Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

СТАНОВЛЕННЯ САМОДЕРЖАВСТВА В МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ В ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ ІВАНА ІV ГРОЗНОГО

Читайте также:
  1. IV. Законність як вимога державного управління суспільством.
  2. Аналіз динаміки показників ефективності управління поточними витратами готелю “Прем’єр Палац” за 2008-2009 рр.
  3. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю
  4. Билет 9 Эпоха Ивана Грозного
  5. Визначення і встановлення поточного каталога
  6. Визначення прибутку (збитку) за звітний період
  7. Виникнення та становлення демократії

У XVI ст. у Московській державі відбувався процес становлення абсолютної монархії – самодержавства. Самодержавство утверджувалося у запеклій боротьбі московських правителів з вищою знаттю з опорою на дворянство. В роки правління московського князя Василя III (1505-1533) завершилося об'єднання Московської держави. Були приєднані Псков, Смоленськ, Рязанське князівство, Чернігово-Сіверщина. Після смерті Василя III московський престол посів його син Іван IV, якому було три роки, а державою фактично правила його мати Олена Глинська, яка намагалася зберегти владу для сина, долаючи боярські інтриги. 1538 р. вона померла, і владу захопили конкуруючі боярські угруповання. Боярське правління тривало до 1547 р., коли Іван IV офіційно проголосив себе царем. Навколо молодого царя утворився гурток однодумців «Вибрана рада», що діяла незалежно від Боярської думи. Найбільш впливовими особами в раді були дворянин Олексій Адашев, князь Андрій Курбський, придворний священик Сільвестр і митрополит Макарій. Це оточення царя у середині XVI ст. провело реформи, які посилили централізовану державу. У лютому 1549 р. відбувся перший Земський собор, де були присутні представники усіх станів, окрім селян. 1550 р. Собор ухвалив новий Судебник. Ним обмежувалася влада намісників і управителів волостей. Представники місцевих верхівок тепер брали участь у суді разом з намісником. Дворяни звільнялися від суду намісників. Було підтверджене право переходу селян у Юр'їв день, але збільшено суму відступної плати. Виникли нові органи централізованого управління — прикази, де зосереджувалося управління окремими сферами життя держави. 1556 р. «Вибрана рада» скасувала систему кормління бояр. Було створено місцеве самоуправління з «виборних людей». Військова реформа сприяла створенню стрілецького війська, завдяки чому цар вже не залежав від боярського ополчення. З 1556 р. згідно з «Уложенням про службу» і для дворян-поміщиків, і для бояр-вотчинників вводилася обов'язкова військова служба терміном 15 років. Церковний собор у Москві, що дістав назву Стоглавого (його рішення були зведені у 100 глав), закріпив право церкви володіти землями, але цар зміг добитися того, що нові землі церква мала набувати за погодженням з ним. Той самий собор встановив суворі порядки поведінки церковнослужителів, заборонив підданим царя спілкування з іноземцями, що зумовило ізольованість Московської держави від зовнішнього світу. Зміцнення внутрішнього становища Московської держави супроводжувалося активізацією зовнішньої політики. 1552 р. після кількарічної війни московське військо захопило Казанське ханство, 1556 р. приєднало без бою Астраханське ханство. Все це давало змогу контролювати Волзький торговий шлях. У другій половині XVI ст. почалося підкорення Сибіру, яке головним чином здійснювали козаки. У підкоренні Сибіру прославився загін отамана Єрмака Тимофійовича, який розгромив сили сибірського хана Кучума і приєднав до Московської держави Західний Сибір. Пізніше він загинув під час нападу загону місцевих жителів на його загін. У XVII ст. першопроходцями Василем Поярковим, Семеном Дежньовим, Єрофеем Хабаровим та ін. був колонізований Східний Сибір і частина Далекого Сходу. У Сибір переселялися селяни і купці. Місцеве населення було обкладено даниною, яка сплачувалася в основному хутром. Не так успішно складалися завойовницькі війни на Заході за вхід до Балтійського моря, який контролювався послабленим Лівонським орденом. 1558 р. почалася Лівонська війна. Царське військо швидко розбило лівонців і окупувало майже всю територію ордену. Але на Лівонські землі претендували Литва, Польща, Швеція і Данія, які не бажали посилення Московської держави. Війна затягнулася. Останнім успіхом царського війська було взяття 1563 р. Полоцька. Але наступного року воно було розбите під Оршею, коли полководець князь А. Курбський перейшов на бік ворога. Розлючений Іван IV, якого називали Грозним, усюди бачив зраду, карав винних і невинних. З 1564 р. у Московській державі був встановлений відкритий терористичний режим – опричнина. У грудні 1564 р. царська сім'я виїхала з Москви в Олександрівську слободу і було оголошено, що цар залишиться при владі, якщо йому ніхто не буде чинити опір (малися на увазі в першу чергу бояри, яким Іван IV не довіряв), а він буде карати «зрадників» сам, без Боярської думи. Грозний також вимагав, щоб йому виділили особливу частку з державних земель – «опричнину» (від слова «опріч» – окрім). В опричнину увійшли кращі землі держави з найбагатшими містами і торговими шляхами. З опричних земель цар вигнав бояр, забравши їхні вотчини. Багатьох стратили. Вцілілі бояри виселялися в іншу половину держави – земщину, де збереглося старе управління, тобто правління боярської думи. Частина боярських вотчин була роздана дворянам, царським опричникам, які не були пов'язані з боярами. Опричне військо стало каральним інструментом у руках царя. Воно вбивало тисячі людей по всій країні. Безглузді погроми опричники за наказом царя вчиняли в Новгороді, Твері, Клину. 1572 р. опричнина раптом була заборонена, як і згадки про неї, і замінена «государевим двором». Багато опричників було страчено. Але царський терор тривав до самої смерті Івана IV. Політика терору послабила Московську державу. Лівонську війну, що тривала 25 років, Росія (так стала називатися Московська держава) програла. Балтійське узбережжя опинилося в руках Швеції.

