Суб’єкти прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки

У відносинах, пов'язаних із створенням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на зазначені об'єкти прав інтелектуальної власності, бере участь велика кількість суб'єктів, представлених як фізичними, так і юридичними особами.

Відповідно до статті 421 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору. Таким чином до суб'єктів права інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності відносяться особи (юридичні і фізичні), які беруть участь у відносинах, пов'язаних із створенням, набуттям і використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків та компонування інтегральних мікросхем. До їх числа відносяться: автори (винахідники), патентовласники, правонаступники авторів (винахідників) та патентовласників, патентні повірені.

Автори. Одним з основних суб'єктів права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування ІМС є автор, творець цих об'єктів. Тобто людина, результат інтелектуальної діяльності якої визначено таким, що він відповідає умовам придатності їх для набуття права інтелектуальної власності.

Згідно із ст.1 Законів України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки” та „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка визнається фізична особа, творчою працею якої вони створені. Для визнання особи автором відповідного рішення не мають значення ні її вік, ні стан дієздатності. Неповнолітні особи (від 15 до 18 років) не лише здобувають, а й самостійно здійснюють належні їм права, що випливають із факту створення об'єкта прав інтелектуальної власності (ст.32 ЦК України). Крім того, відповідно до ст.3 ЦК України дитина, яка не досягла 14 років, тобто має часткову цивільну дієздатність, також має право здійснювати належні їй немайнові права автора на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки та інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Поряд з українськими громадянами авторами та власниками прав на зазначені об'єкти можуть бути особи без громадянства, які проживають на території України, іноземні особи й особи без громадянства, які мають постійне місце проживання поза межами України.

Якщо у створенні винаходу, корисної моделі, промислового зразка, брали участь кілька фізичних осіб, усі вони вважаються співавторами. Підставою для виникнення співавторства є спільна творча праця декількох осіб для вирішення конкретної задачі. При цьому не стільки важлива доля участі в спільній творчій роботі, скільки сама участь. Так, робота може бути почата однією особою, продовжена іншою, а довершена третьою. Не є обов'язковою ознакою такої спільної роботи і місце створення кінцевого результату, тобто для того, щоб особа могла бути визнана співавтором, необхідно, щоб ця особа внесла творчий вклад у розробку.

Варто звернути увагу на наступну особливість. Співавторство може здійснюватися на основі попередньої згоди усіх учасників творчого процесу про об'єднання зусиль для вирішення конкретного завдання. Однак, на відміну від норм авторських і суміжних прав норми патентного права такої попередньої згоди не передбачають як обов'язкової. Для виникнення співав­торства достатньо самого факту, що зазначені об'єкти створені творчими зусиллями кількох осіб.

Не визнаються авторами (винахідниками) фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення винаходу (корисної моделі), промислового зразка, а надали автору (винахіднику) тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і (або) оформленні заявки.

Спільна творча діяльність, що приводить до співавторства, може здійснюватися на підставі угоди. Порядок користування правами, що належать співавторам, визначається угодою між ними. Від волевиявлення самих співавторів залежить і розподіл частки в належних їм правах на об'єкт. У випадку виникнення суперечки, частки встановлюються рівними, хоча кожний із співавторів вправі доводити, що його творчий внесок був більшим.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 428 ЦК України право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Патентовласники. Патеновласником є особа, яка отримала патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок і тим самим права, що випливають з патенту, тобто патентні права. Згідно із статтею 472 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом.

Патентовласником може бути автор винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, його спадкоємець чи інший правонаступник. Право на одержання патенту на своє ім'я має автор винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо тільки законом не встановлено інше. Дане право грунтується на самому факті створення патентопридатного винаходу, корисної моделі чи промислового зразка і є одним із основних прав автора. Однак патентовласником можуть бути й інші особи. До них належать спадкоємці та інші правонаступники, до яких ці права авторів перейшли на законних підставах.

