Приклад. 1 страница. 3. Інструментальні засоби КВП

3. Інструментальні засоби КВП

3.1. Технічні засоби КВП

3.2. Програмні засоби КВП

3.3. Шрифтові засоби КВП

3.4. Ілюстраційні засоби КВП

3.5. Технологічні засоби КВП

3.6. Інформаційні засоби КВП

3.7. Лінгвістичні засоби КВП

Очевидно, що в цьому випадку з рубрик другого рівня слід видалити абревіатуру КВП (комп'ютеризація видавничого процесу), яка постійно повторюється, залишивши її в рубриці першого рівня.

• Лінійну нумерацію слід використовувати для однорівневих композицій, а ін­дексну — для багаторівневих.

• Треба використовувати:

— для найменш кваліфікованих реципієнтів — лінійні цифрові (на основі араб­ських цифр) нумерації;

— для реципієнтів середньої кваліфікації — комбіновані лінійно-індексні (наскрізні);

— для реципієнтів високої кваліфікації — всі інші види індексних нумерацій (цифровій нумерації слід віддавати перевагу перед літерною, а крапковій—перед безкрапковою).

• Чим нижча кваліфікація реципієнтів, тим більша потреба у використанні вербальних назв композиційних одиниць.

• Рубрики одного композиційного рівня повинні мати однакові назви.

Рубрики одного й того ж композиційного рівня в одній частині повідомлення не можуть називатися Розділами, а в другій — параграфами (§).

• Коли метою повідомлення є задоволення естетичних, емоційних чи пізнавальних потреб реципієнтів, тоді рубрики повинні мати форму називних речень. Крім того, коли метою повідомлення є задоволення пізнавальних потреб (детальне заучування матеріалу), тоді рубрики можуть мати форму речень-тез. Коли метою повідомлення є досягнення політичних або комерційних цілей, тоді рубрики можна оформляти у вигляді питальних речень¹.

• В індексній рубрикації графічне оформлення повинно засвідчувати, до якого композиційного рівня належить та чи інша рубрика.

Мильчин А. 3. Методика редактирования текста. М.: Книга, 1980. С. 164—166.

В основному тексті таке оформлення найперше слід реалізувати за допомогою різних кеглів, а після цього — за допомогою різних накреслень шрифтів. У змісті рубрики різних рівнів слід виділяти лівосторонніми втягуваннями різної величини (див. рис. 11-1). Внутрітекстові рубрики слід виділяти накресленням.

• Шмуцтитульні, "шапкові" та "поперечні" рубрики використовують у всіх видах повідомлень.

• Шмуцтитульні рубрики слід використовувати для найвищих композиційних рівнів тоді, коли повідомлення є складним, має великий обсяг, багаторівневу композицію чи складну верстку.

• Рубрики середніх композиційних рівнів слід оформляти у вигляді "шапок", а нижчих — у вигляді "поперечних" рубрик.

• "Ліхтарики", "кватирки" та "врізи" застосовують лише в окремих видах літератури ("ліхтарики" — у мистецьких, "кватирки" — у навчальних, а "врізи" — у публіцистичних виданнях, особливо газетах).

12.

ЛОГІЧНІ

НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

У повідомленні редактор повинен контролювати істинність тверджень, а також правильність означень, класифікацій, висновків, доведень та логічних зв'язків. Спосіб контролю істинності тверджень вибирають залежно від модальності повідомлення.

12.1. Норми редагування понять 12.1.1. Критерії необхідності означень

Як вказано в розділі 5.3.4, поняття є видом імен, якими позначають об'єкти через наявність у них певних ознак. У повідомленнях значення понять розкривають за допомогою означень.

У цьому розділі мова йтиме про означення не лінгвістичних, а термінологічних значень слів. Проте з певними обмеженнями (див. розділ 12.1.4) описані нижче норми можуть бути застосовані й до лінгвістичних значень слів, зокрема тоді, коли редакторові доводиться опрацьовувати тлумачні лінгвістичні словники.

Контролювати поняття редактор повинен тоді, коли у повідомленні є означення. Проте велика кількість означень суттєво затруднює сприйняття повідомлення, фактично перетворюючи його на тлумачний словник.

Щоби правильно визначити кількість потрібних для повідомлення означень, спершу подамо їх класифікацію¹.

