Розповідь учителя. Адміністративне право врегульовує передусім відносини у сфері держав­ного

Адміністративне право врегульовує передусім відносини у сфері держав­ного управління. Воно визначає статус державних службовців системи дер­жавного управління відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які посідають посади в державних органах та їх апараті і наділені службовими повноваженнями щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують за­робітну плату за рахунок бюджетних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повно­важення.

До найсуттєвіших обов’язків, що покладаються на державних службов­ців, належать:

• дотримання Конституції України та інших актів законодавства Укра­їни;

• забезпечення ефективної роботи і виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своє­часне і точне виконання рішень державних органів або посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників;

• забезпечення державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також ін­шої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню, тощо.

Конкретні службові обов’язки визначаються на основі типових кваліфі­каційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та ін­струкціях. Із посадовими обов’язками тісно пов’язані права, які надаються державному службовцеві для виконання службових обов’язків. Права можна поділити на три групи:

1. права, які забезпечують усвідомлення державним службовцем свого пра­вового статусу і його правового захисту (право на ознайомлення з доку­ментами щодо посади державної служби, умовами просування по службі, право на проведення службового розслідування тощо);

2. права, які сприяють безпосередньому виконанню посадових обов’язків (право на отримання в установленому порядку інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов’язків, право на підвищення кваліфікації);

3. права, що сприяють посиленню службової активності державного служ­бовця та забезпеченню соціального захисту (участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади, право на просування по служ­бі, право на щорічну оплачувану відпустку, право на пенсію).

До правового статусу державного службовця також належать норми, які встановлюють певні обмеження, що пов’язані з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби. Так, не можуть бути прийняті на державну службу особи, які: визнані в установленому порядку недієздат­ними; мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади; у разі при­йняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами або свояками.

До обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, належать; заборона брати участь у страйках або вчиненні інших дій, що перешкоджа­ють нормальному функціонуванню державних органів; заборона дій, які ви­знаються законом корупційними (незаконне одержання матеріальних благ, пільг, кредитів, позичок або інших переваг у зв’язку з виконанням посадових обов’язків) тощо.

Порушення державними службовцями норм, які регламентують їх служ­бову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від ха­рактеру і тяжкості вчиненого може наступати дисциплінарна, адміністратив­на, цивільна та кримінальна відповідальність.

4. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОСТУПОК: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ВИДИ.

Розповідь учителя

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає стаття 9 Кодек­су України про адміністративні правопорушення.

Адміністративним правопорушення (проступком) визнається проти­правна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність права і свободи громадян на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення включає об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону.

1. Об’єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які й становлять об’єкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороня­ються суспільні відносини, які регулюються нормами не тільки і не стіль­ки адміністративного права, а й багатьох інших: цивільного, екологічно­го, трудового, фінансового тощо.

2. Об’єктивна сторона — це зовнішній прояв суспільно-небезпечного пося­гання на об’єкт адміністративного правопорушення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і без­діяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки до суду або органу попереднього слідства чи дізнання).

3. Суб’єкт — фізична особа, людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), осудна, яка досягла на момент вчинення адміністра­тивного правопорушення 16-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає в пси­хічному ставленні суб’єкта до вчиненого антигромадського діяння.

Залежно від того, хто є суб’єктом проступку — громадяни, службові осо­би, працівники державних органів, об’єднання громадян, власники, — адмі­ністративні проступки поділяються на особисті та службові. Для службового проступку характерним є те, що протиправні діяння здійснюються через дії по службі, оскільки такі входять у компетенцію службових осіб.

Залежно від об’єкта адміністративного правопорушення визначають адмі­ністративні проступки (правопорушення:

1. у галузі охорони праці та здоров’я населення;

2. такі, що посягають на власність;

3. у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури;

4. у промисловості, будівництві та сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

5. у сільському господарстві; порушення ветеринарно-санітарних правил;

6. на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв’язку;

7. у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

8. у галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінан­сів і підприємницькій діяльності;

9. у галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

10. такі, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

11. такі, що посягають на встановлений порядок управління.

Інші види класифікації адміністративних проступків наведено в таблиці.

Види адміністративних проступків

Підстава класифікації	Види проступків
Залежно від форми провини	Умисні адміністративні проступки, необережні адміністративні про­ступки
Залежно від об’єктивної сторони складу адміністративного проступку	Матеріальні проступки, формальні проступки
Залежно від ступеня суспільної не­безпечності адміністративного про­ступку, а також міри покарання за нього	Адміністративні проступки підви­щеного ступеня суспільної небез­печності, адміністративні проступ­ки з незначним ступенем суспільної небезпечності; адміністративні проступки із середнім ступенем сус­пільної небезпечності

Особа, яка вчинила адміністративний проступок, підлягає адміністратив­ній відповідальності, що настає з 16 років.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністратив­ні комісії, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), органи внутрішніх справ (міліція), органи Державної прикордонної служби України, органи держав­ного пожежного нагляду тощо.

5. ПІДСТАВИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Розповідь учителя

Адміністративна відповідальність виступає одним із видів юридичної відповідальності. Адміністративна відповідальність настає за вчинення адмі­ністративних проступків, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення, і характеризується застосуванням до винної особи адмі­ністративного стягнення: попередження, штрафу, вилучення, конфіскації предметів, що використовувалися для вчинення правопорушення, позбав­лення спеціальних прав, виправних робіт, адміністративного арешту.

