Загальна характеристика джерел права

Відсутність державної єдності, слабкість центральної влади призвели до того, що протягом всього періоду феодалізму німецьке право не являло собою цілісної системи. Територіальний партикуляризм доповнювався в Німеччині чітким і стійким становим поділом права (ленне, земське, міське і т. д.). Для Німеччини характерне також особливе переплітання правових форм і феодального свавілля “кулачного права”.

У розвитку феодального права Німеччини можна виділити три основних періоди– період переважання звичаєвого права (Х–ХІV ст.ст.), період рецепції римського права (ХІV–ХVІІ ст.) і період оформлення самостійних правових систем у князівствах (ХVІІ–ХVІІІ ст.).

У Х – на початку ХІV ст. основним джерелом права Німеччини був місцевий звичай. Поступово виникла необхідність запису і систематизації правових звичаїв. Певну можливість для такої систематизації давали судові рішення, котрі використовували загальні норми феодального звичаєвого права і враховували думки інших судів щодо подібних справ (особливо в містах). Запис звичаїв і судової практики отримує широке розповсюдження в ХVІІ ст. Серед таких записів найбільшу відомими були саксонське зерцало і Кароліна.

У Саксонському зерцалі, котре склав в 20-х роках рицар Ейке фон Репков, були записані найбільш відомі норми звичаєвого права і судової практики північно-східної Німеччини. Саксонське зерцало поділяється на дві частини: перша присвячена земському, а друга – ленному праву. Земське право містить норми державного, цивільного, кримінального, процесуального права, котре застосовували в земських судах відносно вільних шефеського стану. Ленне право регулювало відносини між благородними вільними, тобто вищими прошарками феодалів. Оскільки Саксонське зерцало створене як судебник, більшість питань у ньому розглядається з позицій судового захисту порушення прав.

Саксонському зерцалу притаманні характерні риси сучасного німецького суспільства: розподіл на вільних і залежних людей; існування чисельних розрядів напіввільних (орендаторів, літів); різниця між благородними (князями, графами) і неблагородними вільними; вкрай жорсткий характер переслідування злодіянь проти власності.

У цьому пам’ятнику містились і положення про вибори імператора, котрі згодом були прийняті Золотою буллою.

Викладаючи ці норми, автор разом з тим іноді дає свою оцінку, у котрій відобразилось незадоволення простих вільних ослабленням центральної влади, міжусобиць і свавілля благородних.

Саксонське зерцало отримало широке визнання в усіх німецьких землях, де на нього нерідко продовжували посилатись аж до 1900 р. Більшість положень виявились в достатній мірі прийнятими до умов міст і були сприйняті ними.

Джерелом німецького права цього періоду являлись також постанови центральних органів імперії – закони. Однак, так зване імперське право, засноване на законодавчій діяльності імператорів, у міру послаблення імператорської влади стало відігравати значну роль. Головною його функцією в Німеччині було встановлення земського миру. Постанови про земський мир, котрі періодично видавались імператором і рейхстагом з 1103 р. і майже до ХVІ ст., містили деякі загальні норми, що відносились до охорони власності життя, які загрожували розкрадачам, підпалювачам, убивцям та іншим порушникам миру різними покараннями. Однак, спроби центральної влади навести порядок, встановити мир виявились абсолютно безплідними.

У ХVІІІ ст. в Німеччині отримало значний розвиток міське право, почалась уніфікація практики міських судів. У ХІV–ХVІ ст. важливим джерелом права стає репиційоване римське право. Розвиток товарно-грошових відносин і цивільного обороту постійно вимагали ліквідації партикулятиризму в праві. Цей процес в умовах Німеччини так і не отримав завершення. У той же час рецепція римського права багато в чому сприяла встановленню певної правової одноманітності.

У практиці німецьких судів з ХІІІ ст. отримало розповсюдження до вчених юристів (глосаторів) з метою отримання різних висновків з юридичних питань. У ХVІ ст. повністю встановлюється пріоритет римського права серед інших джерел права, особливо цивільного. Німецьке пандектне право, котре склало основу загального німецького права застосовувалось судами аж до вступу в силу Німецького цивільного уложення.

Важливим джерелом права феодальної Німеччини в ХVІ ст. стало кримінально-процесуальне уложення Карла Х, прийняте рейхстагом 1532 року, і отримало назву Кароліна. На його зміст вплинули події селянської війни в Німеччині, більшість норм уложення були направлені на жорстоке придушення яких би то не було форм протесту селян проти феодальної експлуатації. Кароліна містила деякі загальні положення кримінального права, запозичені з сучасної та італійської юриспруденції і які ввійшли в раніше видане Бамбергське уложення 1507 р. і Бранденбурзьке уложення 1510 р.

Оскільки Кароліна була посібником, практичним керівництвом по судочинству для шефдоенів, вона не мала чіткої системи. У ній було відсутнє послідовне розмежування норм кримінального і кримінально-процесуального права. У цілому з 219 статей пам’ятника 1\3 була присвячена переважно кримінальному праву (ст. 104–180), а решта положень відносились до процесу.