Реєструючі—це такі означення, які вже зафіксовані у найрізноманітнішій довідковій літературі. їх використовують лише тоді, коли подані автором у повідомленні поняття є новими для реципієнтської аудиторії. Йдеться, зокрема, про навчальну, популярну, довідкову та частково виробничу літературу. В таких означеннях вказують лише загальноприйняте значення терміна.

Уточнюючі — це означення, які використовують інші, ніж у довідковій літературі, ознаки об'єктів, або до відомих ознак додають ще якісь, у тому числі й несуттєві. їх використовують тоді, коли: а) неможливо застосувати відоме поняття стосовно якоїсь нової задачі й тому необхідно вказати інші суттєві чи несуттєві ознаки поняття; б) термін має кілька означень, які використовують у різних наукових школах.

Свинцов В. И. Смьісловой анализ и обработка текста. М: Книга, 1979. С. 165.

Установлюючі — це означення, відсутні в довідковій літературі, які автор пові­домлення впроваджує в наукову сферу вперше. їх використовують тоді, коли: а) в по­відомленні вирішують одне конкретне завдання, для чого потрібні нові означення¹ (ці означення та вибрані для них терміни, як правило, не слід використовувати за межами повідомлення, адже автор міг вибрати для позначень понять уже існуючі терміни); б) впроваджують зовсім нове поняття, невідоме до цього часу в науковій сфері.

• У повідомленнях обов'язково слід подавати всі ті реєструючі означення, які є новими для реципієнтів, а також усі без винятку уточнюючі та установлюючі означення.

Будь-які інші означення, зокрема відомі, є зайвими, а тому їх слід видаляти.

• В апарат видання навчальної та виробничої літератури (підручників, навчальних посібників, інструкцій тощо) бажано додавати тлумачні словники (глосарії).

Глосарії з вказаними між термінами зв'язками дають змогу реципієнтам значно краще засвоювати системи понять студійованих наук².

12.1.2. Структура і види означень

Кожне означення складається з двох частин: того, що означають (дефініендум), і того, чим означають (дефінієнс).

У повідомленнях використовують цілу гаму означень різних видів. Поряд із загаль­новизнаними означеннями часто використовують також квазіозначення — твердження, схожі на означення.

Серед класичних означень виділяють п'ять видів.

Родовидові означення є класичними й полягають у тому, що для дефінієндума вказують, під яке найближче родове поняття він підлягає, а також, чим він відрізняється від інших дефінієндумів того ж роду (видова відмінність). Підвидами родовидового означення є генетичні, операціональні та індуктивні означення.

Приклад. Комп'ютерна лінгвістика — частина мовознавства, яка вивчає моделювання мови на комп'ютері.

Генетичні означення полягають у тому, що в них демонструють спосіб утворення дефінієнса.

Приклад. Куля — це тіло, що утворюється внаслідок обертання півкола навколо його діаметра.

Операціональні означення полягають у тому, що в дефінієнсі вказують вимірювальні операції, які слід виконати над об'єктом, щоби визначити, чи належить він до класу тих об'єктів, які означають.

Приклад. Квадрат — це чотирикутник, у якого кожен внутрішній кут дорівнює 90° і всі сторони рівні між собою.

¹ Такі означення іноді ще називають контекстуальними. На противагу їм усі інші типи означень називають постійними. ² До речі, у країнах Заходу навчальні видання майже завжди мають такі словники.

Індуктивні означення полягають у тому, що в дефінієнсі задають операції, які дозволено виконувати над множиною базових елементів, а далі кажуть, що будь-який елемент, утворений у такий спосіб, називають таким терміном (словом).

Приклад. Нехай існує алфавіт, що складається з 33 літер (А, Б, В...Я), а також множина операцій (об'єднання літер у ланцюжки з 2, 3, 4... п літер), які можна виконувати над цими літерами. Тоді кожен ланцюжок літер, отриманий з такого алфавіту на основі цих правил, а також кожну окрему літеру будемо визначати як слово.

Остенсивні означення полягають у тому, що реципієнтові демонструють об'єкт і зазначають, що далі цей об'єкт називатимуть певним терміном (словом).

