Об’єкти винаходу.

В Законі України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (ст.6) об’єктами винаходу визначені:

– продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослин і тварин тощо);

– процес (спосіб);

– застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призна-ченням.

Першим об’єктом винаходу серед продуктів (продукт – це матеріальний об’єкт як результат діяльності людини) названо пристрій. До пристрою як об'єкта винаходу належать конструкції та вироби. Під пристроємрозуміється система розташованих у просторі елементів, що певним чином взаємодіють один з одним. Для характеристики пристрою використовуються конструктивні засоби – наявність конструктивних елементів; зв'язку між ними; їх взаємне розташування, форма виконання елементів чи пристрою в цілому; параметри та інші характеристики елементів; матеріал, з якого виконані елементи чи пристрій в цілому. До пристрою як об'єкту винаходу законодавство відносить будь-які конструкції та вироби – машини, прилади, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди тощо.

До способу як об'єкту винаходу належать процеси виконання дій над матеріальними носіями за допомогою матеріальних носіїв. Спосіб – це сукупність прийомів, що виконуються у певній послідовності або з дотриманням певних правил. Як об'єкт винаходу спосіб характеризується технологічними засобами – наявністю певної дії чи сукупності дій; порядком виконання таких дій (послідовно, одночасно, в різних сполученнях тощо); умовами здійснення дій; режимами, використанням речовин (вихідної сировини, реагентів, каталізаторів тощо), пристроїв (приладів, інструментів, устаткування тощо), штамів мікроорганізмів тощо.

Способи як процеси виконання дій над матеріальними носіями звичайно розподіляються на:

– способи, спрямовані на виготовлення продуктів (виробів, речовин тощо);

– способи, спрямовані на зміну стану предметів матеріального світу без одержання конкретної продукції (транспортування, обробка, регулювання тощо);

– способи, спрямовані на визначення стану предметів матеріального світу (контроль, вимір, діагностика тощо).

Речовина як об'єкт винаходу являє собою штучно створене матеріальне утворення, що є сукупністю взаємозалежних інгредієнтів. До речовин належать:

– індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно віднесені високомолекулярні поєднання та об'єкти генної інженерії;

– композиції (сплави, суміші);

– продукти ядерного перетворення (характеризуються складом ізотопів, протонів, нейтронів).

Об’єктами винаходу є також штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин. Штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин означають сукупність клітин, що мають загальне походження й од­накові стійкі ознаки. Штами мікроорганізмів складають, основу біотехнології і застосовуються в лікувальних та профілактичних цілях, як стимулятори розвитку рослин чи тварин тощо. Створення штамів припускає пошук потрібного середовища для мікроорганізмів, оптимального температурного режиму, виявлення засобів, що сприяють їх росту і збереженню. До штамів мікроорганізмів, культур клітин рослин і тварин належать індивідуальні штами (штами традиційних мікроорганізмів – бактерії, мікроскопічні гриби, дріжджі тощо, а також штами мікроорганізмів, що підпадають під визначення „мікроорганізм” – найпростіші мікроскопічні водорості, лишайники, безхребетні тварини тощо) і консорціуми мікроорганізмів, культур клітин рослин і тварин (змішані штами мікроорганізмів, асоціації мікроорганізмів, змішані культури клітин рослин та тварин) [2].

До способів як об'єктів винаходів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою матеріальних об'єктів. Отже, спосіб як об'єкт винаходу, характеризується тим, що це дії лише над матеріальними об'єктами (сировиною, заготовкою тощо). Інколи пропозиція, заявлена як спосіб, потребує посилання на використовуваний для цього пристрій, у такому разі слід наводити лише такі характеристики, які при взаємодії обумовлюють одержання потрібного технічного результату і достатні лише для ідентифікації використовуваного пристрою і його відмінності від інших [3].

Ще одним, відносно новим об’єктом винаходу є застосування відомого раніше продукту. В Законі України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (в редакції від 1 червня 2000р.) вперше було зазначено, що одним із об’єктів на які поширюється правова охорона є „застосування відомого раніше продукту (пристрою, речовини, штаму мікроорганізму, культур клітин рослин і тварин) або способу за новим призначенням” (далі – „на застосування”). Можливість такої охорони раніше передбачалась за "Правилами складання та подання заявки на видачу патенту України на винахід (корисну модель)", але лише стосовно відомої речовини або штаму мікроорганізму. Введення охорони винаходів „на застосування” зробило чинною таку практику[4].

