Права міст

Великим обсягам прав володіли так звані імперські та вільні міста. Імперські міста (безпосередні васали імператора) одержали від нього право вищого суду, карбування монети, утримання власного війська. (Їх обов’язки відносно імператора зводились до присяги на вірність і прийом імператора з двором.)

З ХV ст. імперські міста (Лубен, Бремен, Гамбург, Нюрнберг та інші) мали постійне представництво в рейхстазі.

Сім вільних міст Німеччини, до яких відносились старі єпископські міста (Майнц, Кьолн, Трір і т. д), одержали привілеї як від імператора, так і від князів-єпископів. Ці міста були звільнені від податку, збору війська для імператора і єпископа. Як і в імперських містах, у них існувало самоуправління – вибиралися бургомістри і члени міської ради, які вирішували місцеві питання, а також кримінальні і цивільні справи. Князі-єпископи зберегли юридичний контроль над цими містами через призначення головних чиновників міста – бургграфа, префекта, які керували здійсненням правосуддя.

Загалом державний лад імперії цього періоду зберігав лише видимість станово-представницької монархії, що прикривала багатовладдя князів-курфюрстів, при своєрідній конфедеративній формі державної єдності.

Абсолютизмом (від лат. absolut – необмежений, безумовний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за якої верховна влада повністю належить одній особі – монарху. У країнах Західної Європи абсолютні монархії виникають у ХV–ХVІ ст. Вони приходять на зміну станово-представницькій монархії. Абсолютна монархія постає як арбітр між старим пануючим класом феодалів та буржуазією і як захисниця обох класів від революційного руху народних мас, які піддаються і феодальній, і капіталістичній експлуатації. Буржуазія стає могутнім в економічному відношенні класом, але все ж недостатньо сильним, щоб ставити питання про захоплення одноосібної влади. Посилення позицій буржуазії пояснюється стрімким економічним прогресом промисловості. Поява водяних коліс, механічного дуття в металургії, удосконалення ткацького верстата ведуть до укрупнення виробництва та розорення маси кустарних ремісників. Сильна королівська влада стимулює економічний прогрес, що проходить в умовах активного й пасивного опору трудового люду. Капіталізм в його ранніх виявах означав катастрофу для дрібних виробників у місті та на селі, основна маса населення перетворюється на пролетарів, тобто людей, позбавлених засобів і знарядь виробництва, отже і засобів існування. Мануфактури не могли відразу забезпечити працею усю масу безземельних селян і розорених ремісників. Велика їх кількість була змушена бродити країнами Європи в пошуках випадкової роботи, а без неї – займатися жебрацтвом, крадіжками і грабежами. Буржуазія потребувала сильної влади з її репресивно-каральним апаратом, і такою владою став абсолютизм.

Абсолютна монархія (Пруссія, Австрія ХVІІ–ХVІІІ ст.)

Феодальна роздробленість призвела до встановлення абсолютистської влади курфюрстів, їх свавілля всередині держави, обмеження та дріб’язкової регламентації економічного, політичного і навіть приватного життя підданих, створення для цього розгалуженої системи поліцейських, репресивних органів, видання відповідних правових актів. Усе це суттєво загальмувало розвиток буржуазних відносин у німецьких державах.

У Німеччині абсолютизм склався як абсолютизм обласний, князівський, а не загальнодержавний. Влада імператора була сильно розхитана селянською війною 1524–1525 рр. та рухом проти Папи Римського, що вилився у Реформацію. Поразка селян у війні виявилася вигідно лише для князів. Саме їх війська відіграли головну роль у розгромі сил повсталих. Дворянство нижчого рангу і церква вийшли з цієї війни ослабленими. Кріпацтво стало загальним явищем, пожиттєві і спадкові наділи селян були перетворені у короткотермінові тримання (це дозволяло довільно збільшувати повинності), общинні землі суттєво урізані.

