Список скорочень 11 страница

8.4.8. Компаративні методи

Суть компаративних методів контролю полягає в тому, що з різних місць (точок) повідомлення вибирають ті компоненти, які описують один і той самий об'єкт чи в якомусь іншому плані є однотипними, а далі, порівнявши їх, з'ясовують, чи тотожні ці компоненти, чи ні. Вважають, що компоненти повідомлення правильні, коли вони є тотожними й несуперечливими. Основою для проведення такого контролю є логічні закони тотожності та суперечності.

Приклад. На початку перекладу англійської повісті українською мовою є такий уривок:...Голубі очі Бет були повні спокою і втоми. Далі через 12 сторінок написано:...Море відбивалося у синіх очах Бет мерехтливими іскорками. У цих двох уривках одному й тому ж об'єктові (Бет) приписують одночасно дві різні характеристики (голубі очі, сині очі), що суперечить закону тотожності¹. Отже, маємо справу з помилкою, проте, в якому саме з двох уривків вона допущена — невідомо.

Для проведення компаративного контролю всього тексту рекомендують завести на кожен об'єкт окрему картку, виписувати на неї з тексту всі характеристики цього об'єкта, а далі звіряти їх між собою. У такий спосіб в романі можна контролювати портрети героїв, їх звички, особливості мови, опис інтер'єру кімнат тощо.

Приклад. У романі на різних сторінках можна прочитати:.. У селі Гнат був багатим господарем.

...... До роботи Гнат ходив у дірявих чоботях, латаному кожусі, лискучих від довгого носіння

¹ Об'єктивною причиною помилки перекладача могло бути, наприклад, те, що англійське слово Ьіие може мати в українській мові два значення — і голубий, і синій.

штанях, а тому люди в селі вважали його господарем середнього статку. Контроль цих двох уривків на основі законів тотожності й суперечності показує, що в них є відхилення (Гнат не міг бути одночасно і багатим, і середнього достатку) і що одне з двох тверджень (Гнат був багатим і Гнат був середнього достатку) є хибним, проте яке — невідомо.

8 Загальне редагування

Приклад. В історичній статті є такі два уривки:...Не всі знають, що Хмельницький мав два імені — Зіновій та Богдан....Ім'я "Зенон" Хмельницькому дали, на нашу думку... Застосування закону тотожності до цих двох уривків виявить, що імена Зіновій і Зенон — це два різних імені¹, а один і той самий об'єкт не можна називати різними іменами.

Приклад. Щосуботи зранку каналами радіо передавали розважальну музичну гумористичну передачу. Ця передача, підготована "високим" стилем, створювала в реципієнтів гарний настрій і викликала в них позитивні емоції. Якось для отримання прибутку до передачі додали рекламу знеболюючих ліків ("Яо-шла") і тампонів "Тампакс", що викликає явно не позитивні емоції й не може бути подано "високим" стилем. Застосування компаративного методу контролю до цих компонентів (основної передачі та рекламних оголошень) виявить у них суперечність (різні стилі й різні емоційні значення). Отже, розміщення рекламних оголошень у такому контексті є помилковим.

8.4.9. Спеціальні методи

Спеціальні методи контролю базуються на спеціальних нормах редагування (див. 6.3.6). Достатньо велику їх кількість використовують лише для окремих видів літератури (наприклад, енциклопедичних та словникових видань, поезії тощо).

Приклад. На редагування надійшов рукопис однотомного тлумачного словника для початківців обсягом близько трьох тисяч слів. У цьому випадку редактор повинен, зокрема, проконтролювати в тлумаченнях наявність означень невідомого через невідоме й означень по колу. Для здійснення такого контролю редактор повинен перевірити, чи нема в словнику, наприклад, таких ланцюжків означень, де зелений — колір молодої трави, трава — трав'яниста рослина, рослина — біологічний організм і т. д., а на завершення такого шляху подано: організм — біологічна система, що складається з органічних речовин. У сучасних словниках, як правило, часто намагаються дати означення базових слів іншими способами (наприклад, малюнками). Для контролю можна використати такий спеціальний метод: змоделювати словник у вигляді сітки*\ Тоді кожна словникова стаття буде показана точкою на площині; будь-які дві словникові статті (дві точки) вважають зв'язаними, якщо до означення однієї статті входить слово, що є рубрикою іншої статті цього ж словника. На отриманій сітці редактор контролює виконання таких норм: а) базові слова повинні бути означені невербальними способами; б) шляхи у словнику не можуть утворювати кола; в) шлях, що почався базовим словом, не може закінчуватися також базовим словом.

