Поняття інтелектуальної власності

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТІ»

Галузь знань: усі галузі знань

Напрям підготовки: усі напрями підготовки

Спеціальність: усі спеціально

РОЗГЛЯНУТО

на засіданні кафедри історії і права

21.03. 2012 р., протокол № 9

УКЛАДАЧІ: А.О.Саржан, В.В. Липинський, Ю.І. Філатов, Л.В. Борбачова, І. К. Тюльченко, О. Б.Попова, Р. Р. Шульга,В.К. Губарев, Л.О. Федорова

Донецьк-2012

ЛЕКЦІЯ 1

ПОНЯТТЯ, ЕВОЛЮЦІЯ І МІСЦЕ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ЕКОНОМІЧНОМУ І СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

Поступальний розвиток науки, техніки, культури – найважливіший критерій цивілізаційного прогресу в історії людства. Цей критерій віддзеркалює інтелектуальний потенціал суспільства, результати творчої діяльності людей. Значення і роль цього чинника не має національних кордонів. В умовах сучасної глобалізації світу, він дедалі більше перетворюється у вирішальний фактор, стає закономірністю людського поступу. Саме від наявного потенціалу суспільства, рівня його матеріальної та духовної культури значною мірою залежить розв’язання цілісного комплексу взаємопов’язаних соціально-економічних, науково-технічних і технологічних проблем.

Поняття інтелектуальної власності

Творчість є однією із найбільш характерних рис людини, це її невід’ємна властивість. Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо.

Складовою частиною творчої діяльності є інтелектуальна діяльність. Іноді ці поняття ототожнюють, вживають як синоніми. Дійсно, вони мають багато спільного, але це не ідентичні поняття, і не означають одне і те саме.

Творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що вирізняється неповторністю й оригінальністю. Тобто творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна. Творчий підхід породжує нові за задумом цінності в будь-якій діяльності людини: науковій, технічній, виробничій, художній, літературній тощо. Втім, держава проголошуючи свободу творчості, встановлює певні обмеження: творчість не може бути антисуспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Інтелектуальна діяльність – це також творча діяльність. Однак, результати інтелектуальної діяльності повинні обов’язково відповідати вимогам встановленим законом. Лише за цих обставин результати інтелектуальної діяльності можуть отримати правову охорону, і відповідно стати об’єктами інтелектуальної власності. Тому не всі результати творчої діяльності стають об’єктами інтелектуальної власності, а лише ті, що наділяються правовою охороною. Інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої саме тим, що її результати неодмінно стають об’єктами правової охорони. Отже, інтелектуальна власність є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства, і якій надається правова охорона.

Поняття «інтелектуальної власності» виниклов процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати творчої діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Вперше термін «інтелектуальна власність» вжив ще у 1845р. Чарльз Вудбарі, суддя окружного суду штату Массачусетс (США). У законодавчих актах цей термін вперше з’явився у Франції за часів буржуазної революції (1789-1794рр.), коли поширення набула теорія природного права. Найбільш послідовний розвиток ця теорія одержала в працях французьких філософів Вольтера, Дідро, Гольбаха, Руссо та інших просвітителів. Відповідно до цієї теорії все зроблене людиною (матеріальні речі чи результати творчої праці), визнається її власністю. А сама людина має виключне право розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності.

Важливою віхою у становленні прав інтелектуальної власності стало підписання 1883р. Паризької конвенції з охорони промислової власності – першої міжнародної угоди у цій сфері творчої діяльності людини. Пізніше, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів (1886р.) значення інтелектуальної власності мав термін «результат інтелектуальної творчості».

Однак, загальновизнаним терміном міжнародного права поняття «інтелектуальна власність» стало лише у 1967р., коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Згідно із статтею 2 цієї Конвенції поняття інтелектуальної власності охоплює усі права пов’язанні з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. У цій статті зазначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

– літературні, художні та наукові твори;

– виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; винаходи в усіх сферах людської діяльності;

– наукові відкриття;

– промислові зразки;

– товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

– захист від недобросовісної конкуренції:

– усі інші права, щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах [1].

Треба зазначити, що на держави – члени ВОІВ не покладається обов’язок забезпечувати охорону всіх згаданих у цій Конвенції об’єктів прав інтелектуальної власності, оскільки така охорона є прерогативою національного законодавства.

У законодавстві України за радянських часів, як і загалом в СРСР, термін «інтелектуальна власність» взагалі не вживався, оскільки він суперечив радянській моделі використання результатів інтелектуальної діяльності, які розглядалися як державне надбання. Слово «власність» виключалося навіть з поняття «промислова власність». У радянському законодавстві вся сфера інтелектуальних прав поділялася на окремі інститути авторського та «винахідницького» права. За первинними творцями – авторами визнавалися лише певні права на використання творів.

