Балканські війни: причини, хід, наслідки

З початку 50-х років ХІХ ст. Османська імперія почала втрачати свій вплив на Балканах. Це послаблення було викликано передусім, внутрішньою слабкістю та відсталістю режиму, поразками у війнах з Росією, а також через процес національного пробудження та антиколоніальні повстання народів Балканського півострова. Таке послаблення Османської імперії призвело до зростаючого впливу великих держав і молодих балканських країн. У цьому регіоні зійшлися інтереси двох великих держав: Австро-Угорщини та Росії. Обидві країни по-різному пояснювали свої претензії на ці землі: Австрія бажала зберегти свою цілісність (особливо після окупації Боснії та Герцеговини у 1878 р.), а Росія заявляла про намагання захистити Православну Церкву. Ситуація ускладнювалася посиленням німецького впливу у Румунії, Болгарії, Греції і Туреччині, а також англійців у Греції. Ситуація ще більше ускладнилася після анексії Боснії Австро-Угорщиною 5 жовтня 1908 р. Сербія почала активно шукати підтримки Росії. Тим часом Франція і Німеччина опинилися у власному конфлікті у Марокко, Італія теж почала висувати територіальні претензії до Туреччини у колоніях. Протистояння великих держав на Балканах призвело до виникнення Балканського союзу – військового оборонного союзу Болгарії, Сербії, Греції і Чорногорії. Союз створювався під егідою Російської імперії і був спрямований проти Австро-Угорщини, оскільки нещодавня Боснійська криза призвела до дестабілізації ситуації на Балканах. Проте Балканський союз почав ворогувати з Османською імперією. Перша Балканська війна (1912 – 1913) (у Болгарії відома як Балканська війна) – війна Балканського союзу (Болгарія, Греція, Сербія, Чорногорія) проти Османської імперії тривала з 9 жовтня 1912 по 30 травня 1913 р. Причиною війни стало прагнення Сербії, Болгарії, Чорногорії і Греції розширити свої території. Перший період війни (жовтень – грудень 1912 р.) характеризувався масштабним наступом військ Балканського союзу. Під час перемир'я бойові дії припинили Туреччина, Сербія і Болгарія, але Греція і Чорногорія продовжували війну. Другий період війни (лютий – травень 1913 р.) мав позиційну війну, не рахуючи штурму Едірне (Адріанополя). Перша Балканська війна завершилася підписанням Лондонського договору 17 травня 1913 р. Згідно з договором усі Османські території на захід від лінії Енос – Медея було передано Балканський лізі, відповідно до статус-кво під час перемир'я. Договір також оголосив Албанію незалежною державою. Майже вся територія, що була оголошено албанською державою була окупована Грецією та Сербією, які неохоче вивели свої війська. Через невирішене питання розподілу Македонії, практично відразу розпочалась Друга Балканська війна. Друга Балканська війна – швидкоплинна війна 29 червня – 29 липня 1913 р. за розділ Македонії між Болгарією з одного боку, й Османською імперією, Румунією, Чорногорією, Сербією і Грецією з іншого. Війна була спровокована дипломатами Австро-Угорщини і Німецької імперії, які прагнули розвалити Балканський союз. Болгарія програла війну. У результаті політична ситуація на Балканському півострові змінилася на користь Франції, Австро-Угорщини, Російська імперія навпаки – втратила свій вплив. Територія, захоплена Болгарією в Балканський війні, була поділена між країнами-переможницями. По закінченні Другої Балканської війни 10 серпня 1913 р. в столиці Румунії – Бухаресті – було підписано Бухарестський мирний договір. Туреччина не брала участі у його підписанні. Болгарія, як сторона, що програла війну, втрачала майже всі захоплені в ході Першої Балканської війни території і понад того Південну Добруджу. Попри такі територіальні втрати, вихід до Егейського моря країна мала зберегти. Завдяки угоді, територія Сербії збільшилася до 87 780 км²; на приєднаних землях мешкало 1 500 000 осіб. Греція збільшила свої володіння до 108 610 км², а її населення, на початок війни було 2 660 000, з підписанням договору становило 4 363 000 осіб. 14 грудня 1913 р., крім відвойованих у турків і болгар територій, Греції відійшов Крит. Румунія отримала Південну Добруджу площею 6960 км², і населенням 286 000 осіб. Попри значні територіальні втрати, у складі Болгарії залишалася відвойована у Османської імперії центральна частина Фракії площею 25 030 км². У болгарської частини Фракії мешкало 129 490 осіб. Таким чином, це було «компенсацією» за загублену Добруджу. Але пізніше Болгарія втратила і цю територію. На Балканському півострові залишалося багато невирішених територіальних питань ще з часів Першої Балканської війни. Так, не було до кінця визначено кордони Албанії, спірними між Грецією й Османською імперією залишалися острова в Егейському морі. Статус Шкодера взагалі не було визначено. У місті як і раніше перебував контингент великих держав – Австро-Угорщини, Італії, Франції та Великобританії, – а також на нього претендувала Чорногорія. Сербія, знову не домігшись в ході війни доступу до моря, воліла анексувати північ Албанії, що йшло врозріз з політикою Австро-Угорщини й Італії. Мирний договір серйозно змінив політичну ситуацію на Балканах. Остаточний розвал Балканського союзу підтримали Німецька імперія і Австро-Угорщина. Болгарський король Фердинанд I був незадоволений таким завершенням війни. У свою чергу у Другій Балканській війні Сербія втратила підтримку Росії, але значно посилилася. Австро-Угорщина побоювалася виникнення на своїх кордонах сильної держави, яка після поразки Болгарії і Туреччини в Балканських війнах могла стати найсильнішою державою на Балканах. До того ж у Воєводині, яка належала австрійській короні, мешкала велика кількість сербів. Побоюючись сецесії Воєводини, а згодом і повного розпаду імперії, уряд Австро-Угорщини шукав привід для оголошення війни сербам. Тим часом сама Сербія радикалізувалась. Перемога відразу в двох війнах і різке посилення держави викликали національне піднесення. Наприкінці 1913 р. сербські війська зробили спробу окупувати частину Албанії, розпочалася Албанська криза, яка завершилася виводом військ Сербії з новоствореної держави. Одночасно під заступництвом сербської контррозвідки в ході війн сформувалося угруповання «Чорна рука», яке контролювало всі органи влади. Частина угруповання, відома як «Млада Босна», діяла в Боснії і мала за мету відколоти її від Австро-Угорщини. У 1914 р. за підтримки «Чорної руки» було скоєне Сараєвське вбивство. Австро-Угорщина давно шукала привід ліквідувати єдину державу на Балканах, яка заодно заважала Німеччині проникнути на Близький Схід – Сербію. Тому вона пред'явила сербській державі ультиматум, слідом за яким розпочалася Перша світова війна. Реваншистська Болгарія у новій війні постала на бік Австро-Угорщини та Німеччини. Її уряд жадав відновити державні кордони на травень 1913 р., для цього треба було знову перемогти Сербію. Перша світова війна призвела до більших змін на Балканах, ніж попередні дві Балканські. Таким чином, Друга Балканська війна мала далекосяжні непрямі наслідки.

Дата добавления: 2015-08-13