Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Читайте также:
  1. Алгоритм дій при тяжкій інтубації трахеї
  2. Вибір ступеня точності виготовлення коліс
  3. Визначити види господарського обліку, їх особливості і взаємозв’язок.
  4. Визначте психолого – педагогічні особливості навчання підлітків. Порівняйте особливості розвитку особистості підлітка та юнака.
  5. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.
  6. Включення в поняття договору поставки вказівки про передання товарів "в обумовлений строк чи строки" дозволяє назвати ще ряд особливостей цього договору.
  7. Дайте визначення поняттю «самостійна робота» та розкрийте особливості її організації в процесі вивчення економічних дисциплін.

Особлива частина кримінального права містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, у яких вони можуть бути призначені за вчинення цих злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині Кримінального кодексу України.

За об’єктом посягання злочини поділяються на такі види:

· проти державного ладу (державна зрада, шпигунство, диверсія тощо);

· проти життя і здоров’я особи (убивство, тілесні ушкодження тощо);

· проти волі, честі й гідності особи (незаконне позбавлення волі, захоплен­ня заручників тощо);

· проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини й громадянина;

· проти власності (крадіжка, розбій тощо);

· проти громадської безпеки (бандитизм, терористичний акт тощо);

· проти безпеки виробництва; злочини проти безпекЛ руху та експлуата­ції транспорту;

· злочини проти громадського порядку та моральності;

· злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

· злочини у сфері охорони державної таємниці;

· злочини проти авторитету органів державної влади;

· злочини у сфері використання електронно-обчислювальних систем та комп’ютерних мереж;

· злочини у сфері службової діяльності;

· злочини проти правосуддя;

· військові злочини;

злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Розповідь учителя

Склад злочину — це система визначених законом об’єктивних і суб’єк­тивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкрет­ний злочин.

Об’єкт злочину — це те, на що посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Від об’єкта слід відрізняти предмет злочину, під яким розуміють матеріальні речі, що мають певні властивості або обсяг чи характер (зміст) певної інформації. За предметом розрізняють окремі склади злочину, оскіль­ки предмет обов’язково вказується в диспозиції статей Кримінального кодек­су України.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчи­ненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Обов’язковими (необхідними) ознаками об’єктивної сторони як елемента складу злочину є діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслід­ки і причинний зв’язок. Тому в злочинах із так званим матеріальним скла­дом, тобто в таких, які вважаються закінченими з моменту настання певних наслідків (умисне вбивство, крадіжка, доведення до банкрутства), має бути встановлений причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небез­печним наслідком, що настав.

Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла визначеного зако­ном віку. Юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб’єктами злочинів. Не­припустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.



Відповідно до статті 19 Кримінального кодексу України суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого ко­дексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану пси­хіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальним кодексом України встановлюється, що кримінальна від­повідальність за загальним правилом настає з 16, років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений в частині 2 статті 22 (наприклад, убив­ство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років.

Загрузка...

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину. Вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони як елементу складу є вина, мотив і мета злочину. Обов’язковою (необхідною) основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до статті 23 Кримінального кодексу У країни виною є « психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслід­ків, виражене у формі умислу або необережності». За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

Стаття 24 Кримінального кодексу України визначає умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала сус­пільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбача­ла його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 визначає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їхнє відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачати.

 

3. СТАДІЇ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНУ. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ.

Індивідуальна робота з підручником.

Додаткова інформація

Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені.

Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений зло­чин, то необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної відповідальності від­сутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну:

· за волею особи, у поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині;

· усупереч волі особи, винної в скоєнні незакінченого злочину — готування або замаху.

Закон виділяє три стадії вчинення кримінально караного діяння:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Вони розрізняються за ха­рактером діянь, моментом їхнього припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).

Закінчений злочин визначається повною реалізацією суб’єктивної й об’єктивної сторони злочину: виконується злочинний намір і реалізується об’єктивна сторо­на суспільно небезпечного діяння, зазначена в Особливій частині Кримінального кодексу України.

Замахом на злочин стаття 15 Кримінального кодексу України визнає вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямова­ного на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, якщо при цьому злочинне діяння не було дове­дене особою до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Законодавці поділяють замах на закінчений і незакінчений. Замах є закінче­ним, якщо особа вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не за­лежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Готування до злочину стаття 14 Кримінального кодексу України визначає як підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасни­ків або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Із кожною стадією вчинення злочину пов’язані особливості кримінальної від­повідальності за них. Відповідно до статті 16 Кримінального кодексу України, відповідальність за незакінчені злочини наступає за статтями Загальної частини, які містять опис особливостей відповідного виду незакінченого злочину (замах на злочин — ст. 15, готування до злочину — ст. 14) і статтею Особливої частини, що відповідає тому чи іншому складу злочину.

Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких си­туаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб’єктів зло­чину у вчиненні умисного злочину.

Кримінальний кодекс України визначає такі види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник.

Виконавець — це особа, яка в співучасті з іншими суб’єктами злочину без­посередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Тобто, виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, який своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об’єктивну сторону злочину. Так, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потерпілого, але і той, хто в момент вилучення застосовує насильство до жертви: тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості чинити опір, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на до­помогу, тощо. Усі ці особи — виконавці розбою, тому що кожний з них виконує якусь частину об’єктивної сторони злочину (розбою). Отже, саме виконавець реалізує злочинний задум.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням: розподіляла ролі між співучасниками, намічала план злочину, визна­чала майбутню жертву або об’єкти злочину, створювала злочинну групу, забез­печувала фінансування злочинної діяльності.

Підбурювач — це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочи­ну шляхом умовляння, підкупу, погрози, примусу або інших подібних дій — на­приклад, вказівки, наказу тощо.

Пособником уважається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасни­ками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя або засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шля­хом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

У реальному житті в судовій практиці цілком можливе поєднання в діяльності співучасника відразу кількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і ви­конавцем і організатором злочину, вона може бути і підбурювачем, і пособником тощо. Поєднання кількох ролей в поведінці одного співучасника враховується судом під час призначення покарання.

Крім видів співучасті, розрізняють форму співучасті. Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива й співу­часть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — пособник, третій — підбурювач тощо. Таким чи­ном, у Кримінальному кодексі України закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть із розподілом ролей.


Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 205 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ХОД УРОКА | Розповідь учителя | Розповідь учителя | ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ | Система цивільного права | Цивільна дієздатність фізичних осіб | II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК | III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ | Розповідь учителя . | Розповідь учителя |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.| ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.01 сек.)