Національна криза 1604 – 1612 рр. В московській державі: причини, хід, наслідки

До кінця XVI століття Московська держава переживала лихоліття. Постійні набіги кримських татар і розгром Москви в 1571р.; тривала Лівонська війна, що тривала 25 років: з 1558-го по 1583-ій, що досить вимотала сили країни і закінчилася поразкою; так називані опричні «перебори» і грабежі при царі Івані Грозному, які потрясли і зруйнували старий уклад життя і звичні відносини, що підсилювали загальний розлад і деморалізацію; постійні неврожаї й епідемії. Усе це привело в підсумку державу до серйозної кризи. У 1591 р. в результаті углицької драми загинув малолітній Дмитро – останній син Івана Грозного, від Марії Нагої, законний спадкоємець російського престолу. 6 січня 1598 р. помер бездітним цар Федір Іванович. З його смертю назавжди припинила своє існування багатовікова великокнязівська династія Рюриковичів. Престол царя всієї Русі виявився вільним. Багато російських дореволюційних істориків вважали припинення царської династії наприкінці XVI ст. причиною «Великої смути» – так сучасники влучно назвали першу громадянську війну в Росії на початку XVII ст. Ця назва з’явилась в середині XVII ст. в творі піддячого Г. Котошихіна «О России в царствование Алексея Михайловича». Воно виявилось настільки точним, що було прийнято багатьма відомими істориками ХІХ – ХХ ст. Після смерті Івана IV престол успадкував його син Федір Іванович (1584-1598). Він не міг керувати державою, і поступово влада зосередилася в руках боярина Бориса Годунова, чия сестра була дружиною царя. Він досяг значних успіхів у зовнішній політиці: уклав перемир'я з Польщею, мир з Кримом, відвоював у Швеції вихід до Балтійського моря. Владу царя і авторитет Росії посилило присвоєння московському митрополиту титула патріарха. Після смерті Федора в країні виникла династична криза. Ще 1591 р. внаслідок нещасного випадку в Угличі загинув спадкоємець московського престолу молодший син Івана Грозного царевич Дмитрій. Династія Рюриковичів припинила своє існування. Годунов домігся від земського собору обрання себе царем. Але його правління (1598-1605) виявилося невдалим, оскільки діяльність царя була зведена нанівець голодом 1601 – 1603 рр., якому влада, незважаючи на вжиття певних заходів, не змогла протистояти. Ситуація погіршувалася тим, що наприкінці XVI ст. був скасований Юр'їв день і селяни стали кріпаками. Це разом з голодом спричинило великі селянські заворушення, особливо на півдні країни. В усіх лихах люди звинувачували Годунова, який нібито вбив царевича Дмитрія і узурпував московський престол. Ходили й чутки, що царевич Дмитрій дивом врятувався і ховається серед народу. На хвилі цих заворушень на Чернігово-Сіверщині з'явився самозванець, який видавав себе за царевича Дмитрія. Вважають, що це був збіглий чернець Григорій Отреп'єв. Навколо Лжедмитрія об'єдналися всі бунтівні сили півдня. До того ж самозванець спирався на підтримку польського магната Михайла Мнішека, який на допомогу йому дав польський загін. На боротьбу із самозванцем у 1604 р. було відправлене царське військо. Але коли 1605 р. Борис Годунов раптово помер, воно під Кромами перейшло на бік повсталих. Лжедмитрій розпочав похід на Москву. Його підтримала й боярська верхівка, оскільки вважала самозванця тимчасовою фігурою, яка буде маріонеткою в їхніх руках. У червні 1605 р. Лжедмитрій зайняв столицю і правив майже рік (червень 1605 – травень 1606), спираючись на підтримку не тільки поляків, а й значної частини російського народу. Він мав намір зробити Росію європейською державою і рішуче почав перебудову в країні. При дворі вводилися деякі європейські порядки. Незвичний стиль правління не влаштовував консервативну частину боярства. У травні 1606 р. бояри на чолі з Василем Шуйським спровокували в Москві заворушення. Під час метушні загін озброєних заколотників увірвався у царські палати і вбив Лжедмитрія. На черговому Земському соборі царем обрали Василія Шуйського (1606-1610). Але він своїми діями не тільки не припинив громадянської війни, а й погіршив ситуацію в країні. Незадоволені політикою Шуйського козаки, дворяни і селяни об'єдналися навколо «воєводи царевича Дмитрія» (він нібито знову дивом врятувався) Івана Болотникова, який з півдня вирушив на Москву. Але під Москвою повстанці були розбиті армією царя. Настала жорстока розправа. Осліплений Болотников був утоплений. Тим часом на Брянщині з'явився ще один самозванець, особа якого не встановлена. У січні 1608 р. Лжедмитрій II рушив на Москву. У його війську були польські загони, селяни-втікачі і козаки. Московська держава розкололася: одні землі визнавали царя, інші – самозванця. Взяти Москву Лжедмитрію II не вдалося і він став табором у підмосковному селі Тушино. До самозванця приєдналася й частина бояр. Шуйський для боротьби з ним закликав на допомогу Швецію. Але це ще більше ускладнило ситуацію. Польський король Сигізмунд III, який тоді воював зі шведами, побачивши в тому посилення свого ворога, сам вторгся в Московію восени 1609 р. До того часу з «тушинцями» вже було покінчено. Їхній табір був розгромлений воєводою Михайлом Скопіним-Шуйським, а сам самозванець втік у Калугу, де був убитий 1610 р. Але наступ поляків невпинно розвивався. В облозі опинився Смоленськ і після тривалої облоги був узятий поляками 1611 р. Ще раніше, весною 1610 р., царське військо було розгромлене біля села Клушино. Це прискорило падіння Шуйського, якого 1610 р. змусили зректися влади і постригли в ченці. Влада перейшла до групи семи бояр на чолі з князем Федором Мстиславським. Новий уряд (семибоярщина) проголосив царем неповнолітнього сина Сигізмунда III Владислава. У вересні 1610 р. польське військо окупувало Москву. Над державою нависла загроза втрати незалежності. Утиски, які чинили поляки російському населенню, змусили його піднятися на всенародну національно-визвольну війну. Створювалися великі ополченські загони, куди входили селяни, козаки, дворяни. На початку 1611 р. ополчення на чолі з дворянином Прокопієм Ляпуновим, сформоване в Рязані, рушило на Москву. Але через незгоди у своїх лавах воно не досягло мети – звільнення столиці від інтервентів – і розпалося. Сам Ляпунов загинув від рук своїх опонентів. Восени 1611 р. за ініціативою земського старости Кузьми Мініна і князя Димитрія Пожарського в Нижньому Новгороді було створене друге ополчення. У серпні 1612 р. воно підійшло до Москви і, зламавши опір поляків, у жовтні 1612 р. звільнило столицю держави від інтервентів. Це стало початком відбудови російської державності. Отже, початок XVIІ ст. увійшов в історію Московської держави як Смутний час. Складність становища країни створило умови для іноземного втручання, яке поставило країну перед загрозою втрати національної незалежності. Народний рух покінчив зі спробами іноземного втручання.

Дата добавления: 2015-08-13