Загрузка...


\ГУСИТСЬКИЙ РУХ ТА ГУСИТСЬКІ ВІЙНИ В ЧЕХІЇ

Чехія у XIV – на початку XV ст. була однією з найрозвинутіших у господарському відношенні країн Європи. Але господарське піднесення не полегшило життя народу. Пани, що мали потребу у розкоші, посилювали феодальний гніт і чинили утиск лицарям. Чеські королі заселяли міста німецькими купцями і ремісниками, щоб збільшити свої прибутки. Це призвело до того, що німці посіли провідні місця у міському самоуправлінні, потіснивши чехів. Великий вплив в Чехії мала католицька церква, що викачувала з країни величезні прибутки. Загострилися відносини між усіма верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство – звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу. Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. Антицерковні настрої проповідував празький священик Ян Гус (1371-1415). Він вимагав перебудови церкви шляхом позбавлення її багатств і земель та підпорядкування королю Чехії, а не Папі, а також виступав проти німецького засилля у чеських містах та зубожіння і безправ'я селян. За свої проповіді Ян Гус був відлучений від церкви і 6 липня 1415 р. спалений за вироком інквізиції. Страта Гуса не зупинила започаткований ним гуситський рух. 1419 p., коли влада почала переслідувати прибічників Гуса (гуситів), у Празі почалося повстання, яке перекинулося на інші міста і супроводжувалось вигнанням служителів церкви та багатих людей. В країні розпочалася справжня революція. Гуситська революція (1419-1471), поділяється на такі етапи: 1419-1437рр. – Гуситські війни; 1437-1471 рр. – період розвитку трансформованого чеського суспільства й прагнення до компромісу з навколишнім світом. Гусити, що піднялися на боротьбу, не були єдиними. Серед них були як радикальні (рішучі), так і помірковані елементи. Таборити – найбільш рішучі елементи гуситського руху (назва походить від гори Табор на півдні Чехії, де була їх головна база). Це були селяни, ремісники, міські бідняки, збіднілі лицарі. Вони виступали за ліквідацію приватної власності, феодальних повинностей і податків Чашники або ж «утраквісти» (помірковані). Багаті ремісники, торговці, пани. Вимагали скасувати привілеї церкви, церковне землеволодіння, виступали за спрощення церковних обрядів, введення богослужіння чеською мовою, у політичному плані виступали за незалежну чеську монархію Для придушення гуситів Папа і німецький імператор Сигізмунд з 1420 р. оголошували один хрестовий похід за іншим (усього п'ять). Але всі війська хрестоносців зазнавали поразок від гуситських загонів. У гуситів були блискучі полководці – знаменитий сліпий лицар Ян Жижка і Прокоп Великий, який змінив його після смерті. Гусити не тільки оборонялись, а й здійснювали походи за межі Чехії (в Польщу, Угорщину, Австрію, Німеччину). Майже всюди вони перемагали. Головна ж небезпека чекала гуситів не зовні, а всередині. Якщо таборити не бажали ніякого примирення з ворогом, то чашники готові були на переговори з римською церквою. Суперечки тих та інших призвели врешті до військового зіткнення між ними у битві при Ліпанах (30 квітня 1434 р.), в якій таборити на чолі з П. Голим були розбиті. Незабаром чашники уклали з католицькою церквою угоду. Серед поступок, яких вони домоглися від Риму («Базельські компактати», 5 липня 1436 р.), було визнання незалежної гуситської церкви з чеською мовою богослужіння та особливими обрядами. З