На імперському Шпейєрському сеймі 1526 року князі вплинули на імператора. У результаті з’явився імператорський указ, згідно з яким встановлювалося, що у справах релігії та віросповідання кожний імперський чин керується почуттям відповідальності перед Богом та імператором. Цю формулу слід було розуміти як законодавче визнання принципу – “чиє правління, того й віра”. Такий підхід означав посилення абсолютизму в межах невеликих князівств, на які була розбита Німеччина. Значна частина князів швидко прийняла лютеранство, після чого церковна земля і майно католицької церкви конфіскувались на користь монархів. Це, зі свого боку, сприяло їх подальшому посиленню та зміцненню незалежності від імператорського трону. Спроби імператора Карла V запроваджувати свій, загальноімперський абсолютизм за допомогою папського престолу зіткнулися з могутнім протестантським рухом. Саме він став опорою князівської могутності і непокірності. Втручання у внутрішньонімецьку боротьбу французького короля (він підтримав протестантів в обмін на міста Мец, Тур, Верден і Камбре) мало визначальний вплив на розстановку політичних сил у Німецькій імперії. 1555 року католики були вимушені укласти з протестантами Аугсьурзький релігійний мир, за яким кожному імперському чину надавалося право сповідувати ту релігію, яку він вважає істинною. 1608 року в Агаузені з ініціативи курфюрста пфальцського Фрідріха виникла Ліга захисту протестантизму. У відповідь 1609 року у Мюнхені була створена католицька Ліга, вождем якої став Фердинанд Штірійський. 19 липня 1617 р. Фердинанд Штірійський був обраний чеським сеймом чеським королем. Однак, після низки порушень справ гуситів (місцевих протестантів) уже в 1618 р. чеський сейм обрав королем Чехії Фрідріха Пфальцського, протестанта-кальвініста. Розпочалася Тридцятирічна війна 1618–1648 рр., у яку тою чи іншою мірою були втягнуті всі європейські країни і яка завершилася Вестфальським миром. Він означав поразку Німецької імперії Габсбургів. Частина німецьких земель була втрачена на користь сусідів, отримали незалежність Швейцарія та Нідерланди, кальвіністів урівняли в правах з католиками і лютеранами. Німецькі князі отримали право на самостійну зовнішню політику. Імператор був відсторонений від будь-якого втручання у внутрішні справи князівств. Перед вступом на посаду він був змушений підписувати обмежувальну грамоту, так звану виборчу капітуляцію. Таким чином, новообраний імператор, крім зобов’язання дотримуватися Золотої булли 1356 р., повинен був давати обіцянку не передавати владу у спадок, скликати представників знатних станів для вирішення загальноімперських питань.

Представниками вищої влади поряд з імператором виступали 8 курфюрстів. На з’їздах курфюрстів відбувалися вибори імператора та складалися виборчі капітуляції. Крім того, усі інші вищі імперські посади вважалися надбанням окремих курфюрстів. Питання загальноімперського значення належали до компетенції імперського сейму – рейхстагу. На таких сеймах курфюрсти складали свою окрему курію. Вони розпоряджалися роздаванням чинів, монетною і митною регаліями, імперськими фінансами. Друге місце посідали курія князів (62 світських і 36 церковних). Третю – міську – курію складали представники імперських міст. Після імперського сейму 1653–1654 рр. з їх думкою перестали рахуватися. Тоді ж установився порядок, за яким курія голосувала лише після досягнення повної згоди двох перших курій.

Імперія остаточно перетворилася на конгломерат з приблизно 300 держав, державок і державочок, де були не тільки різні політичні режими (світські чи духовні монархії), але й різні релігії, закони, мита, тарифи, міри ваги і довжини тощо.

Найбільшого значення серед цих суб’єктів права набули Пруссія та Австрія. Вони стали справжніми гігантами на фоні інших. Так, у Вестфалії на 1200 кв. миль припадало 52 держави. У Франконії і Швабії на кожну “абсолютну монархію” припадало в середньому 8 кв. миль.

Пруссія. Формування бранденбурзько-пруської держави на землях колишнього Тевтонського ордену відбулося в ХУІІ - на початку ХУІІІ ст.

Курфюрст брандербурзький 1701 року домігся титулу короля Пруссії. Король був главою держави та входив в імперську колегію курфюрстів. Вищим органом державного управління була таємна рада при королі. Йому підпорядковувались три директорії: фінансова, військових справ і королівських доменів. Найбільшу вагу мала директорія військових справ, яка займалася організацією та управлінням постійної армії.

Основними тенденціями розвитку держави в Пруссії в ХVІІІ ст. стали подальша централізація і мілітаризація державного апарату, перевага військово-управлінських органів над цивільними. Значна частина повноважень таємної ради переходить до генерального військового комісаріату. Усі три директорії зливаються в єдиний військово-фінансовий орган на чолі з президентом – королем. Ліквідується міське та місцеве самоуправління. Міські ради замінені на колегії магістратів, які призначаються королем, а на містах земські радники (ландрати), які призначаються королем за рекомендацією дворянських зібрань підпадають під жорстокий контроль центральної ради і наділяються широкими військово-поліцейськими повноваженнями.

За своїм політичним режимом Прусська монархія може бути охарактеризована як військово-поліцейська держава.

Дата добавления: 2015-08-21