8.5. Класифікація методів виправлення

Стосовно класифікації методів виправлення у вітчизняній літературі існує пів­столітня традиція, розпочата ще в середині 40-х років³. Згідно з нею виділяють такі методи виправлення: вичитування, скорочення, опрацювання і перероблення. Така класифікація без будь-яких змін увійшла до всіх сучасних підручників з редагування.

Проте, аналізуючи цю класифікацію, бачимо, що вона має принаймні два суттєві недоліки: 1) описує виправлення лише на верхніх (макро-) рівнях, ігноруючи при цьому виправлення на нижніх (мікро-) рівнях повідомлення (наприклад, вона не задає методу, яким слід виправити помилку в слові деректор); 2) узаконює перехрещення всіх чотирьох видів виправлень (наприклад, скорочення можна використовувати і під час вичитування, і опрацювання, і перероблення). Тому таку класифікацію методів виправлення відкидаємо як неприйнятну і пропонуємо іншу.

¹ Словник власних імен людей. 3-є вид. К.: Наукова думка, 1967. 112 с. ² Скороходько 3. Ф. Семантические сети и автоматическая обработка текста. К.: Наукова думка, 1983. 218 с. ³ Бьілинский К. И. Основи и техника литературной правки. М.-Л., 1945. С. 25—28.

Найперше класифікуємо виправлення з позиції варіантності. Як наслідок, отримаємо такі види виправлень:

— однозначні, коли можливий лише один варіант виправлення (наприклад, у слові опрішок можливий єдиний узгоджений з нормою варіант — шляхом заміни / на и);

—неоднозначні, коли кількість варіантів виправлення дорівнює якомусь конкретному числу п [наприклад, коли в рукописі надто часто вживають слово тато і виникає потреба замінити його синонімом, то кількість таких виправлень є фіксована—це слова-синоніми батько, неньо, отець (п = 3)];

— багатозначні, коли кількість варіантів виправлення взагалі не може бути оцінена конкретним числом (наприклад, коли в уривку повідомлення є стільки відхилень, що його варто просто повністю переписати).

Якщо виправлення однозначних відхилень є нетворчим, неоднозначних — напів-творчим, то багатозначних — тільки творчим.

Враховуючи, що кожне виправлення можна описати як операцію видалення і вставлення (див. розділ 7.5), і використовуючи послідовно різні основи класифікації, подамо таку основну класифікацію методів виправлення повідомлення:

1) формалізовані (нетворчї) виправлення:

— переставлення компонетів;

— видалення компонентів;

—заміна одних компонентів іншими;

— вставлення (додавання) нових компонентів;

— спеціальні виправлення, які стосуються переважно нетекстових компонентів;

2) неформалізовані (творчі) виправлення:

— скорочення,

— опрацювання,

— перероблення.

Перелічені методи охоплюють усі рівні повідомлення.

Проілюструємо співвідношення формалізованих і неформалізованих методів виправлення.

Приклад. На виправлення надійшло слово з помилкою — мома. У цьому випадку формалізоване виправлення буде полягати в тому, щоби замінити літеру о на а. Неформалізоване ж виправлення буде полягати в заміні цілого слова мома на інше ціле слово — мати, матуся, матусенька, неня, ненька і т. д.

Крім такого поділу, методи виправлення обов'язково слід класифікувати за ступенем об'єктивної бажаності їх застосування (табл. 8-1). У цій таблиці максимально високий бал (7) має метод, який варто використовувати найчастіше, а мінімально низький (1) — метод, який варто використовувати найрідше.

