Виникнення та походження української мови

Цікавим і невирешеним питанням є встановлення часу виникнення української мови. Україн підручниках, довідкових та інших виданнях можна прочитати майже офіційну тезу, що в чотирнадцятому столітті, після падіння Київської Русі, сформувалися три східнослов'янські народності, а отже відповідно і три мови. А до чотирнадцятого століття ці народи нібито користувалися староруською мовою. Але, розглядаючи фольклор, ми говоримо, що багатюща обрядова поезія (щедрівки, веснянки, купальські пісні) виникла ще в дохрихристиянські "язичеські" часи, ще до виникнення Київської Русі. Прочитайте зразки обрядової поезії, і ви переконаєтесь, що вона створена чистісінькою українською мовою. А коли так, то й мова наших пращурів-язичників за тих давніх часів була українська, звичайно, чимось відмінна від сучасної.

Тому, визнаючи слушність і справедливість класичного твердження про Київську Русь як колиску трьох братніх народів – російського, українського та білоруського, слід мати на увазі той незаперечний факт, що жодне з цих трьох немовлят "ніколи не качалося по всій колисці, а кожне мало в ній чітко відведене історією своє місце", а отже, мало свою мову, відмінну від двох інших певними діалектними особливостями.

Отож, українська мова не творилася ні в XIV, ні в XV, ні в XVI, ні у XVII століттях, бо вона і її діалекти вже були створені протягом багатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась і вдосконалювалась.

Вирішальним чинником згуртування українських племен в українську народність було створення першої Української держави з центром у Києві.

Настійною потребою в умовах великої держави стало виникнення писем­ної мови. Живій українській мові не судилося відразу стати пісемною. З прийняттям візантійського християнства Україна одержала й готову книжну мову, старогрецьку мову церковних книг. Однак в устах українського духовенства ця мова набрала окремого, українського, забарвлення. Згадаймо найдавнішу збережену пам'ятку української писемності "Слово о полку Ігоревім", Вид­но, що автор добре знав і книжний, і народний варіанти мови, бо крізь канву старослов'янської виразно проступають елементи живої народної мови.
З другого боку, мова церкви й духовенства впливала також на маси українського народу, які звикали до церковнослов'янських слів і висловів, свідо­мо й несвідомо вносили в живу мову елементи церковнослов'янської фоне­тики, морфології і синтаксису.

Українська мова своєю красою і багатством привертала увагу вчених.

Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених.

Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети й часописи. Проте слід пам'ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відрізняється в різних діалектних ареалах.

Зачинатель та основоположник української мови.

Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Ангатов та ін.

Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні, наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка “А ми просо сіяли” існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сотворення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому іншої потреби.Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов'янська мови).

Історію української мови починають від праслов’янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи.

Сучасна українська мова.

Сучасні дослідники, критикуючи теорію єдиної давньоруської (або праруської) мови, вичленовують українську мову безпосередньо з праслов’янської мови без проміжних ланок. Згідно з цим підходом, три східнослов’янські мови, українська, білоруська й російська, зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої “праруської” спільної мови не існувало.

Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно — українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов’янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов’янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти.

Старослов’янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.

З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася, як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський творчість, якого ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника починається потужний рух національного відродження. Поема «Енеїда», над якою І.Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним за своєю громадською і художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменництву. А основоположником вважають Тараса Григоровича Шевченка творчість, якого займає особливе значення, як в історії української літератури, духовної культури взагалі, так і літературної мови. Розвинувши у своїй поезії важливі суспільні ідеї – рівності й братерства суверенних народів, створення гуманного суспільства, в якому розкриваються найкращі людські якості, привернувши увагу народу України до сучасного й минулого своєї батьківщини, поет майстерно втілив їх у художніх текстах.

Максимально залучаючи до літературної мови багатства народної мови, він увів у мовно-літературну практику абстрактну лексику – новотвори, церковнослов’янізми, інтернаціоналізми. Завдяки творчості Шевченка українська мова постала перед світом як одна з розвинених мов.

Українська мова-модна і сучасна

Ми живемо у незалежній і демократичній країні, де люди мають право вільно висловлювати свої думки, сповідувати ту чи іншу релігію, мати той чи інший світогляд. Отже, природним є той факт, що українці мають спілкуватися рідною — українською мовою. Тим більше, що вона така чудова, мелодійна! Чому ж так сталося, що на нашій землі у сучасних містах почути чисту українську мову скоріше виняток, ніж правило?

