Утворення московської держави

Після навали Батия час від часу ординці здійснювали набіги на руські землі. У XIV – XV ст. на Заході у Русі з'явилися нові вороги – Литва, що об'єдналася з Польщею, та Лівонський орден. Зовнішня загроза і необхідність розвитку господарства диктували необхідність об'єднання країни. Під зверхністю Золотої Орди роздробленість Північно-Східної Русі посилилася. Найбільші князівства належали братам, синам і племінникам великих князів Тверського, Московського, Рязанського та ін. Великий князь був старшим над ними, а удільні князі були його васалами. Найстаршим з великих князів вважався великий князь Володимирський. З другої половини XIII ст. великого князя Володимирського утверджував своїм ярликом золотоординський хан. Провідну роль у Північно-Східній Русі стали відігравати конкуруючі між собою Тверське і Московське князівства (в останньому правили нащадки Олександра Невського). 1276 р. молодший син Олександра Невського Данило отримав як уділ Москву і невелику округу навколо неї. Але скоро територія Московського князівства почала зростати. Маючи значну територію, московські князі почали відкрито суперничати з тверськими за Володимирське княжіння. Певний час у цьому регіоні провідну роль відігравало Тверське князівство, створене у 1230 – 1240-х роках (від 1260-х років його правителі займали володимирський великокняжий престол). Після перемоги над Твер'ю, у 1328 р. за згодою хана Золотої Орди великокняжий титул перейшов до правителя Московського князівства Івана Калити (1328-1340), внука Олександра Невського. Іван Калита заклав основи могутності Москви, приєднавши до неї ряд сусідніх князівств. З метою утвердження своїх політичних планів за допомогою митрополита Феогноста переніс із Володимира до Москви центр метрополії «всієї Русі», наступник Феогноста митрополит Олексій використовує свій авторитет для національного єднання під зверхністю Москви. Ще більше зміцнив авторитет і вплив Москви внук Івана Калити Дмитрій Донський (1359-1389), якому вдалося підкорити ряд князівств і, скориставшись з анархії у Золотій Орді, розбити хана Мамая у битві на Куликовому полі (1380), що була першою перемогою Московського князівства над татарами. Нова боротьба з Твер'ю та Рязанню, які спираються на литовців, завершується у 1375 р. політичним верховенством Москви. Деякий час по тому в Золотій Орді утвердився хан Тохтамиш. Улітку 1382 р. він здійснив похід на Москву. Дмитрій Донський не встиг швидко зібрати значні сили і разом з сім'єю втік в Коломну збирати військо. За його відсутності після триденної облоги Москва була спалена військом Тохтамиша. Після смерті Дмитра Донського Московське князівство було поділене на п'ять уділів між його синами. Старшому сину Василію І (1389-1425) без погодження з ханом було передане Володимирське. Багато бояр з удільних князівств бачили у московському князі більш сильну владу, переходили до нього на службу і прагнули відтіснити від трону старих московських бояр, але ті не бажали ділити з ним вплив на великого князя. Ця суперечність у другій чверті XV ст. переросла в міжусобну війну. Після смерті Василія І Московське князівство і Володимирський престол успадкував Василій II (1425-1462), його син. Посилаючись на заповіт Дмитрія Донського, його дядько князь Галича, пред'явив свої права на Володимирський престол. Почався кривавий розбрат, що тривав З0 років, у який були втягнуті Новгород, Твер та інші міста. Один з ворогів великого князя, його двоюрідний брат Дмитро Шемяка захопив Василія II у Троїце-Сергіївому монастирі, осліпив його (звідси його прізвище Темний), і заточив в Угличі. Шемяка роздавав Московські землі своїм союзникам, а ті грабували місцеве населення. Проти Шемяки виступили дворяни, частина бояр і маса міщан. Спираючись на них, Василій Темний знову зайняв Москву. Шемяка втік до Новгорода, де й помер. Феодальний розбрат завершився перемогою московського князя. За правління Василія II Московське князівство перестало сплачувати Золотій Орді щорічну данину. 1439 р. Василій ІІ відхилив Флорентійську унію, через що відбулося відокремлення російської церкви від грецької. За правління Івана III Васильовича (1462-1505) та його сина Василія III Івановича (1505-1533) до Московської держави були приєднані Ярославське (1463) та Ростовське (1474) князівства, Новгородська республіка (1478), Тверське князівство (1485), Псковська земля (1510), Смоленське (1514) і Рязанське (1521) князівства та В'ятська земля, що завершило встановлення панування великих князів московських над усіма північно-східними руськими землями. Іван ІІІ Великий, одружений з візантійською принцесою Софією, починає називати себе «Самодержцем (царем) всія Русі»; італійські архітектори розбудовують Кремль як резиденцію. Іван за допомогою залучених на свій бік бояр перебудовує Московську державу в єдину національну державу. Створюється автократична державна ідея та її символи (двоглавий орел, придворний церемоніал) мають візантійське походження; твердження про Москву як «третій Рим» й оплот православ'я (автор – чернець Філофей) обгрунтовує месіанське почуття російського народу та його правителя, котрого православна церква уславлює як намісника Бога (автор Іосиф (Волоцький) Волокаламський – близько 1480 рік). Це уявлення відхиляється рухом «Безкорисливого» (Ніл Сорський 1433-1508 роки) на користь містичного сприйняття церкви. 1478 р. Іван ІІІ знищує Новгородську республіку. 1480 року Москва остаточно позбулася залежності від Золотої Орди («стояння на Угрі»), що розпадається на окремі ханства і яку 1502 р. розбивають кримські татари. З тим 1502 р. невдалий наступ на Лівонію. Зростання могутності Москви супроводжувалось її внутрішньополітичним зміцненням, посиленням самодержавної влади великого князя. Іван III правив не одноосібно, а разом з Боярською думою. Він призначав бояр у думу з найзнатніших сімей. Думські бояри стежили за своїм місцем у думі і не допускали посідати місця ближче до государя тим, кого вважали менш знатними. Так виникло місництво – порядок, за яким посади обіймалися за знатністю. Члени думи обіймали командні посади у війську і управлінні державою. Бояр призначали 25 намісниками у великі міста. Вони не отримували платні за службу, а жили за рахунок поборів з підвладних їм людей. Така оплата служби називалася кормлінням. 1497 р. вийшов єдиний для всієї країни звід законів – «Судебник» Івана III, який охороняв його верховну владу і передбачав суворі покарання для порушників, зокрема за замах на царя й участь у заколотах. Був установлений чіткий порядок наслідування земель та іншого майна. Тут вводився єдиний для всієї держави термін, упродовж якого селянам дозволялося залишати свого пана: за тиждень до і через тиждень після осіннього Юр'єва дня (26 листопада) за умови сплати всіх боргів.

Дата добавления: 2015-08-13