8.6. Послідовність операцій виправлення

Першою процедурою під час виправлення є застосування відповідних правил (див. розділ 4.7), що встановлюють, якими методами слід виправляти помилку. Якщо таких методів кілька, то вибирають лиш один, виходячи з двох факторів: ступеня бажаності використання (табл. 8-1; вибирають найвищий бал) і обсягу виправлення (вибирають найкоротше).

Приклад. У повідомленні з хронологічною композицією є помилка — порушення часової послідовності подій (речення розташоване не в своєму хронологічному фрагменті). її можна виправити двома методами: 1) видалити компонент; 2) переставити компонент у потрібну позицію. Відповідно до ступеня бажаності слід використати другий метод виправлення.

8* 115

Приклад. Коли в слові пропущена літера, то виправлення можна зробити двома методами:

1) видалити неправильне слово, а потім методом вставлення записати його правильно;

2) вставити в потрібну позицію слова пропущену літеру. Звичайно, що другий метод виправлення
за обсягом є коротшим, а тому — ефективнішим.

Далі слід визначити тип виправлення (нетворче, творче), яке треба застосувати. Для нетворчих виправлень використовують переставлення, видалення, заміну, вставлення, спеціальні методи, а для творчих — скорочення, опрацювання та перероблення. Лише після цього можна приступати до виконання самого виправлення.

Виправивши помилку, компонент, в якому вона була, слід узгодити з контекстом. Коли виправлення творче, то, крім узгодження з контекстом, звісно, треба пристосувати виправлення до авторського стилю.

Крім того, слід проконтролювати, чи не виникли під час виправлення інші помилки. Якщо таке виявиться, то процес виправлення треба повторити від самого початку.

Послідовність операцій виправлення докладно описана А. Е. Мільчиним (додаток 5).

8.7. Методи виправлення

Нижче детально будуть описані формалізовані методи виправлення, а неформа­лізовані — лише коротко, оскільки їх детальний опис є об'єктом такої дисципліни, як "Творче редагування".

8.7.1. Переставлення

Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в іншу позицію.

Приклад. Переставлення літер у словах, слів у реченні, речень в абзаці, НФЄ у блоці, блоків у дискурсі.

Часто цей метод використовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення.

Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязі зберегти всі складові частини авторського тексту, а, отже, обсяг повідомлення не змінюється. Таким чином, авторський оригінал залишається майже незміненим, як цього й вимагають норми авторського права (детальніше див. розділ 10.1.2). Проте і такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов'язково повинен узгоджувати з автором, інакше можна порушити хронологічну послідовність подій, логічних зв'язків тощо.

8.7.2. Видалення

Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку.

Приклад. Видалення використовують для усунення зі слова зайвої літери, двічі набраного одного й того ж слова, речення чи навіть НФЄ. Видаляють також ті речення чи НФЄ, які повторюють інформацію, що відома реципієнтам із попереднього тексту чи вже є в їх тезаурусі. Видаленню підлягають також компоненти, незрозумілі для тієї чи іншої читацької групи.

Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається компресування інформації в повідомленні.

Виправлення методом видалення є елементарно простим на мікрорівнях, проте може вимагати досить складного попереднього аналізу на макрорівнях (наприклад, під час видалення непрямих повторів). Загалом же, це виправлення нетрудомістке.

Поряд із тим, інколи можна ненавмисно видалити компонент тексту, в якому, крім відхилення, є ще й цінна інформація. Таким чином, видалення вносять в авторський оригінал зміни, що суперечить нормам авторського права. Тому їх обов'язково слід погоджувати з автором.

8.7.3. Заміна

Заміною називають такий метод формалізованого виправлення, коли в повідомленні на місце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють інший, без помилки. Метод заміни використовують тоді, коли відхилення неможливо позбутися ні методом переставлення, ні методом видалення.

