Головні тенденції розвитку і регіональні особливості функціонування світової транспортної системи .

Транспорт загального користування виконує важливу роль в господарстві всіх країн і є важливою інфраструктурною галуззю, що забезпечує функціонування світового господарства на всіх етапах його розвитку.

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі - вантажний та пасажирський, за видами використання можливостей навколишнього середовища - на сухопутний, водний (морський та річковий) і повітряний, за видами використання засобів пересування - на залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий.

- Найбільш розвинена транспортна система в країнах Європи та Північної Америки, де зосереджено понад половини залізничних колій, рухомого складу, шосейних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту та ін.).

- Країнам, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку видів транспорту, застарілий різнотипний склад, малопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання.

- У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки користуються послугами таких архаїчних видів транспорту, як в’ючний та гужовий, працюють носильники та рикші. В’ючний транспорт розповсюджений у тропічній Африці, гірських областях Південної Америки, пустелях та напівпустелях Азії, рикші та велорикші – у Південній та Південно-Східній Азії.

- Найвища густота транспортної мережі сформувалася в Північній Америці, в Західній, Центральній, Південній та Східній Європі, в Східній Азії (зокрема в Японії та Східному Китаї), на півострові Індостан та на півдні і сході Африки.

Основними показниками роботи вантажного і пасажирського транспорту відповідно є вантажообіг і пасажирообіг. У світовому вантажообігу дві третіх припадає на морський транспорт, а у пасажирообігу понад 60% - на легкові автомобілі. На промислово розвинені країни припадає 85% вантажообігу внутрішнього транспорту і майже 90% вантажообігу повітряного транспорту.

Транспортні системи розвинених країн становлять 78% загальної довжини світової транспортної мережі, 74% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі – 50-60 км на 100 км2 території; характеризується високим технічним рівнем, тісною взаємодією всіх видів транспорту, складною конфігурацією транспортної мережі, високою «рухливістю» населення.

Транспортні системи країн, що розвиваються, становлять 22% загальної довжини світової транспортної мережі, 26% світового вантажообігу; щільність транспортної мережі - 5-10 км на 100 км2 території; характеризується невисоким технічним рівнем, перевагою двох-одного-двох видів (залізничного, трубопровідного) транспорту, перевагою транспортних ліній, що з'єднують головний центр (порт, столицю) з районами експортної спеціалізації, низкою «рухливістю» населення.

Найбільша довжина автодоріг у США, Індії, Японії, Китаї, Росії, Франції; найгустіша мережа автодоріг у Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Японії, Іспанії; найвищий рівень автомобілізації в США (600 автомобілів на 1000 жителів). Тут же й найвищий вантажообіг автомобільного транспорту.

Фінансування транспортного комплексу в промислово розвинених країнах традиційно є однієї із пріоритетних функцій держави, тому що транспорт поряд з енергетикою й зв'язком є загальною найважливішою базою нормальної діяльності виробництва й соціального середовища в державі.

Важливе значення з погляду впливу на інвестиційний процес на транспорті робить науково-технічний прогрес. Під впливом НТП істотно змінилася роль основних фондів транспортного комплексу, які в кількісному відношенні досягли необхідного рівня розвитку й адекватно задовольняють потреби населення й економіки промислово розвинених країн у перевезеннях.

У довгостроковій перспективі в країнах з ринковою економікою очікується подальший розвиток НТП на транспорті. Структура мережі шляхів сполучення перетерпить істотні зміни. Довжина набундючених і нерентабельних залізничних ліній і ділянок буде скорочуватися. У той же час передбачається спорудження ряду нових, в основному швидкісних, ліній. Очікується розгортання робіт з електрифікації залізниць. Довжина автомобільних доріг із твердим покриттям збільшиться. Основна увага буде приділено вдосконалюванню існуючої мережі. Збільшиться кількість аеропортів (в основному вантажні) і довжина внутрішній авіаліній.

39. Місце Центрального економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.

Площа—45,5тис.км.кв.(7,5%), насел—2,7млн.ос(5,3%).

Спеціалізація—вирощування, переробка с/г сировини, машино буд., хім..пром., кольорова мет., легка та пром.. буд. Матер.

Район розташований в центральній частині України. На півночі район межує з Київським, на заході – з Подільським, на півдні – з Причорноморським та Придніпровським соціально-економічними районами. Практично це є єдиний район України, який немає виходу в будь-якій формі до державного кордону України.

Визначальний вплив на його розвиток мають столичний регіон разом з Києвом та Придніпровський соціально-економічний район. Територією району проходять залізничні колії за напрямками Одеса – Київ – Москва, Львів – Кіровоград – Харків, Донецьк – Кіровоград – Харків, Київ – Черкаси – Запоріжжя. В широтному та меридіональному напрямках проходять і автомобільні шляхи. Трубопровідний транспорт представлений ділянками газопроводів Уренгой – Помари – Ужгород, “Союз”.

Відсутній вихід до державного кордону або до моря.

У структурі валового випуску продукції на сільське господарство припадає 32.5%, промисловість — 23.8%, транспорт і зв’язок — 9.3%, будівництво — 5.9%, торгівля — 3.7%, інші галузі виробництва — 1.9% та невиробничу сферу — 22.8%.

Чорна металургія--Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат, ливарний завод в Кіровограді.

