Болгарська середньовічна держава: виникнення, розвиток, занепад

В IV ст. до н. е. терени сучасної Болгарії завоювали македонці, а в середині І ст. н. е. – римляни. На територіях, заселених фракійцями, виникли дві римські прикордонні провінції – Мезія та Фракія. Ці провінції в IV – V ст. стали об'єктом вторгнень германців та аланів, а з VI ст. – слов'ян. На початку VII ст. на Балканському півострові налічувалося понад двадцять словіній. Серед найзначніших племен і племінних об'єднань називають тимочан, берзитів, струм'ян, ринхінів, драгувітів. Протоболгари були вихідцями з Центральної Азії. До IV ст. вони заселили Приазов'я, Північне Причорномор'я, Кавказ. Внаслідок жорстокої боротьби між хозарами та булгарами, хозари отримали перемогу над булгарами. Потерпівши поразку, одна частина булгар увійшла до складу Хозарії; друга – не бажаючи підкорятися ворогові, піднялася по Волзі на північ, де згодом виникла Волзька Булгарія; третя (на чолі з ханом Аспарухом) – відійшла в межі Візантії. Там булгари зустрілися з об'єднанням семи слов'янським племен, що були під протекторатом Візантії. Згодом вони почали виступати як союзники. У 681 р. Константин IV уклав з Аспарухом мирний договір. За умовами договору імператор визнавав нову державу і зобов'язувався сплачувати Аспаруху щорічну данину. Територія нової держави знаходилася між р. Дунаєм на півночі, горам Стара-Планина на півдні, р. Іскир на заході і Чорним морем на сході. Новоутворену державу в історичній літературі називають Першим Болгарським царством. Воно проіснувало з 681 по 1018 pp. Слов'янські племена, що проживали в новій державі, перебували на вищому рівні соціально-економічного розвитку, аніж протоболгари. Крім того, кількісно слов'яни також переважали своїх сусідів. Ці обставини сприяли переходові протоболгар до осілого способу життя та їх асиміляції слов'янами, які перейняли тільки племінну назву. За етнічною належністю перших ханів країна дістала найменування Болгарія. Етнічно Болгарія мала дуалістичний характер і по суті була слов'яно-болгарською федерацією. Аспарухові та його наступникам довелося відстоювати її незалежність у частих війнах з Візантією. Особливих успіхів Болгарія досягла під час правління енергійного хана Крума (796-814). Він остаточно розбив аварів (805 р.) і захопив територію між Карпатами та Дунаєм. Згодом Крум здобув важливу перемогу над Візантією (811 р.). Болгарія значно посилилася за князювання Бориса І (852-889). У 865 р. Борис І запровадив у Болгарії християнство. Царювання сина Бориса Симеона (893-927) в історичній літературі часто називають «Золотою добою» Болгарської держави, яка в цей період досягла вершини політичної могутності й стала гегемоном на Балканах. У 917 р. Симеон відмовився від титулу князя і проголосив себе царем (василевсом) болгар і ромеїв (греків). Посилення Болгарії позначилося й на релігійних справах. Національна церква у 917 p. отримала автокефалію. Енергійного, войовничого батька змінив на троні його старший син Петро (927-969). За нього Болгарія вступила в період феодальної роздробленості. Цим скористалися її внутрішні й зовнішні вороги. Країну підривали міжусобиці та змови, в яких брали участь молодші брати царя. Після повстання 931 р. від Болгарської держави відпала Сербія. Три роки по тому через болгарську територію пройшли полчища угорців. Київський князь Святослав двічі вторгався в Болгарію. Візантійці запропонували болгарам збройну допомогу, однак за таку підтримку останні сплатили дорогу ціну. Після відходу в 971 р. руських військ імператор Іоанн І Цимісхій полонив болгарського царя й оголосив захоплені болгарські землі провінціями імперії. Самостійність зберегли тільки південно-західні області Болгарії, там виникло Західно-Болгарське царство на чолі з царем Самуїлом. У 1018 р. візантійці захопили його столицю Охрид. Перше Болгарське царство припинило своє існування. На його землях установилося візантійське панування, яке тривало аж до 1185 р. Внаслідок повстання 1185 – 1187 рр. Болгарія звільнилась від панування Візантії. Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назву Другого Болгарського царства (1187 – 1396рр.). В історії цього царства вирізняють два етапи: 1)піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187 – 1241); 2)поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241 – 1396). Одним з найвидатніших державних діячів середньовічної Болгарії є Іван Асень II (1218-1241). Він проводив активну зовнішню політику, вміло лавіруючи між Латинською імперією і візантійцями. У 1230 р. Іван Асень II здобув важливу перемогу, розбивши поблизу Клокотниці армію візантійського правителя Епіру. Успішні війни і вдалий династичний шлюб з угорською принцесою дали змогу болгарському цареві значно розширити територію своєї держави. До її складу ввійшли Македонія, Західна Фракія, більша частина Епіру. Болгарія здобула вихід до Адріатичного узбережжя і стала в 30-х роках XIII ст. гегемоном на Балканах. Це був період найвищого розквіту Другого Болгарського царства. Від середини XIII ст. Болгарія втрачає позиції гегемона Балкан. Після смерті в 1241 р. Івана Асеня II країна вступила в період поступового занепаду центральної влади. Її регулярно стрясають тривалі болярські усобиці. З внутрішнього розбрату відразу скористалися угорці та візантійці, які спромоглися захопити в Болгарії значну частину західних земель. За правління династій Тертеровичів (1280-1323) і Шишмановичів (1323-1395) становище Болгарії погіршилось. Напади татар, візантійців, сербів, угорців тривали. Тимчасове посилення Болгарії за Федора Святослава (1300-1321) не змогло повернути їй роль гегемона Балкан. У середині XIV ст. причорноморські області Болгарії здобули незалежність. На честь половецького деспота Добротича, який тут правив, ці землі дістали згодом назву Добруджа. В 1363 р. фактично Болгарія розпалася на три самостійних держави – Тирновську, Відинську й Добруджу. В умовах османської загрози, що зростала, правителі цих держав не намагалися їх об'єднати. Результати цієї політики проявилися в 90-х роках XIV ст., коли турки-османи розпочали завоювання болгарських земель.

Дата добавления: 2015-08-13