Порівняно з іншими методами (переставлення, видалення, вставлення; див. про вставлення наступний розділ) заміна складніша, оскільки вимагає одночасно і видалення, і вставлення тексту. Іноді спрощує виконання заміни текст із помилкою (текст-прототип), який полегшує пристосування до авторського стилю.

Внаслідок заміни обсяг повідомлення змінюється несуттєво (стає ненабагато більшим чи меншим).

До негативних наслідків виправлення методом заміни, особливо на макрорівнях, належить те, що редактор вносить у текст зміни, проти яких автор може заперечувати з позицій захисту своїх авторських прав. У такому випадку редактор може запропонувати авторові виконати заміну самостійно. Негативною характеристикою заміни є також можливість ненавмисного видалення з повідомлення цінної інформації, а також внесення редактором недостовірної інформації. Крім того, трудомісткість заміни значно вища, ніж у переставленні й видаленні.

8.7.4. Вставлення

Вставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення з повідомлення помилки в позицію, де вона є, додають потрібний компонент.

На практиці вставлення дуже широко використовують на мікрорівнях, оскільки під час набирання текстів видалення літер є найчастішим видом помилки (спотворення). Значно рідше вставлення використовують на макрорівнях (наприклад, вставлення речення в НФЄ чи НФЄ у блок). Практично редактори ніколи не виконують вставлення на рівні блоків (у випадку відхилень на рівні блоків виправлення роблять самі автори).

Вставлення на макрорівнях збільшує обсяг авторського оригіналу, що, у принципі, належить до негативних характеристик цього методу. Проте, з іншого боку, вставлення можуть зробити повідомлення зрозумілішим.

Найістотнішою негативною характеристикою вставлення є те, що редактор, не маючи тексту-прототипу, повинен пристосувати текст вставлення до авторського стилю. Таке пристосування є, звичайно, дуже важким. Під час його виконання редактор також може внести в повідомлення недостовірну інформацію. Тому такі виправлення слід обов'язково погоджувати з автором.

Вставлення виправлення великого обсягу часто вимагає від редактора, щоб він замінив автора, сягнувши його кваліфікаційного рівня. Отже, серед інших формалізованих виправлень цей метод є найтрудомісткішим.

8.7.5. Спеціальні методи

Спеціальні формалізовані методи використовують здебільшого для виправлення компонентів нетекстової частини оригіналу. До числа спеціальних методів належать:

— виправлення таблиць (наприклад, треба переставити назви стовпців таблиці на місце назв рядків, а назви рядків — на місце назв стовпців);

— виправлення ілюстрацій (наприклад, треба змінити насиченість якогось кольору);

— виправлення проекту видання (наприклад, необхідно втягнути абзац на задану величину вліво).

Спеціальні методи, як правило, несуттєво змінюють повідомлення, але при цьому вимагають від редактора детальних знань щодо технології такого виправлення. Спеціальні методи виправлення належать до трудомістких.

8.7.6. Скорочення

Скороченням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення, коли методом видалення окремих компонентів з повідомлення скорочують його обсяг, іноді до наперед заданої величини. При цьому зовсім не обов'язково, щоби компоненти, які видаляють, містили помилки.

Типовими прикладами необхідності скорочення є газетні повідомлення, що повинні займати площу не більшу, ніж визначено на сторінці, або радіо- чи телеповідомлення, які мусять чітко вкладатися у час передачі.

Скорочення допомагає скомпресувати інформацію в повідомленні, не вимагаючи великої кількості процедур і пристосування до авторського стилю. Недолік же полягає в тому, що частину інформації при цьому втрачають. Скорочення повідомлення вимагає обов'язкового погодження з автором¹.

Скорочення найефективніше виконувати в такий спосіб:

— визначити рівень, на якому слід провести скорочення;

— вибрати шкалу для експертних оцінок (наприклад, шкалу з трьох оцінок: 1,2 і 3);

— біля всіх компонентів визначеного рівня поставити експертні оцінки, що вказують на ступінь відповідності компонента основній темі повідомлення (наприклад, найвища оцінка ⁴'3" визначає найбільшу відповідність, а найнижча "1"—найменшу);

— видалити з повідомлення компоненти, оцінки яких свідчать про те, що вони найменше стосуються основної теми повідомлення.