Відповідно до Закону України ”Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (ст.28), „Про охорону прав на промислові зразки” (ст.20), можливість уступити належне автору право на одержання патента (свідоцтва) будь-якій фізичній або юридичній особі може бути ним реалізовано шляхом простого зазначення в заявці на видачу патенту імені чи найменування майбутнього патентовласника. Коли патент заявлявся автором на своє ім'я, він може до моменту здійснення державної реєстрації прав на винахід, корисну модель чи промисловий зразок подати до Держпатенту України заяву з проханням видати патент на ім'я іншої особи. Зазвичай, така переуступка права на одержання патенту здійснюється на основі спеціального договору, який укладається між автором і майбутнім патентовласником.

Автор винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, який одержав патент на своє ім'я, може в будь-який момент уступити його на основі укладеного договору будь-якій юридичній або фізичній особі.

Особливої уваги заслуговує питання про власника майнових прав інтелектуальної власності по відношенню до об’єктів, що створені у зв’язку із виконанням трудового договору та на замовлення.

Чинним законодавством України передбачено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. Що стосується майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то відповідно до статті 429 ЦК України ці права належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові (ст. 430 ЦК України).

Як зазначалося раніше, майнові права інтелектуальної власності можуть належати кільком особам, як фізичним, так і фізичним і юридичним чи тільки юридичним. Відносини щодо здійснення майнових прав інтелектуальної власності, що належать кільком особам регулюються договором між ними. У разі, якщо такого договору немає, право інтелектуальної власності здійснюється на праві спільної власності. Особливістю такої власності є те, що, кожний із співвласників має право використовувати об'єкт за своїм розсудом, але передавати права чи давати дозвіл на використання (тобто видавати ліцензію) жоден із співвласників не має права без згоди на це інших.

Спадкоємці. У випадку смерті автора (винахідника) чи власника майнових прав інтелектуальної власності, суб'єктами майнових прав інтелектуальної власності стають спадкоємці. Спадкування цих прав здійснюється в загальному порядку і відбувається як за законом, так і за заповітом. Однак, при спадкуванні патентних прав до спадкоємців переходять тільки майнові права інтелектуальної власності автора (винахідника). До них відносяться права на подачу заявки, на одержання охоронного документу, одержання винагороди чи компенсації, якщо майнові права інтелектуальної власності належать працедавцю. Особисті немайнові права творця розробки, зокрема право авторства, право на авторське ім'я у спадщину не переходять і припиняються із смертю автора. Це, звичайно, не означає, що авторство й інші особисті немайнові права померлого винахідника не охороняються після його смерті. Навпаки, вони охороняються безстроково, але вже не як суб'єктивні права. З позовом про захист прав автора можуть виступати спадкоємці творця розробки, хоча в самому законі дане право прямо не закріплено. Такий висновок можна зробити виходячи з загальних положень цивільного права, а також спираючись на аналогічне правило, що міститься в авторському праві. При спадкуванні майнових прав інтелектуальної власності до спадкоємців переходять ці права в повному обсязі. Однак період їхньої дії обмежений терміном дії, що залишився.

Якщо спадкоємців декілька, вони реалізують майнові права інтелектуальної власності, що перейшли до них, за взаємною згодою. Вони це можуть робити спільно, можуть наділити відповідними повноваженнями одного зі спадкоємців, можуть передати здійснення прав третій особі, наприклад, патентному повіреному, тощо. Суперечки між спадкоємцями з цього приводу вирішуються в судовому порядку.

Оформлення спадкових прав у порівнянні з загальним порядком має деякі особливості. Звичайно, спадкоємці в підтвердження свого права, представляють свідчення про право на спадщину, яке видається нотаріусом. Однак, до винесення рішення про видачу охоронного документу, нотаріус не вправі видати посвідчення про право на його спадкування. Тому при подачі заявки на видачу патента спадкоємці представляють інші документи, що підтверджують їхнє право на подання заявки. З одного боку, ними є документи, що свідчать про відкриття спадщини (посвідчення про смерть спадкодавця, рішення суду про оголошення його померлим), з іншого боку – документи, що свідчать про те, що заявник є спадкоємцем за законом (виписка з метричних книг, запис у паспорті про дітей, чоловіка, судове рішення про встановлення батьківства і т.ін.) чи за заповітом (копія заповіту). Процедура оформлення заявки і ведення за нею діловодства здійснюється у звичайному порядку.