Винаходи „на застосування” – це вид винаходів, який відрізняється від інших походженням, пов'язаним з особливим характером винахідницької діяльності. Якщо більшість винаходів спрямована на створення нового засобу задоволення суспільної потреби у вигляді пристрою, способу, речовини, штаму, то винаходи „на застосування” забезпечують, створення нового засобу за рахунок виявлення нових можливостей (невідомих властивостей) відомого об'єкта. Це дозволяє викорисати його за новим призначенням у новій функції або в нових, нетрадиційних умовах. При цьому мається на увазі, що виявлена властивість притаманна об'єкту як такому і виявляється лише в певних умовах його застосування.

Винаходи „на застосування”, як правило, характерні для речовин, оскільки останні найменше пов'язані з призначенням. Існує чимало природних речовин, речовин, одержаних експериментально, відходів виробництва тощо, для яких не знайдено практичного застосування. Встановлення такого призначення можна кваліфікувати як винахід "на застосування". Крім того, речовини, які спочатку були спеціально синтезовані з якоюсь метою, як правило, мають цілу низку властивостей, здатних виявитися залежно від умов використання, і тому можуть мати різні призначення. Аналогічною є ситуація і для штамів.

Водночас, будь-який пристрій або спосіб є наслідком цілеспрямованої діяльності людини, який створюється для виконання певних функцій, має певне призначення. Тому використання таких об'єктів в іншій якості, без внесення в них суттєвих змін неможливе. Відомий пристрій можна використати за новим призначенням, наприклад, змінюючи умови його роботи або за рахунок встановлення нової властивості матеріалу, з якого пристрій виготовлено.

Серед винаходів „на застосування” розрізняють винаходи „на перенесення”, „функціональні” і „селективні”.

Винаходи „на перенесення” характеризуються використанням відомих засобів з певними властивостями в інших умовах, в іншій галузі техніки. На думку фахівців, оцінка їх патентопридатності викликає значні труднощі. Зазвичай, до уваги береться віддаленість галузей використання. На користь неочевидності винаходу свідчить і той факт, що, будучи ефективним засобом у відповідній галузі техніки, він не використовувався тривалий час в іншій. Це підтверджує і одержання несподіваного результату при здійсненні винаходу.

„Функціональні” винаходи пов'язані з заново відкритими цінними властивостями об'єкта, які реалізуються у вигляді нової для нього функції.

„Селективний” винахід – це винахід, в якому можливість використання якоїсь речовини або групи речовин відомого класу сполук заснована на виявлених винахідником нових цінних властивостях цієї речовини [5].

До застосування винаходу за новим призначенням прирівнюється також перше застосування відомих речовин (природних і штучно отриманих) для задоволення суспільної потреби.

Об’єкти які не визнаються винаходом. Поряд з об’єктами винаходу в Законі України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” наведено перелік результатів інтелектуальної діяльності, які не визнаються патенто-придатними винаходами (ст.6). Згідно із Законом правова охорона не поширюється на такі об'єкти технології:

– сорти рослин і породи тварин;

– біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів;

– компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

– результати художнього конструювання.

Правилами складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель (затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 22 січня 2001р. із змінами від 14 квітня 2005р.) доповнено цей перелік. Зокрема, встановлено, що не визнаються винаходами:

– відкриття, наукові теорії та математичні методи;

– методи інтелектуальної, господарської, організаційної та комерційної діяльності (планування, фінансування, постачання, обліку, кредитування, прогнозування, нормування тощо);

– правила виконання фізичних вправ, проведення ігор, конкурсів, аукціонів;

– проекти та схеми планування споруд, будинків, територій; умовні позначення (дорожні знаки, маршрути, коди, шрифти тощо), розклади, інструкції;

– комп'ютерні програми;

– форма представлення інформації (наприклад, у вигляді таблиці, діаграми, графіка, за допомогою акустичних сигналів, вимовляння слів, візуальних демонстрацій, книг, аудіо- та відеодисків) (пункт 2.5 Правил).

