабів, метеків, вільновідпущеників.

по-третє, давно з’ясовано, що “кожна палиця має обидва кінці”, а “наші недоліки – це продовження наших достоїнств”. Демократія сприяла піднесенню Афін, вона ж призвела до їх занепаду. Соціальні гарантії розслаблювали нижчі верстви повноправного населення, чий життєвий мінімум був практично гарантований, утверджували презирливе ставлення до праці. Надалі верхи втрачали смак до подальшого збагачення. Оскільки над кожним громадянином тяжіла загроза остракізму і практично кожний міг потрапити під суд за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, майнові злочини тощо, то верхівка афінського суспільства вимушено загравала з низами. Вигідніше було роздати частину майна у вигляді подачок, ніж під справжнім чи надуманим приводом бути засудженим до конфіскації усього майна. Сподіватися на те, що злидар-геліаст виявить справедливість стосовно зарозумілого багатія-аристократа, особливо не доводилося. У новітній час з чимось подібним (якщо можна порівнювати непорівнюване) зіткнулися власті Швеції та інших розвинутих капіталістичних держав з широкою системою соціальних гарантій. Високі податки на майнові класи і соціальний комфорт для низів суспільства призводять до сповільнення темпів економічного розвитку, втечі капіталів з країни, люмпенізації частини громадян.

Дата добавления: 2015-08-21