При переході у спадщину права інтелектуальної власності, що засвідчене вже охоронним документом, спадкоємці зобов'язані одержати у нотаріуса спеціальне свідчення про право спадкування патенту. У цьому свідченні повинне бути зазначено, хто й у якій частці успадковує майнові права інтелектуальної власності. Якщо у заповіті не визначені частки спадкоємців і між ними виникає спір відносно розділу майна, такий спір розглядається в судовому порядку за позовом кожного зі спадкоємців.

Патентні повірені. Оформлення справ щодо видачі патентів на об’єкти промислової власності та вирішення інших патентно-правових питань вимагають спеціальних знань. Законодавство України надає авторам та їхнім правонаступникам право не тільки виступати у патентних відносинах особисто, а й користуватися послугами відповідних патентних служб підприємств і організацій. Сьогодні в Україні діє спеціальний інститут представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), які надають фізичним та юридичним особам допомогу і послуги, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, представляють їхні інтереси у Держпатенті та установах, що належать до сфери його управління, а також судових органах, кредитних установах тощо. Тобто патентний повірений є важливим суб’єктом прав інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності.

Діяльність патентних повірених регулюється Законом України „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997р. (із змінами від 19 серпня 2002р.).

Патентний повірений повинен бути громадянином України, який:

– постійно проживає в Україні;

– має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері охорони інтелектуальної власності;

– має не менше як п’ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності;

– склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.

Атестацію та реєстрацію патентних повірених здійснює Держпатент України. Для проведення цієї роботи голова Держпатенту утворює атестаційну комісію, яка затверджує порядок проведення кваліфікаційних екзаменів, приймає рішення про допуск кандидатів у патентні повірені до екзаменів та їх атестацію.

Патентний повірений має право згідно із законодавством у межах доручення особи, яку він представляє, виконувати всі пов'язані з цим дії у відносинах з Держпатентом та установами, що належать до сфери його управління, а також судовими органами, кредитними установами, іншими фізичними та юридичними особами, зокрема:

– підписувати заяви, клопотання, описи, формули винаходів тощо;

– подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів;

– виконувати платіжні операції;

– вносити зміни до опису винаходів і креслень;

– відкликати заявки на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

– подавати доповнення, заперечення, скарги;

– вживати заходів для підтримання чинності охоронних документів;

– проводити науково-дослідні роботи, частиною яких є патентні дослідження;

– представляти інтереси власників прав на об'єкти інтелектуальної власності в державних і судових органах тощо.

Патентний повірений має право визначати порядок ознайомлення з інформацією, яка є предметом його професійного, ділового та іншого інтересу, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлювати для неї систему захисту, якщо інше не обумовлено законодавством та дорученням особи, яку він представляє.

Патентний повірений має право за погодженням з особою, яку він представляє, передавати свої повноваження іншому патентному повіреному, якщо інше не передбачено дорученням. Про це він повинен сповістити Держпатент.

Не можуть бути патентними повіреними працівники Держпатенту та установ, що належать до сфери його управління, а також особи, яким це заборонено відповідно до законодавства.

Патентний повірений може працювати як самостійно суб’єктом підприємницької діяльності, так і за наймом. Патентні повірені вправі створювати свої агенства, фірми, бюро, громадські об’єднання та професійні асоціації.

Відносини патенних повірених із клієнтами будуються на цивільно-правовій договірній основі, якою здебільшого є договір-доручення.

Створення інституту патентних повірених не означає, що тільки вони можуть представляти інтереси авторів, патентовласників та їхніх правонаступників. Інтереси суб’єктів прав інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності у судовому розгляді спору може представляти будь-який адвокат, а не лише той, який атестований як патентний повірений.

Дата добавления: 2015-07-15