Звичайно, це не означає, що ці об'єкти не можуть зовсім одержати правову охорону, Наприклад, зовнішній вигляд виробу (тобто результат художнього конструювання, що задовольняє естетичним та ергономічним потребам споживача, може одержати правову охорону як промисловий зразок; компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин та породи тварин охороняються в якості спеціальних об'єктів права інтелектуальної власності; відкриття, комп'ютерні програми (як такі) можуть одержати охорону у рамках законодавства про охорону авторських прав). Що стосується інших об'єктів, то вони не можуть отримати правову охорону як винаходу, з огляду на те, що їх не можна розглядати як результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології і не спрямовані на одержання технічного результату.

Крім того правова охорона не надається пропозиції, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. Чинне законодавство України не дає переліку тих винаходів, публікація про які або їх використання будуть суперечити публічному порядку і суспільній моралі. Що стосується законодавств держав Європейського Союзу, то наприклад, Директивою з правового захисту біотехнологічних винаходів встановлено, що винаходами, публікація про які чи використання яких суперечать суспільній моралі, вважаються, зокрема:

– процеси клонування людини;

– процеси змінювання через зародкову лінію генетичної тотожності людини;

– використання людських ембріонів для промислових або комерційних цілей;

– процеси змінювання генетичної тотожності тварин, які можуть завдати їм страждань без будь-якої суттєвої медичної користі для людей або тварин, а також тварин, що виникають внаслідок таких процесів.

Умови придатності винаходу до набуття права інтелектуальної власності на нього. Відповідно до статті 459 ЦК України встановлено, що винахід вважається придатним до набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, відповідає трьом вимогам: по-перше, є новим; по-друге, має винахідницький рівень; по-третє, придатний для промислового використання.

Винахід визнається новим, згідно із ст.7 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу враховуються лише окремо. Рівень техніки включає всі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати пріоритету заявки, а за відсутності цієї дати – до дати подання заявки. Рівень техніки включає також зміст будь-яких заявок на видачу в Україні патенту, у тому числі, і міжнародних заявок, у яких зазначена Україна, у тій редакції, у якій ці заявки були подані спочатку, якщо вони не відкликані і відомості про неї будуть опубліковані у встановленому порядку.

При визначенні рівня техніки загальнодоступними вважаються відомості, що містяться в джерелах інформації, з якими будь-яка особа може ознайомитися. Датою, яка визначає включення джерела інформації до рівня техніки, є:

– для опублікованих описів до охоронних документів – зазначена на них дата публікації;

– для опублікованих відомостей про заявку на патент на винахід, яку подано до Держдепартаменту, – зазначена на них дата публікації;

– для друкованих видань – дата виходу в світ, а за відсутності можливості її встановлення – останній день місяця чи 31 грудня, зазначеного у виданні року, якщо дата виходу в світ визначається лише місяцем або роком;

– для депонованих рукописів, статей, оглядів, монографій тощо – дата їх депонування;

– для звітів про науково-дослідні роботи, пояснювальних записок до дослідно-конструкторських робіт та іншої конструкторської, технологічної і проектної документації, яка є в органах науково-технічної інформації, – дата надходження її до цих органів;

– для нормативно-технічної документації – дата реєстрації її в уповноваженому органі;

– для матеріалів дисертацій і авторефератів дисертацій, виданих на правах рукопису, – дата надходження їх до бібліотеки;

– для прийнятих на конкурс робіт – дата викладення їх для ознайомлення, підтверджена документами, які стосуються проведення конкурсу;

– для джерел інформації, що сприймаються візуально (плакати, моделі, вироби тощо), – документально підтверджена дата, від якої стає можливим їх огляд;

– для експонатів, розміщених на виставці, – документально підтверджена дата початку їх показу;

– для усних доповідей, лекцій, виступів тощо – дата доповіді, лекції, виступу, якщо вони зафіксовані апаратурою звукового запису або стенографією в установленому порядку, діючому на зазначену дату;

– для відомостей про технічні засоби, що стали відомими в результаті їх використання, – документально підтверджена дата, від якої ці відомості стали загальнодоступними;

– для повідомлень по радіо, телебаченню, кіно – дата такого повідомлення, якщо воно зафіксовано на відповідному носії інформації в установленому порядку, діючому на зазначену дату.

