Приклад. 10 страница

не мають у своєму словнику слова Кейфор (це слово — транскрибована абревіатура англійського "КРОК", що після розгортання ("Козоуо Рогсез") і перекладу означає "Косовські сили"). Тому вживання такого слова в цій конкретній ситуації є помилковим.

• Синтаксична й семантична складність повідомлення повинна дорівнювати тій складності, яка прийнятна для обраної автором реципієнтської аудиторії (див. значення вище в табл. 14-3).

Це означає, що для обраної групи реципієнтів повідомлення не повинно бути ні простішим, ні складнішим за її середні можливості.

• Автор може вводити в повідомлення нові слова, відсутні в словнику реципієнта, але тільки за умови їх пояснення в самому повідомленні.

Такі пояснення можуть мати найрізноманітнішу форму: примітка, малюнок, глосарій (список нових слів з їх означеннями наприкінці книжки), пояснення за допомогою синонімічних слів (слів-аналогів), операціональне означення, родо-видове означення тощо.

Приклад. У поданому вище прикладі зі словом "Кейфор¹ редактор міг увести цю абревіатуру в повідомлення, але повинен був дати її повне пояснення (вказати, що це — англійська абревіатура "КРОК", що в перекладі вона означає — "Косовські сили"). Можливим є й інший варіант виправлення — заміняти усюди англійську абревіатуру "КРОК" українським словосполученням "Косовські сили". Останньому варіанту — з позицій зрозумілості — слід надати перевагу перед англійською абревіатурою, навіть за умови її повного пояснення в повідомленні.

Звернемо увагу на ще одну особливість лінгвістичного розуміння. Загальновідомо, що чим частіше слово зустрічається в повідомленнях, тим воно зрозуміліше. Поряд із цим існує й інша закономірність, яка виконується на частотному словнику будь-якої мови: чим частіше вживаємо слово, тим меншою є його довжина¹. Зі сказаного випливає такий висновок: чим слово коротше, тим вищий ступінь його зрозумілості, й, навпаки: чим слово довше, тим ступінь його зрозумілості нижчий.

• Для підвищення ступеня зрозумілості повідомлення під час його виправлення слід використовувати якомога коротші слова.

Когнітивне розуміння. Ступінь когнітивного розуміння можна визначати за такою методикою. Найперше обирають повідомлення, ступінь розуміння якого планують визна­чити. До цього повідомлення готують запитання (вони можуть бути оформлені у вигляді анкети з варіантами формалізованих відповідей). Реципієнтові дають ознайомитися з повідомленням (прочитати, послухати, подивитися) і просять відповісти на сформу­льовані щодо повідомлення запитання. Ступінь розуміння (С) визначають за формулою²

С = 4/0- 100%, (14-8)

де д — кількість запитань, на які реципієнт відповів правильно; — загальна кількість питань, заданих реципієнтові.

• У повідомленні редактор повинен контролювати ступінь тільки субститутивного розуміння повідомлення.

¹ Арапов М. В. Квантитативная лингвистика. М.: Наука, 1988. ² Кузнецов О. А. Хромов Л. Н. Техника бистрого чтения. М: Книга, 1977. С. 34—35. 17«259

За межами редакторського контролю повинен залишатися контроль операціонального та кон'юнктивного розуміння повідомлення.

Іноді під час опрацювання навчальної літератури перед редактором можуть ставити необгрунтовані вимоги щодо ступеня когнітивної та кон'юнктивної зрозумілості повідом­лення. Проте редактор не відповідає за те, чи зможуть школярі виконувати певні операції над об'єктами, описаними в повідомленні, чи зможуть вони під'єднувати до повідомлення відому їм із власного досвіду інформацію. Відповідати за це повинен не редактор, а той, хто на основі підручника навчатиме дітей.

Проте автори-майстри завжди намагаються добитися того, щоби реципієнти осягали й операціональне, й кон'юнктивне розуміння їх повідомлень (детальні пояснення, приклади тощо). Редактор не повинен чинити авторам у цьому перешкод, тобто з метою скорочення обсягу видаляти такі фрагменти.

