Список скорочень 3 страница

Проте підхід до норм може бути й діаметрально протилежним, а саме: під нормами можна вбачати й потужну множину як простих, так і складних норм, установлених усіма тими науками, з якими взаємодіє редагування. Будемо називати таку множину нормативною базою редагування.

Тепер покажемо, що й деякі інші означення редагування цілком вкладаються в зафіксовану вище концепцію.

Так, існує низка означень редагування¹, де вказують, що редагування — це перевірка (перегляд, іншими словами аналіз, контроль) і виправлення повідомлень під час їх готування до публікування. Як бачимо, в цих означеннях використовують поняття аналізу. Зробити такий аналіз можна лише за умови, коли порівнюють те, що є в повідомленні, з тим, що мало би бути в ньому в ідеалі. Очевидно, що при цьому мусять використовувати якісь критерії: взірці, шаблони, параметри і т. п.,—які є нічим іншим як нормами. Отже, неявна присутність у цих означеннях поняття норми вказує на те, що вони повністю узгоджуються з нормативною концепцією редагування.

Існують ще й інші означення предмета редагування. Так, вказують, що редагу­вання — це опрацювання повідомлень з позицій його сприйняття реципієнтами (інший варіант такого означення: редагування—трансформація повідомлення з рівня автора на рівень реципієнта)². Проте при аналізі такого означення не важко встановити, що і в такій концепції для редагування використовують психологічні, психолінгвістичні й інформаційні норми сприйняття й опрацювання реципієнтами повідомлень. Отже, означення такого типу також укладаються в нормативну концепцію.

Вказують також, що редагування — це готування повідомлень до публікування³. Проте, навряд, чи до такого означення можна ставитися серйозно, оскільки воно є надто широким, а, отже, не має наукового характеру, констатуючи очевидність.

Слід обов'язково зупинитися і на належності до редагування операцій виправлення тексту, адже деякі дослідники зараховують до редагування лише операції його аналізу⁴. Такий підхід викликаний тим, що існують юридично визначені межі втручання редактора в повідомлення (детальніше див. розділ 10.1.3). Проте аналіз повідомлень лише задля самого аналізу не потрібен. Його проводять лише з єдиною метою: якщо в повідомленні є відхилення від норм — їх слід виправити. І тут уже стає другорядним, хто робить ці виправлення — чи сам редактор, чи автор на пропозицію редактора. Тому, вважаємо, винесення процедур виправлення за межі редагування не має вагомих підстав.

¹ Терминологичсский словарь по научной информации / СЗВ. Постоянная комиссия по координации научньїх и технических исслсдований. М.: 1966; Тсрминологический словарь по информатикс. М.: МЦНТИ, 1975. ² Іванчснко Р. Г. Літературне редагування. 2-е вид. К.: Вища школа, 1983; Сенкевич М. П., Фсллер М. Д. Литсратурное редактирование (Лингвостилистические основи). М.: Вьісшая школа, 1968. ³ Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования: итоги изучения, некоторьіс задачи // Книга. Исследования и материальї. Сб. 13. М.: Книга, 1966. С. 66; див. також визначення терміна "редакция" в 3-му виданні "Большой Советской Знциклопедии". ⁴ Мильчин А. 3. Методика редактирования текста. Изд. 2-е. М.: Книга, 1980. ⁵ ВазксКс Р. К., ЗІ880Г8 3. 2., Вгоокз В. 5. ТЬс Агі оі Есікіпв /. 5-іЬ есі. №\у Уогк, Ьопсіоп: Мастіїїап РиЬ1ізпіп§ Сотрапу, Соїііег Мастіїїап РиЬІізЬегз, 1992.

Крім того, вказують, що редагування — це творчий процес⁵. Визнаючи наявність у редагуванні незначної кількості таких процесів, ми зараховуємо їх до творчого редагування (див. вище розділ 1.6). Нормативне ж редагування, яке становить близько 80% усіх операцій, є нетворчим процесом, тобто таким, якому можна навчити шляхом засвоєння певної множини норм і процедур маніпулювання ними.

