Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Приклад. 12 страница

Читайте также:
  1. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 1 страница
  2. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  3. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  4. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  5. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  6. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница
  7. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница

Ця норма допускає винятки для традиційно прийнятих варіантів перекладу часто-вживаних прізвищ та імен.

• Якщо необхідно подати чужомовний текст українською мовою (літерами кири­личного алфавіту), слід застосовувати міжнародні правила транслітерування.

Потреба в транслітеруванні може виникнути під час запису в україномовному повідомленні тексту однією з мов, що користуються арабським алфавітом (наприклад, бібліографічного опису). У такому випадку слід користуватися прийнятими міжнародною організацією по стандартизації (180) правилами. Якщо прямий варіант транслітерування відсутній (арабсько-кириличний), слід користуватися найближчим (наприклад, арабсько-латинським).

15.4. Норми для основного складного тексту 15.4.1. Таблиці

Види таблиць. Існують такі види таблиць: а) за ступенем заповненості елементів таблиці: книжкові (всі комірки таблиці заповнені); канцелярські (частина комірок незаповнена1); б) за характером даних у комірках: цифрові, текстові, ілюстраційні, змішані; в) за наявністю лінійок: з лінійками та без лінійок (останні називають ще виводами); г) за способом заверстування: внутрісторінкові (можуть бути заверстані з одного, двох, трьох чи навіть чотирьох боків), посторінкові (займають цілу сторінку), багатосторінкові (займають кілька сторінок); ґ) за способом розташування стосовно основного тексту на сторінці: вертикальні та горизонтальні.

Норми для редагування таблиць.

• Коли об'єктів, які варто подати у вигляді таблиці, більше одного і при цьому їх оцінюють за достатньо великою кількістю характеристик (наприклад, більше ніж за трьома), то використання таблиці в повідомленні є доречним.

В інших випадках наявні дані слід записати як однорідні члени речення або звичай­ний перелік.

• Чим нижчий рівень кваліфікації реципієнтів, тим меншим повинен бути обсяг табличого матеріалу в повідомленні.

1 Видами канцелярських таблиць є пустографки (таблиці, в яких заповнена лише головка) і проформи (таблиці, в яких усі комірки порожні).

Таблиці слід подавати переважно в літературі, призначеній для реципієнтів, що мають середній та високий рівні кваліфікації. З цього випливає, що таблиці можна викорис­товувати в усіх видах літератури, крім дитячої. Навіть у художній літературі їх подання є допустимим, але нетиповим, хоча й трапляється.

• Таблиця повинна бути пов'язана з текстом за допомогою посилань, оформлених згідно з шаблонами, поданими в розділі 15.3.6.

Виняток: коли в повідомленні є лише одна таблиця, її порядковий номер в посиланні не дають, а лише вказують: (див. таблицю).

• Головка та боковик таблиці повинні відповідати правилам поділу і класифікації (див. розділ 12.1.5), а цифри в її хвості — вимозі несуперечливості.

Для дотримання цих вимог слід використовувати аналітичні, компаративні й положеннєві методи контролю.



Порушення цієї норми може свідчити, зокрема, про те, що в таблиці зібрані неоднорідні дані, і вона вимагає поділу на кілька окремих таблиць. Іноді дані таблиці слід сортувати за певною ознакою (наприклад, за збільшенням чи зменшенням показника). Вказаний у таблиці підсумок і підрахована реальна сума в стовпці повинні бути рівними.

• Таблиця повинна відповідати структурі, поданій в розділі 5.4.2.

Зокрема, головку таблиці треба будувати як деревовидний ієрархічний граф. Це означає, що в головці комірки першого рівня можна ділити на комірки другого, комірки другого — на комірки третього рівня і т. д. Проте заборонено, наприклад, об'єднувати комірки третього рівня в одне ціле, ставити в назві боковика діагональну лінію і т. д. Будь-які відхилення від принципу деревовидного ієрархічного графа є відхиленнями від видавничих норм, а тому повинні бути усунуті.

Якщо класифікація об'єктів не вкладається в деревовидний ієрархічний граф (припустімо, необхідно ввести третій вимір), у таблиці слід давати внутрішні горизонтальні рубрики або примітки, в яких можна вказувати потрібні ознаки класифікації.

Загрузка...

• Таблиці повинні бути максимально простими.

