Правове становище окремих груп населення

У ХІ–ХІІ ст. в Німеччині в основному сформувались основні класи – стани феодального суспільства.

Чисельні війни сприяли консолідації пануючого класу феодалів. Його верхівка складалась з елементів родової та служилої аристократії. До першої відносились герцоги племені князі, що перетворились на великих землевласників. Служила аристократія складалась в основному з осіб графського рангу, які сконцентрували у своїх руках найважливіші світські та церковні посади в адміністративних округах (графствах). Великими землевласниками стають фонти – королівські чиновники, що здійснювали судові функції в церковних володіннях. До середини ХІІІ ст. ці верстви суспільства об’єднуються в сильний стан духовних і світських князів, незацікавлених у міцній центральній владі.

Наступний стан німецького суспільства – рицарство. Воно сформувалось в основному з мілкопомістних дворян, а також з верхівки вільного селянства. За військовою реформою Генріха І (919–936) всяка вільна особа, що була здатна воювати на коні, зачислялась у військовий стан. До стану рицарства зачислялись також міністеріали – слуги короля та феодалів, що виконували адміністративні функції, а пізніше були відпущені на волю. Рицарі ділились за походженням на благородних і неблагородних. Пізніше селянам було заборонено вступати в рицарі.

Феодальне дворянство та духовенство було розподілено за ієрархією на ранги так звані щити.

Пам’ятка права (20-ті роки ХІІІ) Саксонське зерцало згадує сім військових щитів: король, духовні князі (єпископи, абати), світські князі, їх васали і т. д. У ранги були включені і неблагородні рицарі, які одержали назву шеффенського стану. З цього стану підбирались судді в общинних судах – шеффени. Пізніше вони перетворювались в іншу категорію благородних.

Наступний стан – селянство. На початок ХІІІ ст. селянство поділялось на дві категорії – вільне та невільне. Вільні селяни згідно з Саксонським зерцалом складались з селян-чиншовиків та орендаторів. Чиншовики, це ті, хто утримував панську землю з виплатою грошової повинності (чинша). Вони мали право передавати землю за заповітом або продавати. Орендарі не мали своєї землі й орендували її в тимчасове користування.

Орендарі та чиншовики знаходились у певній залежності від феодалів-землевласників. Більша ж частина селянства знаходилась у залежності положенні не тільки фактично, але й юридично. Цю категорію селян складали панівні батраки, мети і особисто залежні кріпаки. У міру розвитку феодалізму межі між різними категоріями селян стираються.

І ще один значний стан німецького суспільства – це городяни. Починаючи з Х ст. на кордонах між герцогствами будуються численні фортеці-бурги, частина яких згодом переросла в міста. У ХІ–ХІІ ст. в результаті розвитку міст складається особливий стан вільних людей-городян. Але більшість міст до ХІІІ ст. перебували під владою духовних та світських князів і сплачували їм податки.

У ХV ст. міста ділились на три групи: імперські, княжі й вільні. Найбільшу автономію на той час одержали імперські міста.

В ХІІІ–ХІV ст. завершується оформлення станово-класової структури німецького суспільства. Важливим фактором цієї структури, яка виросла зі щитів васально-ленної ієрархії були подрібненість і відсутність єдності у масштабі всієї держави. На імперському рівні поділ проводився за імперськими станами, а в князівствах – за земельними станами. До перших відносились імперські князі, імперські рицарі та представники імперських міст, а до других – дворянство і духовенство князівств і громадяни княжих міст.

Зі зміцненням політичної влади земельних князів, серед них виділяється не чисельна група світських і духовних феодалів, які раніше впливали на вибори королів, так звані курфюрсти (князі-виборці).

З феодальної ієрархії майже повністю зникає середнє дворянство. Частина його піднялась до положення князів. Але переважна більшість понизились до рядів нижчого дворянства. Нижче дворянство, що було основною масою рицарства, у зв’язку з появою вогнепальної зброї втратило своє значення, частина його розорилась.

Відбулась диференціація дворянства, яке чітко розділилось на вище – єпископи, абати та нище – сільські і міські священики. Вище духовенство було набагато чисельніше, заможніше і могутніше, ніж в інших європейських державах. Воно ввійшло до складу князівського стану, у тому числі курфюрстів. На противагу такому положенню міські та сільські священики перебували на рівні трудящих мас.

Усі станові групи з протилежними класово-становими інтересами вели між собою постійну боротьбу, хоча об’єднанню однорідних груп населення заважала територіальна роздробленість.

Разом з тим загальний рівень розвитку німецьких земель на початку ХVІ ст. досягнув стадії пізнього феодалізму, коли почали складатись капіталістичні відносини. Особливо розвиток гірськорудної промисловості висуває Німеччину в економічному відношенні на перше місце в Європі і робить її центром першої буржуазної революції в релігійній формі, так званій Реформації. Реформація та Селянська війна 1525–1527 рр. були визвані загостренням протиріч між капіталістичними елементами, що розвивались та княжем повновладдям, що мішало розвитку капіталістичного виробництва. Проте слабкість німецького бюргерства, його роздробленість, вузькість міського прошарку, пов’язаного з капіталістичним виробництвом не змогли об’єднати навкруги себе всі опозиційні верстви населення та домогтись успіху в боротьбі з феодалами.

Реформація, Селянська війна та викликана ними Тридцятирічна війна 1618–1648 рр. мали величезний вплив на хід економічного та політичного розвитку Німеччини в ХVІ–ХІХ ст. Реформація ще більше об’єднала Німеччину на протестантську північ та католицький південь. Тридцятирічна війна була за своєю суттю спробою католицької феодальної церкви придушити буржуазний і селянський рух, ліквідувати Реформацію.

В умовах соціальної та політичної реакції подальший розвиток капіталістичних відносин проходив під стрімким контролем феодально-князівської верхівки.

Майже на всіх землях поновлюється кріпацтво в найжорстокіших формах, яке загальмувало розвиток промисловості в ХVІІ–ХVІІІ ст.

Дата добавления: 2015-08-21