В літературі, зокрема західній, означення редагування часто взагалі відсутнє¹. У кращому випадку, дають лише переліки процедур, які повинен виконувати редактор. До числа таких процедур, наприклад, належать: слідкування за дотриманням зрозумілості, стислості, логічності, впливовості; контроль за дотриманням орфографії, пунктуації; перевірка правильності імен, рубрик, цитат, математичних виразів; укладання біографічних довідок про авторів, редакційних приміток та анотацій; шрифтове розмічування тексту². Очевидно, що такий суто прагматичний підхід забезпечує окреслення кола певних практичних навичок, однак не розв'язує питання про те, чим все ж таки є редагування.

Враховуючи сказане, в нашому посібнику будемо базуватися на нормативній концепції предмета редагування. Отже, предмет редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

Таке означення предмета редагування є не лише узагальнюючим. Воно є надзви­чайно продуктивним з позиції можливості автоматизації процесу редагування. Адже норма — це те, що можна чітко й однозначно зафіксувати, закодувати й реалізувати у вигляді баз даних чи баз знань. Однак зробити це можна лише тоді, коли потрібні для редагування норми будуть достатньо вивчені.

Зрештою, переможуть ті концепції редагування, які служитимуть теоретичною базою для опрацювання текстів на комп'ютерах, іншими словами, ті концепції, які будуть застосовувати методи точних наук, даючи змогу кібернетично моделювати процес редагування.

2.3. Методологічна база редагування

Редагування — аж ніяк не наукотворча примха людей. Воно існує тому, що автор і реципієнт об'єктивно через відсутність зворотного зв'язку не можуть спілкуватися з потрібною ефективністю. Для її підвищення потрібні редактори, а редакторам для того, щоби забезпечити цю ефективність, необхідна наукова теорія, яка давала б змогу досягти цієї ефективності. У цьому — об'єктивна причина існування едитології.

Як і будь-яка наука, едитологія має ряд аксіом, які створюють її методологічну базу. Ці аксіоми базуються на об'єктивних відмінностях, що виникають між автором і реципієнтом у процесі передачі повідомлень, і спричиняють появу цілої низки неузгодженостей, що знижують ефективність повідомлень.

До числа аксіом едитології, на нашу думку, належать такі:

— автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати новизну повідомлення;

¹ Всгпсг К. Т. ТЬс ргоссзз ої* ЕсШіп£. Возіоп: АИуп апсі Васоп, 1990. ² Ріоіпік А. ТЬс сісшспі5 оГ ссііїіп£. ІМсш Уогк, Ьопсіоп: Соїіісг Ьоок, 1982. ³ Модальність визначає ступінь відповідності між інформацією повідомлення та дійсністю.

— автор і реципієнт можуть по-різному генерувати і сприймати модальність повідомлення³;

— автор і реципієнт генерують і сприймають повідомлення в різний час, у різних місцях та різних ситуаціях, а також можуть по-різному сприймати час, місце та ситуацію, описані в повідомленні;

— автор і реципієнт можуть використовувати для передачі повідомлення різні мови (коди), в яких аналогічні знаки (слова) можуть позначати відмінні образи й мати від­мінні значення;

З Загальне рсдаї-уваимя

— автор і реципієнт можуть мати різні тезауруси, використовувані при породженні (генеруванні) й сприйнятті повідомлення;

— автор і реципієнт використовують різні механізми породження (генерування) і сприйняття повідомлення;

— автор і реципієнт можуть мати різну волю щодо необхідності сприйняття повідомлення;

— повідомлення, яке автор передає реципієнтові, в процесі передачі може бути спотворене шумами;

—автор і реципієнти можуть використовувати різні норми опрацювання повідомлень. Ці аксіоми становлять методологічну базу едитології.

2.4. Методи й методики редагування

Методи редагування. У редагуванні для опрацювання повідомлень використовують відповідні загальнонаукові методи. Перелічимо їх.

Методи аналізу. Використовують для виявлення відхилень у повідомленні; як синонім уживають терміни "контроль", "пошук відхилень (помилок)", "знаходження відхилень (помилок)" тощо. Здійснюють аналіз шляхом порівняння елемента тексту з конкретними нормами нормативної бази. Під час редагування цей метод уживають найчастіше.