Якщо редактор бачить, як можна спростити таблицю, він повинен зробити це обов'язково. Існує ціла низка типових методів їх спрощення і виправлення, описаних у літературі1.

Крім того, іноді трапляються нетипові таблиці, що не поміщаються на сторінці за вертикальним чи горизонтальним форматом. У цьому випадку можна скористатися такими рішеннями.

1. Коли таблиця складається лише з кількох стовпців та великої кількості рядків, які не вміщаються на вертикальний формат сторінки, то таблицю слід поділити на однакові за висотою фрагменти, що дорівнюють вертикальному формату сторінки, й подавати ці фрагменти на одній сторінці справа один від одного як таблицю з продовженням.

2. Коли таблиця складається з великої кількості стовпців та лише кількох рядків, які не вміщаються на горизонтальний формат сторінки, то її слід поділити на однакові за довжиною фрагменти, що дорівнюють горизонтальному формату сторінки, й подавати ці фрагменти на одній сторінці один під одним як таблицю з продовженням.

3. Об'єднати дані таблиці, коли це можливо, в групи.

4. Усунути з головки таблиці довгі назви стовпців, перенісши пояснення цих назв в основний текст або в примітки.

1 Памятная книга редактора. 2-е изд. М.: Книга, 1988.

• Стовпці та рядки обов'язково повинні мати назви.

Назви стовпців першого рівня (у головці) та рядків першого рівня (у боковику) слід писати з великої літери. Назви стовпців другого та наступних рівнів, а також назви рядків другого та наступних рівнів потрібно писати малими літерами. Крапку після назв у комірках таблиці не ставлять. Якщо в комірках хвостової частини подають текст, то його пишуть малими літерами, крім тих випадків, коли це власні назви.

Рядки другого та наступних рівнів у боковику вказують за допомогою правосторонніх втягувань. При цьому слова на зразок в тому числі, зокрема і т. п. видаляють.

• Назви стовпців у таблиці повинні бути так синтаксично зв'язані, щоб їх можна було читати, починаючи з першого рівня і завершуючи останнім, як зв'язний текст. Назви рядків та їх характеристики в рядку повинні також бути синтаксично зв'язані.

Назви об'єктів та характеристик найвищого рівня слід подавати у формі називного відмінка однини.

• Одиниці вимірювання подають у таблицях за таким шаблоном: словесне позначення показника <кома> його символьне позначення <кома> одиниця вимірювання <кома> вказівка на обмеження: не більше, не менше, від... до... .

• Тематичний заголовок, назви стовпців та рядків не можуть повторювати одне одного.

Видаленню підлягають:

— повторення в тематичному заголовку та в назвах стовпців, зокрема, наявність слова Таблиця в тематичному заголовку;

— повторення одиниць вимірювання (в цьому випадку їх переносять у найвищий можливий рівень, навіть у тематичний заголовок таблиці);

— повторення у назвах стовпців слів і словосполучень (у цьому випадку такі стовпці об'єднують спільною назвою).

Те саме стосується і назв об'єктів у рядках таблиці. В науковій і технічній літературі ці назви можна заміняти їх символьними позначеннями.

• Текст повідомлення і дані таблиці не можуть дублювати одне одного.

• Рядки нумерують лише у випадку, коли в тексті на них є посилання.

Стовпець, в якому повинні бути записані номери, називають Порядковий номер. В інших випадках нумерацію рядків видаляють.

• Якщо для комірки таблиці дані відсутні, то в ній пишуть: нема даних, не виявлено тощо. Якщо ж характеристика відсутня, то в комірці ставлять тире.

• Позначати в таблицях повторення назв об'єктів та їх значень будь-якими знаками заборонено.

Приклад. Іноді з цією метою в комірці таблиці помилково ставлять комбінований знак

• При продовженні таблиці на іншій сторінці в її правому верхньому кутку пишуть: Продовження табл. N. При цьому стовпці повинні бути перенумеровані на першій сторінці таблиці, й цю нумерацію повторюють на кожній сторінці, де є продовження таблиці.

• Слова: Разом, Усього, Сума — повинні стояти в останньому рядку таблиці, бути набрані неосновним шрифтом і вирівняні вправо.