Становлення правової системи інтелектуальної власності в Україні розпочалося на початку 90-х років ХХст. Одним із перших законодавчих актів, в якому регулювалися питання інтелектуальної власності був Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991р. В ньому вперше були визначені об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, зазначалося, що об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Нині поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності людини. Відповідно до ст.420 Цивільного кодексу (ЦК) України до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема належать:

– літературні та художні твори;

– комп'ютерні програми;

– компіляції даних (бази даних);

– виконання;

– фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

– наукові відкриття;

– винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

– компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

– раціоналізаторські пропозиції;

– сорти рослин, породи тварин;

– комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

– комерційні таємниці.

На підставі спільних ознак можна виділити декілька груп об’єктів права інтелектуальної власності:

– об’єкти авторського права та суміжних прав. Згідно із ст.433 ЦК України до цієї групи відносяться твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), інші твори. До об’єктів суміжних прав належать виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення;

– об’єкти промислової власності. Зазвичай, до цієї групи об’єктів відносять винаходи, корисні моделі, промислові зразки. На нашу думку, до об’єктів промислової власності варто включити також компонування інтегральної мікросхеми, оскільки за характером матеріального втілення, особливостями творчої діяльності розробників цього мікроелектронного виробу він близький до промислово-технічних рішень;

– засоби індивідуалізації продукції, робіт, послуг: комерційні найменування, торговельна марка (товарний знак), географічне зазначення (найменування місця походження товарів);

– особливі (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної діяльності: інформа-ція з обмеженим доступом (комерційна таємниці, ноу-хау тощо), наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, об’єкти захисту від недобросовісної конкуренції, об’єкти інтелектуальної власності в Інтернеті, об’єкти селекційних досягнень. Варто зауважити, що більшість авторів ці об’єкти виокремлюють у так звану групу «нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності». Однак, на наш погляд, це поняття недоречне у даному контексті. Тлумачні словники термін «традиційний», зазвичай пов’язують із старовиною, традицією, з тим що передається від одного покоління до іншого (звичаї, порядки тощо). Тому вважаємо у даному разі більш доцільним використовувати термін «особливі об’єкти», тобто відмінні від інших об’єктів.

Право інтелектуальної власності. Однак, інтелектуальною власністю вважається не матеріальна річ, не результат творчої діяльності як такий, а право на цей результат. У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах. Цивільний кодекс України (ст. 418) зазначає, що право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншими законами.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Характерною особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох видів прав: майнових і особистих немайнових. Згідно з законодавством України до майнових прав відносяться права: на використання об'єкта інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання та перешкоджати неправомірному використанню об'єкта інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: право на авторство, право на недоторканність твору тощо. Майнове право на об’єкт права інтелектуальної власності здебільшого обмежене у часі. Немайнове право не може відчужуватися (передаватися), тобто воно вічне. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає перехід права на річ, і навпаки.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Слід відзначити, що право власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.

У суб’єктивному значенні право інтелектуальної власності – це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зміст суб’єктивних прав інтелектуальної власності буде розкрито далі.

Об'єктами права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, а первісними суб'єктами цього права є творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальної власності може належати не лише безпосередньо творцям, а й їх правонаступникам.

Право власності і право інтелектуальної власності. Право власності і право інтелектуальної власності – це різні правові інститути. Хоча вони і мають спільні риси, однак багато в чому – суттєво відрізняються. До спільних рис можна віднести:

– суб’єктам права власності і права інтелектуальної власності належать одинакові права на об’єкти власності, а саме: право володіння, користування і розпоряджання об’єктом своєї власності на свій розсуд;

– спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на деяку їх різноманітність. Зокрема, право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо; право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає і право інтелектуальної власності.

Разом з тим між правом власності і правом інтелектуальної власності є чимало суттєвих відмінностей. Серед них, зокрема, можна назвати такі:

– суттєва відмінність між цими правами полягає в тому, що звичайне право власності надається на матеріальні об’єкти (речі навколишнього середовища), а об’єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об’єкти, тобто результати інтелектуальної діяльності, причому лише ті, які відповідно до законодавства визнаються як об’єкти правової охорони;

– різні строки надання прав. Право власності (крім права власності, що встановлюється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Строк дії права може бути перерваний лише у випадках передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється на певний строк. Після цього об’єкт права інтелектуальної власності стає надбанням суспільства;

– різні процедури встановлення прав. На об’єкти інтелектуальної власності (зокрема, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після певної спеціальної кваліфікації того чи іншого об’єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об’єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об’єкти також здійснюється лише в окремих випадках (реєстрація нерухомості, транспортних засобів тощо);

– відмінність права інтелектуальної власності від звичайного права й у тому, що об’єкти інтелектуальної власності здатні до тиражування, що не властиво для матеріальних об’єктів (книжка, наприклад, в якій втілено інтелектуальну власність її автора, може бути тиражована у будь-якій кількості).

Дата добавления: 2015-07-15