При перевірці новизни до рівня техніки включають також зміст будь-якої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, у якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує даті подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, даті її пріоритету і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати. Зміст заявки в тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, визначається змістом документів заявки, які надійшли на дату подання, а якщо за заявкою заявлено пріоритет – її змістом, що збігається зі змістом матеріалів, які були підставою для надання права пріоритету. Якщо більш рання заявка відкликана або вважається відкликаною до її публікації, однак публікація відомостей про таку заявку відбулася, оскільки було проведено підготовку до неї, то зміст такої заявки не входить до рівня техніки.

Перевірку новизни здійснюють щодо всієї сукупності ознак, наведених у формулі винаходу.

Об'єкти, що стали відомими до дати подання заявки (або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету), для визначення новизни повинні враховуватися лише окремо. Відомості про об'єкт можуть бути наведені як в одному, так і в різних джерелах інформації.

Якщо заявлений винахід відноситься до застосування продукту чи способу за новим призначенням, то він визнається таким, що не відповідає умові новизни, якщо виявлено джерело інформації, з якого відомо застосування того самого продукту чи способу за вказаним у заявці призначенням.

На визнання заявленого винаходу новим не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію протягом 12 місяців до дати подання заявки, або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, зацікавлену в застосуванні цього положення (ст.7). Це положення в міжнародній практиці прийнято називати “пільга по новизні”.

Новизна винаходу встановлюється стосовно рівня техніки, на дату пріоритету заявки на винахід. За загальним правилом дата пріоритету встановлюється по даті надходження заявки. Але, пріоритет може бути заявлений по даті першої правильно оформленої заявки в кожну з країн-учасниць Паризької конвенції, якщо з цієї дати не пройшло більше 12 місяців (конвенційний пріоритет). Пріоритет заявки встановлюється за наявності визначених документів. Стаття 15 Закону визначає правила встановлення пріоритету.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно з рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня не береться до уваги зміст заявок, що знаходяться на розгляді, і міжнародних заявок, у яких зазначена Україна, у тій редакції, у якій ці заявки були подані спочатку, якщо вони не відкликані і відомості про неї будуть опубліковані у встановленому порядку(ст.7).

Винахідницький рівень встановлюється на дату подання або на дату пріоритету заявки, якщо він заявляється.

Винахідницький рівень визначається через такі поняття як «фахівець» і «очевидність». Під «фахівцем» розуміється особа, яка володіє доступними середніми знаннями в області техніки, до якої відноситься винахід, що заявляється. При перевірці винахідницького рівня встановлюють відомості з рівня техніки, вплив сукупності ознак заявленого винаходу на досягнення зазначеного заявником технічного результату. Якщо такі відомості не встановлені, то винахід визнається як такий, що відповідає умові винахідницького рівня.

Умові винахідницького рівня відповідають, зокрема:

– індивідуальна сполука, яка підпадає під загальну структурну формулу групи відомих сполук, але вона не описана як спеціально одержана і досліджена, і виявляє при цьому нові невідомі для цієї групи сполук властивості в кількісному і (або) якісному відношенні (селективний винахід);

– композиція, яка складається принаймні з двох відомих інгредієнтів, що забезпечують синергетичний (спільної дії) ефект, можливість досягнення якого не випливає з рівня техніки (тобто яка виявляє властивості обох інгредієнтів, проте кількісні показники хоча б однієї з цих властивостей вищі, ніж показники тієї самої властивості окремого інгредієнта);

– способи одержання нових індивідуальних сполук (класу, групи) з установленою структурою;

– способи одержання відомих індивідуальних сполук (класу, групи) з установленою структурою, якщо в їх основі лежить нова для цього класу чи групи сполук реакція або невідомі умови проведення відомої для цього класу чи групи сполук реакції.

Винахід відповідає умові винахідницького рівня, незважаючи на удавану простоту і розкриття в матеріалах заявки механізму досягнення зазначеного технічного результату, якщо таке розкриття стало відомим не з рівня техніки, а лише з матеріалів заявки.

