Висновок. (50) Впродовж віків людська мудрість, хоч обмежена, була завжди спроможна визнати суть

(50) Впродовж віків людська мудрість, хоч обмежена, була завжди спроможна визнати суть, основне і незамінне призначення сім’ї, заснованої на шлюбі. Сім’я – це необхідне та незамінне благо для цілого суспільства, яке має справжнє, належне і законне право на визнання, захист і підтримку з боку цілого суспільства. Коли це дорогоцінне і необхідне благо людства в якийсь спосіб зранити, то шкоди зазнає ціле суспільство. Суспільство не може залишатися байдужим до явищ життя на віру та надання подружній любові другорядного значення, яке вони передбачають. Просте скасування проблеми шляхом неправильного розв’язання, яке полягає у наданні їм визнання і громадського виміру, схожого чи навіть рівного із тим, який має сім’я, заснована на шлюбі, є згубним порівнянням із шлюбом (яке, замість того, щоб сприяти справжній сімейній політиці, ще більше ушкоджує цей природний інститут, необхідний сьогодні). Окрім того, воно передбачає значний брак визнання антропологічної правди про людську любов між чоловіком і жінкою та невід’ємні аспекти міцної єдності і відкритості до життя. Брак такого визнання ще серйозніший, якщо нехтують дуже суттєвою різницею між подружньою любов’ю, яка походить з інституту сім’ї, та одностатевими стосунками. “Байдужість” державної влади стосовно цього аспекту дуже схожа до апатії щодо життя чи смерті суспільства, байдужість щодо його майбутнього розвитку чи занепаду. Якщо не вжити відповідних засобів, така “нейтральність” призведе до серйозного розладу в суспільній структурі і вихованні майбутніх поколінь.

Недостатнє поцінування подружньої любові та притаманної їй відкритості до життя і нестабільність сімейного життя, яка з цього випливає, це суспільне явище, яке вимагає належної оцінки з боку тих, хто відчуває себе відданим благові сім’ї, і особливо з боку християн. Це, перш за все, означає визначити справжні причини (ідеологічні та економічні) цієї ситуації і не піддатися демагогічному тискові лобістів, які не зважають на спільне благо суспільства. Католицька Церква, наслідуючи Ісуса Христа, визнає в сім’ї і подружній любові дар сопричастя милосердного Бога з людством, дорогоцінний скарб святості і благодаті, що сяє посеред світу. Отож, вона запрошує тих, хто бореться заради людини, об’єднати свої зусилля для підтримки сім’ї та її інтимного джерело життя, яким є подружній союз.

NOTES

[1] “Радість і надія”(Gaudium et spes), № 47.

[2] II Ватиканський Собор, Конституція “Світло народів” (Lumen Gentium), № 11; Декрет Apostolicam Actuositatem, № 11.

[3] Катехизм Католицької Церкви (Catechism of the Catholic Church), № 2331-2400, 2514-2533; Пор. Папська Рада у справах сім’ї, Правда і значення людської сексуальності, 8 грудня, 1995.

[4] Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 80.

[5] Гуманізуюча та пастирська діяльність Церкви, яка надає перевагу бідним, загалом була спрямована в цих країнах на “врегулювання” цих союзів через укладання шлюбу (визнання їх дійсними або ж з допомогою оздоровлення, залежно від випадку) згідно з церковним порядком, який передбачає обов’язок освячувати християнські родини.

[6] Сьогодні різні конструктивістські теорії мають різні концепції щодо того, яким чином, на їхню думку, суспільство повинно змінитися, пристосовуючись до різних "статей" (подумайте, приміром, про освіту, медицину та інше). Одні підтримують думку про існування трьох статей, інші п'ятьох або сімох, ще інші – ще якесь число, залежно від різних міркувань.