Адміністративна відповідальність є інститутом адміністративного права. Це обов’язок особи, яка скоїла адміністративний проступок, нести відпові­дальність за свої протиправні дії в межах установленого законом стягнення.

Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протя­гом року з моменту його застосування. Заходи адміністративної відповідаль­ності застосовуються відповідно до законодавства.

Необхідною підставою для застосування адміністративної відповідальнос­ті є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

6. АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ.

Розповідь учителя

Правовим наслідком адміністративного правопорушення, мірою відпові­дальності за скоєне є адміністративне стягнення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі по­ваги до закону і права, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або об­меженні певних прав, благ. Перелік адміністративних стягнень у напрямку зростання суворості подається у статті 24 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення:

1. попередження;

2. штраф;

3. оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення або безпо­середнім об’єктом адміністративного правопорушення;

4. конфіскація такого предмета або грошей, отриманих унаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5. позбавлення спеціального права, наданого певному громадянинові;

6. виправні роботи;

7. адміністративний арешт.

Крім цих стягнень, до іноземних громадян і осіб без громадянства, у разі грубого порушення ними правопорядку, може застосовуватися адміністра­тивне видворення за межі України.

Адміністративні стягнення поділяються на основні і додаткові. Основні стягнення можуть накладатися лише самостійно, забороняється накладати за одне правопорушення два або більше основних стягнень. Як основні мо­жуть застосовуватися всі перелічені вище адміністративні стягнення. Два з них — оплатне вилучення та конфіскація — можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові. Наприклад, до попередження може бути приєднано додаткове стягнення, якщо воно передбачене санкцією відповідної статті. Так, за участь в азартних іграх Кодексом України про адміністративні пра­вопорушення передбачена можливість застосування попередження з конфіс­кацією гральних приладь, а також грошей, речей та інших цінностей, які були ставкою в грі.

Найсуворішим адміністративним стягненням є адміністративний арешт. Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші про­ступки, які межують зі злочинами (розпивання спиртних напоїв у громад­ських місцях і поява у громадських місцях у стані алкогольного сп’яніння, дрібне хуліганство, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, виявлення неповаги до суду тощо).

Адміністративний арешт призначається тільки судом на термін до 15 діб. Адміністративний арешт не може застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, неповнолітніх, інвалідів І та II груп, а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширю­ється дія дисциплінарних статутів.

7. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Розповідь учителя

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років, тобто віку, з досяг­ненням якого закон пов’язує настання повної дієздатності. Адміністративна відповідальність настає для осіб, яким виповнилося 16 років. До того ж ад­міністративна відповідальність неповнолітнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповнилось саме до моменту вчинення протиправного діяння, а не до вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.

До неповнолітніх віком 16—18 років, які скоїли адміністративні проступ­ки, можуть бути застосовані такі заходи впливу, що мають виховний характер:

• зобов’язання публічно або в іншій формі вибачитися перед потерпілим;

• застереження;

• догана або сувора догана;

• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замі­нюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх зго­дою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

У сукупності заходи впливу утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших. Ці заходи застосовуються тільки в тому випадку, коли орган адміністратив­ної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника є мож­ливим без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення.

Найменш суворим заходом є зобов’язання публічно або в іншій формі ви­бачитися перед потерпілим. Орган адміністративної юрисдикції застосовує цей захід тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправо­мірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньо­му. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його в присут­ності інших осіб. Питання про форму публічного вибачення вирішує орган адміністративної юрисдикції з урахуванням усіх обставин справи і побажань потерпілого.

Попередження — більш суворий захід виховного впливу, який полягає в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції від імені держави офіційного осуду неповнолітнього правопорушника і його поведінки, яка ви­явилась у скоєнні адміністративного проступку, що не становить значної су­спільної небезпеки.

Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного не­виконання ними встановлених правил поведінки і скоєння правопорушень. Ці заходи впливу супроводжуються офіційним від імені держави суворим за­судженням неповнолітнього правопорушника і скоєного ним діяння.

Передавання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх за­мінюють, полягає в накладенні на вказаних осіб органом адміністративної юрисдикції зобов’язання з посилений виховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів, роз’яснювальної роботи, систематичного контролю поведінки неповнолітнього тощо. Під осо­бами, що замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни й піклуваль­ники.

Передавати неповнолітнього правопорушника під нагляд батькам або осо­бам, що їх замінюють, доцільно лише в разі їхньої згоди і здатності забезпе­чувати нагляд і відповідний виховний вплив на неповнолітнього. Бажання і згода самого правопорушника при цьому не враховуються.

На таких самих умовах можливим є передавання неповнолітнього пра­вопорушника під нагляд педагогічному або трудовому колективу, окремим громадянам.

Неприпустимим є передавання неповнолітнього правопорушника батьку або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батькам або іншим осо­бам, що за рівнем культури і характером своєї поведінки не здатні позитивно впливати на нього.

Слід також зауважити, що скоєння адміністративного проступку неповно­літнім є обставиною, яка пом’якшує відповідальність. Пояснюється це тим, що психіка неповнолітніх ще нестійка, а життєвий досвід ще не достатній для того, щоб усвідомити шкоду від заподіяного та передбачити наслідки своїх дій. Неповнолітні легко піддаються впливу інших осіб, особливо стар­ших за віком, що часто стають організаторами або підбурювачами правопо­рушень. З іншого боку, ураховується те, що неповнолітні легко піддаються виховному впливу і можуть виправитися без застосування до них суворих заходів адміністративного стягнення.

Дата добавления: 2015-07-20