Органи правління держави в період феодалізму

В умовах феодальної роздробленості та послаблення королівської влади органи центрального управління не були структурно оформлені та диференційовані. Палацево-вотчинна система поєднувалась з управлінням, заснованим на васальних відносинах.

Від епохи Каролінгів зберігся королівський двір, що складався зі знатних феодалів і двірцевої прислуги. Головну роль у королівській адміністрації відігравав сенешал. Він вважався главою королівського двору, командував армією, підписував державні документи. Посада сенешала знаходилась у руках однієї з найбільш знатних феодальних сімей Франції. Пізніше ця посада була скасована королем через її надто велику вагу у державі. У військових справах за сенешалом слідував конетабль – глава королівської кінноти, помічником його був маршал, а з ХІІІ ст. королівський адмірал. Королівський скарбник відав державними архівами та королівською казною. Королівською канцелярією керував канцлер, який редагував королівські акти, подавав їх на підпис королю та скріплював печаткою. Вплив канцлера на державні справи був досить значним, тому з посиленням королівської влади в ХІІІ ст. цю посаду не обіймав ніхто.

Знатні феодали та придворні були вихідцями зі світських феодалів королівського домену та священників. У ХІІІ ст. до органів центрального управління все частіше залучаються представники міст, дрібні та середні феодали (рицарі короля), а також юристи (легісти).

Розвиток феодальних відносин знайшов своє відображення у зборах королівських васалів – курії короля. На одобрення курії виносились законодавчі акти короля. На засідання курії запрошувались легісти.

Органи місцевого королівського управління створювались лише в домені короля, де визнавалась його влада. У великих сеньйоріях діяла своя система місцевого управління.

Важливу роль у підвищенні авторитету короля відіграли реформи Людовіка ІХ (1226–1270). Значне місце серед них посідала військова реформа: створення місько міліції, загонів найманців. Були заборонені приватні міжусобні війни в королівському домені, на решті території вводилося 40 днів короля.

1260 року на основі королівської курії було створено парламент, який збирався чотири рази в рік та був вищим судом у Франції. Також були створені спеціалізовані центральні відомства. На території домену Людовік ІХ ввів єдину монету. Усі реформи Людовіка ІХ сприяли об’єднанню французьких феодальних сеньйорій.

На початку ХІV ст. у Франції на зміну сеньойоріальній монархії приходить нова форма феодальної держави – станово-представницька монархія. Це було пов’язано із процесом політичної централізації, подальшим зростанням королівської влади, ліквідацією самовладдя окремих феодалів.

Виникає особливий орган державного управління - Генеральні штати. Збиралися Генеральні штати за вимогою короля. Вище духовенство (архієпископи, єпископи, абати), а також великі світські феодали запрошувались особисто. Приблизно 1/7 частину Генеральних штатів складали юристи. Взагалі це був орган, який представляв інтереси вищих прошарків французького суспільства. Питання, які виносились на розгляд Генеральних штатів, тривалість їх засідань визначались королем. Найчастіше причиною скликання Генеральних штатів була потреба короля у грошах. Він звертався до станів із проханням про фінансову допомогу або про дозвіл ввести черговий податок, який міг збиратися в межах одного міста. Лише 1432 року король отримав згоду на збір постійної королівської тальї. Але якщо мова йшла про встановлення будь-яких додаткових податків, то необхідною була згода Генеральних штатів.

Генеральні штати зверталися до короля із проханнями, скаргами, протестами. Вони мали право критикувати діяльність королівської адміністрації.

Генеральні штати сприяли посиленню та закріпленню королівської влади в державі. Хоча в ряді випадків вони протистояли королю, ухиляючись від винесення зручних йому рішень. У Генеральних штатах кожен стан збирався та обговорював питання окремо. Лише зрідка всі три стани проводили свої засідання спільно.

Депутати, які обиралися до Генеральних штатів, наділялися імперативним мандатом. Після повернення із засідання депутат повинен був звітувати перед виборцями про свою роботу.

За станово-представницької монархії мало що змінилося в державному управлінні. Канцлер, як і раніше, був главою королівської канцелярії. Інші ж посади перетворилися у придворні титули. Подальший розвиток централізації виявився у тому, що важливе місце в системі центрального управління посіла створена на основі королівської курії Велика рада. До цієї ради входили легісти та представники вищої світської знаті.

