Антична дилема елітарного аристократизму та демократії

У Стародавній Греції формулювалась дилема аристократизму та античної демократії. Платон Афінський (427-347 до н. е.) розробив блискучу ідеалістичну систему, але марно намагався реалізувати свої погляди в Сицилії (м. Сіракузи). У діалозі « Держава » він стверджував:

основною ідеєю будь-якої держави є ідея справедливості,

створення ідеального політичного ладу на чолі з вибраними мудрецями,

існування людини поза суспільно-політичним життям неможливе,

у державі існують різні стани: мудрі правителі, охоронці й так званий третій стан (селяни, ремісники, торговці),

кожен повинен займатися тим, на що він здатний, досконало володіти своєю майстерністю,

політичні форми демократії та олігархії недосконалі, особливо демократія - влада мас, посередності, яка неминуче призводить до тиранії більшості,

у «Законах» зображається поліцейська тоталітарна держава, яка примушує людей бути щасливими проти їхньої волі,

встановлюється зв'язок між веденням війн і соціальним ладом держави: оскільки війни не можна вести без спеціально підготовлених для цього людей, повинна існувати відокремлена група воїнів;

утворення монархії чи об'єднання племен, а отже, і зміни політичного характеру пояснював змінами способу життя, тобто соціологічно.

Аристотель Cтагіріт (384-322 до н. е.) у спеціальній праці "Політика» стверджував:

виникнення і функції держави пов’язані із двома зв'язками: статевими, необхідними для існування виду; між господарем і рабом, потрібних для утворення стабільного соціального об'єднання;

над сім'єю (будинком - спільним осередком рабовласника з його рабами) височить громада, а над нею – держава, третя й найвища форма суспільства;

держава зумовлена об'єктивними життєвими і потребами людей, забезпечує розквіт особистості, оскільки за своєю природою людина - істота суспільна;

форми державного устрою поділяв на правильні (монархія (єдино правильна), аристократія, політія (найкраща на той час)) і неправильні (тиранія, олігархія і демократія);

форми державного устрою пов'язуються з їхніми принципами: основою аристократії є доброчинність, олігархії -багатство, демократії –свобода;

політія об'єднує всі названі елементи, є справжньою аристократією “правлінням найкращих”), об'єднуючи інтереси заможних та бідних;

за поєднання матеріалістичних та ідеалістичних засад;

політична наука покликана вчити людей гарно і справедливо жити разом у суспільстві, взаємодіяти в єдиній державі.

Чимало для розвитку політичної думки ту зробили й давньоримські мислителі Сенека, Епіктет, Лукрецій Кар, Пліній Старший, Марк Аврелій, Светоній Транквілл та ін.

Цицерон (106-43 до н. е.) створив учення про державу як публічно-правову спільність, запровадив поняття “юридична особа”. У творах “Про державу” і “Про закони” описав “взірцеву” державу з найкращим законодавством, а водночас ідеологічно обґрунтував привілеї панівного класу.

Римський мислитель Лукрецій Кар закликав виявити зацікавленість соціально-політичним життям, відкинути війну з її жахами, таврував ганьбою занепад моральності вищих станів, котрі намагаються утримати політичну владу за будь-яку ціну.

Дата добавления: 2015-08-18