Приклад. У радіо- і телепередачах остенсивне означення використовують, коли представляють учасників передачі, у друкованих повідомленнях, — коли щось означають за допомогою малюнка тощо. В усіх цих випадках дефінієндумом, як правило, є прізвище дійової особи, а дефінієнсом — її голос (для радіо), зовнішній вигляд (для телебачення) чи фотопортрет (для газети).

Серед квазіозначень виділяють такі їх види:

У перелічувальному квазіозначенні в дефінієнсі перелічують усі об'єкти, які входять удефінієндум.

Приклад. Арабські цифри — це множина таких знаків: 0,1,2,3,4,5,6,7,8,9.

В описовому квазіозначенні в дефінієнсі перелічують суттєві та несуттєві ознаки об'єкта, який означають.

Приклад. Сироїжка їстівна має шапку 5—10 см у діаметрі, напівкуляста, опукло-, згодом плоско- або увігнуто-розпростерта, шільном'ясиста, сірувато-червонувата або сірувато-рожево-коричнювата, найчастіше з лілуватим відтінком, часом у центрі рудувато-оливкувата, з тонким, гладеньким краєм, гола, клейкувата, при висиханні матова. Шкірка знімається. Пластинки вузькі, білі. Спорова маса біла. Ніжка коротша за діаметр шапки, біла, зрідка рожевувата, щільна, тверда, донизу трохи звужена і часом рудувата. М'якуш білий, щільний, солодкий, при розрізуванні не міняється або трохи рудіє, з приємним запахом. Добрий їстівний гриб.

У порівняльних квазіозначеннях у дефінієнсі називають об'єкт, аналогічний до зафіксованого в дефінієндумі, а далі перелічують його відмінні ознаки.

Приклад. Марс — це, як і Земля, планета Сонячної системи, що має атмосферу, відмінну від земної.

Характеристичні квазіозначення перелічують у дефінієнсі лише істотні ознаки об'єкта, які дають змогу однозначно вважати означуваний об'єкт належним до певного класу об'єктів чи ні.

Приклад. Операційна система — це така програма, яка керує роботою всіх пристроїв комп'ютера, забезпечує спілкування користувача з комп'ютером, реалізує операції введення / виведення інформації, забезпечує роботу з файлами, розподіляє ресурси комп'ютера між різними задачами та різними користувачами й забезпечує можливість роботи в мережі.

Пояснювальні квазіозначення описують певні ознаки об'єкта. При цьому опис можуть обмежувати лише частиною суттєвих ознак.

Приклад. Боровик — гриб, що має коричневу шапочку.

Скажемо також про неповні означення. їх особливістю є те, що в них не вказують на видову відмінність. Такі означення, хоча й порушують логічні норми (див. розділ 12.1.3), все ж використовують для реципієнтів із обмеженим запасом знань, наприклад, дітей.

Приклад. Олень — це лісова тварина.

Із квазіозначеннями та неповними означеннями не слід плутати псевдоозначення. До їх числа належать висловлювання на зразок: архітектура — це застигла музика; бідність — матір винахідливості; книга — джерело знань; матерія — об'єктивна реальність. Часто псевдоозначення можуть бути просто художніми порівняннями чи метафорами.

12 Загальне редагування 177

12.1.3. Вимоги до означень

У логіці сформульовані спеціальні правила означення понять. Для редактора ці правила є нормами редагування. Контроль означень здійснюють структурними (наприк­лад, використовуючи структуру дефінієнса родовидового означення), а також аналі­тичними методами.

Найчіткіше сформульовані норми для родовидових означень. У повному обсязі їх слід застосовувати і для більшості інших видів означень.

Норми для класичних означень.

• Обсяги понять, означуваних дефінієндумом та дефінієнсом, повинні бути тотожними.

Приклад. Помилкове означення: журналіст — це фахівець, який пише повідомлення для засобів масової інформації. Тут помилка полягає в тому, що дефінієнс є вужчим за дефінієндум (журналісти не лише пишуть, а й готують аудіальні й візуальні повідомлення — для радіо чи телебачення).

• Дефінієндум чи похідні від нього слова (синоніми, перифрази) не можуть входити до складу дефінієнса.

Помилку, викликану порушенням цієї норми, називають "колом в означенні".