15.4.2. Формули

Оскільки формули використовують лише в деяких видах літератури, то очевидно, що ця тема стосується редагування галузевої літератури, зокрема наукової, технічної та частково навчальної. Тому розглянемо лише найзагальніші норми контролю формул.

• У формулах символьні позначення величин повинні відповідати стандартам1, міжнародним позначенням хімічних елементів та побудови їх сполук (струк­турних формул).

При відсутності стандартів слід користуватися традиційно прийнятими в галузі науки символами. Відсутність традицій дає авторам змогу використовувати символи довільно. Операції також слід позначати традиційними для галузі науки символами.

• При традиційній технології готування видань двомірну структуру формул, а також наявні літери різних алфавітів позначають спеціальними знаками розмічування формул так, як це показано в додатку 6.

• У випадку, коли автор може використовувати у формулах довільні символи, слід намагатися, щоби вони належали лише до одного алфавіту.

Змішування в одній форомулі двох чи більше алфавітів, наприклад латинського, грецького та готичного, не рекомендується.

• Прості формули можна подавати впідбір із текстом без нумерації.

• Складні формули слід подавати в окремому рядку з обов'язковою нумерацією.

У повідомленні повинно бути реалізовано якийсь один варіант подання формул: або впідбір із текстом і без нумерації, або врозріз тексту з нумерацією.

• Формулу вважають членом речення, а тому узгоджують із синтаксичною струк­турою речення і виділяють розділовими знаками відповідно до правил пунктуації.

Відмінності використання розділових знаків полягають у тому, що:

— коли підряд іде кілька формул, що виступають як однорідні члени речення, їх відділяють одну від одної не комою, а крапкою з комою (наприклад, у системах рівнянь);

— після фігурної дужки, яка об'єднує кілька рівнянь, і після структурної хімічної формули розділовий знак не ставлять,

—символьні позначення хімічних сполук після їх словесних назв у дужки не беруть.

• Посилання на формулу подають згідно з правилами, викладеними в розділі 15.3.6.

Коли в повідомленні є лише одна формула, то її не нумерують; у посиланні на неї порядковий номер не подають, а вказують: (див. формулу).

• Пояснення до формули (експлікацію) дають за таким шаблоном:

<формула>,

де <символ_1> — словесне розшифрування символу <кома> скорочене позначення одиниці вимірювання; <символ_2> — словесне розшифрування символу <кома> скорочене позначення одиниці вимірювання;

1 Памятная книга редактора. 2-е изд. М.: Книга, 1988. С. 39—72.

<символ_п> — словесне розшифрування символу <кома> скорочене позначення одиниці вимірювання.

Виняток: у довідкових виданнях з метою економії місця експлікацію можна давати впідбір.

Пояснення до символів дають у порядку їх запису в формулі (зліва направо). У дро­бовій формулі розшифровують спершу символи чисельника, а потім — знаменника. Це стосується й того випадку, коли формулу подають у реченні впідбір.

 

15.5. Ілюстрації

15.5.1. Особливості ілюстрацій як об'єкта редагування

Розрізняють два основні види ілюстрацій: художньо-образні (вони "перекладають" для реципієнтів вербальні образи повідомлення на візуальні) та науково-пізнавальні (вони передають реципієнтам ті візуальні образи, які принципово неможливо створити і передати вербальними засобами). За жанрами ілюстрації поділяють на фотографії, малюнки (художні),рисунки (технічні), креслення, схеми, карти, графіки та діаграми. За ступенем абстрагування вказані види ілюстрацій поділяють на типи1: реально-предметні (фотографії, рисунки з натури), умовно-предметні (креслення, схеми, карти), абстрактні (графіки, діаграми тощо). Описані три типи можуть об'єднуватися й утворювати комбіновані ілюстрації.

Вимоги до художньо-образних і науково-пізнавальних ілюстрацій різні. Перші призначені для дублювання змісту тексту (наприклад, в художній літературі чи публі­цистиці), а другі — для доповнення повідомлень тим, що не може бути виражене вер­бальними засобами (у цьому виді ілюстрацій відносно тексту обов'язково повинна бути нова інформація).