Заявлений винахід, як правило, визнають як такий, що не відповідає умові винахідницького рівня, якщо в його основу покладено:

– доповнення відомого засобу будь-якою відомою частиною (частинами), яка (які) додається (додаються) до нього за відомими правилами, для досягнення технічного результату, щодо якого встановлено вплив саме таких доповнень;

– заміну будь-якої частини (частин) відомого засобу іншою відомою частиною (частинами) для досягнення технічного результату, щодо якого встановлено вплив саме такої заміни;

– вилучення будь-якого засобу (елемента, дії) з одночасним вилученням обумовленої його наявністю функції і досягненням звичайного для такого вилучення технічного результату (спрощення, зменшення маси, габаритів, матеріалоємності, підвищення надійності, скорочення тривалості процесу тощо);

– збільшення кількості однотипних елементів чи дій для посилення технічного результату, який обумовлений наявністю в засобі саме таких елементів чи дій;

– виконання відомого засобу або його частини (частин) з відомого матеріалу для досягнення технічного результату, який обумовлений відомими властивостями цього матеріалу;

– створення засобу, який складається з відомих частин, вибір яких і зв'язок між якими здійснено за відомими правилами, рекомендаціями, і технічний результат, який при цьому досягають, обумовлений лише відомими властивостями зазначених частин і зв'язків між ними;

– застосування раніше відомого продукту (пристрою, речовини, штаму мікроорганізму тощо) або способу за новим призначенням, якщо нове призначення обумовлено його відомими властивостями, структурою, виконанням і відомо, що саме такі властивості, структура, виконання потрібні для реалізації зазначеного призначення;

– зміну кількісної ознаки (ознак), показ таких ознак у взаємозв'язку або в зміні його виду за умови, що факт впливу кожної з ознак на зазначений технічний результат відомий і нові значення цих ознак або їх взаємозв'язок могли бути одержані, виходячи з відомих залежностей, закономірностей.

Відомість впливу сукупності ознак заявленого винаходу на технічний результат може бути підтверджена шляхом об'єднання двох і більше джерел інформації або їх частин, різних витягів з одного й того самого джерела або з будь-яких різних джерел інформації. Допускається залучення аргументів, заснованих на загальновідомих у конкретній галузі техніки знаннях без зазначення будь-яких джерел інформації.

Підтвердження відомості впливу сукупності ознак заявленого винаходу на технічний результат не потрібно, якщо технічний результат не зазначений заявником щодо таких ознак або якщо встановлено, що зазначений заявником технічний результат не досягається.

Наступною вимогою до винаходу є його придатність для промислового використання. Винахід є промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловості або в іншій сфері діяльності (ст.7).

Для встановлення промислової придатності винаходу перевіряють:

– наявність у матеріалах заявки посилання на призначення заявленого об'єкта винаходу (для нових хімічних сполук – його можливе застосування);

– наявність у первинних матеріалах заявки описаних засобів і методів, за допомогою яких можливе здійснення винаходу в тому вигляді, як він охарактеризований в будь-якому пункті формули. Якщо такі відомості в матеріалах заявки відсутні, допускається, щоб засоби і методи, на які є посилання в заявці, були описані в джерелах інформації, що стали загальнодоступними до дати пріоритету винаходу.

Крім цього, у разі здійснення винаходу за будь-яким пунктом формули, перевіряють, що реалізація вказаного заявником призначення дійсно можлива [6].

Корисна модель. За законодавством України корисна модель визнається об'єктом права інтелектуальної власності. Втім, частина перша статті 460 Цивільного кодексу України не містить визначення суті цього об'єкта права інтелектуальної власності, а визначає лише умови придатності до набуття правової охорони. Визначення змісту поняття «корисна модель» міститься в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Так, відповідно до вказаного закону корисна модель, як і винахід, є результатом інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технологій. Як і винахід, корисна модель повинна бути придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї. Але на відміну від винаходу, корисна модель повинна бути тільки новою і придатною для промислового використання. До неї не застосовується такий критерій охороноздатності, як винахідницький рівень. Ці вимоги відповідають міжнародним законодавчим актам. Це не означає, що корисною моделлю може бути визнано очевидне для будь-якого фахівця рішення задачі. Корисна модель, як і винахід, має бути наслідком самостійної творчої діяльності. Але ступінь творчості при створенні корисної моделі, зазвичай, нижчий, ніж при створенні винаходу.

Для з'ясування суті критеріїв новизни та промислової придатності, яким повинна відповідати корисна модель, слід звернутися до ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Відповідно до норм вказаного закону, корисна модель як і винахід, визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки, а також зміст будь-якої заявки на видачу патенту України, поданої до Державного департаменту інтелектуальної власності раніше цієї дати. Як і на винахід, на новизну корисної моделі не впливає розкриття інформації про неї винахідником або особою, яка отримала таку інформацію від винахідника протягом дванадцяти місяців до подання заявки.