Приклад. Помилкове означення: пропагандист — це людина, яка здійснює пропаганду. Тут помилка полягає в тому, що невідоме поняття (пропагандист) означають через однокореневе з ним, а тому так само невідоме слово (пропаганда).

Складнішими для виявлення є ті випадки, коли, для прикладу, в означеннМ є термін, що визначають в означенні_2; в означенні_2 є термін, що визначають в означенні_3;... в означенні_и є термін, що є дефінієндумом означення_1. Таку помилку називають "означенням невідомого через невідоме".

Отже, редактор повинен: по-перше, включати в означення або вихідні терміни¹, або ті, які вже коректно означені в попередній частині повідомлення; по-друге, усувати такі озна­чення, в дефінієндумах яких вжито терміни, визначені в наступній частині повідомлення.

• Означення дефінієндума не можна давати через заперечення.

Приклад. Помилкове означення: яблука — це плоди, що не мають шкаралупи. У результаті такого означення до числа яблук можна віднести й сливи, оскільки вони також не мають шкаралупи.

• Родова ознака повинна вказувати на найближче загальне поняття, не "пере­стрибуючи" через нього до найзагальнішого.

Приклад. Помилкове означення: ромб — це чотирикутник, у якого всі сторони рівні. Тут помилка полягає в тому, що ромб слід було означати через паралелограм (родове поняття стосовно ромба), а не через чотирикутник (поняття вищого рангу, ніж паралелограм).

• Видовою відмінністю повинна бути ознака або група ознак, властивих лише певному поняттю і відсутніх в інших понять, які належать до цього роду.

¹ Вихідними називатимемо такі терміни, які не означають в межах певного повідомлення. Такі терміни повинні бути відомі реципієнтам апріорі.

Приклад. Помилкове означення: трамвай — це вагон чи кілька вагонів, які мають електродвигуни, перевозять пасажирів у містах і рухаються по рейках. Тут помилка в тому, що під це означення підпадає і метро.

• Дефінієнс повинен включати лише ті поняття, які мають чіткі значення та обсяги.

Ця вимога не дозволяє зараховувати псевдоозначення до числа класичних означень. З цього випливає, що в довідковій літературі (наприклад, у термінологічних або тлумачних словниках) псевдоозначення не можна подавати замість класичних означень понять.

• В остенсивних означеннях ілюстрації, аудіо- чи відеофрагменти повинні від­творювати суттєві ознаки дефінієндума¹.

Приклад. В одних випадках малюнок може краще відтворювати суттєві ознаки, ніж^ютографія (наприклад, у визначнику отруйних та їстівних грибів чи в анатомічному атласі людини); в інших випадках (зокрема презентація людини) малюнок ніколи не зможе замінити фотографію. У радіо чи телепередачах час презентації об'єкта (наприклад, нової моделі автомобіля) повинен бути таким, щоби реципієнти зуміли не лише його сприйняти, а й зафіксувати істотні ознаки.

Для перевірки правильності класичних означень існує метод субституції (підстановки): у реченні, куди входить дефінієндум, на його місце ставлять дефінієнс, а тоді встановлюють, чи змінився зміст речення. Коли зміна відбулася, це означає, що термін визначено неправильно; коли ж зміни не відбулося, термін визначено правильно.

Норми для квазіозначень.

• У перелічувальних квазіозначеннях в означенні повинні бути перелічені всі без винятку елементи множини.

• В описових та пояснювальних квазіозначеннях слід вказувати лише істотні ознаки дефінієндума.

• У порівняльних квазіозначеннях у дефінієнсі слід вказувати об'єкт, який є максимально, а не мінімально схожим на дефінієндум.

• У характеристичних квазіозначеннях у дефінієнсі слід подавати вичерпний перелік характеристик, причому таких, які є суттєвими для дефінієндума.

12.1.4. Нерозв'язні проблеми при означенні понять

Під час означення деяких понять виникають ситуації, які в принципі не можуть бути коректно розв'язані засобами формальної логіки. До таких означень належать, зокрема, ті, що описують максимально широкі поняття.

Приклад. Для максимально широких понять єдино можливим є використання псевдоозначень: Час — це одна з двох основних об'єктивних форм існування матерії, яка виявляється в тривалості буття.