Вкажемо на особливості деяких видів ілюстрацій. Малюнки та рисунки дають художникам змогу виділити кожну потрібну деталь, вони зрозумілі й доступні для реципієнтів будь-якої кваліфікації. Проте малюнки й рисунки в більшості випадків не є докумен­тальними, та й їх підготовка коштує достатньо дорого. Фотографії, на відміну від малюнків і рисунків, є документальними, їх виготовлення достатньо просте й дешеве, однак фотографи не завжди можуть з потрібною чіткістю виділити потрібну деталь2. На противагу цим видам ілюстрацій технічні рисунки (креслення, схеми, карти, графіки, діаграми) чітко виділяють потрібні деталі і в певному розумінні є документальними, проте їх виконання вимагає значних витрат, а сприймати їх можуть лише реципієнти з достатньо високою або найвищою кваліфікацією.

З позицій співвідношення кількості ілюстраційного та текстового матеріалу в пові­домленні можна виділити два типи видань: текстові (в них ілюстрації займають менше половини обсягу) та ілюстровані (в них ілюстрації займають більше половини обсягу). До останнього типу видань належать, наприклад, художні альбоми з репродукціями картин, скульптур, архітектурних ансамблів, альбоми креслень основних пристроїв тощо. У таких виданнях текст відіграє допоміжну роль.

1 Тяпкин Б. Г. Рсдакторская классификация книжньїх иллюстраций // Издатсльскос дсло. Книговедснис. 1969. № 1. 2 Для подолання цього недоліку використовують ретушування фотографій, тобто їх виправлення спеціальними методами.

Ілюстрації обов'язково потрібні в тих випадках, коли вони описують нові для реципієнтів предмети, вимагають їх відтворення реципієнтами (наприклад, у навчальній літературі), є документальними підтвердженнями описуваних фактів (наприклад, у публіцистичній чи науковій літературі).

Редагуючи ілюстрації, редактор повинен тісно співпрацювати з автором художнього оформлення і конструктором видання.

15.5.2. Підписи до ілюстрацій

Підписи до ілюстрацій складаються з п'ятьох частин:

1) назви (іноді скороченої) різновиду ілюстрації (Рис, Мал., Фото, Схема, Графік, Креслення, Карта, Ілюстрація тощо);

2) нумераційної назви, тобто порядкового номера, ілюстрації;

3) тематичної назви, в якій іноді можуть вказувати складові частини ілюстрації (наприклад: Схема токарного верстата: а — вид спереду; б—вид зліва; в — вид справа);

4) пояснення, або експлікації, до окремих елементів ілюстрації [сюди можуть входити: для репродукцій творів образотворчого мистецтва — техніка виконання ори­гіналу, матеріал, рік закінчення роботи, місце збереження роботи і т. п.; для технічних рисунків — розшифрування цифрових, літерних чи інших позначень деталей рисунка (наприклад: 1 — друкарська форма; 2 — гвинт; 3 — папір і т. д.)];

5) додаткових відомостей про ілюстрацію (вказівок на джерело її запозичення, автора ілюстрації, масштаб її відтворення тощо).

• Кожна ілюстрація повідомлення повинна мати підпис: вказаний різновид ілю­страції, її нумераційну й тематичну назви.

Виняток: у художніх та публіцистичних видах літератури підписи під ілюстраціями можуть бути або відсутні повністю (в цьому випадку ілюстрація повинна бути розташована поряд з текстом і пов'язана з ним асоціативним зв'язком), або подані в скороченому вигляді (наприклад, біля портретів вказують лише прізвища портретованих).

Порядковий номер для ілюстрації не потрібен лише тоді, коли вона в повідомленні

одна.

Якщо в повідомленні є ілюстрації різних видів (малюнки, фотографії, схеми тощо), тоді як загальну назву для всіх їх видів вживають слово Ілюстрація.

• У підписі ставлять: після нумераційної назви перед тематичною—крапку; після тематичної назви перед складовими частинами чи експлікацією — двокрапку.

• Елементи експлікації подають за таким шаблоном: позначення першої деталі на ілюстрації (тобто цифра чи літера) <тире> розшифрування позначення <крапкою з комою> позначення другої деталі на ілюстрації <тире> розшифрування позначення <крапкою з комою> і т. д.

• Додаткові відомості подають після вертикального пробілу з абзацу.

• Після останнього елемента підпису крапку не ставлять.

Приклад. Зразки оформлення підписів до ілюстрацій: а) в ілюстрованих виданнях:

<Ілюстрація 1>

К.К.Костанді. В люди (На заробітки). 1885.