прийняттям «Базельських компактатів» і легалізацією гусизму Чехія стала своєрідним острівцем віротерпимості серед християнських країн Заходу. Чехія провіщала майбутню Реформацію, однак ще тривалий час залишалася ізольованою, оскільки офіційна церква вважала її небезпечним розсадником єресі. Гуситський рух не вплинув ані на юридичні норми господарської діяльності, ані на виробничі відносини. Однією з найпомітніших ознак у суспільному житті стало піднесення міст, які відігравали важливу роль у революційних подіях. Це піднесення мало відповідні політичні наслідки. Реально влада в Чехії належала політичним союзам, які об'єднували шляхту і міста під управлінням гетьманів. Одним з них був Їржі (Юрій) з Подебрад, який в 1452 р. взяв Табор, поклавши край існуванню таборитів. Навесні 1458 р. на сеймі Іржі був обраний чеським королем. Оскільки в Європі нового монарха вважали «гуситським королем», країна потрапила в міжнародну ізоляцію. Вийти з неї новому монархові вдалося значною мірою завдяки прихильності короля й імператора Священної Римської імперії Фрідріха III, а також укладенню угоди з династією Ягеллонів. Водночас І. Подебрад намагався утримати гуситство в рамках поміркованості. Він рішуче протидіяв проявам таборитського радикалізму й діяльності поміркованого продовжувача гуситських традицій Петра Хельчицького (1390-1460), який почав популяризувати власні ідеї, суть яких полягала в поверненні до «євангельської простоти» й «біблійської правди», які для нього були єдиним критерієм правдивого християнського життя. Ідейні концепції П. Хельчицького сприяли виникненню т. зв. «зразкових християнськихгромад», які складалися з прихильників істинно християнського життя. В 60-х роках XV ст. послідовники П. Хельчицького створили у Східній Чехії перші громади – «братські товариства» («Чеські брати»). Незважаючи на переслідування та утиски кількість товариств «Чеських братів» продовжувала зростати, а їхня діяльність набувала дедалі більших масштабів. Король Подебрад не встиг завершити централізацію країни. Після його смерті (1471 р.) чеська знать віддала перевагу королям польської династії Ягеллонів. На чеський престол зійшов син польського короля, католик Владислав II Ягайло.

 

 


Дата добавления: 2015-08-13; просмотров: 447 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ ТА СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ СЛОВ'ЯН | БОЛГАРСЬКА СЕРЕДНЬОВІЧНА ДЕРЖАВА: ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК, ЗАНЕПАД | УТВОРЕННЯ ТА ЗАНЕПАД СЕРБСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ДЕРЖАВИ | ФОРМУВАННЯ СТАНОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ МОНАРХІЇ В ПОЛЬСЬКІЙ ДЕРЖАВІ | НАЦІОНАЛЬНА КРИЗА 1604 – 1612 РР. В МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ: ПРИЧИНИ, ХІД, НАСЛІДКИ | ПОДІЛИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ: ПРИЧИНИ, ХІД ТА НАСЛІДКИ | СЛОВ’ЯНСЬКІ НАРОДИ В ЕПОХУ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ | ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XIХ – НА ПОЧАТКУ XX СТ. | БАЛКАНСЬКІ ВІЙНИ: ПРИЧИНИ, ХІД, НАСЛІДКИ | РОСІЯ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ЗАВОЮВАННЯ ТУРКАМИ-ОСМАНАМИ СЛОВ'ЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ БАЛКАНСЬКОГО ПІВОСТРОВА| УТВОРЕННЯ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

mybiblioteka.su - 2015-2021 год. (0.007 сек.)