Система мусульманського права

Мусульманське право виходить з релігійного вчення Мухаммеда. Основним джерелом мусульманського права є суна (доповнююча Коран), фетва (збірник промов, авторитетних коментарів мусульманського права), укази халіфів. За необхідності дозволялось виносити вердикти на основі седата (звичаїв). У низці випадків кадій виносив рішення з посиланням на авторитетні судження вчених богословів, визнаних знатоків догм мусульманської релігії. Така практика була розповсюджена в Багдадському халіфаті. Тісний зв’язок права і релігії визначав, що віруючий, де б він не знаходився, повинен слідувати мусульманським законам і звичаям.

Мусульманське право має два головних джерела: закон (шар) і звичай (адат або урф). Закон, або писане право (шаріат) складається із корана (вищого, основного закону), сунни або суннета (дії і слова пророка), адата і фетви (рішень законодавців).

Пророк визнав деякі речі нечистими (свині, собаки, усе, що п’янить, усе, що померло природною смертю), а тому вони вилучені із цивільного обігу.

Усі віруючі правоздатні з моменту народження. Власність за мусульманським правом є необмеженим правом. Власник є повновладним господарем свого майна. Власність виникає у результаті цивільної угоди, успадкування і захоплення. Існують й інші форми набуття власності: коли річ випадково змішана з іншими і їх неможливо розділити, а, значить, виникає нова річ і нова форма власності. Не можуть бути у власності такі речі: повітря, море, пустеля, мечеті, школи, рабиня, що мала дітей від господаря та ін.

Нерухоме майно (земля) може бути у власності приватних осіб і у власності держави. Право на майно може виникнути або бути відмінено на основі постанови компетентної особи, що має відповідну владу. Зобов’язання виникають із договорів і деліктів.

Главою сім’ї є чоловік, який тільки і вважається людиною. На дружин і дочок дивилися як на річ. Шлюбний договір в ісламі більш близький до договору купівлі-продажу, воля жінки не має ніякого значення.

За мусульманським правом чоловіки можуть одружуватися з не мусульманками, але мусульманки не можуть одружуватися з невірними. Чоловік може одночасно мати чотирьох дружин. Шлюб розривається за фізичних недоліків одного із подружжя, при зраді, якщо перебувають у кровному родстві, а чоловік може розірвати шлюб без будь-яких причин.

Дружина може купити право на розірвання шлюбу, може розлучитись, коли чоловік не виконує своїх обов’язків (не утримує її, чинить стосовно неї дискримінацію на користь інших дружин).

Успадкування майна проходить за законом і заповітом. Спадкодавець може розпоряджатися тільки третиною майна. Успадковують майно як чоловіки, так і жінки. Кожен зі спадкоємців має право на певну частину спадщини.

Норми цивільного права охороняли майнові інтереси власника. Власник землі при виконанні своїх обов’язків перед халіфом міг розпоряджатися наділом на свій розсуд. Власність виникає у результаті цивільної угоди, успадкування та захоплення. Існують і інші форми набуття власності: коли річ випадково змішана з іншими і її неможливо розділити, а значить виникає нова річ і нова форма власності.

У досить принижене положення мусульманство поставило жінку. При укладенні шлюбу вона вважалась об’єктом угоди, її купляли за калим. Розлучення дозволялось тільки за ініціативою чоловіка, санкціонувалось багатоженство, влаштування гаремів. Мусульманин міг мати чотири постійні дружини і будь-яку кількість наложниць. Становище жінок за шаріатом було гіршим, ніж при родовому ладі арабів. Їй не дозволялось вчитись, бувати в колі чоловіків, жінка повинна була носити паранджу.

