Система законодавства України про інтелектуальну власність

Становлення національного законодавства про інтелектуальну власність розпочалося з набуттям Україною у 1991р. незалежності і проголошенням самостійної держави. Передумовою цього процесу було прийняття важливих політико-правових актів. Зокрема, 16 липня 1990р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, проголошувався власністю народу, матеріальною основою суверенітету України і буде використовуватися з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України. У серпні 1990р. Верховна Рада прийняла Закон „Про економічну самостійність Української РСР”. У ньому було задекларовано, що весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території України, складає власність народу України і є основою її економічної самостійності. Ці та інші законодавчі акти заклали підвалини для створення національної правової системи, у тому числі національного законодавства про інтелектуальну власність.

Законодавство України з питань інтелектуальної власності базується на Конституції України, Цивільному кодексі України та законах України стосовно правової охорони об'єктів інтелектуальної власності.

Чинну систему законодавства України, яка містить норми щодо охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на загальне і спеціальне законодавство.

Загальне законодавство: Конституція України;Цивільний кодекс України; Цивільний процесуальний кодекс України;Кримінальний кодекс України;Кримінально-процесуальний кодекс України;Митний кодекс України;Господарський процесуальний кодекс України;Кодекс законів про працю України.

Спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності складається із численних законодавчо-нормативних актів. Основними серед них є: Закон України „Про авторське право і суміжні права”; Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”; Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”; Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”; Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”; Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”; Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”; Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інші нормативно-правові акти з цих питань.

Основні засади щодо регулювання правових відносин в інтелектуальній діяльності визначені в Конституції України. Згідно із ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст.54 Конституції України: громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятком випадків, встановлених законом.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність було прийняття 7 лютого 1991р. Закону України „Про власність”, в якому інтелектуальна власність розглядалася як окремий вид власності. Першим нормативним актом, який безпосередньо започаткував створення законодавства про промислову власність, було затверджене Указом Президента України „Тимчасове положення про правову.охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні” від 18 вересня 1992р. (пізніше, із прийняттям законів України про промислову власність зазначене положення втратило свою чинність).

13 грудня 1991р. було прийнято Закон України „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, який визначає загальні правові засади науково-технічної діяльності в Україні.

21 квітня цього ж року прийнято Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”, який регулює відносини, що виникають у зв’язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в Україні.

Надзвичайно плідним щодо формування законодавства у сфері інтелектуальної власності виявився 1993 рік. 25 червня 1993р. був прийнятий Закон України „Про науково-технічну інформацію”. Він встановив правові засади створення і користування науково-технічною інформацією, а також визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної власності.

Алеосновним джерелом права інтелектуальної власності є пакет законів, прийнятих у грудні 1993р.: „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, „Про племінне тваринництво”, „Про авторське право і суміжні права”.

У 1993 р. прийнято також Закони України „Про видавничу діяльність”, „Про телебачення і радіомовлення”.

Протягом 1995-2006рр. було прийнято Закони України: „Про захист від недобросовісної конкуренції”, „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, „Про охорону прав на зазначення походження товарів”, „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм” та інші.

З 1 січня 2004р. діє новий Цивільний кодекс України, в якому питанням інтелектуальної власності приділено значну увагу. Нормами книги четвертої ЦК України «Право інтелектуальної власності» закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності, а також регулюються відносини, пов’язані із правом інтелектуальної власності на конкретні об’єкти: літературні, художні та інші твори; виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення; наукове відкриття; винахід, корисну модель промисловий зразок; компонування інтегральної мікросхеми; раціоналізаторську пропозицію; сорт рослин, породу тварин; комерційне найменування; торговельну марку; географічне зазначення; комерційну таємницю.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна. Передусім Україна вступила (26 квітня 1970р.) до Всесвітньої організації інтелектуальної власності, членами якої сьогодні є понад 160країн світу.

Одним із головних міжнародних документів з питань охорони об’єктів промислової власності є Паризька конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883р.). До цієї важливої конвенції Україна приєдналася у грудні 1991р.

Законом України від 31 травня 1995р. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних іхудожніх творів. Законом України від 27 січня 1995р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав країн СНД. У червні 1999р. Україна приєдналась до Міжнародноїконвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Основоположним документом міжнародної системи охорони у сфері суміжних прав є Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Римська конвенція) до якої Україна приєдналася у вересні 2001р. Україна оголосила чинними на своїй території Мадридську угоду про міжнароднуреєстрацію знаків від 14 квітня 1891р., Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий 19 червня 1970р. та інші міжнародно-правові документи з питань регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності.

На кінець 2004р. Україна була членом 18 міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності, які теж є частиною українського законодавства [6].

Міжнародні угоди гарантують громадянам України можливість отримання прав інтелектуальної власності в інших країнах. Зокрема, це дає можливість національним заявникам забезпечувати охорону прав промислової власності у ряді держав з мінімальними формальностями та мінімальними витратами.

Дата добавления: 2015-07-15