Особливо складним є означення лінгвістичних значень слів у тлумачних словниках. Як правило, більшість із цих означень хибують на те, що в них є "коло в означенні" (саме такі означення часто ще називають "лінгвістичними", вказуючи цим на неможливість контролювати їх за правилами формальної логіки).

¹ Йдеться, наприклад, про те, що суттєві ознаки квітів не можуть бути відтворені за допомогою чорно-білих ілюстрацій. ² Словник української мови. В 11 т. К.: Наукова думка, 1971—1980. 12» 179

Приклад. У тлумачному словнику подано такий ланцюжок означень²: 1) курка — свійська птиця, яку розводять на м'ясо і для одержання яєць; самка півня; 2) півень — свійський птах з червоним гребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах; самець курки;

3) птах — хребетна тварина...; 4) тварина — будь-яка істота...; 5) істота — живий організм... [порівняльне квазіозначення. — 3. /7.]; 6) організм — будь-яке живе тіло, істота ["коло" в означенні. — 3. П\. Такі випадки для тлумачних словників є типовими.

Для усунення таких ситуацій рекомендують два шляхи: 1) максимально викорис­товувати остенсивні означення (це означає, що тлумачні словники повинні мати якнай­більшу кількість ілюстрацій¹); 2) на першому етапі скласти перелік вихідних слів², які не підлягають означенню в словнику, а далі на другому етапі за допомогою вихідних слів визначати всі інші. У другому випадку перелік вихідних слів слід подавати окремо від тих, які тлумачать.

Слід сказати, що стосовно тлумачних словників, а точніше "лінгвістичних" означень, використання формальнологічних правил є вкрай складним.

• Застосування формальнологічних правил означення понять щодо тлумачних словників є обов'язковим.

12.1.5. Вимоги до операцій поділу

Логічна операція поділу — це виділення з множини об'єктів їх частини через наявність у них видової ознаки. Ознаку, на основі якої здійснюють поділ, називають основою поділу. Результатом поділу є класифікація об'єктів.

Для редактора правила поділу є логічними нормами редагування³.

• Поділ (класифікацію) слід здійснювати на підставі лише однієї основи поділу.

Приклад. Порушення цієї норми для поділу понять: Газети України поділяють на україномовні, російськомовні та Автономної республіки Крим. Тут одночасно застосовані дві основи поділу, а саме: за ознакою мови та за ознакою території.

Редактор повинен враховувати, що ця норма зовсім не виключає можливості послі­довного поділу понять за різними основами, тобто спершу за однією основою, потім за другою, далі за третьою і т. д. Тому, виявивши помилки, пов'язані з порушенням цієї норми, слід здійснювати творчі виправлення, використовуючи однопараметричні (дихотомічні) та багатопараметричні⁴, а також одномірні (на базі однієї основи) та багатомірні (на базі кількох незалежних основ, так звані фасетні) класифікації.

Приклад. Одномірна класифікація дисплеїв (за однією ознакою — обсягом пам'яті): дисплеї з обсягом пам'яті 1,2,4,8,16 та 32 Мб. Багатомірна (фасетна) класифікація дисплеїв (за кількома ознаками — обсягом пам'яті, розміром екрана, кольором його свічення): дисплеї з обсягом пам'яті 1, 2, 4, 8, 16 та 32 Мб; дисплеї розміром 14, 15, 17, 19 та 21 дюймів; дисплеї монохромні та поліхромні (кольорові).

¹ Такі ілюстровані тлумачні та перекладні словники існують у багатьох країнах. На жаль, для української мови їх ще не створили. Частково роль такого словника може заступати "Універсальний словник-енциклопедія" (К.: Ірина, 1999). ² Як вихідні можна використовувати або слова зі словників-мінімумів (на одну—три тисячі слів), або семантичні примітиви (їх налічують до кількох сотень). ³ Кондаков В. И. Введсние в логику. М.: Наука, 1967. С. 277—278. Норму під номером "5" застосовують для класифікацій (Формальная логика. Лснинград: Изд-во ЛГУ, 1977. С. 143). ⁴ Однопараметричні (дихотомічні) класифікації передбачають поділ на основі наявності (відсутності) якоїсь однієї ознаки. Багатопараметричні класифікації передбачають поділ об'єктів за градацією ознаки на більшу від двох кількість значень.

• Кількість об'єктів, що ввійшли в класи після поділу, повинна дорівнювати кількості об'єктів, що були в класі до поділу.