Із поданої вище норми редакторам інколи доводиться робити винятки: автори з певних причин (цензура, загроза життю тощо) змушені писати повідомлення незрозуміло ("туман­но"). "Туманне" повідомлення не забезпечує однозначного субститутивного когнітивного розуміння. При цьому чим "туманніше" повідомлення, тим більше простору для уяви, тобто більше, як кажуть, написано між рядками. Таке явище називають езопівською мовою.

Приклад. "Туманним" повідомленням можна назвати статтю в газеті про салон Флер у "Сазі про Форсайтїв" Дж. Голсуорсі.

• У повідомленні езопівську мову (наявність багатоваріантного субститутивного розуміння) можна допускати лише за виняткових умов (цензура, загроза життю, звільнення з роботи тощо).

В усіх інших випадках редактор повинен видаляти фрагменти повідомлення, написані "туманно".

Приклад. Класичним зразком "туманних" повідомлень є гороскопи, які часто публікують у пресі. Проте гороскопи за означенням повинні бути саме такими — "туманними". Тому вони не порушують поданої норми, а є лише винятком із неї.

Прагматичне розуміння. Ступінь прагматичного розуміння можна визначати за тією ж формулою, що й когнітивного.

Що стосується прагматичного розуміння, то автори часто або взагалі не прагнуть його забезпечити, або й, навпаки, намагаються створити в реципієнта хибне прагматичне розуміння (це характерно для рекламних і пропагандистських повідомлень).

• У рекламних і пропагандистських повідомленнях прагматичне розуміння повідомлення не повинно підлягати контролю.

Іншими словами, у цих видах повідомлень автори мають право маскувати цілі, досягнення яких вони переслідують. Тут уже справа кваліфікації самих реципієнтів — зуміти осягнути справжні цілі авторів.

14.5.6. Залежність між зрозумілістю і точністю повідомлення

¹ Гвоздев А. Н. Очерки по стилистикс русского язьїка. М.: 1965; Мучник Б. С. Человек и текст. М.: Книга, 1985.

Як показано в низці досліджень¹, зрозумілість і точність повідомлення перебувають в оберненій залежності, а саме: чим точніше повідомлення, тим воно менш зрозуміле, і, навпаки, чим зрозуміліше повідомлення, тим воно менш точне. Таким чином, зрозумілість і точність — це взаємопов'язані, але взаємопротилежні характеристики повідомлення.

Приклад. Припустімо, в повідомленні є речення: Петро сидів за столом і обідав. Щоби зробити це речення точнішим, слід було б вказати день і час, коли відбувалася дія; як Петро сидів — прямо, зігнувшись чи згорбившись; яким був стіл — круглим чи квадратним; чи був стіл накритий скатертиною, а, коли так, то якою саме; що їв Петро й т. д. Очевидно, коли точно переповісти все це, то речення виявиться настільки довгим, а, отже, складним, що сприйняти його буде вкрай важко або просто неможливо: речення стане максимально точним, але незрозумілим.

Приклад. Зразки таких вимушено точних речень розміром на одну—дві сторінки — формули винаходів, записані в патентах. Проте це — спеціально узаконений виняток із загальної норми.

У зв'язку з цим перед редактором завжди стоїть дилема: виправити повідомлення так, щоби воно було зрозумілим, але неточним, чи виправити так, щоби воно було точним, але незрозумілим?

Вирішуючи цю дилему, редактор завжди повинен пам'ятати: точне, але незрозуміле повідомлення (без спеціальних на те причин) ніколи не буде сприйняте реципієнтами в повному обсязі, а тому реципієнти не зможуть оцінити ні авторських, ні редакторських старань щодо точності. Реципієнти взагалі можуть припинити сприймання повідомлення через його незрозумілість. Тому редактор насамперед повинен дбати про зрозумілість, і, лише забезпечивши її, виправляти точність повідомлення.

• Для кожного виду повідомлень редактор повинен віднайти і встановити індивідуальне компромісне співвідношення між зрозумілістю й точністю викладу.

• Під час опрацювання повідомлення редактор повинен насамперед забезпечувати зрозумілість повідомлення, навіть за рахунок зниження його точності.