[7] Як марксизм, так і структуралізм різною мірою долучилися до постання ідеології "статі". Ця ідеологія перейшла через різні впливи, такі, як "сексуальна революція", яка оперує постулатами, що висунув W.Reich (1897-1957) про заклик визволитись від сексуальної дисципліни, чи ж Herbert Marcuse (1898-1979), який заохочує до різного сексуального досвіду (в цьому значенні статевого поліморфізму чи ж indeferently "одностатевої" орієнтації, тобто йдеться про природну статеву орієнтацію або ж гомосексуалізм), який не має нічого спільного як із сім’єю та природним призначенням статевої відмінності, так і з жодними перешкодами, які виникають внаслідок обов'язку народжувати дітей. Не слід також недооцінювати роль радикального та крайнього фемінізму, розробленого Margaret Sanger (1879-1966) та Simone de Beauvoir (1908-1986) в ході історичного процесу постання цієї ідеології. Таким чином "двостатевість" та моногамність стали розглядатись не інакше, як просто одна з можливих статевих практик.

[8] На жаль, значна кількість міжнародних інституцій охоче прийняла ці думки, що завдало шкоди самій концепції сім’ї, основою якої є і повинен бути шлюб. Нещодавно до цих інституцій приєдналися деякі органи Організації Об'єднаних Націй, які, так виглядає, що підтримали деякі з цих теорій. Таким чином, оминули справжнє значення статті 16 Універсальної Декларації Прав Людини від 1948 року, яка окреслює сім’ю, як "природний та фундаментальний елемент суспільства". Пор. Папська Рада у справах сім’ї, Сім’я та права людини, 1999, № 16.

[9] Пор. Аристотель, Політика I, 9-10 (Bk 1253a).

[10] Катехизм Католицької Церкви № 2207.

[11] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, No. 18.

[12] Іван Павло II, Звертання під час загальної аудієнції 1рудня, 1999.

[13] II Ватиканський Собор, Конституція “Радість і надія”(Gaudium et spes), № 47.

[14] “…поза різними філософськими школами існує корпус знань, який можна вважати певною духовною спадщиною людства. Це так ніби ми прийшли до беззастережної філософії, в результаті чого

усі відчувають, що володіють цими засадами, проте загальним і нерозсудливим чином. Саме тому, що до певної міри її поділяють усі, це знання повинно служити своєрідною вихідною точкою для різних філософських шкіл. Коли розум успішно відчув інтуїтивно та сформулював перші універсальні принципи буття, а також зробив з них правильні висновки, які узгоджуються як логічно, так і етично, тоді його можна назвати здоровим глуздом, або ж, як назвали його давні народи orth(o-)s logos, recta ratio". Іван Павло II, Енцикліка Fides et ratio, № 4.

[15] II Ватиканський Собор, Конституція “Слово Боже”, №. 10.

[16] “Прoповідування Христа Розп'ятого і Воскреслого це підводна скеля, через яку може розірватися зв'язок між вірою та філософією, але це також той риф, понад яким обоє можуть вирушити у безкрайній океан правди. Ми бачимо тут не лише межу між розумом та вірою, але й той ґрунт, на якому вони можуть зустрітися”. Іван Павло II, Енцикліка Fides et ratio, № 23. "Євангеліє життя призначене не лише для віруючих, воно для всіх. Питання життя, його захисту та підтримки турбує не лише християн". Іван Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, № 101.

[17] Іван Павло II, Звертання до форуму Католицьких організацій Італії 27 липня, 1998.

[18] Папська Рада у справах сім’ї, Заява про рішення Європейського Парламенту прирівняти життя на віру, включаючи одностатеві союзи, до сім’ї, 17 березня, 2000.

[19] Святий Августин, De libero arbitrio, I,5,11.

[20] “Суспільне життя та його юридичний апарат вимагає кінцевої основи. Якщо не існує іншого закону, окрім цивільного, тоді слід визнати, що деякі цінності, включно з тими, за які люди боролися і робили вирішальні кроки на довгому шляху до свободи, можна скасувати просто більшістю голосів. Ті, що критикують моральний закон, повинні заплющити очі перед цією можливістю, і коли вони сприяють ухваленню законів, які за своїми фундаментальними вимогами суперечать спільному благові, вони повинні взяти до уваги усі наслідки своєї діяльності, оскільки вони можуть провадити суспільство в небезпечному напрямку”. Кардинал А.Содано, дискусія протягом Другої зустрічі європейських політиків та законодавців, організованої Папською Радою у справах сім’ї, Ватикан, 22-24 жовтня, 1998.

