Слов’янські народи в епоху національного відродження

Наприкінці XVIII ст. слов’янські народи Центральної і Південно-Східної Європи перебували під владою сусідніх держав. Болгари знемагали від гніту Османської імперії; чехи, словаки та хорвати знаходились в складі Австро-Угорщини. У другій половині XVIII ст. з'являються перші ознаки національного Відродження південних слов'ян. У цей період тривало поступове становлення болгарської національної свідомості. Цьому сприяли: культурно-просвітницький рух, успіхи в освіті, що викликали інтерес до минувшини народу; кардинальні соціально-економічні зміни, що створили передумови для формування болгарської нації. Від XVII ст. в Болгарії поширюється література релігійно-сентенційного змісту. Першим ідеологом болгарського національно-визвольного руху є чернець Хілендарського та Зографського монастирів Паїсій. Протиставляючи славетній минувшині принизливу дійсність, Паїсій Хілендарський звертався до патріотичних почуттів болгар. Паїсій Хілендарський досяг своєї мети. Він пробудив у болгарському народі патріотичні почуття. Історія зберегла досить багато імен його послідовників. Найвідоміший із них – єпископ Софроній Врачанський (Стойко Владиславов) (1739-1813). Культурно-просвітницька діяльність Паїсія Хілендарського та його послідовників з часом почала давати певні результати. Збільшувалася кількість церковних шкіл. На початку XIX ст. в окремих світських школах викладали вже двома мовами: грецькою та болгарською. Наступним етапом культурно-просвітницької роботи було створення у 20-х роках XIX ст. болгарських шкіл з переважно світськими предметами. Освіта мала тісні зв'язки з книгодрукуванням. Османський уряд не заохочував зростання національної свідомості болгар. При цьому найбільших утисків зазнавали ті представники інтелігенції, які здобули освіту в православній Росії, що вважалася основною суперницею Османської імперії в Південно-Східній Європі. У хорватів розгортається рух національного відродження, вершиною якого став «ілліризм». Організований і до певної міри структурований рух ілліризму розпочався у 1835 – 1836 рр. Саме в цей час почала виходити перша газета хорватською мовою – «Даниця хорватська, славонська і далматинська»; з'явилося «Звернення до читачів» Л. Гая, в якому формулювались ідеї руху; активно поширювалась ідея загальнослов'янської та південнослов'янської єдності тощо. У тогочасній Хорватії все це нагадувало справжню революцію. Спочатку ілліризм являв собою суто літературний рух, спрямований на захист і відродження хорватської мови та культури шляхом її інтеграції з мовами та культурами інших південних слов'ян. З перебігом часу всередині ілліризму виникла окрема течія, представники якої вбачали в боротьбі за мову та літературу лише засіб для досягнення важливішої мети – успіху в політичному протистоянні з прибічниками мадяризації. Попри репресії, що їх чинили органи державної влади, та взаємні непорозуміння всередині руху, ілліризм не втратив динаміки розвитку й проіснував до революції 1848 р. Відомими діячами «ілліризму» були Л. Гай, граф Янко Драшкович та ін. Чеське національне Відродження тривало майже століття (остання третина XVIII – 60-ті роки XIX ст.). В чеському суспільстві уже в 70-х роках розпочався процес відновлення народних традицій та становлення модерної культури, що грунтувався на національній культурно-історичній спадщині. Перший період чеського національного Відродження характеризується зростанням інтересу до дослідження культурних традицій, мови, етнічної самобутності та історії. У другий період (кінець 10-х – 40-ві роки XIX ст.) відбувається активізація пропаганди національної ідеї та поширення національного руху. Третій період Відродження (від революції 1848 р. до 60-х років) позначений масовим національним рухом, в якому брали участь майже всі верстви чеської людності. Одним із провідних діячів чеського Відродження був абат Йосеф Добровський. Він видав низку критичних досліджень з історії давньої Чехії та слов'янства взагалі. Й. Добровський багато зробив для організації наукового життя Чехії, але найважливішим є його внесок у формування нової чеської мови. Відродженню чеської мови сприяла діяльність Франтішека Прохазки, який зробив вагомий внесок у видання багатьох чеських літературних пам'яток. М.Крамеріус протягом вісімнадцяти років видавав чеською мовою часопис «Вітчизняні новини». Йосеф Юнгман виступав як публіцист, перекладач творів західноєвропейських письменників, написав «Історію чеської літератури», видав «Чесько-німецький словник» у 5 томах. Багато сил справі національного виховання чехів віддав Франтішек Палацький. Він став одним із засновників «Матиці Чеської». Посиленню відчуття слов'янської спільності в чеському суспільстві сприяла діяльність Павла Йосефа Шафарика. П. Шафарик обгрунтував індоєвропейське походження слов'ян, показав їхній внесок у світову історію. У середовищі інтелігенції в той час навіть вважалося за можливе створення спільної слов’янськоі літературної мови, висувалася концепція слов'янського єднання. Уперше її обгрунтував Ян Коллар. Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. У цей період засновувалися народні школи, змінювався зміст навчальних програм, відкривалися заклади технічної та професійної освіти. Підвищений інтерес до минулого сприяв появі історичних праць, що пробуджували патріотичні почуття словаків. Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких «будителів» – патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків. До кінця XVIII ст. словаки не мали власної літературної мови, а словацька писемність розвивалася в річищі католицької або протестантської літератури. Першу науково обґрунтовану кодифікацію словацької літературної мови на основі західнословацького діалекту зробив Антон Бернолак. У свою чергу словацькі протестанти-євангелісти виступали за вживання чеської мови в її ортодоксальному варіанті, канонізованому перекладом «Краліцької біблії» («біблійщина»). Л. Штур заклав підвалини надконфесійної літературної мови, якою стала розвиватися словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету «Словацькі народні новини», яка почала видаватися з 1845 р. В основу єдиної словацької літературної мови Л. Штур поклав середньословацький діалект як найбільш поширений у словаків. Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації.

Дата добавления: 2015-08-13