М. Костомаров «Дві руські народності»: історіософська концепція, суть відмінностей українців і росіян.

У М. Костомарова найповніше осмислена ідея народності, що стала основною у романтизмі. Автор робить акцент на самобутності, національній виокремленості українського, народу у світовій спільноті і поруч з російським та польським народами, висвітлюючи це у своїй роботі "Дві руські народності". Незважаючи на те, що дана праця є своєрідним етнопсихологічним дослідженням і обґрунтуванням ментальності українського народу, автор у такий спосіб виявляє своє україноцентричне мислення, аргументує ідею української народності, паралельно виявляючи її неповторність. Побудова дослідження на порівнянні двох народностей мала чітко окреслену політичну спрямованість. По-перше, М.Костомаров відшукує нові переконливі аргументи щодо правомірного обґрунтування утворення окремої української держави, виходячи саме з національної психології українського народу; по-друге, -- це спроба автора наголосити на не ідентичності українського народу з російським, підкреслюючи цим самобутність і самоцінність українців. Для обґрунтування своєї тези він звертається до аналізу сутності української психіки, способу життя, діяльності українця. М.Костомаров також осмислив основні форми національного співжиття, які, на його думку, мають відтворити суть буття українця, його психічного складу, моральних та родинних традицій. Такою оптимальною формою для українства, як вважає він, була насамперед громада. У політичному житті М.Костомаров пропонує свою федеративну концепцію політико-суспільного устрою. Така форма політично-суспільного життя передбачала "створювати поміж собою добровільні товариства", існування яких не шкодило незмінному праву особистої волі. Федеративна концепція політично-суспільного життя, виключаючи всякий примус і насилля, здійснює постулат непорушності індивідуальної волі. Виходячи з визначення етнопсихологічних властивостей, М.Костомаров пропонує форму політичного життя пристосовувати до національного характеру української нації. М.Костомаров уперше розкриває і "внутрішні принципи" чи причини буття українського народу, що окреслені сутністю його ментальності; обґрунтовує самобутність українського народу і його не ідентичність з російським народом. Серйозно рефлектує М.Костомаров і над такою ментальною ознакою українського народу, як його релігійність. Суттєвим моментом у даному контексті є оцінка Костомаровим російського православ'я як духовного інструменту насаджування російської імперської політики і руйнації українських засад духовного життя

36. М. Костомаров «Украинофильство»: ідейний зміст і суть аргументів автора.

У статті “Українофільство” (першодрук у журналі “Русскаястарина”, 1881, № 2, с. 319 – 332) М. Костомаров рясно цитує цейдокумент. Його автор ніби погоджувався, що абсурдно заборонятикнигу не за зміст, а за мову. “Але обставини, – провадив він далі, – можуть іноді спонукати до виключення з цього загального правила.На уряді лежить відповідальність за спокій і цілісність вітчизни, ітому він цілком позитивно зобов’язаний проти всякого явища – якого б роду воно не було, – що загрожує спокою й цілісності, вжи-вати всі необхідні заходи. Якщо ж буде доведено, що якась мова абонаріччя (як у нашому випадку українське) з простого засобу длявираження думки обертають у знаряддя політичних цілей і роблятьумовним знаком шкідливого напрямку, то уряду залишаєтьсязважити: чи є, крім цензурної заборони, якісь інші надійні, достатні,і причому більш зручні, засоби для відвернення зла, і тільки тоді,якщо їх немає, вдатися до заборони”. На думку автора доносу,навколо української книжки і слова склалася саме така виключнаситуація, коли лише абсурдна заборона цілої літератури лише за її мову повинна бути вжита для боротьби із “шкідливим напрямком”.

Дата добавления: 2015-08-09