Кольорова металургія: ВАТ “Чисті метали” і Світловодський комбінат твердих сплавів і тугоплавких металів, які випускають радіоактивні і важкі метали, вольфрамовий дріт, литво з кольорового металу.

Хімічна галузь – це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники, засоби для догляду за автомобілем, плівки полімерні, лікарські засоби.

Паливна промисловість. Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну.

Проблеми:

- Недостат. рівень економіч. та соц. розвитку території

- Проблема функціонування черкаського господарського вузла, профілюючою галуззю якого є основна хімія

- Радіоекологіч. забруднення

- Збереження родючості грунтів

40. Сутність, значення та галузева структура паливно-енергетичного комплексу світу. Паливно-енергетичний баланс та його регіональні особливості.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями народного господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша – паливно-енергетична проблема. Успішне її розв’язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

Паливно-енергетичний баланс – баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта – 40%, природний газ – 23%, вугілля – 31%, інші види палива – 1%, атомна енергія – 2%, гідроенергія – 3%.

На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд т.у.п., що 2/3 з них становить вугілля й менше 1/3 – нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислове розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії – передусім у країнах, що розвиваються.

Найбільші запаси органічного палива зосереджені у Північній Америці та Азії. У розміщенні всіх основних галузей енергетики світу – нафтової, вугільної, газової промисловості, електроенергетики – спостерігаються великі відмінності зумовлені як природними, так і соціально-економічними факторами.

За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд перед ведуть економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти – країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих енергоресурсів, кінець кінцем, споживається в економічно розвинутих країнах.

Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65%–90%. Історично воно відіграло величезну роль у світовому промисловому розвитку. Вугілля забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції, що розпочалася в останній третині XVII ст. у Великій Британії й згодом охопила інші країни. Ще 1913 р. світові потреби в енергії задовольнялися за рахунок вугілля майже на 75%, а якщо не рахувати дрова, на які тоді припадало 17–18% світового енергоспоживання, – то майже 90%.

У промислово розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її теперішнього використання. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор. Роль вугілля можна поцінувати за його місцем у структури паливно-енергетичного балансу.

Відкриття та освоєння великих покладів нафти на Близькому Сході викликало приплив дешевого палива на ринки таких країн, як США, Японія, держави Західної Європи, і призвело до скорочення вуглевидобутку в цих країнах. Вугільна промисловість у США та Західній Європі почала згортатися.

Група основних країн – експортерів нафти: Ірак, ОАЕ, Кувейт, Іран, Сауд.Арав., Венесуела.

Вугілля – єдиний енергетичний ресурс, якого за теперішніх технологій видобутку його в США, Канаді, Австралії, Росії та деяких інших країнах вистачить на віддалену перспективу.

41. Регіональні особливості розвитку і розміщення будівельно-індустріального комплексу в Україні.

Будівельний комплекс -- це сукупність галузей ма-теріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріаль-ного виробництва: будівництво, промисловість буді-вельних матеріалів, виробництво будівельних конст-рукцій і деталей.

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%.Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%. Будівництво - головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією(будівлі), яка є нерухомою,великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяється на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, зілізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

Найважливіші фактори на основі яких обираються райони і пункти будівництва-це трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний та інші. Значний вплив на будівництво чинять кліматичні особливості різних регіонів.

Проектування зосереджено у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих учбових закладів, значний контингент фахівців-будівельників. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.

Найбільші інвестиції припадають на регіони з розвинутим будівельним комплексом та видобувною промисловістю (Дніпропетровська, Донецька, Одеська, Київська області). Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%).

Цементна промисловість Розвивається у тих районах, де сировина (глини, мергелі, вапняки) територіально суміщена з мінеральним паливом або залягає вздовж основних напрямків його транспортування.

Центри:Амвросіївка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Балаклея, Миколаїв Здолбунів, Кам’янець-Подільський, Бахчисарай, підприємства Миколаївській, Одеській, Івано-Франківській областях. Всього в Україні діє 15 підприємств по виробництву цементу.

Залізобетонна промисловість. Основні потужності концентруються у великих промислових центрах і районах, а також в місцях, де ведеться значне індустріальне будівництво.В усіх областях України працюють домобудівні комбінати, що спеціалізуються на випуску залізобетонних деталей для спорудження великопанельних житлових будинків.

Центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Львів

Цегельна промисловість. Виробляється глиняна та силікатна цегла. Оскільки сировина для виробництва цегли є майже в усіх районах, розміщення підприємств орієнтується на споживача.

Центри - великі міста. Тут працюють підприємства оснащені високопродуктивними кільцевими тунельними печами. Заводи меншої потужності працюють у сільській місцевості.

Виробництво будівельної кераміки. Включає в себе виробництво керамічної плитки для фасадів, плитки для підлоги, облицювальної глазурованої плитки.

Найбільші підприємства розміщені у: Харкові, Слов’янську, Часовому Ярі (Донбас).

В областях України працюють також підприємства по виробництву будівельного фаянсу і фарфору, будівельного вапна, гіпсу і крейди. Фарфорова промисловість зосереджена у:

Житомирській області, у Дружківці, Полтаві, Кіровограді, Сумах, Синельниковому.

Скляна промисловість. Віконне скло виробляється на заводах Донецької і Луганської областей, на Запорізькому та Львівському склоробних підприємствах. Завод технічного скла працює у Костянтинівці – “Автоскло”.

---

Дата добавления: 2015-08-21