Полотно, олія. 80x62 см. Національний музей українського мистецтва

б) в наукових і технічних виданнях:

< Ілюстрація 2>

 

Рис. 5. Розріз Кагарлицького родовища: 1 — четвертинні відклади; 2 — гіпсово-глинисті шари; 3 — гіпси

Автор — Ю. А. Турчак [34]

в) у публіцистичних виданнях (газетах, журналах):

< Ілюстрація 3>

Переможці конкурсу краси (зліва направо): 1.1. Іваненко, А. А. Петренко, В. В. Сидоренко

15.5.3. Норми редагування ілюстрацій

• Чим вища кваліфікація реципієнтів, тим складнішими (за ступенем абстрагування) можуть бути ілюстрації повідомлення, і, навпаки, чим нижча кваліфікація реципієнтів, тим "предметнішими" (простішими) повинні бути рисунки.

Класифікація ілюстрацій за складністю подана в розділі 15.5.1.

• Недокументальні ілюстрації повинні бути максимально простими.

В ілюстраціях видаляють усе другорядне, несуттєве. З цією метою, зокрема, з площини ілюстрацій всі написи переносять в експлікацію, заміняючи їх символьними позначеннями (цифрами, літерами тощо), а також усувають незаповнені (порожні) місця. Окремі частини в межах однієї ілюстрації розташовують якомога компактніше.

• У текстах повідомлень посилання на ілюстрації повинні відповідати нормам, описаним у розділі 15.3.6.

• Підписи до ілюстрацій повинні відповідати нормам, описаним у розділі 15.5.2.

• Креслення і схеми повинні бути виконані згідно з вимогами стандартів.

Як відомо, існує ціла низка стандартів на способи виконання креслень, позначень на схемах електронних деталей і т. п. Те саме стосується і географічних карт.

• У тексті повідомлення не слід повторювати підпис до ілюстрації.

• На рисунках дозволено залишати такі написи: позначення проекцій; пояснення до стрілок; межі середовища; написи біля осей координат. Усі ці написи роблять великими літерами без крапки в кінці.

На графіках осі координат градуюють, вказують проміжні числові значення відкла­деної величини, її символьне позначення та скорочене позначення одиниці виміру. На осі абсцис символьне позначення та одиницю виміру ставлять праворуч від останньої цифри, а на осі ординат—над останньою зверху цифрою. Між символьним позначенням величини та одиницею її виміру ставлять кому.

Зразок оформлення ілюстрації (графіка) подано на рис. 15-1.

• Позначення деталей на рисунках найкраще робити арабськими цифрами. Цифри слід розташовувати за годинниковою стрілкою. Усі без винятку позначення деталей повинні бути розшифровані в експлікації.


 
 


 

15.6. Норми для апарату видання

15.6.1. Загальні норми

Наявність у повідомленнях правильних вихідних даних дає змогу бібліотекам швидко й однозначно ідентифікувати й видавати їх читачам; наявність приміток і коментарів робить ці видання для реципієнтів зрозумілішими, наявність пошукових компонентів дає змогу без перечитування всього повідомлення швидко знаходити потрібні дані. Отже, апарат суттєво впливає на ефективність видання. Крім того, завдяки наявності в повідомленнях описів джерел реципієнти мають змогу самостійно продовжити ознайомлення з потрібною літературою.

Щодо апарату редакторові слід застосовувати дві норми.

• Апарат повідомлення повинен відповідати рівню кваліфікації реципієнтів.

Апарат видання розрахований на реципієнтів середнього (зміст, примітки, колонтитули, списки, джерела) та високого (коментарі, передмови, післямови, додатки, покажчики) рівня кваліфікації.

• Апарат повинен відповідати жанровим особливостям повідомлення.

У публіцистичному виді літератури частіше роблять внутрітекстові й посторінкові, а в науковому — посторінкові й позатекстові примітки.

15.6.2. Примітки та коментарі

Суть приміток і коментарів. Примітки — це короткі пояснення до основного тексту повідомлення. Як пояснення можуть виступати: а) переклади іншомовних слів, пояснення термінів, різні означення щодо основного тексту (такі примітки називатимемо звичайними); б) вказівки на джерела запозичень чи посилання на факти з інших повідомлень (такі примітки називатимемо джерельними).


