III. Вивчення нового матеріалу

1. СПОСОБИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ.

Розповідь учителя

Конституція України

Стаття 55....Кожен має право будь-якими не забороненими законом засо­бами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Цивільний кодекс України Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його пору­шення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить за­гальним засадам цивільного законодавства.

Додаткова інформація

Організації, які здійснюють захист цивільних прав та інтересів:

Ø Суд

Ø Президент України

Ø Органи державної влади

Ø Органи влади Автономної Республіки Крим

Ø Органи місцевого самоврядування

Ø Органи прокуратури

Ø Органи внутрішніх справ

Ø Нотаріус

Ø Громадські організації

У Цивільному кодексі України визначаються різні засоби захисту цивіль­них прав у судовому порядку:

ü визнання права;

ü визнання правочину недійсним;

ü припинення дії, яка порушує право;

ü відновлення становища, яке існувало до порушення;

ü примусове виконання обов’язку в натурі;

ü зміна правовідношення;

ü припинення правовідношення;

ü відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

ü відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

ü визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку (тобто коли справа до суду не подається, а вирішується податковим або іншим державним органом).

Відповідно до Цивільного кодексу України особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їхнім захистом до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місце­вого самоврядування, Якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Цивільний кодекс України передбачає також право особи на самозахист свого цивільного права. До виключних способів захисту цивільних прав на­лежать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона — це на­несення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров’я, якщо особі загрожує небезпека. Крайня необхідність — це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків.

2. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.

Розповідь учителя

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов’язані з чинником часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використову­ють певні проміжки часу, які називають строками.

Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закін­ченням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня в місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересова­ної особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.

Поряд із поняттям «строк» (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття «термін», з яким пов’язується пев­ний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Поняття «термін» у цивільному праві означає певний момент у часі.

Додаткова інформація

Перебіг строку починається з наступного після календарної дати дня або настанням події, якою визначено його початок. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року, а якщо строк обчислюється місяцями — то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встанов­лено для виконання певної дії, то він закінчується, о 24-й годині останньо­го дня строку. Але коли така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, у суді), то строк закінчується в той час, коли в цій організації закінчується робочий день.

Наділяючи суб’єктів цивільних правовідносин певними правами та обов’язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав та обов’язків. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстро­ковим. Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого. Напри­клад, закінчення великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні об­ставини справи — утрачено документи, померли або виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позо­вна давність встановлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:

ü про стягнення неустойки (штрафу, пені);

ü про спростування вміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію (обчислюється від дня вміщен­ня цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості);

ü про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця в разі пору­шення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової влас­ності;

ü у зв’язку з недоліками проданого товару;

ü про скасування договору дарування;

ü у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти;

ü про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання не­дійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позо­вну давність, установлену законом, але скорочення позовної давності за уго­дою сторін не дозволяється.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його пору­шила.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної дав­ності починається із закінченням строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено мо­ментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли в креди­тора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками тих, які пе­редбачено безпосередньо в Цивільному кодексі України або в інших норма­тивних актах. Зокрема, позовна давність не поширюється:

ü на вимоги, що випливають із порушення немайнових прав,— крім ви­падків, передбачених законом;

ü на вимоги вкладників до кредитних установ про видачу вкладів;

ü на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров’ю фі­зичної особи (крім випадків, передбачених законом);

ü на вимогу власника або інших осіб про визнання недійсними актів ор­ганів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном;

ü на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здій­снення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

3. ПОНЯТТЯ І УМОВИ ДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ. ЦИВІЛЬНІ ДОГОВОРИ.

Бесіда на повторення

Які договори є цивільно-правовими?

Розповідь учителя

Поняття «правочин» походить від слів «право» і «чинити». Тим самим у ньому відображено правомірність юридичного факту, а також передбачена можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше осо­бами, але й однією. Саме в правочинах проявляється така характерна риса цивільних правовідносин і метод цивільного права, як ініціативність. Адже, щоб укласти правочин, необхідна ініціатива (бажання, вияв волі) учасників правовідносин.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочйни, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріально­му посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У письмовій формі належить вчиняти:

ü правочини між юридичними особами;

ü правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, перед­бачених Цивільним кодексом України;

ü правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених Цивільним кодексом України;

ü інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин за її участю може бути нотаріально посвідчений.

Якщо сторони при вчиненні правочину порушують будь-яку з умов його дійсності, то такий правочин є недійсним уже з моменту його укладення (нікчемні правочини), або може бути визнаний недійсним у результаті його оспорювання в суді (заперечні правочини). Недійсність правочину означає, що він не породжує тих юридичних наслідків, які повинні наставати внаслі­док укладення правочину цього виду. Нікчемність або заперечуваність пра­вочинів залежить від того, яка саме умова дійсності порушена сторонами. Так, нікчемними є правочини: вчинені без нотаріального посвідчення, якщо така вимога встановлена законом; укладені малолітніми поза межами їх дієз­датності, якщо ці правочини не схвалені їхніми законними представниками протягом одного місяця; удавані та фіктивні тощо.

До заперечних належать правочини: укладені неповнолітніми віком від 14 до 18 років, якщо вони виходять за межі дрібних побутових та викликають заперечення з боку законних представників; укладені під впливом помилки, обману, насильства, під впливом тяжкої обставини тощо.

Сторони, що уклали правочин, який є недійсним або який визнано таким, зобов’язані повернути одна одній все одержане за таким правочином. На сто­рону, яка діяла недобросовісно, покладається обов’язок компенсувати іншій стороні такого правочину моральну шкоду та заподіяні збитки.

Правочини класифікують за різними підставами. Залежно від підстави класифікації виокремлюють різні їхні види.

(Учитель ілюструє свою розповідь за допомогою схеми.

Прикладами одностороннього правочину є складання заповіту, прийняття спадщини, відмова від спадщини, видача довіреності, оголошення конкурсу. До безоплатних правочинів слід віднести дарування, до казуальних — міну, комісію, схов, видачу розписки.

Дата добавления: 2015-07-20