З’являються нові посади в центральному королівському апараті – клерки, секретарі, нотаріуси. Вони мали чітко визначені функції.

Прагнучи до централізації місцевого управління, королі вводять нові посади губернаторів.

У ХІV ст. з’являються такі посадові особи, як генерал-лейтенанти, які призначалися із принців та знатного дворянства. Спочатку ця посада вводилась на короткий строк і з вузькими повноваженнями: звільнення від сплати ряду податків, помилування тощо. У ХV ст. чисельність генерал-лейтенантів збільшилась, а строки їх діяльності зросли. Як правило, вони управляли адміністративним округом, який з кінця ХV ст. почав називатись провінцією.

Централізація на місцях торкнулася і міського життя. Королі часто позбавляли міста статусу комун, відміняли раніше видані хартії, обмежували права міських жителів. Королівська адміністрація починає контролювати вибори міської адміністрації, підбираючи зручних кандидатів. Над містами була встановлена система адміністративної опіки. Хоча в ХV ст. комуни в деяких містах були відновлені, вони повністю інтегрувалися в міську адміністрацію. Міська аристократія, як і раніше, користувалась обмеженим самоуправлінням, але на всіх важливих засіданнях міських рад, як правило, головував королівський чиновник.

Верховна політична влада при абсолютизмі повністю переходить до короля та не поділяється ним з будь-яким державним органом. Для цього королю необхідно було подолати політичну опозицію феодальної олігархії та католицької церкви, ліквідувати станово-представницькі заклади, створити централізований бюрократичний апарат, постійну армію, поліцію.

Вже в ХVІ ст. Генеральні штати фактично перестають існувати.

Як своєрідна опозиція королівській владі у ХVІ–ХVІІ ст. виступає Паризький парламент, який до цього часу перетворився в оплот феодальної знаті та неодноразово відхиляв королівські акти, але з 1673 року парламент був позбавлений такого права.

Змінилося загальне уявлення про владу короля та характер його конкретних повноважень. Остаточно затверджується уявлення про суверенітет та необмежену владу короля. Держава ототожнюється з особою короля. Французький абсолютизм базувався на концепції нерозривного зв’язку короля та держави. Юридично король визнавався джерелом будь-якої влади, яка не підлягала ніякому контролю. Уся законодавча влада належала королю. У короля було право призначення на будь-яку державну або церковну посаду. Король приймав важливі зовнішньополітичні рішення, визначав економічну політику держави, установлював податки, виступав вищим розпорядчим державним органом. Від його імені здійснювалась судова влада.

Під час абсолютної монархії центральні органи розрослися та ускладнились.

У ХVІ ст. з’являються посади державних секретарів, один з яких, коли король був неповнолітній, виконував фактично функції першого міністра. Формально така посада була відсутня, але Рішельє, наприклад, поєднував одночасно 32 державні посади.

Старі державні посади ліквідуються або втрачають будь-яке значення. Зберігає свою колишню вагу лише канцлер, який стає після короля другою особою в державі. Розширення функцій державних секретарів приводить до швидкого зростання центрального апарату, до його бюрократизації.

Перебудові підлягала і система королівських рад, які виконували радчі функції. 1661 року Людовік ХІV створив Велику раду для розгляду важливих державних питань, обговорення законів, вирішення важливих судових справ. Для вирішення зовнішньополітичних питань скликалась Верховна рада, до якої запрошувались державні секретарі з іноземних і військових справ. Рада депеш обговорювала питання внутрішнього управління, приймала рішення щодо діяльності адміністрації. Рада з питань фінансів розробляла фінансову політику, відшукувала нові джерела для поповнення казни.

Управління на місцях відрізнялося особливою складністю та заплутаністю. На початку ХVІ ст. органом, який проводив політику центра на місцях, були губернатори. Їх призначав король.

Централізація торкнулася й міського управління. Муніципальні радники (ешвени) та мери перестали обиратися, а призначалися королівською адміністрацією.

У період абсолютизму завершилось створення централізованої постійної армії, яка була однією з найчисельніших у Європі, а також регулярного королівського флоту. Вищі командні посади в армії відводились виключно представникам титулованої знаті. При абсолютизмі створюється розгалужена поліція і в провінціях, у містах, на великих дорогах і т. д. Особлива увага приділялась укріпленню поліцейської служби в Парижі.

Дата добавления: 2015-08-21