Звичайно, останню норму не слід розуміти вульгарно, тобто робити повідомлення максимально зрозумілим і мінімально точним. Тут мова йде лише про те, що для кожного виду повідомлень потрібно знайти оптимальне співвідношення між зрозумілістю й точністю. Так, у публіцистичній літературі це співвідношення буде суттєво зміщене в бік ясності, а в науково-технічній літературі — в бік точності.

14.6. Прогнозування повідомлення

Прогноз повідомлення — це текст, який реципієнт може "вирахувати" на основі прочитаного лівостороннього контексту за допомогою точних, набли­жених чи евристичних методів мислення за умови, що правосторонній контекст йому невідомий. Прогноз може відрізнятися кількістю кроків (ступенем "заглядання") уперед¹.

Повідомлення повинно давати реципієнтові змогу сказати, яка літера в слові йтиме після щойно прочитаної, яке слово, а далі й речення йтиме наступним, яка інформація буде подана в наступному абзаці й т. д. Якщо реципієнт має змогу здійснити прогноз на більшу кількість кроків уперед, то повідомлення зрозуміліше, а коли на меншу кількість кроків, — менш зрозуміле.

¹ Прогноз в речевой деятельности. М: Наука, 1974.

Проте кожен реципієнт добре знає, як неприємно, коли під час читання повідомлення хтось "достроково" розповідає про його розв'язку. Саме тому жоден реципієнт, почавши читати, ніколи не заглядає на останню сторінку повідомлення, хоча зробити це — елементарно просто, та й витрачений на сприймання час вдалось би суттєво зекономити.

• Для повідомлень слід забезпечувати лише часткову можливість їх прогнозування.

Суть цієї норми проста: коли реципієнт зможе спрогнозувати ("вирахувати") по­відомлення до кінця, то в нього зникне потреба сприймати саме повідомлення.

• Чим більша віддаль від точки повідомлення, яку в цей момент сприймає реци­пієнт, до точки, стосовно якої реципієнт повинен виконати прогноз, тим меншою повинна бути можливість правильного прогнозу.

Можливість заглядати лише на певну, а не максимальну кількість кроків уперед створює "інтригу" і в такий спосіб забезпечує постійний інтерес реципієнта до повідомлення.

15.

ВИДАВНИЧІ

НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Видавничі норми (загальні та галузеві) переважно стосуються не змісту, а форми подання найрізноманітніших компонентів повідомлень. Нижче будуть розглянуті тільки загальні видавничі норми (про галузеві норми див. у розділі 2.6).

У більшості випадків контроль видавничих норм здійснюють шаблонними та параметричними методами.

15.1. Вихідні відомості

Перелік і розташування вихідних відомостей, що додають до опублікованих пові­домлень, залежить від виду ЗМІ. Подамо склад і розташування цих відомостей для паперових та електронних ЗМІ.

Книги (ст. 23 Закону "Про видавничу справу") повинні включати: 1) відомості про авторів та інших осіб, які брали участь у створенні видання; 2) назву видання (основну, паралельну, ключову, альтернативну); 3) надзаголовкові, підзаголовкові та вихідні дані; 4) випускові дані (номер і дата видачі документа про реєстрацію видавця в Державному реєстрі видавців, обсяг видання, наклад тощо)¹; 5) класифікаційні індекси; 6) знак охорони авторського права. Перелічені вихідні відомості розташовують: а) на титулі: відомості про автора та інших осіб, які брали участь у підготовці видання, заголовок (назву) видання, надзаголовкові та підзаголовкові дані, дані про передрук, вихідні дані; б) на звороті титулу: індекс УДК, макет анотованої каталожної картонки, реферат, анотацію на книгу, знак охорони авторського права, І8ВИ; в) на останній сторінці видання: випускові дані.

¹ Крім того, за традицією у випускових даних вказують: дату передачі повідомлення в набір; дату підписання до друку; формат видання; розмір паперу; основну гарнітуру; спосіб друку; обсяг в умовних друкарських та обліково-видавничих аркушах; номер замовлення; наклад; ціну.