Хтось скаже, що українська мова — немодна, несучасна. Але насправді причину цього сумного явища слід шукати глибше — в минулому нашої країни. Історія розвитку української мови мала такий само надзвичайно складний, самобутній шлях, як і історія країни в цілому. Наша рідна земля кілька разів опинялася під владою інших держав. Звісно, народ був змушений пристосовуватися до звичок цих країн — інакше можна було втратити життя. Нашим предкам доводилося розмовляти чужою мовою, бо рідна була заборонена. За радянських часів українська мова теж була у занепаді: у школах навчали російською, з екранів телевізорів і на радіостанціях можна було дуже рідко почути українську мову. Тож мимоволі почали спілкуватися "мовою усіх радянських народів".

Та українці насправді ніколи не забували рідної мови. Українська творчість — музика, література — продовжували існувати. На жаль, злісна цензура часто не пропускала витвори українського мистецтва до широких мас, і лише тепер нам стали доступні скарби наших предків. Нам, українцям, справді є чим пишатися, адже наша мова, і в першу чергу мова літературна — унікальна. Незважаючи на всі гоніння та несприятливі історичні умови, вона продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. І тепер саме завдяки рідній мові ми маємо змогу знайомитись із загальнонаціональними цінностями, передавати їх наступним поколінням, збагачувати свій внутрішній світ, розвивати інтелект і кругозір. Ми маємо можливість вільно знайомитись із творами поетів і письменників, які ціною своєї свободи, інколи навіть життя відстоювали право на творчість.

Процес повернення нашої рідної мови на українську землю — нелегкий, і відбувається він поступово. Але, без сумніву, відбувається. І доказ тому — велика кількість цікавих українських книжок, які з'являються на полицях наших магазинів. Тут і твори класиків, перекладені українською мовою, і дитячі казки, і збірки українських пісень і віршів, і наукова література, і художні твори сучасників. Усе більше можна побачити творів сучасних талановитих авторів, які стають популярними та модними серед українських читачів. Звісно, це свідчить про те, що наші співвітчизники поступово відкривають для себе красу та унікальність рідної мови, починають любити і цінувати її.

Усе більше з'являється шкіл з українською мовою навчання. І все частіше жителі нашої країни віддають перевагу українським навчальним закладам.

Сучасні школярі мають змогу у повному обсязі вивчати рідну мову, спілкуватися нею, адже стільки цікавих підручників сьогодні надруковано саме українською. Яскраві обкладинки та ілюстрації цих книжок неодмінно привертають увагу, таку книжку хочеться скоріше узяти в руки і прочитати.

Останнім часом швидко відроджується українська культура. І ось уже лунають під час Різдва українські колядки, а на весіллях — українські приказки та народні пісні. Народна творчість — це завжди жива історія народу, його душа. З'являються нові, сучасні народні вислови, які колись стануть такою ж яскравою історичною пам'яткою для наступних поколінь, як для нас давні українські приказки та прислів'я.

Повертається українська мова і на екрани телевізорів. Тепер усе частіше можна побачити фільми, де грають українські актори, які спілкуються рідною мовою. Саме такі фільми є справжнім навчальним матеріалом для сучасних і наступних поколінь. Адже тільки вони можуть передати усю суть подій, передати українські характери, мрії, думки, бажання нашого народу. Чи могли б відобразити усю повноту українського життя, української душі такі фільми, як "Роксолана" чи "Богдан Хмельницький", якщо б у них грали іноземні актори? Звісно, ні!

У нашій рідній мові — наша душа, і тому саме українські слова часто можуть найповніше передати наші думки, висловити наші почуття. Вони цілком відповідають нашому внутрішньому стану — і ніде в іншій мові не знайдеться аналогів щирого, мелодійного, справжнього українського слова. Наприклад, сказати: "Я тебе люблю!" може бути недостатньо, адже любити можна книгу, музику, картину, мистецтво, письменника, співака, актора тощо. А ось єдиній, рідній людині лише українською мовою можна сказати найпотаємніше: "Я тебе кохаю!"

Почуття люди висловлюють не лише словами. Усе частіше нам хочеться співати рідною мовою. Усе частіше лунають на радіо, телебаченні, на концертах і святах українські пісні. І ось уже ми мимоволі підспівуємо Ані Лорак: "Мрій про мене, мрій!", тому що співає вона саме про те, що відчуває наше серце. І слова цих пісень якнайкраще відображають стан нашої душі.

Мова не може бути немодною чи несучасною, бо мова — це душа народу, відображення його внутрішнього світу, його самобутності. Будь-яка міцна, стабільна та незалежна держава має свою мову, адже мова об'єднує народ.

Такий народ може заявити про себе на весь голос, що він має свою землю, свою волю, свої мрії та прагнення. Саме таким є український народ, що підтверджує швидкий і неспинний розвиток української мови, української літератури, українського мистецтва тощо. Немає жодних причин сумніватися, що наша рідна мова — модна і сучасна.

Список літератури(сайти)

http://referat.parta.ua/view/13464/
http://ua.convdocs.org/docs/index-91689.html
http://www.refine.org.ua/pageid-4680-1.html
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.

Дата добавления: 2015-08-18