[21] Наприклад, в Європі в Конституції Німеччини читаємо:” Подружжя і сім’я користується особливим захистом з боку держави” (Ст. 6); Іспанія: “Державна влада забезпечує сім’ї соціальний, економічний та юридичний захист”(Ст. 39); Ірландія: “Держава визнає сім’ю як першу і фундаментальну природну суспільну і як моральну інституцію, яка наділена невід’ємними та тривалими правами, які є першочергові і перевищують усякий позитивний закон. З цієї причини держава зобов’язується захищати наявність та авторитет сім’ї як необхідної основи для суспільства і як незамінну основу для блага нації та держави” (Ст. 41); Італія: “Республіка визнає права сім’ї як природного суспільства, яке базується на шлюбі.(Ст. 29); Польща: “Подружжя, напр., союз між чоловіком і жінкою, так само як і сім’я, батьківство і материнство, повинні захищатися і оберігатися в Польській республіці” (Ст. 18); Португалія: “Сім’я як фундаментальний елемент суспільства, перебуває під захистом суспільства та держави, яка повинна сприяти умовам, за яких члени цих спільнот могли б реалізовуватись” (Ст. 67).

Також в конституціях інших країн: Аргентина: “...закон передбачає … цілісний захист сім’ї” (Ст.14); Бразилія: “Сім’я, основа суспільства, є об’єктом особливого захисту з боку держави”(Ст. 226); Чилі: “Сім’я – основне ядро суспільства...Обов’язок держави... захищати людей та сім’ю.”(Ст.1); Народна Республіка Китай: “Держава захищає подружжя, сім’ю, материнство та дітей”(Ст. 49); Колумбія: “Держава визнає, без жодної дискримінації, першість невід’ємних прав особи і захищає сім’ю як основний інститут суспільства”(Ст. 5); Південна Корея: “Шлюб і сімейне життя ґрунтуються на гідності особи і рівності між статями; Держава використає усі доступні їй засоби, щоб досягнути цієї мети”(Ст. 36); Філіппіни: “Держава визнає філіппінську сім’ю основою нації. Згідно з цим вона повинна інтенсивно сприяти солідарності, активно підтримувати її, сприяти повному розвиткові. Подружжя це непорушний суспільний інститут; це основа сім’ї і повинно захищатися державою”(Ст.15); Мексика: “...закон...захистить утворення і розвиток сім’ї”(Ст. 4); Перу: “Спільнота і держава... також захищають сім’ю та підтримують подружжя. Вони визнають їх природними та основними інститутами суспільства”(Ст.4); Руанда: “Сім’я як природна основа народу Руанди захищається державою”(Ст.24).

[22] ”Кожен закон, укладений людиною, має підставу бути законом, якщо він походить від природного закону. Якщо ж він протилежний до природного закону, то це вже не закон, а спотворення закону.” Тома Аквінський, Summa Teologica, I-II, q. 95, a.2.

[23] Іван Павло II, Промова під час Другої зустрічі європейських політиків та законодавців, організованої Папською Радою у справах сім’ї, Ватикан, 23 жовтня, 1998.

[24] Іван Павло II, Енцикліка “Сотий рік”(Centesimus Annus), № 46.

[25] “Як політики та законодавці, що залишилися вірними Всесвітній декларації прав людини 1948 року, ми зобов'язуємося підтримувати та оберігати права сім’ї, що базується на шлюбі між чоловіком і жінкою. Це необхідно виконувати на всіх рівнях: місцевому, регіональному, державному та міжнародному. Лише таким чином ми можемо дійсно називатися слугами спільного блага, як на державній, так і на міжнародній аренах.” Висновки Другого засідання європейських політиків та законодавців, організованого Папською Радою у справах сім’ї, Ватикан, 22-24жовтня, 1998.

[26] “Сім’я – це центральне ядро громадянського суспільства. Вона, безперечно, відіграє важливу економічну роль, яку не можна переоцінити, оскільки вона становить найбільшу людську цінність, проте її місія включає багато інших завдань. Перш за все, це природна спільнота життя, яка ґрунтується на шлюбі, і через те, має здатність до об'єднання, що робить її вищою від інших соціальних спільнот.” Остаточна заява Третього засідання політиків та законодавців Америки, Буенос-Айрес, 3-5 серпня, 1999.