Розрізняють примітки автора, редактора, перекладача чи інших осіб, які працювали над повідомленням. Примітки можуть бути розташовані: всередині основного тексту (внутрітекстові, зокрема найчастіше внутріреченнєві), внизу сторінки (посторінкові) або в кінці видання (позатекстові).

Коментар — це розгорнуте тлумачення та пояснення фрагмента основного тексту повідомлення. Авторами коментарів найчастіше виступають науковці, які критично оцінюють повідомлення якогось автора й можуть навіть висловлювати своє ставлення до аналізованого тексту, що в примітках є недопустимим. Коментарі так само можуть бути внутрітекстовими (їх подають між абзацами), посторінковими чи позатекстовими. Існують такі види коментарів: текстологічні (виклад історії створення і вивчення тексту), літературні (опис ідейного змісту твору, його художніх особливостей, місця та значення в літературному процесі),реальні (пояснення реалій, тобто різних предметів та об'єктів матеріального та духовного життя суспільства, про які йде мова у повідомленні—фактів, історичних імен, подій тощо), лінгвістичні (пояснення слів та зворотів мови, які можуть бути незрозумілими читачеві).

Примітки й коментарі належать до доповнюючих компонентів видання.

Між звичайними примітками й коментарями іноді досить важко прокласти чітку межу. Формальним критерієм розрізнення може служити їх обсяг: коли пояснюючого тексту більше, ніж основного, то пояснюючий текст є коментарем (згадаймо, для прикладу, коментарі до кодексів законів), а, коли пояснюючого тексту стосовно основного лише один—десять відсотків, то це—примітки.

Коли йдеться про складність користування, то найпростішими для реципієнтів є внутрітекстові примітки й коментарі (вони розташовані безпосередньо в місці самого посилання, а тому не вимагають переключення уваги). Трохи складнішими є посторінкові примітки й коментарі. Адже примітки розташовують на певній віддалі від основного тексту — внизу сторінки, а коментарі — між абзацами, що вимагає переключити увагу й спеціально слідкувати за правильністю повернення до основного тексту. Найскладнішими є позатекстові посилання й коментарі (їх розташовують на великій віддалі від місця посилання, найчастіше в кінці повідомлення, рідше — в кінці розділу).

Впливає на складність апарату й кількість приміток і коментарів. Так, кількість посторінкових приміток може доходити й до десяти, а кількість коментарів — і до тисячі.

Ще одним фактором впливу на складність є спосіб нумерації звичайних приміток (у межах сторінки, в межах розділу чи навіть у межах усього видання). За складністю перший спосіб є найлегшим, другий — середнім, а третій — найважчим.

Норми опрацювання звичайних приміток і коментарів.

• Чим нижчою є кваліфікація реципієнтів, тим простіший вид оформлення приміток і коментарів слід використовувати.

Для найменш кваліфікованих реципієнтів—найчастіше слід подавати внутрітекстові, рідше — посторінкові примітки й коментарі; для реципієнтів середньої кваліфікації — внутрітекстові й посторінкові; для найкваліфікованіших реципієнтів — внутрітекстові, посторінкові й позатекстові примітки і коментарі. Вибір посторінкової чи позатекстової організації приміток чи коментарів для висококваліфікованих реципієнтів залежить від того, скільки в середньому приміток припадає на одну сторінку та яка їх середня довжина: коли приміток більше п'яти і їх середня довжина достатньо велика (наприклад, більше п'яти речень), то слід надавати перевагу позатекстовій організації приміток і коментарів.

• Внутрітекстові примітки й коментарі слід подавати без посилань.

Внутріреченнєві примітки беруть у дужки (квадратні чи кутові), а для міжабзацних коментарів використовують ті чи інші поліграфічні засоби, призначені для роботи з абзацами (наприклад: вертикальним відступом зверху та знизу коментарю і шрифтом меншого кеглю, можливо, із втягуванням).

• Посторінкові примітки й коментарі слід оформляти за допомогою посилань. Групу приміток чи коментарів внизу сторінки відділяють від основного тексту пробілом чи лінійкою, кожну примітку чи коментар набирають шрифтом меншого кегля і починають з нового абзацу.

• Позатекстові примітки й коментарі слід оформляти за допомогою посилань. Усю множину приміток і коментарів починають після основного тексту на новій сторінці зі спуску й дають їм відповідну назву (Примітки, Коментарі).

