Період другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

Ренесансним етапом у новітній історії України є середина ХІХ ст. У часописі “Основа” (1861–1862) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст.

В історії української науки та її мови важливе значення мав часопис “Громада” (1878–1882), в якому друкували свої праці М. Драгоманов, С. По­долинський, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський. У працях М. Драго­манова спостерігаємо намагання замінити іншомовні за походженням терміни українськими відповідниками.

У 1873 р. у Львові засновано Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке з 1892 р. стає першим українським науковим центром на зразок європейських академій. Товариство видало 155 томів “Записок НТШ”. У НТШ діяло три секції: історико-філософська, філологічна та математично-приро­до­писно-лікарська, які видавали періодичні “Збірники”. Саме тут концентру­валася термінологічна праця провідних учених кінця XIX – початку ХХ ст. Наддніпрянської України (А. Кримський, Б. Грінченко, І. Стешенко, В. Анто­нович, О. Кониський) та Наддністрянської України (І. Верхратський, М. Па­чов­ський, І. Франко, Т. Барановський, С. Качала, О.Огоновський).

Термінологи НТШ мали різні погляди на розвиток української термі­но­логії, тому виокремились такі дві групи науковців: 1) прихильники терміно­творення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В. Левицький,
І. Пу­люй, І. Верхратський, І. Кандяк, Р. Цегельський); 2) симпатики запровад­жен­ня в українську мову інтернаціональної термінології (І. Горбачевський,
С. Рудницький, М. Вікул, А. Семенцов). Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення української термінолігії, брак якої (або опрацювання якої) був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що інженерно-технічні навчальні заклади були російсько-, польсько- або німецько-мовними. Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини 19 ст. М. Левченко писав в «Основі» (VII, 1861р.), що наукові терміни треба укладати в дусі народної мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернаціональних термінів. У відгуку на статтю М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів (там само, VIII, 1862р.).

В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, українська секція урядової комісії для укладання слов'янської юридичної термінології (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький) видала «Juridisch-politische Т. für die slav: Sprachen Österreichs... Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851р.); новішу термінологію цієї області подав Кость Левицький у «Німецько-руському словарі висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, 1893р.; друге видання 1920р.), де німецьку термінологію перекладено то чисто народними словами, то укладеними автором, то запозиченими ним з інших слов'янських мов.

Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної»Івана Верхратського (6 випусків, 1864 — 79рр.) і його пізніші розвідки з термінології (до 1909р.). У 1894р. надруковано в «Зорі» (ч. 2) заклик НТШ збирати термінологію, вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, народній медицині», бо «вчені... густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з інших слов'янських язиків або творити їх не раз... дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-их pp. і пізніше у низці випусків Збірника Математично-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріали до української термінології та номенклятури з математики, фізики й хімії В. Левицького, з географії С. Рибницького, з ботаніки Миколи Мельника. На Східній і Центральній Україні вийшов «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» Віктора Василенка (1902р.), а після 1905р. у кожному томі УНТК подавано показники термінології до друкованих там розвідок. Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням народних матеріалів термінологічні гуртки-комісії українських студентських організацій при Київському Політехнічному Інституті і Московському Інституті та Товариства ім. Квітки-Основ'яненка в Харкові. У 1913р. в Києві відбулася нелеґальна нарада представників гуртків, і Українське Наукове Товариство в Києві стало організаційним осередком: всі матеріали — кілька тисяч карток з записами сільсько-господарскої, природничої, технічної термінології — гуртки передали УНТК.

Зусиллями українських учених НТШ було вироблено концептуальні положення термінологічної теорії, запропоновано одностайну термінологію і номенклатуру, незважаючи на те, що її творили на землях України, які належали до різних держав.

3.3.Третій період, пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні (1913 р. – у Києві, 1918 р. – у Луганську).

Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масо­вого характеру, над виробленням української термінології працювали Україн­ське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський), Кам’янець-Поділь­ський університет (ректор І. Огієнко), Українська академія наук (президент В. Вернадський), Інститут економічної кон’юнктури (директор М. Туган-Барановський), Технічно-термінологічна комісія при Департаменті професій­ної освіти. Лише впродовж 1918–1919 років у Східній Україні вийшло друком понад 20 словників. З метою координації термінотворчої діяльності в 1918 р. при Українському науковому товаристві створено Термінологічну комісію, а при Українській академії наук (УАН) засновано Правописно-термінологічну комісію. У 1921 р. названі комісії було об’єднано й створено Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ). Війна 1914р. перервала цю роботу, але вже в ч. від 7 січня 1917р. московського «Променя» Олександр Яната передбачав недалеке виникнення рідної школи і вказував на потребу вибирати термінологію «з гущі народноої мови», далі — зібрати літературні матеріали, а тоді науковець зможе доповнювати цю народну наукову мову «власними штучними термінами». М. Грушевський виступив у березні 1917р. проти крайнього етнографізму й закликав до використання вже приготованого в роботі над шкільною і популярною літературою. За це й узялося київське Товариство шкільної освіти у згоді з УНТК, що мало матеріали з галицьких підручників, і ще в 1917р. вийшли брошурки-проекти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії та алгебри, тоді як різні установи та товариства в кількох інших мовах видали не менше 12 словників термінів. Найголовніші з них: І. Л. Жигадло, «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства» (1917р.; вид. 2 доповнене 1918р.; вид. З — 1919р.), Л. Падалка, «Російсько-український діловодний словник» (1917р.; вид. 2 — 1918р.), В. Леонтович, О. Єфимов, «Московсько-український правничий словничок» (1917р., вид. 2 — 1919р.); інші словнички подавали термінологію з математики, фізики, хімії, медицини, природознавства, зоології, географії, метеорології, але більшість з них були невдалими аматорськими спробами.