Періодичні (газети й журнали) та продовжувані видання (ст. 32 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні") повинні мати такі обов'язкові вихідні дані: 1) назва видання; 2) засновник (співзасновник) видання; 3) прізвище та ініціали редактора (головного редактора); 4) порядковий номер випуску і дата виходу в світ; 5) індекс ви­дання, розповсюджуваного за передплатою; 6) наклад; 7) ціна або помітка — "Безкош­товно"; 8) адреси редакції, видавця, друкарні; 9) серія, номер і дата видачі свідоцтва; 10) ви­давець (співвидавець). Крім того, у вихідних даних часто подають також таку необов'язкову інформацію, як номер телефону редакції та перелік прізвищ членів редакційної колегії.

Ці відомості розташовують на першій (п. 1,2,4,5, в журналах — перелік прізвищ членів редколегії), рідше — другій чи третій та останній (п. З, 6, 7, 8, 9, 10, номери телефонів редакції, в газетах — перелік членів редколегії) сторінках видання.

Інформаційні агентства (ст. 28 Закону "Про інформаційні агентства") повинні давати такі обов'язкові вихідні дані: 1) назва інформаційного агентства; 2) прізвище та ініціали редактора (головного редактора); 3) порядковий номер випуску і дату виходу в світ; 4) адресу агентства.

Вихідними даними для повідомлень електронних ЗМІ (телебачення й радіо) служать (ст. 21 Закону "Про телебачення і радіомовлення") назва та інші вихідні дані (позивні, емблеми), які при цілодобовому мовленні слід подавати не менше чотирьох разів, а в ок­ремих випадках — на початку і в кінці програми.

Усі перелічені поля повинні бути оформлені згідно з нормами (шаблонами) стандартів. Оскільки перелічених шаблонів багато, що не дає змоги подати їх тут у повному обсязі, відсилаємо читачів до вказаної літератури¹.

15.2. Коректура 15.2.1. Поняття коректури

У видавничій практиці склалося так, що границю між редагуванням та коректурою проводять дуже умовно, хоча, на нашу думку, вона є чіткою та однозначною. Так, у нав­чальному посібнику "Коректура" вказано, що "...коректурою називають... творчий процес виявлення та виправлення помилок у тексті й недоліків виготовлення друкарської форми, підготованої для тиражування друкарським чи будь-яким іншим способом....Головна мета процесу — забезпечити точну відповідність будь-якої копії оригіналові... а також досягнути стилістичної, граматичної й технічної досконалості підготованої текстової форми та високої якості твору друку в цілому"². Таке означення завдань коректури частково збігається з завданнями редагування. На практиці це призводить до того, що коректора зобов'язують, крім власних функцій, виконувати ще й функції молодшого редактора, і, таким чином, сплутують два зовсім різні процеси.

Сплутування процесів коректури й редагування явно хибне: редагування та корек­тура — два зовсім різні процеси. Зокрема, коректура — це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригіналом (порівн. означення редагування в розділі 2.2). Іншими словами, здійснити коректуру означає: провести познакове порівняння (контроль) копії та оригіналу повідомлення, і в разі нетотожності знаків в одній і тій самій позиції (тобто за наявності спотворень) виправити в копії спотворений знак на той, що є в цій позиції в оригіналі.

Сплутування процесів коректури й редагування є шкідливим ще й для виробничого процесу. Відбувається об'єднання норм коректури й редагування в єдине ціле, їх ніве­лювання, а в результаті—зниження ефективності опрацювання повідомлення.

¹ Для оформлення вихідних відомостей частково використовують стандарт колишнього СРСР: ГОСТ 7.4-86. Издания. Вьіходньїе сведения. М.: Изд-во стандартов, 1987. Нові українські стандарти на оформлення вихідних відомостей поки що відсутні. ² Коррсктура. Под ред. Б. Г. Тяпкина. М.: Книга, 1979. С. 7.

Звичайно, зі сказаного зовсім не випливає, що коректорові не можна доручати виконання функцій молодшого редактора (проводити контроль найпростіших видавничих норм), а молодшому редакторові — функцій коректора. У багатьох випадках, коли коректор паралельно з власне коректурою виконує ще й найпростіші функції редагування, це сприяє підвищенню продуктивності праці, а тому є корисним і потрібним. Проте таку сумісну працю можна доручати лише найкомпетентнішим, найкваліфікованішим працівникам ЗМІ.