Придатність до промислового використання корисної моделі (як і винаходу) визначається можливістю її використання в промисловості або іншій сфері діяльності. При встановленні промислової придатності корисної моделі перевіряється наявність у матеріалах заявки посилання на призначення заявленої корисної моделі. Варто звернути увагу на те, що законодавець в останній редакції Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (від 22 травня 2003р.) відмовився від вузького розуміння поняття корисної моделі як просторового розташування матеріальних елементів. Відповідно до частини другої статті 460 Цивільного кодексу України, в якості об'єкта корисної моделі може одержати правову охорону продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології, а відповідно до Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» – також штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо, процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу. Таким чином, об'єкти винаходу і корисної моделі співпадають. Тобто корисною моделлю в Україні може бути визнано не тільки пристрій, а й такий продукт, як речовина, а також технологічний процес. Для корисної моделі ці поняття мають те ж значення, що й для винаходу.

Згадана стаття Цивільного Кодексу України не визначає вимог щодо визнання корисної моделі непридатною для набуття правової охорони, а лише зазначає, що такі вимоги можуть бути встановлені в законі. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» корисною моделлю, як і винаходом, не визнаються:

– сорти рослин і породи тварин;

– біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів;

– топографії інтегральних мікросхем;

– результати художнього конструювання.

Також, як і для винаходів, для набуття права інтелектуальної власності на корисні моделі не придатні рішення, що суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі.

Промислові зразки. Важливим об'єктом промислової власності є промислові зразки. Термін "промисловий зразок", на нашу думку, має певну двозначність, оскільки складається враження, що мова йде про якісь дослідні зразки виробів промисловості. Насправді, під промисловим зразком в термінології права інтелектуальної власності розуміється орнаментальний, естетичний аспект виробу, його зовнішнє зорове сприйняття, те, що характеризується англійським словом «дизайн» (design). Промислові зразки охоплюють широке коло об'єктів промислового виробництва й кустарних промислів. Як промислові зразки можуть бути захищені, наприклад, технічні й медичні інструменти, ювелірні вироби й предмети розкоші, побутова техніка й спортивні снаряди.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини, що спрямована на досягнення декоративності зовнішнього вигляду виробу. Промисловий зразок повинен задовольняти як естетичні так і ергономічні потреби споживачів, тобто виріб має бути зовнішньо привабливим і у той же час бути здатним виконати призначену йому функцію.

Зорова привабливість є одним з тих факторів, що впливають на рішення споживачів віддати перевагу якомусь одному продукту перед іншими. Це особливо важливо у тих випадках, коли в наявності на ринку мається широкий асортимент виробів, що виконують однакову функцію. У випадках, коли технічні характеристики різних виробів, що пропонуються різними виробниками, є порівняно однаковими, саме естетична привабливість буде визначати вибір споживача.

Історично поява правової охорони промислових зразків тісно пов'язана з розвитком індустріалізації і технології масового виробництва. Першим правовим актом, що регулював охорону промислових зразків, був закон, прийнятий у Великобританії у 1787р. Він стосувався тільки малюнка на тканинах і надавав виключне право на нанесення малюнка тільки на деякі види тканин, зокрема на бавовняні. Виключне право діяло протягом двох місяців з дати випуску першої партії за умови, що на кожному рулоні тканини було зазначене ім'я власника виключного права. В наступні роки був прийнятий ряд законів по охороні промислових зразків. Найважливіше, що ці закони передбачали істотне розширення кола об'єктів, що охороняються. Наступним кроком було прийняття в Англії у 1842р. закону, в якому були узагальнені положення колишніх законів, і який містив норму, що передбачала покарання за порушення виключних прав. Було створено реєстр промислових зразків. Пізніше, у 1883р. був прийнятий закон, що охоплював відразу патенти на винаходи, промислові зразки й товарні знаки, причому державним органом, відповідальним за реєстрацію цих трьох видів промислової власності, стало патентне відомство Великобританії.

Аналогічним шляхом розвивалася охорона промислових зразків і у Франції. Зокрема, розвиток текстильної промисловості призвів до прийняття у 1806 році спеціального закону щодо промислових зразків. Була створена система депонування на всі площинні й об'ємні промислові зразки в усіх сферах промислової діяльності. На сьогодні в усіх державах-учасницях Паризького союзу промисловим зразкам надається правова охорона.

