Журнал “Правда”, періодичність, редактори, загальна характеристика програми.

Пра́вда — український (народовецький) літературно-науковий журнал, виходив у Львові у 1867–1870 (перший період), 1872 (з квітня) — 1880 (другий період), 1888–1898 (третій період) роках.

Журнал став головним виданням другого періоду народовецької журналістики. Виник за ініціативою Пантелеймона Куліша (він і був головним рушієм журналу), який доручив видання Лонгину Лукашевичу, асекураційному уряднику, та Іванові Микиті, судовому ад'юнкту. 15 листопада 1869 останній поступився місцем Анатолю Вахнянину.

Свою назву журнал дістав від Шевченкових слів, що як епіграф, були успадковані від журналу «Мета»: «В своїй хаті своя правда і сила і воля!» З цих поетичних рядків і бралися слово «Правда», у значенні — «Своя правда», тобто своя українська національна ідея. Заснований як літературно-наукове видання, часопис надавав свої сторінки для широкої хроніки, представлення політичних матеріалів, дискусій з питань сучасного суспільного життя.

Виходив щодекади, тобто 1, 11, 21, числа кожного місяця. З наступного року він став тижневиком у форматі А4. Редактор Анатоль Вахнянин (педагог і композитор, засновник і перший голова товариства «Січ» у Відні і товариства «Просвіта» у Львові), Олександр Огоновський (професор права Львівського університету), Олександр Барвінський.

Куліш був головним рушієм журналу (повість «Потомки українського гайдамацтва», автобіографія «Жизнь Кулиша»). У літературному відділі відзначився Іван Нечуй-Левицький («Дві московки», «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» переклад казки Салтикова-Щедріна «Повість про те, як мужик харчував двох генералів», «Критичний огляд»). Також публікувалися Марко Вовчок («Кармелюк», «Невільничка»), Омелян Партицький («Одповід московським журналам»), Є. Згарський («Народна філософія…», «Сліди поганської просвіти на Русі…», «Неофіти»), брати Барвінські та інші.

У 1869 між Кулішем і галицькими народовцями спалахнув конфлікт, спровокований москвофілами. Його наслідком стало падіння авторитету Куліша у редакції «Правди». Він покинув газету, а без його участі і фінансової підтримки «Правда» влітку 1870 припинила виходити.

У квітні 1872 «Правду» відновили. Її номінальним редактором значився Олександр Огоновський. Але по виданню третього числа 1876 відмовився від цієї праці і 9 номерів підписав до друку Лонгин Лукашевич. За даними тернопільського дослідника Петра Гуцала, якийсь час редактором був Ганкевич Володимир.

Від 13 числа 1876 року редакторську посаду зайняв Володимир Барвінський. «Правда» другого періоду продовжувала відігравати роль центрального літературно-наукового журналу. Публікуються Федькович («Як козам роги виправляють», 12 поезій з книжки «Дикі думи»), І. Нечуй-Левицький (уривки з повісті «Хмари», «Запорожці», «Баба Параска та баба Палажка», «Бідний думкою багатіе» та ін..), Панас Мирний («Україні», «Лихий попутав», «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», «П'яниця»), І. Франко («Олівець»), М. Драгоманов («Література російська, великоруська, українська і галицька») та ін. У публіцистиці і літературній критиці велась полеміка з опонентами, утверджувалась позитивна програма діяльності. У квітні 1872 було знову припинене видання і відновлене було лише 1880.

Ініціатором поновлення став Олександр Кониський. Журнал став органом правового крила народовців. Редакція журналу багато уваги приділяла висвітленню програми народовців. Перший номер поновленої «Правди» вийшов у жовтні 1880 року, кваліфікувався як «місячник політики, науки і письменства», виходив із періодичністю раз, в окремі роки два рази на місяць. Редактором став Олександр Барвінський. Упродовж третього періоду часопис стояв на позиціях «новоерівства», що зумовило його поступовий занепад. До співпраці були залучені Франко, Драгоманов, Нечуй. Але журнал зберегти так і не вдалось. Однією з причин було те, що редакція зійшла з головних принципів, які були затверджені спочатку.

Дата добавления: 2015-08-09