Восени 1917р. Генеральний Секретаріат освіти доручив Олені Курило, що тоді працювала в Термінологічній Комісії УНТК, впорядкувати матеріали до шкільної термінології; вона почала з фізичної і медичної термінології, що вийшла у 1918р. як «Словник української фізичної термінології» (у співавторстві з Г. Холодним) та накладом «Українських Медичних Вістей» — «Російсько-український словничок медичної термінології». Тоді ж таки підготовану нею правничу термінологію використано щойно у 1926р. для великого «Російсько-українського словника правничої мови» (ред. А. Кримський). У 1918 — 19рр. виходили ще інші словники різної якості, разом не менше 20.

11 серпня 1918р. при Природничій Секції УНТК оформлено Термінологічну Комісію, а в 1919р. при Історично-Філологічному Відділі УАН організовано Правописно-Термінологічну Комісію. У кінці 1920р. комісія при УНТК зібрала понад 200 000 карток матеріалів з друкованих джерел, але за перші 3 роки після повного встановлення радянської влади (1920–1922рр.) вийшло лише 3 словники термінів, найголовніший з них — М. Галин «Російсько-український медичний словник» (Київський губернський відділ охорони народного здоров'я, 1920р.); його «Медичний латинсько-український словник» з'явився 1926р. вже у Празі (2 вид. 1969р. у Детройті). УНТК і УАН об'єдналися 30 травня 1921р., і їхні термінологічні установи злилися в Інститут Української Наукової Мови, головою якого був А. Кримський, пізніше — Г. Холодний. Інститут розгорнув "енергійну працю, видавши за 1923 — 30 pp. 20 томів словників у серії «Матеріали», багато з них у співпраці з НТШ, а загальна кількість термінологічних словників разом з тими, що вийшли в інших видавництвах, досягла за цей період близько 60. Найголовнішими з них були словники: хімічної термінології Олени Курило (1923р.) і ботанічної номенклятури О. Янати і Н. Осадци (1928р.); геологічної термінології (1923р.) П. Тутковського; математичної термінології (1925-1926рр.) Ф. Калиновича; «Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки» за редакцією Тадея Секунди (1925р.); «Фразеологія ділової мови» (1926р.; вид. 2, виправлене, 1927р.) В. Підмогильного і Є. Плужника; техн. Т. (1927) М. і Л. Дарморосів; техн. Т. — комунальне господарство (1927) К. Туркала і В. Фаворського; природничої термінології X. Полонського (1928р.); зоологічної номенклятури (3 частини, 1927 — 28рр.) М. Шарлеманя й ін.; військової термінології (1928р.) С. та О. Якубських; загальнотехнічної термінології (1928р.) І. Шелудька та Т. Садовського; технічної термінології — електротехніка (1928р.) І. Шелудька; ділової мови (1930р.) М. Дорошенка й ін.; будівничої термінології (1930р.) С. Булди. Головною настановою цих словників була розбудова національної української термінології через термінологізацію народної лексики і творення неологізмів на її основі. Цю настанову здійснювано з різним ступенем послідовності, залежно від упорядника того чи іншого словника. Спорадично термінологічні словники виходили на Західній Україні (анатомічний Є. Лукасевича 1926р., музичний З. Лиська 1933р. та ін.).

На Процесі Спілки Визволення України «викрито» в Інституті Української Наукової Мови «організований» наприкінці 1926р. активний осередок СВУ — «ІНАРАК» (очевидно, фіктивний) «на чолі з директором Інституту Г. Холодним». Холодний і ще 7 працівників Інституту стали жертвами процесу. Інститут ліквідовано «за контрреволюційну діяльність», однак, частина складу Інституту перейшла до новоорганізованого в кінці 1930р. Науково-Дослідного Інституту Мовознавства УАН з відділом (потім сектором) термінології та номенклатури, якому в 1931-33рр. вдалося видати ще 7 томів словників у серії «Матеріали» і 4 «практичні словники», а всього словників з термінології вийшло тоді близько 14. Найважливіші: математичної термінології (частина 3, 1931р.) Ф. Калиновича і Г. Холодного; гірничої термінології (1931р.) П. Василенка та І. Шелудька; антропогеографічної термінології (1931р.) А. Носова; ботанічної термінології (1932р.) В. Вовчанецького та Я. Лепченка; транспортової термінології (1932р.), фізичної термінології (1932р.) В. Фаворського; сільсько-господарської термінології (1933р.) П. Сабалдиря.

Дата добавления: 2015-08-18