Росія на початку хх ст.

Реформи Олександра II, особливо скасування кріпосного права, дали сильний поштовх розвитку російської економіки. У 1880-і рр. в країні завершився промисловий переворот, швидко зростали промислові підприємства, які оснащувалися новітнім на той час устаткуванням. До кінця XIX ст. сформувалися спеціалізовані промислові райони імперії. Основною вугільно-металургійною базою країни стали Південь України та Донбас, у Центральному районі розвивалася легка промисловість, а на Північному Заході – машинобудування. Однак індустріалізація країни проходила нерівномірно. Поряд із промислово розвинутими районами існували відсталі аграрні. Капіталістичні зміни в сільському господарстві проходили повільніше, оскільки в ньому залишилося багато феодальних пережитків: сільська община, поміщицьке землеволодіння, відробіткова система. Перепони на шляху виходу з общини, слабкий попит на некваліфіковану робочу силу призвели до накопичення в селі великого прошарку декласованих елементів. Це зумовило зростання в селі соціального напруження. Криза 1900– 1903 рр. стимулювала створення в Росії монопольних об'єднань, концентрацію виробництва й капіталу. З'явилися синдикати «Продвагон», «Продамет», «Брати Нобель», «Трубопродаж» та ін. Значну роль у російській економіці відігравав іноземний капітал – англійський, французький, німецький, бельгійський. Політична відсталість Російської імперії, наявність феодальних пережитків у сільському господарстві, національне гноблення неросійських народів – усе це причини Першої російської демократичної революції. Початок революції поклав розстріл урядовими військами мирної демонстрації робітників у Петербурзі 9 січня 1905 р. Ця подія дістала назву «кривавої неділі». З цього моменту по всій імперії став поширюватися масовий страйковий рух. Весною 1905 р. розпочалися селянські заворушення. Не завжди надійною виявилася і армія, прикладом чого стало повстання у червні 1905 р. матросів Чорноморського флоту на броненосці «Потьомкін». У жовтні 1905 р. почався загальний політичний страйк, який паралізував економіку Росії. Розмах революції змусив царя Миколу II 17 жовтня 1905 р. видати Маніфест, який обіцяв перетворити Росію на конституційну монархію шляхом скликання представницького органу – Державної думи та проголошення демократичних свобод. Якщо ліберальна частина опозиції цілком підтримала цей крок, то радикали вважали, що царський уряд вдався до хитрощів. У грудні 1905 р. вони організували збройні повстання робітників у Москві та деяких інших містах Росії, придушені царськими військами. Потім хвиля народних виступів почала спадати, а політична боротьба переміщувалася в стіни Державної думи. Маніфест 17 жовтня сприяв кристалізації політичних сил, яка виявилася у формуванні нових політичних партій. Інтереси великої буржуазії обстоював «Союз 17 жовтня» (партія октябристів) на чолі з О. Гучковим та М. Родзянком. Лівіше у політичному спектрі стояла Кадетська (конституційно-демократична партія), лідерами якої були П. Мілюков і П. Струве. Ультраправі сили об'єдналися в чорносотенні «Союз російського народу» та «Союз Михайла Архангела». Вони не бажали ніяких змін і дотримувалися погромної тактики щодо прихильників демократії. У І Державній думі, що працювала у 1906 р., активно дебетувалося селянське питання з вимогами надання селянам землі. Оскільки ця вимога не влаштовувала царя, І Думу було розігнано. II Дума, що почала свою роботу в лютому 1907 р., виявилася ще більш «неслухняною», оскільки в ній було багато лівих депутатів, що вимагали від влади великих соціальних перетворень. Поступово опанувавши ситуацією в країні, царський уряд перейшов у наступ. З червня 1907 р. було розігнано II Державну думу і ухвалено новий виборчий закон, що посилював представництво в парламенті представників поміщиків і буржуазії. Ця подія, названа третьочервневим переворотом, поставила крапку на демократичній революції. В країні розпочався масовий терор над її учасниками, посилився політичний тиск. Головну роль у III і IV Думах відігравали октябристи. Цар дістав змогу маніпулювати представницьким органом. Якщо треба було провести якийсь ліберальний закон, правооктябристська більшість блокувалася з кадетами, антидемократичні закони ухвалювалися внаслідок її блокування з чорносотенцями. Так третьочервневий режим намагався зберегти стабільність у суспільстві за мінімальних, контрольованих верхами, змін. Однією з помітних подій цього часу стала аграрна реформа, що проводилася за ініціативою царського прем'єр-міністра П. Столипіна. Шляхом ліквідації селянської общини і впровадження приватної власності селян на землю він намагався створити на селі великий прошарок заможних землевласників, які могли б стати опорою царського режиму. Однак цю реформу в суспільстві не підтримали. Праві бачили у руйнуванні общини посягання на основи самодержавства. Ліві, зацікавлені у збереженні соціального напруження в селі як необхідної передумови революції, також виступили проти неї. Селяни в масі не сприйняли реформу, побоюючись розорення і непевності в майбутньому. Хоча 1909 р. в Росії спостерігалося значне економічне піднесення, яке супроводжувалося поліпшенням матеріального становища трудящих, тривалої стабілізації режиму не сталося, оскільки компромісу між різними класами та політичними силами досягнуто не було. Отже, Росія була напередодні нової революції.

Дата добавления: 2015-08-13