8.7.7. Опрацювання

¹ Деякі видавництва, зокрема газетні, часто поряд зі своєю адресою чи вихідними відомостями пишуть, що залишають за собою право на довільне скорочення отриманих від авторів повідомлень. Автори таких скорочених повідомлень не можуть мати юридичних підстав для звинувачення видавництв у порушенні їх авторських прав. ² Ступінь модифікованості у 30% наведено нами умовно. На нашу думку, саме цс значення вказаної величини повинно відрізняти опрацювання від перероблення. Для порівняння вкажемо, що в літературі різницю між цими двома видами виправлень встановлюють відповідно як некорінну і корінну зміну повідомлення (див.: Словарь издатсльских терминов. М.: Книга, 1983. С. 97).

Опрацюванням називають такий неформалізований (творчий) метод виправ­лення помилок, коли в повідомленні роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому загалом ступінь редагованості повідомлення не перевищує 25—30%².

Опрацювання, як правило, використовують стосовно тих повідомлень, які мають порівняно велику кількість помилок.

Опрацювання дає змогу значно вдосконалити повідомлення, однак водночас веде до появи змін у тексті, необхідності пристосування до авторського стилю, а також можли­вості ненавмисного спотворення інформації. Опрацювання є трудомісткою процедурою.

8.7.8. Перероблення

Переробленням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує ЗО—50%.

Цей метод, як правило, застосовують до тих повідомлень, автори яких подають цінну для реципієнтів інформацію, проте мають низький кваліфікаційний рівень. Завдяки використанню цього методу вдається суттєво піднести науковий та мистецький рівень повідомлень.

Серед негативних характеристик методу слід назвати:

— наявність у тексті максимальних за обсягом змін (автори сприймають такий метод виправлення негативно, якщо його використовують без їх згоди);

— необхідність пристосування до авторського стилю, що пов'язане зі значними труднощами;

— найвища серед усіх методів виправлення (формалізованих і неформалізованих) трудомісткість виконання.

Застосовувати перероблення слід у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора.

Неформалізовані (творчі) виправлення, наслідком яких є ступінь редагованості повідомлення понад 50%, не можна вважати редагуванням. їх слід розглядати як літературний запис авторського повідомлення іншою людиною.

8.8. Коректурні знаки

Коректурними знаками (знаками виправлення) називають спеціально утворену для видавничої справи і прийняту на державному рівні (наприклад, у вигляді стандарту) множину знаків, які використовують для фіксації місця розташування помилок у повідомленні та задання методу їх виправлення¹. Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для ілюстраційної частин оригіналу. їх застосовують як під час опрацювання авторського і видавничого оригіналів (частину знаків), так і під час опрацювання проекту видання (всі знаки). Іноді коректурні знаки для опрацювання авторського і видавничого оригіналів подають навіть окремо², хоча вони є лише частиною загальної множини коректурних знаків.

¹ Раніше для редагування машинописних оригіналів використовували спрощену підмножину корек­турних знаків (див.: Феллер М. Д., Квітко І. С, Шевченко М. Г. Довідник коректора. К.: Книжкова палата УРСР, 1972. С. 359). Зараз же, коли за допомогою настільних поліграфічних систем повідомлення відразу готують у зверстаному вигляді, використовують, як правило, повну затверджену стандартом множину коректурних знаків. ² Див., наприклад: Феллер М. Д., Квітко І. С, Шевченко М. Г. Довідник коректора. К.: Книжкова палата УРСР, 1972. С. 359.

В Україні для текстової частини оригіналу використовують вісім груп знаків (додаток 6):

— заміни;

— вставлення;

— видалення;

— переставлення;

— виправлення пробільних елементів;

— виправлення шрифтових виділень;

— виправлення технічних дефектів набору;

— відміни зробленого виправлення.

Деякі коректурні знаки (див. дев'яту групу знаків у додатку 6) можна поєднувати. Під час опрацювання повідомлень застосовують таку методику роботи з корек­турними знаками.