Видана як загальноімперське уложення, Кароліна проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, відміну нерозумних і дурних звичаїв в кримінальному судочинстві, в «місцях і краях». Поряд з цим у ній містилось положення про збереження для курдоюристів, князів і станів їх споконвічних і справедливих звичаїв. В умовах Німеччини ХVІ ст. Кароліна, звичайно, не могла стати обов’язковою для князів. Однак, уложення цілком відповідало політичним інтересам феодалів і міського патриціату і в зв’язку з цим було практично загальновизнаним в якості джерела права в усіх землях. На його основі утворювалось загальне німецьке кримінальне право.

На початку ХVІІ ст. в різних землях проводяться офіційні записи норм місцевого права. В середині ХVІІІ ст. видається кримінальне положення і цивільний кодекс Баварії.

До Кароліни окремі склади злочинів були зафіксовані в постановах про «земський мир» і записах звичаєвого права. Серед них найбільш небезпечними вважались вбивство, тілесні пошкодження, зґвалтування, розбій, віровідступництво, чаклунство, підпал, деякі види пограбування. За них були встановлені найбільш суворі покарання: кваліфікована смертна кара і каліцтво. За інші правопорушення, проступки призначались тілесні покарання і покарання, що позорять (імперська опала, обмеження прав), штраф, відшкодування збитку.

З виданням Кароліни з’явився імперський звід, що містив деякі загальні принципи кримінального права, а також звичний перелік злочинів і покарань. До загальних понять кримінального права Кароліни, слід віднести задум і необережність обставин, що виключають відповідальність, пом’якшуючі і обтяжуючі обставини, замах, співучасть. Ці поняття, однак, не завжди були достатньо чітко сформульовані і подавались стосовно окремих видів злочинів і покарань.

Відповідальність за скоєння злочинів по Кароліні наступала, як правило, при наявності вини – задуму чи необережності. Однак, феодальне кримінальне право Німеччини нерідко встановлювало відповідальність і без вини, за провину другої особи. Крім того, методи, що використовувались для встановлення невинуватості часто тягнули за собою засудження невинуватої людини.

Обставини, що виключають відповідальність, детально подаються в Кароліні на прикладі вбивства.

Відповідальність за вбивство виключалось у випадку необхідної оборони, при «захисті життя, тіла і майна третьої особи», затриманні злочинця по місцю служби, і в деяких інших випадках. Вбивство в стані необхідної оборони рахувалось правомірно, якщо вбитий нападав зі смертельною зброєю і якщо той, хто піддався нападу не міг ухилитися від нього. Посилання на необхідну оборону виключалось при законному нападі (для затримання злочинця) і при вбивстві, здійсненому після припинення нападу в ході переслідування нападаючого.

Уложення вказує на необхідність розібрати кожен конкретний випадок необхідної оборони, оскільки правомірність її повинен доказати вбивця, а неправомірність тягло за собою покарання.

Кароліна передбачає і деякі пом’якшувавльні обставини. До них відносились відсутність задуму (ніяковість, легковажність і непередбачуваність), здійснення злочину в стані ефекту і гніву. Пом’якшувальними обставинами при крадіжці вважались малолітній вік злочинця (до 14 років) і пряма голодна потреба. Більш чисельними є обтяжуючі обставини: публічний, злочинний і хижацький характер злочину, повторність, високим ступінь збитку, «дурна слава» злочинця, скоєння злочину групою осіб проти власного пана тощо.

Кароліна розрізняє окремі стадії скоєння злочину. Вона відрізняє замах на злочин, розглядаючи його як навмисне діяння, яке здійснилося всупереч волі злочинця. Замах карався також як і закінчений злочин. При розгляді співучасті уложення частіше всього згадує пособництво. Законодавці того часу розрізняють три види пособництва: допомога у скоєнні злочину, на місці злочину, після його скоєння. В останньому випадку в свою чергу від корисливої співучасті відрізнялось укривання із співчуття, що тягнуло більш м’яке покарання.

Кароліна не класифікувала склади злочину, а лише перелічувала їх, розставляючи їх в більш менш однорідні групи. Перш за все вказувались злочини проти релігії – богохульство, чаклунство, порушення клятви, а також злочини, несумісні з християнською мораллю, – розповсюдження наклепницьких пасквілів, підробка монети, документів, мір і ваги, предметів торгівлі. До них приєднувалися злочини проти моралі – перелюб, двоєженство, кровозмішення, зґвалтування, викрадення жінок і дівчат. До державних злочинів відносились зрада, бунт проти влади, різні види порушень земського миру – ворожнеча і помста, розбій, підпал, злісне бродяжництво. У групі злочинів проти особистості виділялись різні види і способи вбивства, а також самогубство злочинця, у результаті якого спадкоємці могли позбавитись права наслідування. Злочини проти власності включали чисельні види крадіжок, недобросовісне розпорядження довіреним майном. Спеціально обумовлювались крадіжки в церкві, а також такі види крадіжок, котрі були характерні для малозабезпечених прошарків суспільства (плоди й урожай, риба, ліс). На кінець, згадувались деякі злочини проти правосуддя – несправедливе свідчення, незаконне звільнення ув’язненого охоронцем, неправомірний допит під тортурами.

Дата добавления: 2015-08-21