Тема 1. : предмет і методи політології

(Лекція. 2 год.)

План

1. Політика як суспільне явище.

2. Взаємодія політики з іншими суспільними сферами.

3. Політологія як наука.

4. Методи політології.

Політологія — наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття «політика». Термін «політика» походить від дав­ньогрецького слова роїіз (місто-держава), роїііеіа (конституція), роїіїіїїе (мистецтво управління), роїіііісаа (державний діяч), роїіїеа (громадянин).

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити декілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муні­ципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на відстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

5. Політика як сукупність політичних інститутів, які здійснюють владу й управління суспільством.

Політика в суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес — це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади для досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення добробуту, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних проблем, піднесення престижу тощо.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге — способом певної субординації цих інтересів, підпо­рядкування їх найвищому началу, більш значущому й обо­в'язковому.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспіль­ного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політи­ки. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а та­кож соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Наприклад, ідея про підтримку низьких цін державою за рахунок дотацій є для більшості в Україні популяр­ною, але вигідна вона тільки монопольним структурам для власного збагачення і шкідлива для суспільної більшості, оскільки така підтримка розкручує спіраль інфляції.

Співвідношення між економікою і політикою в істо­ричному вимірі можна виразити таким чином:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх до культурної модернізації або допустити стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

Політологія як наука про політику вивчає певні закономірності та тенденції політичного життя. Законам політичного життя не властиві такі ж стійкість і необхідність, як законам природи. Політичні закономірності — це стійкі й необхідні зв'язки між політичними явищами і процесами, на підставі яких можна прогнозувати майбутні політичні події. Однак про достовірність цього передбачення не мож­на стверджувати з такою точністю, як на підставі природного закону.

У політологічній літературі вирізняють три групи законів політичного життя: закони структури, функціонування, розвитку. Закони структури виявляють сталість, визначеність зв'язків певної політичної структури (держави, партії). Так, закономірність олігархізації партії значною мірою зумовлена її авторитарною організаційною структурою. Закони функціонування торкаються сталості й визначеності зв'язків у процесі політичної діяльності в певному часовому вимірі. Наприклад, закономірністю можна вважати відчуженість політичної участі мас у тоталітарному режимі. Закони розвитку характеризують сталість і визначеність зв'язків при переході від однієї політичної системи до іншої. Сюди треба віднести закономірності реформ, революцій.

Отже, політологія — це наука про закономірності й тенденції функціонування і розвитку політики, політичних систем та окремих політичних інститутів, їх взаємодію з різними підсистемами суспільства.

Політологія як будь-яка гуманітарна наука виконує такі функції:

1) описову, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати від­повідь, якою є ця реальність;

2) пояснювальну, що дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності;

3) прогностична функція зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому (наприклад, прогнози щодо успіху на виборах);

4) інструментальна функція полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату;

5) ідеологічна функція орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих цінносних орієнтацій.

Політологія як наукова теорія грунтується на певній методології. Методологічна основа політичної науки включає такі елементи:

1) загальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософського обгрунтування її природи, основних принципів генезису і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі;

2) теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу;

3) конкретні емпіричні дослідження різних елементів політичної ситуації.

Дата добавления: 2015-08-18