Об’єкти промислового зразка. Відповідно до частини другої статті 461 ЦК України об’єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. В Законі України „Про охорону прав на промислові зразки” від 23 грудня 1993р. (із змінами від 22 травня 2003р.) наведено майже ідентичне визначення. Згідно зі статею 5 цього Закону „об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб”.

Особливістю промислового зразка є те, що ця категорія об’єктів належить до новостворюваних промислових виробів з точки зору їх форми та зовнішнього вигляду і про них можна судити візуально.

Зовнішнім виглядом виробу вважається такий вигляд, який відкривається під час нормальної експлуатації чи використання виробу. Наприклад, зовнішній вигляд холодильника включає його зовнішній вигляд із зачиненими та відчиненими дверцятами, але ж внутрішня компоновка камери та положення двигуна не входять у це поняття, оскільки не розглядаються у процесі нормальної експлуатації холодильника.

Зовнішній вигляд кожного виробу характеризується сукупністю ознак, які визначають його зоровий вигляд і, таким чином, надають його вигляду подібності чи відмінності від іншого виробу аналогічного призначення.

До ергономічних показників, які характеризують можливі ергономічні особливості промислового зразка, належать, наприклад, такі: зручність у керуванні виробом та у його обслуговуванні, безпечність умов роботи з ним, зручність робочої пози тощо.

Ознаки, що характеризують зовнішній вигляд виробу, поділяються на суттєві та несуттєві.

Ознака виробу вважається суттєвою, якщо вона впливає на формування зовнішнього вигляду виробу, якому властиві естетичні або ергономічні особливості. Тобто, суттєвість тієї чи іншої ознаки виробу визначається її участю у створенні зорового образу, в наданні виробу властивостей, які дозволяють візуально відрізнити його від низки аналогічних виробів.

Несуттєвими вважаються ознаки, які не впливають на формування зовнішнього вигляду виробу або які не виявляють сутності виробу, що заявляється, не впливають на властивості виробу та його функції.

Як правило, суттєвими ознаками виробу, що заявляється у якості промислового зразка, є наступні ознаки, які можна розмістити у такій послідовності:

– образне вирішення виробу;

– склад і кількість основних композиційних елементів;

– форма виробу в цілому і/або форма його частин (об'ємна характеристика, абрис, силуети);

– взаємне розташування елементів (композиційне, компонувальне рішення);

– пластичне рішення виробу (його елементів);

– колористичне вирішення;

– декоративне опрацювання;

– матеріал.

Таким чином, суть промислового зразка характеризується сукупністю суттєвих ознак, що відображені на фотографіях виробу (макеті, малюнку), і які визначають саме зовнішній вигляд промисловою виробу з притаманними йому естетичними і/або ергономічними особливостями.

Законом встановлені об’єкти, які не можуть бути промисловим зразком, а саме:

– об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

– друкована продукція як така;

– об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.

Промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі), площинними (малюнок) чи комбінованими.

Об'ємні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої лежить об'ємно-просторова структура. Наприклад, зовнішній вигляд меблів, машин, приладів й ін.

Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може сприйматися візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини й ін.

Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властиві об'ємним і площинним зразкам. Наприклад, зовнішній вигляд інформаційної, виставочної конструкції, будівельної лицювальної плитки й ін.

Істотні ознаки промислового зразка. Характерні ознаки відносяться до істотних, якщо вони впливають на формування зовнішнього вигляду виробу, що має естетичні та ергономічні особливості. Характерні естетичні і ергономічні особливості можуть виражатися, наприклад, у тому, що:

– забезпечено співпідпорядкованість частин, завдяки об'єднанню усіх ознак навколо головного, послідовного сприйняття елементів композиції (для об'єкта, що має велику довжину);

– забезпечено повну досяжність зони регулювання механізмів (для встановленого на автомобілі енергоагрегату);

– створено образ, що виражає силу і міць машини (для ескаватора);