1. Під час редагування авторського чи коректури видавничого оригіналу помилку виправляють за допомогою коректурних знаків. Текст виправлення (заміни чи вставлення), коли він є, пишуть згори над помилковим текстом, а іноді — на полі навпроти нього. Коли текст виправлення не поміщається на сторінці, його пишуть на окремому аркуші (його частині) й приклеюють до аркуша оригіналу.

2. Під час редагування чи коректури проекту видання помилку виправляють, як і під час опрацювання оригіналу, проте коректурний знак із виправленням повторюють на полях (лівому або правому) навпроти рядка з помилкою. Текст виправлення пишуть на полі справа від коректурного знака.

3. Один коректурний знак повинен стосуватися тільки одного виправлення, а тому за наявності кількох відхилень в рядку коректурні знаки потрібно модифікувати (див. приклади у додатку 6). Коли ж однакове виправлення повторюють декілька разів, то можна вказувати коректурний знак один раз, записуючи поряд (у кружечку) кількість потрібних виправлень.

4. Додаткові вказівки (авторові, редакторові, коректорові чи конструкторові видання) слід давати на полях поряд із коректурними знаками, обвівши кружечком.

5. У виданнях із багатостовпцевим набором, де мала віддаль між рядками й стовп­цями, дозволено використовувати "віжки" — лінії, що з'єднують місце розташування відхилення з продубльованим коректурним знаком на полі сторінки, де уточнюють особливості виправлення.

Для ілюстраційної частини використовують такі коректурні знаки (додаток 6):

— зміни насиченості вказаного кольору на заданий відсоток;

— зміни негативу на позитив і навпаки; —зміни контрасності;

— вирівнювання нечітких контурів;

— видалення окремих деталей ілюстрації;

— повертання ілюстрації чи її деталей на вказаний кут;

— перетворення прямого зображення в дзеркальне й навпаки;

— зміни розмірів ілюстрації чи її деталей;

— внесення змін по всій ілюстрації.

¹ ВШсЬег і. Сору-есііІіп§: іЬе СатЬгісІ£е НапсіЬоок. СатЬгіс1§с; Ис\у Уогк: СатЬгіс1§с Шіуегеігу Рге88, 1992. Р. 67—71; ВазкеССе Р. К., Зіззогз ]. 2., Вгоокз В. 3. ТЬе АгС ог* Есііііп§. 5-Єп е<± Исш Уогк, Ьопсіоп: Мастіїїап РиЬ1І8піп§ Сотрапу, Соїіісг Мастіїїап РиЬІізЬеге, 1992. Р. 479—480.

В інших державах стандарти¹ на коректурні знаки частково відрізняються від прийнятих в Україні.

8.9. Ефективність методів редагування

Для знаходження і виправлення одних і тих самих відхилень можна використовувати різні методи редагування, які мають, звісна річ, різну ефективність. Оскільки ідеальних методів не існує (див. розділ 4.9), іноді виникає потреба провести кількісне порівняння методів редагування чи коректури. Проте на практиці цього часто не роблять, оскільки не мають потрібних для оцінки критеріїв.

Для визначення ефективності методів редагування, в тому числі й коректури, слід застосовувати критерії, що базуються на кількості помилок (спотворень) у тексті. При цьому можна визначати окремо ефективність контролю, ефективність реконструкції (виправлення), а також ефективність редагування чи ефективність коректури в цілому.

Ефективність контролю (Р_к) визначають за формулою

П = (^-/₂)//і, (8-1)

де/| — кількість помилок (спотворень) у тексті до проведення контролю, а/₂ — кількість помилок (спотворень) у тексті після контролю (за умови, що всі знайдені під час контролю помилки виправлено правильно).

Ефективність реконструкції (Р) визначають за формулою

Н = (^-/₂)/УІ, (8-2)

де /| — кількість помилок (спотворень) до реконструкції, а /₂ — кількість помилок (спотворень), що залишилися в тексті після реконструкції чи виправлені невірно.