Приклад. Порушення цієї норми: трикутники поділяють на гострокутні й тупокутні (при поділі пропущений ще один вид трикутників, а саме — прямокутні).

• Після класифікації кожен об'єкт може входити тільки в один клас.

Приклад. Порушення цієї норми: На площі перед театром стояв натовп із військових, цивільних та офіцерів (офіцери входять до числа військових).

• Під час класифікації об'єктів не можна обминати вид і відразу переходити до підвиду.

Приклад. Порушення цієї норми: У навколишній природі виділяють неорганічний, рослинний і тваринний світи (тут помилка полягає в тому, що рослинний і тваринний світи належать до органічного, який у реченні опущено).

• За основу класифікації необхідно вибирати суттєву ознаку.

Приклад. У свій час шведський природознавець К. Лінней ввів класифікацію рослин за кількістю тичинок у їх квітках. У результаті, злакові культури ввійшли у різні класи, а дуб та один вид осоки ввійшли в один клас. Як виявилося пізніше, ця ознака не є суттєвою для класифікації рослин.

Іноді у повідомленнях порушують одночасно кілька норм.

Приклад. Релігіями народів Європи є християнство, магометанство, протестантизм, лютеранство та православ'я.

У повідомленнях є дві групи елементів, до яких слід обов'язково застосовувати перелічені вище норми. Перша група таких елементів виражена імпліцитно. До неї входять однорідні члени речення, найрізноманітніші переліки, рубрикації, змісти тощо. Друга група таких елементів виражена експліцитно і включає проведені авторами поділи та класифікації.

Іноді поділ чи класифікацію не можна здійснити однозначно. Такі ситуації можуть виникати в понятійних повідомленнях, коли об'єкт дослідження ще недостатньо вивчений. Ці класифікації слід вважати тимчасовими.

Приклад. В образно-понятійному повідомленні (публіцистиці) було написано: На площі перед театром стояв натовп із військових, цивільних та учнів військового ліцею. Очевидно, що учні, тобто громадяни до 18 років, згідно з Конституцією України не можуть бути військовими, проте реципієнти уявляють їх як таких, що вдягнені у військову форму, а тому можуть зарахувати до числа військових. У такому випадку редактор повинен застосовувати творчі методи виправлення (видалити з числа однорідних членів слово учнів, в результаті чого повідомлення стане менш точним, проте логічно коректнішим).

12.2. Норми редагування тверджень 12.2.1. Два аспекти істинності тверджень

Істинність тверджень повідомлень можна розглядати в двох аспектах: фактичному та логічному¹.

Дуцяк І. Логіка. Л.: Просвіта, 1996. С. 75—81.

Фактичний аспект істинності відтворює відношення між реальним світом (дійсністю) і твердженнями повідомлення (тобто між усіма одиницями логіки та зв'язками повідомлення). Значеннями фактичного аспекту є істинність чи хибність одиниць логіки або зв'язків між ними стосовно дійсності.

Логічний аспект істинності відтворює відношення між твердженнями (між усіма одиницями логіки і зв'язками) в самому повідомленні. Значеннями логічного аспекту є істинність чи хибність одиниць логіки або зв'язків стосовно інших одиниць чи зв'язків у цьому ж чи інших повідомленнях незалежно від їх істинності у фактичному аспекті.

Оскільки фактичний аспект завжди викликає більше труднощів, зупинимося на ньому детальніше.

Як відомо, класична двозначна логіка встановлює, що твердження можуть бути або істинними, або хибними. Проте, коли прийняти таку точку зору, то виявиться, що твердження в усіх творах, наприклад, художньої чи дитячої літератури, є хибними¹. Така точка зору на твори художньої та дитячої літератури є, власне, загальноприйнята². Крім того, існують ще дві інтерпретації цього явища. Згідно з першою, твердження в художній та дитячій літературі не можна вважати ні істинними, ні хибними; згідно з другою, твердження в таких видах літератури базуються на реальній (фактичній) та фіктивній моделях світу³. Усі згадані інтерпретації за основу беруть класичний двозначний підхід. На нашу думку, правильніше було б застосовувати до повідомлень некласичні логіки. У зв'язку з цим запропонуємо такий спосіб вирішення проблеми, що базується на модальній та імовірнісній логіках⁴.