– зоровий образ відбиває невиробничий, побутовий, спортивний характер машини (для садово-городнього міні-трактора, пасажирського автомобіля) і т.ін.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень виробів, що мають складну композицію, в основі якої лежить розвинена об'ємно-просторова структура (наприклад, верстат, мотоцикл, сільськогосподарська машина і т.ін.), використовуються, зокрема наступні ознаки: наявність композиційних елементів; взаємне розташування елементів; форма композиційних елементів.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень виробів з моноблочною композицією (наприклад, телевізор, радіоприймач, щитовий прилад, скринька і т.ін.), а також рішень, побудованих на співвідношеннях елементарних геометричних об’ємів (наприклад, меблевих секційних блоків), використовуються, зокрема, такі ознаки: склад і розподіл композиційних елементів; пластичне, графічне, кольорове і фактурне рішення цих елементів, що знаходяться, як правило, на фронтальній поверхні виробу.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень, що мають площинну композицію (наприклад, тканини, килими, хустки і т.ін.), використовуються зокрема, ознаки: лінійно-графічне співвідношення елементів орнаменту; колористичне рішення; характер фактури (переплетення ниток тканини).

Для характеристики художньо-конструкторських рішень предметів одягу використовуються, зокрема, ознаки: форма, що є об'ємною характеристикою моделі; пропорції, що визначають співвідношення частин між собою; силует, що є площинною характеристикою моделі; ритм, що визначає розмірне чергування яких-небудь елементів; деталі, тобто елементи, що накладаються на поверхню одягу на будь-якій її ділянці, їхня форма; обробка, тобто елемент, що не має функціонального значення з погляду утилітарного застосування виробу, але відіграє декоративну роль в структурі моделі, використання якого може бути одночасно технологічним прийомом (наприклад, обробка краю одягу, зміцнення з'єднуючого деталі шва і т.ін.); фурнітура (ґудзики, гачки і т.ін.); матеріал.

Для характеристики художньо-конструкторських рішень комплектів (наборів) виробів крім ознак, використовуваних для характеристики художньо-конструкторських рішень відповідних виробів, використовуються ознаки, що втілюють: характер взаємодії частин; співпідпорядкованість елементів; пропорційне співвідношення як самих вихідних елементів, так і всього комплекту (набору) у цілому.

Обсяг наданої правової охорони визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка), і які визначають зовнішній вигляд виробу з його естетичними та ергономічними особливостями, зазначеними заявником. Тлумачення ознак промислового зразка повинне здійснюватись в межах опису промислового зразка. Тому дуже важливо для заявника правильно скласти опис до промислового зразка і визначити істотні ознаки. Перелік суттєвих ознак промислового зразка призначений для адекватного тлумачення, відображеної на фотографіях сукупності істотних ознак, визначають обсяг правової охорони, що надається патентом на промисловий зразок.

Критерії патентопридатності промислового зразка. Варто підкреслити, що об'єктом охорони є не сам виріб, а зображення, що використовується чи втілюється в таких виробах або продуктах (тобто концепція чи ідея), іншими словами втілення результата інтелектуальної діяльності людини саме у зовнішній вигляд виробу. Відмітною ознакою законодавства в сфері охорони промислових зразків довгий час було те, що зразку надавалась охорона тільки в тому випадку, якщо зразок можна було використовувати в промисловості або по відношенню до виробів, виготовлених у великій кількості. Тобто, промисловий зразок міг охоронятись тільки у випадку, якщо він промислово придатний

На цей час ситуація дещо змінилась. В міжнародній Угоді про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка набрала чинності з 1 січня 1995р., в ст.25 зазначено, що члени цієї Угоди повинні „забезпечувати охорону розроблених промислових зразків, які є новими або оригінальними. Члени можуть передбачити, що зразки не є новими або оригінальними, якщо вони не дуже відрізняються від відомих зразків. Вони можуть передбачити, що такий захист не поширюється на зразки головним чином через технічні або функціональні міркування” [7]. Це означає, що умовою придатності промислового зразка для набуття права на нього є його новизна (або оригінальність) і неможливість промислового використання не буде впливати на його правову охорону. До того ж з правової охорони виключаються ті промислові зразки, зовнішній вигляд яких визначається винятково тією функцією, яку повинен виконувати виріб. Стаття 461 ЦК України чітко визначає, що „промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим”. Згідно з Законом України „Про охорону прав на промислові зразки” промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Держдепартаменту з інтелектуальної власності або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Держдепартаментом заявок, за винятком тих, що на зазначену дату, вважаються відкликаними, відкликані або за ними Держдепартаментом прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

На визнання промислового зразка патентопридатним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї норми.

Дата добавления: 2015-07-15