Перетворення росії на імперію.

У кінці XVII ст. Росія значно відставала у розвитку економіки, збройних сил, державного управління, культури. Росія не мала виходів до Балтійського і Чорного морів. Внутрішньополітичне життя Московської держави наприкінці XVII ст. характеризувалося гострою боротьбою придворних угруповань за владу. Після смерті царя Федора Олексійовича (1676-1682) на царському троні знаходилися одразу два його брати – Іван і Петро. Регентшею при них була їхня сестра царівна Софія, яка фактично правила державою. У 1689 р. вона намагалася здійснити переворот, щоб захопити царський трон, але зазнала невдачі і була ув'язнена у московському Новодівочому монастирі. Серед царів-співправителів особливими здібностями виділявся Петро І (Іван помер 1696 р.). Після подій 1689 р. Петро І починає брати все активнішу участь у державних справах. Біля нього утворюється коло його сподвижників – графи Шереметєв, Головін, Головкін, Брюс і син конюха, а згодом найсвітліший князь Олександр Данилович Меншиков. Особливий вплив на Петра справив швейцарець Франц Лефорт. Капітан Лефорт навчав молодого царя фехтування, танців, іноземних мов, артилерійської справи, кораблебудування. В цьому оточенні у Петра народжуються плани перетворень, для яких існували певні передумови. 1. Економічні. Величезні людські і природні ресурси. Зростання сільського господарства, перші мануфактури, формування єдиного ринку, районів сільськогосподарського і промислового виробництва – все це могло стати основою успішного реформування. 2. Соціальні. Перетворення диктувалися необхідністю зміцнення позицій дворянського стану, який став основною опорою самодержавства. 3. Внутрішньополітичні. Сформований на той час абсолютизм дозволяв керувати проведенням реформ з єдиного центру. 4. Зовнішньополітичні. Зміцнення міжнародного становища. Союз з Річчю Посполитою, послаблення Османської імперії зміцнювали західні й південні кордони і дозволяли перейти до активних дій. Петро І почав опікуватися проблемами, що дісталися йому у спадок від царівни Софії. З 1687 р. тривала війна з Туреччиною. У 1695 р. Петро І спробував оточити турецьку фортецю Азов у гирлі Дону, щоб здобути вихід до Чорного моря. 1696 р. у штурмі Азова взяли участь не тільки сухопутні війська, а й флот, збудований у найкоротший термін на річці Воронежі, і фортецю було взято. Азов і частина узбережжя Азовського моря за умовами укладеного з Туреччиною перемир'я відійшли до Росії. Завершивши війну проти Туреччини, Петро І докорінно змінив напрямок зовнішньої політики і вирішив зав'язати стосунки з європейськими державами. З цією метою за рубіж у 1697 – 1698 рр. було направлено «Велике посольство», до складу якого під виглядом урядника Петра Михайлова входив сам цар. Посольство відвідало шведські володіння у Прибалтиці, німецькі держави, Голландію, Англію, знайомлячись з технічними досягненнями цих країн. Члени посольства навчалися різних наук і професій. Велика увага при цьому приділялася суднобудуванню. Царю вдалося утворити північний союз проти Швеції, уклавши секретні домовленості з Річчю Посполитою, Саксонією та Данією. Завершити «Велике посольство» Петру не довелося. У 1698 р. в Москві вибухнув бунт стрільців на підтримку царівни Софії. Цар повернувся на батьківщину і жорстоко придушив цей виступ. Стрілецьке військо було ліквідовано. У країні значно зросли податки, бо Петру І знадобилися кошти для формування регулярної армії. 1700 р. Петро І розпочав війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря, яка здобула назву Північної. Війна тривала 21 рік. Величезна кріпосницька Росія мусила напружити всі сили в боротьбі з невеликою, але передовою державою Європи. Початок війни був для союзників невдалим. Шведський король Карл XII (1682-1718, 1697), висадивши десант в Данії, вивів її з війни. Після цього він перекинув свою армію в Прибалтику, де завдав поразки російським військам під Нарвою. Після цього він рушив на Польщу, де домігся нової перемоги. Поразки і втрата союзників не збентежили Петра І. Уже в 1702 – 1703 рр. російські війська оволоділи кількома фортецями в гирлі р. Неви. Тут у травні 1703 р. розпочалося будівництво Петропавловської фортеці, яка стала ядром м. Санкт-Петербурга. Місто заклав сам Петро І і в 1712 р. зробив його столицею Росії. Будувалося місто в надзвичайно тяжких умовах руками сотень тисяч підневільних людей, зігнаних сюди з усіх кінців країни, зокрема й з України. В 1708 р. розгорнулося шведське вторгнення в Росію. Карл XII рушив в Україну, де розраховував дістати підтримку від Криму, Туреччини й українського гетьмана Івана Мазепи, який намагався домогтися незалежності України. Петро І, навчившись воювати, зумів зірвати цей план. Війська під його командуванням біля с. Лісного розгромили величезний шведський обоз (7 тис. возів) і 15-тисячний корпус, який супроводжував його. Карл XII залишився без резерву і припасів, але продовжив просування на південь і узяв в облогу Полтаву. Влітку 1709 р. до обложеної Полтави підійшли основні сили російської армії, і 8 липня 1709 р. відбулася генеральна битва Північної війни. Російська армія швидко (за 2 год) розгромила знекровлену й деморалізовану армію Карла XII. Король і гетьман з невеликим загоном знайшли притулок у турецьких володіннях. Після Полтавської битви центр боротьби перемістився на Балтійське море, де Швеції довелося впевнитися в силі російського флоту, створеного за роки війни й реформ. На Балтиці почало встановлюватися російське панування. «Вікно» до Європи було «прорубане». З0 серпня 1721 р. у фінському місті Ніштадті був підписаний мирний договір, за яким до Росії відійшли прибалтійські землі (Естляндія, Ліфляндія, Інгерманландія), частина Карелії, а також декілька островів на Балтиці. Після перемоги у Північній війні Петро І узяв титул імператора, а Росія була проголошена імперією. Північна війна відкрила Росії вихід у Балтійське море. Головною метою Петра І було перетворення Росії на могутню державу. Для цього треба було провести низку реформ. Реформи Петра І стали важливим етапом в історії Росії, яка зайняла помітне місце на міжнародній арені. Але реформування відбувалося насильницькими методами. 