15.2.2. Необхідність процесу коректури

Наявність процесу коректури у видавничому процесі прямо залежить від її технології. Класичний видавничий процес вимагає обов'язкового копіювання авторського оригіналу, тобто його повторного набирання (передрук у видавництві після виправлення редактором; набирання видавничого оригіналу в друкарні; часткове перенабирання зверстаних сторінок внаслідок наявності найрізноманітніших помилок). Сучасний же (комп'ютеризований) видавничий процес, навпаки, такого копіювання зовсім не потребує, оскільки будь-яке повідомлення, записане автором на комп'ютерному носії інформації (наприклад, магнітному диску), може бути скопійоване без повторного набирання. Така можливість з'явилася завдяки тому, що комп'ютерні носії — на відміну від паперових — дають змогу запа­м'ятовувати коди літер і копіювати їх (без повторного набирання) електронними методами довільну кількість разів без будь-яких обмежень.

Зі сказаного випливає, що процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес (наприклад, із металевим набором) або коли використовують частково комп'ютеризований видавничий процес (автор подав рукопис у ЗМІ на некомп'ютерному носії інформації, наприклад на папері). Коли ж використовують повністю комп'ютеризовану технологію (автор подав свій оригінал і на папері, і на комп'ютерному носії інформації), то в цьому випадку проведення процесу коректури є зайвим.

З цього теоретичного висновку маємо два вкрай важливі для практики наслідки: а) ЗМІ повинні всіляко сприяти тим авторам, які готують і подають свої авторські ори­гінали на комп'ютерних (крім паперових) носіях інформації (це суттєво скорочує фінансові витрати на публікування видань); б) із впровадженням у видавничу справу комп'ютерних технологій процес коректури з видавничого процесу зникатиме.

Проте, оскільки в наш час автори ще достатньо часто подають рукописи на неком-п'ютерних (паперових) носіях інформації, то в цьому розділі все ж залишається потреба в поданні опису традиційної коректури.

15.2.3. Норми коректури

Можна виділити два варіанти коректури, які мають місце у ЗМІ: 1) коректура часткова, що полягає в контролі лише основної інформації (відмінності в службовій інформації, наприклад у форматі набору, типі гарнітури, кеглі, накресленні, розмірі інтерліньяжу тощо, при цьому ігнорують); 2) коректура повна, що полягає в контролі ідентичності не лише основної, а й службової інформації (розбіжності в службовій інформації в цьому випадку є недопустимими).

Вказані варіанти коректури дають змогу сформулювати дві коректурні норми.

• При частковій коректурі основна інформація (знаки, ілюстрації, а також інші елементи) повідомлення в одній і тій самій позиції в копії та оригіналі повинні бути тотожними (службова інформація може бути різною).

• При повній коректурі як основна інформація (знаки, ілюстрації та інші елементи) повідомлення, так і службова в одній і тій самій позиції в копії та оригіналі повинні бути тотожними.

Оцінюють якість проведення коректури згідно з цими нормами за такими критеріями, як ступінь спотвореності копії повідомлення та достовірність копії повідомлення (див. розділ 4.5).

15.2.4. Методи коректури та їх ефективність

Коректурні копії (відбитки) повторно набраного оригіналу повідомлення друкують у трьох примірниках (для автора, редактора та коректора). Кожен із них повинен проводити коректуру самостійно.

Можливі два методи коректури: з підчитувачем (підчитувач читає вголос оригінал, коректор візуально контролює надруковану копію і виправляє виявлені спотворення) і без підчитувача (коректор кладе перед собою оригінал та копію, читає порцію тексту з оригіналу, звіряє її з такою ж порцією надрукованої копії, при виявленні спотворень виправляє їх, переходить до наступної порції оригіналу і т. д.). Під час роботи без підчитувача для коректора важливо вибрати таку оптимальну за довжиною порцію тексту, яку він може запам'ятати й відтворити, не спотворивши її.

У середньому ефективність першої ручної коректури (див. розділ 8.9) наближається до 80%¹. На відміну від редагування, яке виконують завжди лише один раз, коректуру можуть проводити кілька разів—два, три, чотири, п'ять, шість чи навіть сім². Визначення потрібної кількості коректур залежить від вимог щодо ступеня спотвореності копії повідомлення.

