Дилема логічного і історичного, емпіричного і раціонального в епоху Нового Часу

Франсуа Гізо (1787-1874), Жан Тьєррі, Луї Тьєр і Жуль Мігіль (1798-1874) спираючись на аналіз витоків англійської та французької революцій дійшли таких висновків:

історія створюється людьми;

революції відбуваються внаслідок суспільних суперечностей;

походження класів і державної влади сягає корінням часів захоплення одних племен іншими.

Представники історичного еволюціонізму: Йоган-Готфрід фон Гердер (1744-1803) у Німеччині, Едмунд Берк (1729-1797) в Англії та французькі просвітителі розглядали суспільне і політичне життя як результат історичного процесу, де велику роль відіграють географічні чинники, особливо клімат.

Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) у праці «Про дух законів» (1748) стверджував, що законодавство країни залежить від форми правління. Засобом забезпечення законності вважав принцип «поділу влади» на три гілки.

Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) основні політичні погляди виклав в працях «Основи філософії права», «Конституція Німеччини», «Про внутрішні відносини у Вюртемберзі «нового часу», «Англійський білль про реформу в 1831 році» та «Енциклопедія філософських наук»:

держава - це конституційна монархія, наділена міцною бюрократичною виконавчою владою;

правова структура держави перебуває в процесі змін, викликаних пристосуванням теоретичних передумов до традиційних умов;

політичне життя кожної епохи формується і визначене домінуючими духовними і матеріальними силами даної епохи, всією її культурою та цивілізацією;

остаточне пояснення характеру кожної епохи та переходу від однієї епохи до іншої доцільно шукати в природі метафізичного буття, визначеного Духом, Думкою, Розумом;

створив основи теорії інтересів та їх ролі в політичній системі;

розробив положення «Народ - основа держави».

Французький філософ, основоположник соціології і позитивізму (30-ті рр. ХІХ ст.) Огюст Конт (1798-1857) стверджував:

позитивізм - напрям у філософії, який виходить із того, що позитивні знання є сукупним результатом спеціальних наук;

наука не потребує домінуючої над нею філософію для дослідження світоглядних проблем;

обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виокремлення соціології в самостійну науку, застосування в ній як основних методів спостереження та експерименту, пізнання законів суспільного розвитку, практичного використання досягнень науки з метою здійснення соціальних реформ на благо суспільства.

Англійський позитивіст та ідеолог буржуазного лібералізму Герберт Спенсер (1820- 1903) розвинув вчення Ч. Дарвіна про всесвітню еволюцію, утвердив у соціології індивідуалістичний підхід до вивчення суспільства, висунув на перший план вивчення структури суспільства і функцій його структурних елементів. Названі соціологічні підходи в подальшому справили значний вплив на створення основ і подальший розвиток політології як науки.

Дата добавления: 2015-08-18