Ефективність редагування (коректури) в цілому (Р) визначають двома способами:

— перший спосіб:

г = А, (8-3)

де /| — кількість помилок (спотворень) у тексті до редагування чи коректури, а/₂ — кількість помилок (спотворень), що залишилися в тексті після редагування чи коректури;

— другий спосіб:

Р = Р -Р. (8-4)

к р ^{4 у}

У цих формулах, крім такого показника, як кількість помилок (спотворень), можна використовувати також імовірність їх появи, нормованість чи достовірність (див. розділ 4.5). Проте на саму ефективність вибір розрахункового показника не впливає. Визначати ж ефективність на основі кількості помилок (спотворень) простіше.

Приклад. Нехай у тексті до контролю було 50 помилок, а після контролю їх залишилося 8. Під час виправлення помилок (реконструкції) лише частина з них була виправлена вірно, а 6 — невірно, тобто текст у шістьох місцях так і залишився помилковим. Тоді:

Р = (50 - 8) / 50 = 0,84; Р = (42 - 6) / 42 = 0,86; Р = (50 - 14) / 50 = 0,72

гбоР = Р -Р = 0,84 • 0,86 = 0,72.

^к р _л

Приклад. У тексті до контролю було 10 спотворень, а після контролю залишилося 2. Під

час виправлення лише частина спотворень була виправлена правильно, а 2 спотворення —

неправильно, тобто текст у двох місцях так і залишився спотвореним. Тоді:

Р = (10 - 2) / 10 = 0,8; Р = (8 - 2) / 8 = 0,75; Р = (10 - 4) / 10 = 0,6

гбоР = Е • Е = 0,8 • 0,75 = 0,6.

к р

ІНФОРМАЦІЙНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Як зазначено в розділі 1.1, отримання й опрацювання інформації — це спосіб існування людини. Тому починати опрацювання повідомлення редактор повинен з контролю дотримання саме інформаційних норм.

Щодо цих норм основне завдання редагування полягає в тому, щоб: а) повідомити реципієнтам лише нову для них інформацію; б) привести кількість інформації, поданої в повідомленні автором, у відповідність із можливістю реципієнтів її сприйняти; в) повідомити реципієнтам лише цінну для них інформацію; г) скомпресувати інформацію повідомлення.

Нижче в цьому розділі ми будемо вести мову переважно про семантичну інформацію. Проте редактор не повинен забувати, що, крім семантичної, повідомлення містить ще й емоційну та естетичну інформацію, яка є важливою не тільки для образних (художніх), а й для образно-понятійних (публіцистичних) і понятійних повідомлень.

9.1. Вимірювання та оцінювання кількості інформації

Існує декілька методів вимірювання кількості інформації, що базуються на теорії імовірностей¹ і теорії алгоритмів². Останнім часом запропоновано ще один метод, який базується на теорії розпізнавання образів³. Перші два методи призначені для визначення кількості лише невербальної інформації, а що стосується вербальної, то вони можуть визначати її кількість лише в кодовому образі. Третій метод, що пропонує методику визначення кількості інформації для невербальних і вербальних повідомлень, через свою специфіку, зокрема інженерну складність, все ж не може бути використаним на практиці.

¹ Шсннон К. Работьі по теории информации и кибсрнстикс. М., 1963. ² Колмогоров А. Н. Три подхода к опрсдслению понятия "количсство информации" // Проблеми персдачн информации. 1965. Т. І. Вьш. 1. ³ Партико 3. Визначення кількості інформації у вербальних і невербальних повідомленнях // Вісник книжкової палати. 2000. № 11. С. 14—18.

Враховуючи сказане, під час редагування повідомлень редакторові слід застосовувати методи не вимірювання, а оцінювання кількості інформації, які є порівняно простішими. Проте й ці методи мають свою специфіку: по-перше, вони завжди є відносними й набли­женими, а, по-друге, можуть бути як суб'єктивними, так і об'єктивними. Звичайно,

Дата добавления: 2015-07-08