Роль інтелектуальної власності в економічному розвитку України

Аналіз становлення і розвитку сучасних систем господарювання країн світу свідчить, що в останні десятиріччя відбувається наростаюча економічна диференціація, яка стала основою нового улаштування світу. На думку фахівців, до початку 90-х років ХХ ст. світ розділився на три частини [2]:

1. Розвинуті постіндустріальні держави, що домінують в області високих технологій і контролюють основні інвестиційні потоки.

2. Індустріальні країни, що імпортують технології і капітал і ті, що експортують продукцію масового виробництва.

3. Треті країни, що спеціалізуються на видобутку сировини і постачаннях сільськогосподарських товарів. Вони цілком залежні від попиту на їхню продукцію й в силу цього повністю підконтрольні постіндустріальному суспільству.

Сьогодні проблема економічної нерівності в усіх її формах, особливо диспропорції господарського розвитку окремих регіонів планети є однією з найбільш гострих світових проблем. До початку 70-х років ХХ ст. традиційна модель економіки, що складалася з первинного (аграрного), вторинного (індустріального) секторів і сфери послуг виявилася значною мірою неадекватною реаліям життя. У промислово розвинених країнах на тлі різкого зниження ролі видобувних галузей і сільськогосподарського виробництва, а також більш-менш стабільної частки промисловості у валовому внутрішньому продукті й зайнятості, новий сектор, що включає галузі, засновані на виробництві і використанні знань, інтелектуальної власності, уперше зайняв одне з домінуючих місць у структурі народного господарства. Цей сегмент економіки перевершив за своєю значущістю усі інші галузі господарського комплексу.

Широке упровадження технічних нововведень, використання об’єктів інтелектуальної власності, експансія високотехнологічних галузей призвели до важливих змін у світовій економіці. По-перше, ці зрушення дозволили потужним транснаціональним компаніям почати переміщення виробництва ряду товарів широкого споживання за межі національних кордонів, що сприяло розвитку так званих «нових індустріальних держав». По-друге, технологічні прориви, що серйозно скоротили споживання сировинних ресурсів, зробили постіндустріальні країни більш незалежними від їхніх традиційних сировинних постачальників. По-третє, і, на нашу думку, головне, зросла економічна, і як наслідок – політична, залежність від постіндустріальних держав не тільки країн так званого «третього світу», які нездатні розвиватися на власній основі, а й нових індустріальних держав, що імпортують новітні технології і експортують продукцію масового виробництва. Протягом останніх років у цих країнах фактично не вироблялося власних оригінальних технологій, що підвищувало їхню залежність від імпортованих технологій, тому вони приречені постійно наздоганяти постіндустріальний світ.

У той же час досвід розвинених країн свідчить, що за умов інноваційної моделі економіки найважливішим інвестиційним ресурсом є не земля чи природні багатства, а інтелектуальний капітал, творчий потенціал особистості. Високі соціально-побутові стандарти життя сприяють тому, що внутрішні імпульси до максимальної самореалізації багато в чому замінили економічні мотиви діяльності особистості.

Звичайно ж, в умовах глобалізації ці тенденції світових економічних процесів у тій чи іншій мірі виявляються й в Україні. Донедавна Україна мала потужний науково-технічних потенціал (міцну науково-дослідну базу, висококваліфіковані наукові кадри тощо) та розвинену промисловість, в тому числі у таких наукоємних галузях, як космічні техніка і технології, будівництво літаків і суден, ядерна техніка, виробництво синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузевих напрямках науковці України традиційно мають заслужене світове визнання. Про творчий інтелектуальний потенціал вчених, конструкторів, технологів нашої країни свідчить те, що із загальної кількості заявок на винаходи, що подавалися до Державного комітету винаходів колишнього СРСР, майже кожна четверта заявка надходила з України [3].

На жаль, сучасні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України не призвели до покращення ситуації у цьому секторі господарського комплексу. Найбільш негативними аспектами розвитку країни є:

– неефективна взаємодія різних секторів економіки через нерозвиненість внутрішнього ринку: темпи росту внутрішнього ринку відстають від темпів зростання виробництва;

– низька, у порівнянні із світовими аналогами, якість значної частки вироблюваної продукції;

– велика ресурсо- та енергоємність технологій і виробничих процесів;

– низький рівень інтеграції у світову економіку.

Усе це свідчить проте, що потрібні радикальні економічні зміни, щоб не залишитися на узбіччі світової цивілізації. За цих умов лише інноваційна економіка, заснована на широкому використанні інтелектуальних ресурсів, творчого потенціалу суспільства, може створити основу для технологічного зростання, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, стійкого розвитку економіки.

Однак, у науково-технічній сфері в останні роки накопичилося чимало проблем. Навіть за офіційною статистикою, в Україні постійно скорочується кількість підприємств, що займаються інноваційною діяльністю: у 2000р. інновації впроваджували 1491 підприємство, у 2003р. – 1120, а у 2005р. – лише 810 підприємств. За роки незалежності значно скоротилася кількість освоєних виробництвом нових зразків, якщо у 1995р. виробництво освоїло майже 11,5 тис. нових видів продукції, то у 2005р. – лише 3152. До того ж, в Україні спостерігається тенденція до скорочення запровадження нових прогресивних технологічних процесів: у 2005р. цей показник був у 1,6 рази менший, ніж у 1995р. [4]. Не виправдалась також надія, що приватизація підприємств буде сприяти підвищенню їх інноваційної активності. Чимало приватних, недержаних підприємств відмовляються впроваджувати дорогі прогресивні технологій і обладнання, віддаючи перевагу сьогоденній вигоді. Держава не формує вагомі важелі заохочування до інноваційної діяльності приватних підприємств. Більш того, намітилася тенденція до скорочення навіть існуючого інтелектуального потенціалу. Сьогодні Україна майже зникла із винахідницької сфери світу. Питома вага України у світовому обсягу торгівлі наукоємною продукцією складає лише 0,1%. Це, наприклад, у десять разів менше, ніж питома вага продукції Польщі, і у сотні разів менше ніж питома вага Німеччини.

Важливу роль в інноваційному розвитку господарства може відіграти залучення в економіку країни іноземних інвестицій. При цьому потрібно забезпечити з боку держави надійні гарантії охорони та захисту інтелектуальної власності.

Таким чином, незважаючи на наявні труднощі, національна система охорони інтелектуальної власності в Україні в основному сформована:

– створено законодавчу базу з охорони інтелектуальної власності, яка в цілому забезпечує нагальні потреби суспільства з цих питань;

– провадиться постійна робота щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності;

– для підготовки та перепідготовки кадрів у сфері охорони інтелектуальної власності створені міжгалузеві інститути підвищення кваліфікації кадрів при провідних технічних університетах та Інститут інтелектуальної власності і права;

– запроваджено нову для України інституцію – представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

Дата добавления: 2015-07-15