Приймемо, що існує чотири світи, кожен з яких описують твердженнями природ­ної мови.

1. Реальний, тобто фактичний, світ. Стосовно будь-якого твердження, яке описує цей світ, можна сказати, що воно є або істинним (істинність дорівнює 1), або хибним (істинність дорівнює 0).

2. Псевдореальний (імовірно реальний), тобто фіктивний світ. Будь-яке твердження, що описує цей світ, стосовно фактичного світу є хибним; проте, коли в ньому замість існуючих значень змінних підставити інші, то таке твердження може стати істинним у реальному світі; щодо таких тверджень будемо вважати, що їх істинність стосовно фактичного світу перебуває в межах 0,0... 1,0, іншими словами, істинність таких тверджень є імовірною, причому, чим менше підстановок слід робити у твердженні, тим його ймовірність вища⁵.

3. Ірреальний світ. Будь-яке твердження, що описує цей світ, стосовно фактичного світу завжди є хибним, оскільки в реальному світі нема таких змінних і предикатів, які використані в цьому твердженні, а тому стосовно фактичного світу істинність таких тверджень завжди дорівнює 0.

4. Невизначений світ. Стосовно будь-якого твердження невідомо, який із описаних вище трьох світів воно описує, а тому говорити про його істинність — безпідставно.

¹ Нехай у романі є речення Василь відкусив шматок хліба. Дійсно, у природі не існувало того Василя, про якого написано в романі. Проте у реальному світі існує численна кількість шматків хліба, які всі відкушують. А, можливо, десь існує і якийсь реальний Василь, що є надзвичайно схожим на того, про якого написано в романі. Адже відомо, що всі художні твори "списані" з дійсності. ² Свинцов В. И. Смьісловой анализ и обработка текста. М: Книга, 1979. С. 36. ³ Там же. С. 37—40. ⁴ Формальная логика. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1977. С. 65. ⁵ До речі, за одним із поділів літератури на види у країнах Заходу літературу так і ділять — на ту, яка описує дійсність, і ту, яка описує вигаданий (фіктивний) світ.

Пояснимо сказане. До повідомлень, що описують реальний світ, належать науковий, технічний, діловий, інформаційний, навчальний, довідковий, популярний та частково публіцистичний види літератури; до повідомлень, що описують псевдореальний світ, — частково художній (наприклад, художні романи), частково дитячий (оповідання для дітей) та частково публіцистичний види літератури; до повідомлень, що описують ірреальний світ, — частково художній (фантастика) та частково дитячий (казки) види літератури; до повідомлень, що описують невизначений світ, — окремі твори художньої літератури¹.

Як свідчить практика, в значній частині повідомлень одночасно використовують твердження кількох типів, наприклад, реальні та псевдореальні (наукова література, історичні романи), псевдореальні та ірреальні (казкові оповідання). Значно рідше зустрічаються повідомлення, де одночасно використовують або реальні та ірреальні, або реальні, псевдореальні й ірреальні твердження (наприклад, сценарії голлівудських фільмів жахів)².

Отже, про фактичний аспект істинності можна говорити лише стосовно тверджень тих повідомлень, які описують реальний світ. Щодо тверджень повідомлень, які описують псевдореальний та ірреальний світи, то про них можна говорити лише у логічному аспекті, тобто стосовно тверджень цього ж або інших повідомлень. Говорити про істинність тверджень, що описують невизначений світ, безпідставно.

З фактичною та логічною істинністю редакторові не слід плутати суб'єктивну істинність* тверджень автора, яка полягає в тому, що автор у повідомленні сам вказує на значення істинності свого твердження. Звичайно, з цього зовсім не випливає, що твердження автора є істинним, наприклад, у реальному світі.

Приклад. Часто в науковій літературі автори починають речення у такий спосіб: Справді,...Ідалі йде саме твердження!. Такі авторські підтвердження істинності іноді можуть увести в оману й редактора, й читача. У релігійній літературі речення також часто починають підтвердженнями істинності: Істинно, істинно кажу вам, що...І далі йде саме твердження)\ Але робити висновок щодо істинності релігійних текстів на відміну від наукових — це особиста справа кожного реципієнта.

Дата добавления: 2015-07-08