Залежність між кількістю коректур і ступенем спотвореності така, що чим більшою є кількість коректур, тим меншим є ступінь спотвореності копії повідомлення. Цю залежність описують формулою³

£ = 68/-³ + 4, (15-1)

де£—ступінь спотвореності тексту копії після &=у- 1 коректур (/= 1,2,3,4). Значення І = 1 відповідає стану тексту до коректури.

Значення ступеня спотвореності тексту копії для чотирьох-, п'яти-, шести- та семикратних коректур, отримані на основі емпіричних даних, в літературі не наводять. На основі теоретичних даних їх запропоновано прийняти рівними відповідно 3,0,2,0,1,0 та 0,5 спотворення на авторський аркуш⁴. З урахуванням сказаного при 15-процентному коефіцієнті варіації ступінь спотвореності тексту копії (недиференційований від виду видання) повинен перебувати в межах: для першої коректури —10,5—14,5; для другої— 5,5—7,5; для третьої — 4,5—5,5; для четвертої — 2,5—3,5; для п'ятої— 1,7—2,3; для шостої — 0,8—1,2; для сьомої — 0,4—0,6 спотворення на авторський аркуш.

¹ Партьїко 3. В. Статистика ошибок при корректуре и редактировании тскстов // Издатсльское дело: 05зор. информация / Информпечать. 1989. Вьш. 3. С. 40 ² Нормативньїс матсриальї по издатсльскому делу: Справочник. М.: Книга, 1987. ³ Злсктронная техника в процессах корректурьі и редактирования. М.: Книга, 1973. 80 с. У роботі цей вираз подають у дещо іншому вигляді: р = 10~⁴ (17/~³ +1). Помноживши коефіцієнти виразу на 4x104 зн., тобто на обсяг одного авторського аркуша, отримаємо вказаний вираз. ⁴ Партьїко 3. В. Статистика ошибок... С. 40.

Приклад вимог до ступеня спотвореності, диференційований залежно від виду видань, подано в додатку 15.

При багаторазовому опрацюванні повідомлення коректор звикає до тексту, що знижує ступінь його уваги, а тому він починає пропускати частину спотворень. Ось чому ефективнішими є такі повторні коректури, які читають різні коректори.

Як правило, автор і редактор проводять одноразову коректуру. Коректор залежно від вимог щодо ступеня спотвореності може проводити як одно-, так і багаторазову коректуру.

Після того, як автор, коректор і редактор провели коректуру, всі ці виправлення коректор переносить в один примірник і на його основі працівник виправляє набір. Виправ­лений примірник роздруку набору вважають оригіналом (наприклад, видавничим). Попередній варіант повідомлення, хоча його й далі називають "авторським оригіналом", фактично таким уже бути перестає.

Під час коректури, як і під час редагування, використовують спеціальні коректурні знаки (див. додаток 6). Методика використання цих знаків така ж, як і під час редагування (див. розділ 8.8).

15.2.5. Особливості проведення коректури

Раніше коректуру проводили в гранках, тобто в незверстаних у сторінки фрагментах повідомлення. Зараз при наявності комп'ютеризованих технологій коректуру книжкових видань часто проводять відразу за зверстаними сторінками. У газетних та журнальних виданнях першу коректуру роблять і в незверстаних сторінках, тобто в гранках.

Коректура у періодичних та неперіодичних виданнях дещо відрізняється. Так, на газетного коректора, як правило, покладають більшу відповідальність (часто йому паралельно доручають виконувати функції молодшого редактора), причина чого — обме­жений час на підготовку періодичного видання. Крім того, в центральних газетах, як правило, буває більше коректур, а в місцевих — менше.

Особливістю коректури газетних матеріалів є й те, що в них бувають включені пові­домлення інформаційних агентств. У таких повідомленнях найважливіші дані часто дублюють, тобто набирають двічі. В такому випадку коректор повинен проконтролювати (порівняти) продубльовані дані й, помітивши спотворення, видалити їх, а також видалити самі дублювання.

15.3. Норми для основного простого тексту 15.3.1. Числа

У повідомленнях числа можуть бути вказані словами (кількісними чи порядковими числівниками) або цифрами (арабськими чи римськими). Для їх контролю слід використовувати такі норми.

• Кількісні числівники в межах від нуля до дев'яти включно, біля яких нема одиниць вимірювання, слід подавати у словесній формі.