Найчастіше позатекстові примітки й коментарі набирають шрифтом меншого кегля.

• Коли у повідомленні є примітки чи коментарі різних авторів (автора, редактора, перекладача тощо), то біля кожного з них у круглих дужках слід вказувати, хто є їх автором.

Приклад. Зразки фіксації авторства приміток чи коментарів: (Прим, автора), (Прим, редактора), (Прим, перекладача).

Не слід для авторів, редакторів, перекладачів давати різні види посилань (для ав­тора — цифрами, для редактора — зірочками, для перекладача — літерами і т. п.), оскільки це ускладнює сприймання повідомлення.

• Посилання на примітку можна оформляти зірочкою, цифрою чи літерою.

Оптимальним видом посилань є цифри. Зірочки займають значно більшу площу й тому ними недоречно нумерувати, наприклад, п'яте чи сьоме посилання. Літерами неможливо нумерувати посилання чи коментарі, коли їх кількість перевищує кількість літер алфавіту.

• Посилання розташовують:

— всередині речення — після закриваючих лапок цитати, але перед комою, двокрапкою, крапкою з комою і т. п., які можуть стояти після цитати;

— у кінці речення — перед крапкою (коли посилання стосується останніх слів у реченні) або після крапки (коли воно стосується всього речення).

Винятки щодо використання деяких знаків посилань: а) заборонено ставити зірочки там, де стоять верхні індекси (такий індекс реципієнти можуть сприйняти ж знак множення); б) коли цифрове посилання на примітку повинно стояти біля цифри, то його слід перенести до найближчого слова, пов'язаного за змістом із цифрою (таке посилання реципієнти можуть сприйняти за знак степеня).

• При багатостовпцевому наборі примітки повинні бути розташовані під тим стовпцем, у якому є посилання на цю примітку.

• Для нетекстових компонентів примітки й коментарі слід давати за тими ж нормами, що й для текстових.


15.6.3. Передмови, післямови та додатки

Передмови, післямови та додатки належать до числа доповнюючих компонентів видання.

Передмова — це стаття, яку поміщають перед основним текстом і яка попередньо інформує реципієнтів про те, що слід мати на увазі, читаючи видання.

Передмова може описувати: завдання і характер видання; коло реципієнтів, на яке воно розраховане, та вимоги до них; принципи добору й групування матеріалу; порядок публікування і відмінностей від попередніх видань; особливості довідкового апарату; використані джерела; спосіб отримання описаних видань тощо.

Передмову можуть укладати автори самого повідомлення, його редактори, пере­кладачі, укладачі, коментатори та ін. Залежно від цього їй можуть давати такі назви: Від автора, Від редактора, Від перекладача тощо.

Приклад. У передмові автори можуть пояснити, в якій послідовності слід вивчати окремі уроки підручника і кому належать які розділи; редактор може пояснити, як змінено правопис оригіналу і як оформлено приклади й цитати; перекладач може описати принципи перекладу твору; укладач може розповісти про принципи добору матеріалу.

У публіцистичному виді літератури, точніше в періодичних виданнях, передмови до статей часто виділяють лише поліграфічними засобами.

Приклад. У газетах і журналах передмови часто виділяють шрифтами, втягуваннями, розташуванням. В них повідомляють про особливості отримання матеріалу, ставлення редакції до авторської позиції тощо.

Передмову слід опрацьовувати на основі тих самих норм, що й основний текст. Крім того, слід застосовувати ще дві специфічні норми.

• Передмова не може описувати об'єкт, предмет, мету й методи дослідження, оскільки це тема вступу до повідомлення.

• Передмова повинна містити засоби, які б збуджували інтерес й викликали увагу реципієнта до повідомлення.

Післямова — це стаття, яку поміщають у кінці основного тексту і яка пояснює і доповнює основний текст. Післямова часто подає відомості про автора, про цей твір, про інші його твори тощо. Вона може доповнювати те, що було невідомим авторові під час написання повідомлення.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 206 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Приклад. 1 страница | Приклад. 2 страница | Приклад. 3 страница | Приклад. 4 страница | Приклад. 5 страница | Приклад. 6 страница | Приклад. 7 страница | Приклад. 8 страница | Приклад. 9 страница | Приклад. 10 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Приклад. 11 страница| Приклад.

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.031 сек.)