Слід плекати об’єктивні суспільні цінності

(25) З огляду на це, шлюб і сім’я становлять благо для суспільства, оскільки вони оберігають коштовне благо самих подругів; бо „сім’я є природною спільнотою, що передує державі чи будь-якій іншій спільноті, і посідає притаманні їй невід’ємні права”[50]. З одного боку, суспільний вимір одружених людей встановлює принцип правової захищеності. Оскільки стати чоловіком або дружиною належить до сфери буття – і не лише дії, то гідність цієї нової ознаки особової ідентичності має право на громадське визнання, яке мусить надати суспільство, на що заслуговує благо, яке воно приносить[51]. Очевидно, що правильний порядок в суспільстві підтримується тоді, коли шлюб і сім’я формуються належним чином, а саме як непохитна дійсність[52]. Крім того, цілковите самовіддання чоловіка і жінки у їхньому потенційному батьківстві та материнстві, з якого утворюється винятковий та сталий союз між батьками та дітьми, виражає беззастережну довіру, з якої черпають силу і збагачуються усі[53].

(26) З одного боку, гідність людської особи вимагає, щоб вони народжувались від батьків, з’єднаних в подружжі, інтимному, цілковитому, взаємному і сталому союзі, правочинно укладеному, що зароджується в шлюбі. Тоді це благо для дітей. Саме таке походження належним чином оберігає принципи дитячої ідентичності не лише з точки зору генетики чи біології, але й з біографічної та історичної перспективи[54]. З іншого боку, шлюб – найбільш людське і облагороджуюче середовище для народження дітей, середовище, яке найкраще забезпечує емоційну безпеку і гарантує міцнішу єдність і неперервність процесу суспільної інтеграції та виховання. “Зв’язок між матір’ю та зачатою дитиною і незамінною роллю батька вимагає, щоб дитина була бажаною в сім’ї, яка при можливості гарантує їй присутність обох батьків. Особливий внесок, який вони роблять у сім’ю, і через неї – в суспільство, заслуговує на особливу увагу”[55]. До того ж, безперервний зв’язок між подружнім життям, материнством, батьківством і кровною спорідненістю (синівство, братерство і т.д.) допомагає уникнути багатьох серйозних проблем для суспільства, які з’являються саме тоді, коли ланцюг розірваний в такий спосіб, що кожна ланка діє незалежно від іншої[56].

(27) Подружній союз, як суспільна дійсність, – це також благо для інших членів сім’ї. Справді, в сім’ї, яка виростає з подружнього зв’язку, не лише нові покоління народжуються і вчаться співпрацювати у спільних справах, але й попередні покоління (бабусі та дідусі) мають можливість зробити свій внесок у спільне збагачення: поділитися своїм досвідом, ще раз відчути себе потрібними через служіння, утвердити свою повну гідність як осіб, яких цінують і люблять заради них самих і приймають у плідний діалог між поколіннями. Справді, “сім’я – це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають одне одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя”[57]. Водночас літні люди можуть дивитись у майбутнє з довірою, впевненістю, знаючи, що їх оточують і турбуються про них ті, про яких вони дбали впродовж багатьох років. Навіть більше, відомо, що коли сім’я дійсно так живе, то увагу, яка приділяється старшим членам родини, не можна замінити – принаймні у певних аспектах – доглядом, який забезпечують відповідні заклади, навіть якщо вони добросовісні та мають найсучасніше обладнання[58].

(28) Можна також розглядати інші блага для цілого суспільства, які походять з подружнього сопричастя – суті подружжя і джерела сім’ї – такі, як: принцип ідентичності громадянина; принцип єдиної кровної спорідненості, який закладає першооснову стосунків у суспільстві, а також їхню міцність; принцип передання культурних благ і цінностей; принцип субсидіарності, адже зникнення сім’ї зобов’язує державу взяти на себе обов’язки, які за своєю природою властиві сім’ї; економічний принцип також у правових питаннях, бо коли сім’я розпадається, держава мусить посилити своє втручання, щоб розв’язати проблеми, які б мали залишатись і вирішуватись у приватному колі, а це має травматичні наслідки психологічного та фінансового характеру. Підсумовуючи і доповнюючи те, що було сказано, треба нагадати, що “сім’я це щось більше, ніж просто правова суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, яка ідеально підходить для того, щоб прищеплювати і передавати культурні, етичні, соціальні, духовні та релігійні цінності, суттєво необхідні для розвитку і добробуту її ж членів і цілого суспільства”[59]. Навіть більше того, розпад сім’ї, який аж ніяк не сприяє ширшій сфері свободи, робить індивіда ще вразливішим і беззахиснішим перед державною владою, якій потрібне все складніше законодавство, а це послаблює індивіда.

Дата добавления: 2015-10-13