[27] Пор. Хартія прав людини, Преамбула.

[28] Іван Павло II, Letter to Families Gratissimam sane, № 6.

[29] Пор. Катехизм Католицької Церкви (Catechism of the Catholic Church), №. 2333; Іван Павло II, Letter to Families Gratissimam sane, № 8.

[30] II Ватиканський Собор, Конституція “Радість і надія”(Gaudium et spes), № 47.

[31] Пор. Катехизм Католицької Церкви (Catechism of the Catholic Church), №. 2332; Іван Павло II, Промова до Tribunal of the Roman Rota, 21 січня, 1999.

[32] Пор. Іван Павло II, Letter to Families Gratissimam sane, No. 7-8.

[33] Іван Павло II, Discourse to the Tribunal of the Roman Rota, 21 січня, 1999.

[34] Там же.

[35] Там же.

[36] Там же.

[37] “Шлюб створює юридичні рамки, які плекають стабільність сім’ї. Він робить можливим відтворення поколінь. Це не просто контракт чи приватна справа, він радше становить одну з фундаментальних структур суспільства, яку він утримує в єдності”. Рішення тимчасового собору французьких єпископів на конференції стосовно законопроекту "Громадянський пакт сoлідарності", 17 вересня, 1998.

[38] Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 19.

[39] Іван Павло II, Discourse to the Tribunal of the Roman Rota, 2 січня, 1999

[40] “Не існує рівності між стосунками осіб однієї статі та стосунками, які формують чоловік і жінка. Лише останні можна вважати парою, оскільки вони передбачають статеву відмінність, подружній вимір, здатність виконувати обов'язки батька та матері. Очевидно, що одностатевість не може представляти цю символічну єдність”. Заява тимчасового собору на конференції французьких єпископів, яка стосується законопроекту “Громадянський пакт солідарності”, 17 вересня, 1998.

[41] Стосовно серйозного внутрішнього морального розладу, який суперечить моральному законові, в одностатевих стосунках, дивися: Катехизм Католицької Церкви № 2357-2359; Конгрегація у справах віри, Інструкція Persona Humana, 29 грудня, 1975; Папська рада у справах сім’ї, Правда та значення людської сексуальності, 8 грудня, 1995, № 104.

[42] Іван Павло II, Промова до учасників XIV Генеральної асамблеї Папської ради у справах сім’ї, 4 червня, 1999. Пор. Іван Павло II, Angelus, 19 червня, 1994.

[43] Пор. Папська рада у справах сім’ї, Заява щодо рішення Європейського парламенту прирівняти життя на віру, включно з одностатевими стосунками, до сім’ї, 17 березня, 2000.

[44] “Не можна нехтувати тим, що деякі прихильники визнають, що ця легалізація є першим кроком, скажімо, до усиновлення дітей особами, які живуть в одностатевих стосунках. Нас огортає страх за майбутнє, коли ми оплакуємо те, що сталося. Заява головуючого на конференції французьких єпископів після проголошення “Громадянського пакту солідарності”, 13 жовтня, 1999.

[45] Іван Павло II, Angelus, 20 лютого, 1994.

[46] Пор. Нота тимчасової комісії іспанських єпископів від 24 червня 1994 з приводу рішення Європейського парламенту від 8 лютого 1994 року про рівні права гомосексуалістів та лесбіянок.

[47] Іван Павло II, Лист до сімей Gratissimam sane, № 11.

[48] Там же, № 14.

[49] Там же, № 17.

[50] Хартія прав сім’ї, Преамбула D.

[51] Там же, Preamble passim and Стаття 6.

[52] Там же, Преамбула B та I.

[53] Там же, Преамбула C та G.

[54] Пор. Іван Павло II, Лист до сімей Gratissimam sane № 9-11.

[55] Іван Павло II, Allocution, 26 грудня, 1999.

[56] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 21 та “Лист до сімей”, Gratissimam sane, № 13-15.

[57] Хартія прав людини, Преамбула, F; Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 21.

[58] Пор. Іван Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, Nos. 91, 94.

[59] Хартія прав родини, Преамбула, E.

