Радикальна соціалістична течія в Україні: політичний пафос, персоналії, вплив на журналістський процес.

а Радикальна Партія (РУРП). Партія була заснована 4-5 жовтня 1890 р. на з’їзді у Львові. Її основою стали радикальні молодіжні гуртки, що виникли в Галичині наприкінці 1870-х рр. під впливом Михайла Драгоманова. Засновниками та лідерами партії були І. Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький, К. Трильовський та ін. З’їзд ухвалив програму партії, яку підготували Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик. У документі йшлося про етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній основі, людську гідність для всіх та всеукраїнську єдність (соборність усіх українських земель). Партія визначила цілі: перебудова соціально-економічного укладу на основі ідей наукового соціалізму, демократизація суспільства (проголошення свободи слова, зборів, товариств, друку, сумління, гендерна рівність, національно-культурні права) та його просвіщення – «домагаємося, щоби всі здобутки культури і науки сталися власності всего народа». Головною метою діяльності РУРП було пробудити свідомість мас і перетворити їх на велику політичну силу, яка б змогла вимагати від австрійської влади врахування її вимог. У програмі-мінімумі РУРП окреслила найближчі завдання: досягнення матеріального добробуту трудящих, усунення всякої експлуатації, проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю. Радикальний рух прагнув до відокремлення українського суспільного та культурного життя від життя релігійного та критикував Українську греко-католицьку церкву й духовенство, яке в той час відігравало провідну роль в Галичині.

РУРП намагалася поєднувати захист національних прав українців та відстоювання соціальних інтересів українських селян в Галичині. У національному питанні перша програма радикалів не ставила за мету досягнення державної самостійності України, а пропонувала лише запровадження в Австро-Угорщині «правдивого автономізму», що забезпечував би якнайкращий культурний та національний розвиток краю і національних меншин. В цілому національна частина програми партії була досить обмеженою, тому її гостро критикували «молодші» радикали, які пропонували відразу боротися за створення Української держави у складі Австрійської федерації. У 1895 р. один із лідерів «молодших» радикалів Юліан Бачинський опублікував свою працю «Україна irredenta» («Україна возз’єднана»), в якій на підставі аналізу економічного розвитку виявив суперечності, що заважали вільному розвитку українського народу, і дійшов до висновку, що політична самостійність України є необхідною передумовою її економічного та культурного піднесення та й узагалі передумовою самої можливості її існування. На цьому ґрунті в процесі внутрішньопартійних дискусій на з’їзді 1895 р. були прийняті доповнення до Програми РУРП, в яких виголошувалося, що в дальшій перспективі найповніше реалізувати соціалізм можна лише в межах незалежної Української держави, а в ближчій – у цілком автономній українській провінції Австро-Угорщини.

Особливості політичного становища та соціально-економічного розвитку українських земель обумовили специфіку формування й діяльності українських політичних партій. їх утворення збігалось у часі з формуванням української політичної еліти загалом. Першими виникли партії соціалістичного спрямування. Тривалий час вони домінували кількісно.

У жовтні 1890 р. у Львові І. Франко, Н. Левицький, М. Павлик, С. Данилович, Є. Левицький створили Русько-українську радикальну партію (РУРП) — першу політичну організацію європейського типу з програмою,, реєстрованим членством. Програма партії орієнтувалась на ідеї етичного й наукового соціалізму, вимагала демократичних свобод, передачі селянським громадам землі, заборони її поділу, сприяння дрібному кредитуванню. Програмою-максимум партія вважала "переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хочемо колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних". У програмі зазначалося, що "розвій народних мас можливий тільки на національних справах", містився заклик боротися за "піднесення почуття національної самосвідомості і солідарності в масах усего русько-українського народу".

Починаючи з 1891 p., партія керувала вічевим рухом. У 1894 р. провела масове крайове віче, на якому лунали вимоги політичних свобод, запровадження української мови у діловодство органів влади, припинення конфіскації прогресивних видань, скасування податків на пресу.

У вересні 1899 р. лівими радикалами і представниками невеликих соціал-демократичних організацій, що виникли в 90-ті роки, була створена Українська соціал-демократична партія (УСДП) як складова частина австрійської соціал-демократичної партії. її лідери — М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський, В. Охримович, орієнтувалися на теоретичні засади західноєвропейської соціал-демократії, легальні парламентські засоби досягнення мети. "Пора вже, щоби і український працюючий люд і народ український не оставав позаду європейських націй", — писав партійний орган "Воля" в січні 1900 р. Українські соціал-демократи намагалися поєднати вирішення соціальних проблем з національними прагненнями українців: "ми змагаємо до того, щоби цілий народ український виборов собі національну волю та самостійність політичну; наша ціль — вільна держава українського люду, українська республіка". Партія брала участь у масовому селянському русі в Галичині в червні-серпні 1902 p., коли страйкувало понад 100 тис. селян. У результаті було підписано договір з поміщиками про поліпшення умов оплати праці.

Українські політичні партії на Наддніпрянщині створювались за відсутності політичних свобод, нелегально. На початку 1900 р. у Харкові виникла перша в Росії українська політична партія — Революційна українська партія (РУП). її засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б. Камінський, М. Міхновський, Л. Мацієвич, Б. Мартос, Б. Матюшенко. РУП мала місцеві організації — вільні громади — у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах, Львові. До 1902 р. кредо партії виражала брошура М. Махновського "Самостійна Україна", видана в 1900 р. РУП проводила масштабну видавничу і культурно-просвітницьку роботу: друкувала за кордоном, транспортувала на Наддніпрянщину і розповсюджувала брошури, авторами яких були члени партії, а також відомі європейські соціалісти К. Каутський, В. Лібкнехт, А. Бебель. У 1902—1905 pp. видавала кілька друкованих органів, найпомітнішими серед яких були часопис "Гасло" та газета "Селянин". Усі вони були розраховані на селян, сільськогосподарських робітників, ремісників. Разом із загальноросійськими політичними партіями РУП організовувала й спрямовувала селянський рух у Харківській і Полтавській губерніях у 1902 р.

У грудні 1902 р. у Києві відбувся перший з'їзд РУП, на якому з шести делегатів було обрано Центральний комітет у складі Д. Антоновича, Є. Голицинського, В. Кози-ненка.

Дата добавления: 2015-08-09