Приклад. На вулиці стояло три машини.

¹ Фсллср М. Д., Квітко І. С, Шевченко М. Г. Довідник коректора. X.: Книжкова палата УРСР, 1972.

Кількісні числівники десять і далі в художньому, публіцистичному й дитячому видах літератури слід записувати словами, а в інших видах (офіційний, науковий, популярний, інформаційний, виробничий, навчальний, довідковий) — цифрами¹. Винятком для художнього, публіцистичного та дитячого видів літератури може бути лише той випа­док, коли біля кількісних числівників стоять одиниці вимірювання, наприклад: 5р.; 235 т; 2347 осіб; 20 л; 8 га. Ще одним винятком є той випадок, коли в офіційному, науковому, популярному, інформаційному, виробничому, навчальному й довідковому стилях мова йде про одну й ту ж величину, яка має значення від одиниць — до десятків і т. д. (у цьому випадку цифри від одиниці до дев'яти також пишуть цифрами).

• Коли абзаци чи речення зв'язного тексту починаються з кількісного числівника, то його слід подавати в словесній формі.

Приклад. Дванадцять годин між телефонними станціями не було зв'язку (неправильно було б писати: 12 годин між телефонними станціями не було звязку).

• Між цілою та десятковою частинами числа слід ставити кому¹. У текстах програм, згідно з прийнятими в мовах програмування стандартами, слід ставити крапку. Числа одне від одного слід відділяти крапкою з комою. У цифрових даних, що включають більше п'яти цифр зліва і справа від коми, після кожних трьох цифр слід ставити пробіл.

Винятком щодо пробілу є лише той випадок, коли цифри є літерними константами (патент № 725364).

Приклад. 13 456,789; 123,456 789; 76865 л; 46 532,5 кг.

• Порядкові числівники нульовий—дев'ятий у тексті слід писати словами. Порядкові числівники більше дев'яти наводять у тексті у формі цифр із нарощенням.

Нарощення повинно складатися з однієї літери (коли закінчення має дві голосні, приголосну чи -й) або двох літер (коли закінчення має приголосну й голосну).

Приклад. 22-ї камери, І 6-й рік, 70-х років, 5-та річниця, 3-тя редакція.

Якщо кілька порядкових числівників ідуть один за одним, то літерне нарощення додають лише до останнього числівника.

Приклад. 13,14,15 і 21-й саджанці.

Винятки, коли нарощення не ставлять: а) порядкові числівники, які стоять після іменника, наприклад: у формулі (18), частина 3, таблиця 17, у розділі 10; б) порядкові числівники, що стоять у датах, наприклад: 24 серпня 1991 р.; в) римські цифри.

• Вживати арабські чи римські цифри слід згідно з традицією.

Приклад. XII Олімпійські ігри, Сигізмунд III.

• Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, а другою — одиниці вимірювання, проценти, градуси тощо в художній, публіцистичній та дитячій літературі слід писати словами.

¹ Звертаємо увагу на тс, що в деяких країнах Заходу для виділення дробової частини числа вико­ристовують крапку.

Приклад. Столітній ювілей, десятиградусний мороз (виняток: надто велика довжина слова, наприклад: тристасімдесятигіятиріччя). У науковій та технічній літературі першу частину слова слід заміняти цифрами, наприклад: 99-процентний, 10-градусний, 42-кілометровий. Недопустимими є цифрово-знаково-літерні комбінації типу 10%-й.

• Числа, що входять в один ряд, повинні мати одну й ту ж розмірність.

Приклад. 125,35; 125,40; 125,20 (помилковим є такий варіант запису того ж ряду: 125,35; 125,4; 125,205).

• Дати слід писати за такими шаблонами:

— у науковому, виробничому, інформаційному та довідковому видах літера­тури: 1.02.1997р.;

— в офіційному, навчальному та публіцистичному видах літератури: 1 лютого 1997 р.

— у художньому виді літератури допустимим є подання дати словами: Було двадцять друге червня тисяча дев'ятсот сорок першого року....

Помилковим є написання дати за допомогою арабських та римських літер одночасно та інших розділювачів (1/11-97).

Дата добавления: 2015-07-08