1711 р. було створено Сенат – вищий законодавчий, розпорядчий і виконавчий орган при царі на чолі з генерал-прокурором. Чиновники Сенату на місцях контролювали діяльність усіх ланок державного апарату. У 1718 – 1720 рр. була остаточно ліквідована мережа приказів. Замість них утворювалися Колегії, перевага яких полягала в тому, що вони відали певними галузями державного управління. Найважливішими серед колегій були: Військова колегія (справи армії), Адміралтейств-колегія (питання морського флоту), Колегія іноземних справ (дипломатичні справи), Камер-колегія (збирання податків), Штатс-колегія (державні видатки), Ревізіон-колегія (контроль за фінансовою діяльністю державного апарату), Мануфактур-колегія (розвиток промисловості), Комерц-колегія (торгівля), Юстиц-колегія (вище судове відомство). Реформи Петра І поширилися і на місцеве управління. Територію держави було поділено на 8 губерній: Московська, Інгерманландська (Прибалтика і Карелія з Петербургом), Архангельська, Казанська, Київська, Смоленська, Азовська і Сибірська. Ці нові адміністративні одиниці були надто великими. Тому з часом кількість губерній збільшилась. Губернатори мали велику владу. Серйозних змін зазнало становище церкви. Коли помер патріарх Адріан (1700), цар не дозволив обирати нового патріарха. В інтересах держави у церкви була вилучена частина майна. У 1721 р. вийшов указ про створення духовної колегії, або Синоду, на чолі зі світським чиновником. Це посилило контроль держави над церковними справами. Важливу роль у становленні Російської імперії відіграла поява 1722 р. законодавчого акту «Табеля про ранги», що визначав систему чинів і порядок просування по державній службі – військовій і цивільній. За ним всі військові і цивільні чини поділялися на 14 класів. Принцип знатності походження, який раніше забезпечував високе службове становище, незалежно від обдарованості та заслуг, був замінений принципом особистої вислуги. Без проходження служби навіть знать не мала права на чини. Одночасно відкривався доступ вихідцям з недворянських верств до військових та цивільних чинів. Дослужившись до певного чину, такі особи отримували дворянське звання. Проводилися в країні перетворення й іншого характеру. На службу запрошувалися іноземні вчені. Багатьох молодих людей посилали навчатися за рубіж. Був уведений закон про обов'язкове навчання дворян у школі. Організовано державні загальноосвітні й спеціальні (математичні, навігаційні, медичні, артилерійські та ін.) школи. 1715 р. в Петербурзі була відкрита Морська академія. Розширився випуск книг і підручників, введено цивільний шрифт і арабські цифри. З 1704 р. почала виходити перша газета «Відомості». Відкривалися бібліотеки, театр у Москві (1704). Були видані карти Росії та інших країн. Почалося дослідження родовищ корисних копалин. У 1714 р. відкрився природознавчий музей – Кунсткамера, а в 1725 р. – Академія наук Росії. 3 1700 р. було введено європейське літочислення – від «Різдва Христова», святкування Нового року з 1 січня, впроваджено європейський одяг, дворянам і боярам заборонялося носити бороду. Стали проводитися асамблеї – громадські збори дворян і міської верхівки. Незважаючи на грандіозні зміни, які сприяли зменшенню відсталості Росії від розвинених країн і розвитку її економіки, ці реформи мали поверховий характер. Вони торкнулися головним чином верхівки суспільства, створили лише видимість перетворення Росії на європейську державу і аж ніяк не вплинули на суспільний лад, де панували феодально-кріпосницькі відносини. У першій чверті XVIII ст. в Росії остаточно утверджується найрозвиненіша форма політичної організації феодальної держави – абсолютна монархія. В Росії вона була вираженням диктатури поміщиків-кріпосників. Значно посилилась особиста влада Петра І, що виразилося в прийнятті ним титулу імператора. Особа Петра І суперечлива. Великий реформатор, талановитий державний діяч і полководець, він був водночас типовим кріпосником, безжальним і жорстоким, байдужим до долі окремих людей і цілих народів. Він був дитям свого часу, тісно пов'язаним із тими силами, які слугували опорою його влади. Кріпосництво за Петра І значно зміцнилося. Помер Петро І 28 січня 1725 р., встигнувши перед смертю написати лише два слова: «Передайте все...» З усією гостротою постало питання про спадкоємця. Після Петра не залишилося синів. Єдиний його син Олексій (від першого шлюбу) ще в 1718 р. був страчений за підготовку державного перевороту. Щойно утворена імперія опинилася знов, як це вже бувало, в умовах кризи верховної влади.

Дата добавления: 2015-08-13