Найвідсталішою частиною мусульманського права є кримінальне право. Під злочином розуміють:

1) усякий замах на халіфа, насильницькі дії проти осіб – вбивство, поранення; ці дії караються за принципом таліона, або ж платиться викуп досить тяжкий 100 верблюдів і 1 600 дихремів, або ж 100 верблюдів і 1 200 дихремів;

2) дії, за які відповідно до Корану, особа підлягає покаранню, подружня зрада (забивають каміннями), споживання вина (40 ударів канчуками), крадіжка (відрубання правової руки, участь у заколоті (смертна кара) та ін.;

3) дії, за які закон не встановлює покарання, але які знаходяться у протиріччі із наказами законної влади – бурлакування, втеча з поля бою, неправдиві звинувачення та ін.

За шаріатом повністю зберігалася кровна помста, але за вбивство чи тілесні пошкодження можна було відкупитися. За вбивство не мусульманина і жінки передбачалось менше покарання.

У шаріаті, на відміну від римського права, не формулювалась загальна концепція зобов’язань, але практичні питання договірного права, що опосередкувало товарно-грошовий обіг, отримали всебічну розробку. Зобов’язання поділялись на оплатні і безоплатні, двосторонні і односторонні, термінові і нетермінові. Характерним для мусульманського суспільства було розповсюдження специфічних односторонніх зобов’язань - обетів.

Угода за шаріатом розглядалась як правовий і одночасно як божий зв’язок, що виникав із взаємної угоди сторін. Однак в умовах майнової нерівності угода економічно більш слабшої сторони на вступ в угоду носила чисто формальний характер. Умови угоди могли бути виражені в будь-якому вигляді: у документі, неофіційному листі, усно. Укладення угоди розглядалися як непорушні. Зобов’язання додержуватися своїх угод розглядалося в Корані як священне. Недійсними вважалися угоди, заключні з аморальними цілями чи з використанням нечистих чи вилучених з обігу речей.

У шаріаті детально регламентувались різні види угод: купівля-продаж, позика, дарування, найм, зберігання, товариство і союз. У зв’язку з широким розвитком торгівлі однією з найбільш розроблених угод була купівля-продаж, котра допускалась лише у відношенні до реально існуючих речей. Лише в ханіфінському мазхабі визнавались лише продаж речей, котрі повинні бути вироблені у майбутньому. У випадку прихованих недоліків у куплених речах (хвороба раба, тварини тощо), покупець міг розірвати угоду.

У шаріаті містились положення, котрі формально засуджували лихварство, але на практиці вони часто порушувались. Заборонялось віддавати боржника в рабство за несплату боргів, але його можна було заставити відпрацювати свій борг кредиту. Така форма відповідальності повною мірою відповідала розвитку феодальної форми експлуатації.

Велика увага мусульманському праві приділялась відношенням до майнового найму, перш за все оренді землі. Було відомо декілька видів найму, причому першочергова увага приділялась питанням розміру порядку стягнення орендної плати на користь власника. Широке розповсюдження в арабському суспільстві отримали угоди союзу і товаристськості. Ця правова форма використовувалась для спільного поливу землі, спорядження торгових караванів.

Надзвичайно складним і заплутаним було спадкове право, котре до того ж мало суттєві відмінності в різних правових течіях. Визнавалось два шляхи наслідування: за заповітом і законом. Заповіт не міг складатись на користь законних спадкоємців, торкатись більше одної третьої майна заповідача. Особливо розробленими був порядок успадкування за законом. З майна померлого перш за все покривались витрати, пов’язані з його похованням, потім виплачувались усі його борги. Особливістю шаріату було те, що успадкуванню підлягали тільки майнові права померлого, а не обов’язки, котрі не могли переходити на спадкоємців.

Майно, що залишалось переходило до законних спадкоємців померлого, котрі поділялось на декілька категорій, усередині яких встановлювалось своя черговість покликання на спадковість. Так, у першу чергу спадок отримували діти померлого, потім його брати, дядьки і т. д. Спадкова доля для жінок була вдвоє меншою за долю чоловіка.

Дата добавления: 2015-08-21