[60] Іван Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, № 92.

[61] Хартія прав родини, Преамбула, H-I.

[62] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 23-24.

[63] Пор. Там же № 25.

[64] Пор. Там же № 28-35; Хартія прав родини, стаття 3.

[65] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 20; Хартія прав родини, стаття № 6.

[66] Пор. Хартія прав родини, стаття № 2, b та c; стаття № 7.

[67] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, №. 36-41; Хартія прав родини, стаття 5; Іван Павло II, “Лист до сімей”, Gratissimam sane, № 16.

[68] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, 42-48; Хартія прав родини, стаття

№ 8-12.

[69] Хартія прав родини, стаття 1.

[70] Іван Павло II, Енцикліка Veritatis Splendor, № 4.

[71] Іван Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, № 20; Пор. Там же № 19.

[72] Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 6; Пор. “Лист до сімей”, Gratissimam sane, № 13.

[73] Пор. Тридентійський Собор (COUNCIL OF TREN), VII і XXIV сесії.

[74] Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 68.

[75] Кодекс канонів, канон 1055, §1; Катехизм Католицької Церкви, № 1601.

[76] Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція “Радість і надія”, № 48-49.

[77] Пор. Іван Павло II, Промова до Roman Rota, 21 січня, 2000.

[78] Другий Ватиканський Собор, Конституція “Радість і надія”, № 48.

[79] Там же.

[80] Пор. Кодекс канонів і Кодекс канонів Східних Церков, 1983 та 1990 років зокрема.

[81] Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція “Радість і надія”, № 49.

[82] Пор. Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 68.

[83] Пор. Там же, № 81.

[84] Іван Павло II, Eнцикліка Veritatis Splendor, № 93.

[85] Пор. Іван Павло II, Промова під час загальної аудієнції 5 вересня, 1979. З цією промовою став відомий цикл катехизації під назвою "Катехизація людської любові".

[86] “Христос не визнає дискусії на тому рівні, на якому намагається представити її Його речники; до певної міри Він не говорить про той вимір, якого вони намагаються надати цій проблемі. Він оминає того, щоб бути втягненим в юридично-законодавчі контроверсії і замість цього двічі звертається до “початку””. Там же.

[87] “Безперечно слід визнати, що людина завжди існує в певному культурному середовищі, але слід також зазначити, що означення людини не вичерпується тією культурою. Навіть більше, сам розвиток культур показує, що в людині є щось, що перевищує ці культури. Це "щось" є безпосередньо людською природою: ця природа сама по собі є мірилом культури та запорукою того, що людина не стане в'язнем жодної з цих культур, але утверджує її особову гідність, живучи згідно з глибокою правдою його буття”. Іван Павло II, Енцикліка Veritatis Splendor, № 53.

[88] Природній закон “не є нічим іншим, як світлом розуму, вкладеним у нас Богом. Завдяки цьому ми знаємо, що слід робити і чого слід оминати. Бог дав це світло і цей закон у творенні”. Святий Тома Аквінський, Summa Theologica, I-II, q. 93, a. 3, ad 2um. Пор. Іван Павло II, Енцикліка Veritatis Splendor,

№ 35-53.

[89] Пор. Іван Павло II, Енцикліка Veritatis Splendor, № 62-64.

[90] Через благодать подружжя подруги “допомагають одне одному осягнути святість своїм подружнім життям, народженням і вихованням своїх дітей”. Другий Ватиканський Собор, “Світло народів” (Lumen Gentium), № 11. Пор. Катехизм Католицької Церкви, № 1641-1642.

[91] Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 81.

[92] Там же.

[93] Пор над № 4-8.

[94] Там же.

[95] Іван Павло II, “Лист до сімей”, Gratissimam sane, № 20.

[96] Іван Павло II, Апостольське повчання, Familiaris consortio, № 55.

[97] Пор. Там же, № 66.

[98] Папська Рада у справах сім’ї, Приготування до Тайни подружжя, 1996, № 1.

[99] Іван Павло II, Енцикліка Fides et ratio, № 97.

[100] Пор. Іван Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, № 73.

[101] Павло VI, Енцикліка Humanae vitae, № 29.

[102] Там же.

Дата добавления: 2015-10-13