Методи синтезу. Реалізують у вигляді виправлення (реконструкції) знайдених відхилень (помилок). Існує низка методів реконструкції, частина яких є творчими. Використання цих методів частково обмежують норми авторського права.

Алгоритмічні методи. Полягають у використанні наперед заданих послідовностей процедур, тобто операцій чи команд (наприклад, послідовність застосування окремих методів контролю). Під час редагування застосовують цілу гаму таких алгоритмів.

Методи точних математичних та логічних розрахунків. Полягають у вико­ристанні математичних, наприклад арифметичних, операцій (дій) до числових даних, а також законів та правил виведення до одиниць логіки в повідомленні. Застосовуючи ці методи, іноді можуть використовувати метод вимірювань, наприклад під час контролю дотримання норм верстання.

Методи наближених математичних та логічних розрахунків. Полягають у використанні методів наближених (імовірнісних) розрахунків під час контролю тих компонентів повідомлення, що не є строго окресленими й однозначними¹, зокрема лінгвістичних та психолінгвістичних. Сюди належить прогнозування ефективності сприйняття повідомлення, використання імовірнісних логік, розв'язання задач за відсутності достатньої кількості потрібних вихідних даних тощо.

Методи соціологічних досліджень. Полягають у проведенні найрізноманітніших опитувань. Використовують, наприклад, для визначення ефективності редакційного етапу, в роботі з авторами тощо. Одним із них є метод експертних оцінок. Його постійно засто­совують для виявлення відповідності елемента тексту зафіксованій нормі, при оцінці виконаного виправлення та ін.

¹ Зауважимо, що наближені методи не слід ототожнювати з "волюнтаристськими". Для реалізації наближених методів існують математично строгі апарати теорії нечітких множин, багатозначних та модальних логік і т. п. ² Мильчин А. 3. Культура книги. М.: Книга, 1992. С. 22.

Методи моделювання². Полягають у створенні копії досліджуваного об'єкта на іншому носії інформації. У ЗМІ моделі можуть бути теоретичні, кібернетичні й матері­альні. Кібернетичною моделлю є, наприклад, проект видання, отриманий у поліграфічній

системі. Крім того, ці методи використовують під час редагування виробничої, зокрема інструктивної, літератури, для дослідження наслідків впливу відредагованого тексту на реципієнта тощо.

Методи інформаційного пошуку. Полягають у пошуку інформації, потрібної редакторові на різних етапах видавничого процесу для редагування повідомлення. Використовують, наприклад, для пошуку потрібних бібліографічних і фактографічних довідок, джерел отримання потрібної інформації — авторів, для пошуку можливих реципієнтів повідомлень, під час створення локальних пошукових систем для окремих, переважно науково-технічних, видань (різноманітних покажчиків) і т. п.

На основі цих загальнонаукових методів, наприклад шляхом їх комбінування, розробляють конкретні методи редагування текстів (див. розділ 8). Оскільки під час редагування ці методи використовують постійно, редактори повинні володіти ними досконало. Тим читачам, які володіють цими методами незадовільно, радимо звернутися до літератури¹.

При потребі всі перелічені методи адаптують до конкретних умов редагування повідомлень.

Методики редагування. Для різних видів літератури часто розробляють детальні інструкції, в яких описують, як на практиці слід застосовувати методи контролю, виправлення, пошуку, експертних оцінок, моделювання і т. п. Такі інструкції, адаптовані до конкретного виду літератури, називають методиками редагування. Розроблена ціла низка таких методик².

2.5. Мета й завдання редагування

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає в тому, що редактор повинен повідомлення: а) "перекласти" з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта; б) проконт­ролювати на основі нормативної бази; в) "прив'язати" до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо); г) оптимізувати за низкою параметрів. Трансляцію здійс­нюють, вносячи в повідомлення виправлення (реконструкції).

Редактор повинен досягати вказаної мети шляхом виконання низки завдань. До найважливіших із них належать таких десять.

¹ Чсрньїй А. И. Ввсдснис в теорию информационного поиска. М.: Наука, 1975. 240 с. Рабочая книга социолога. М.: Наука, 1983. 562 с; Прогнозирование рсчевой дсятсльности. М.: Наука, 1974. 240 с. ² Алексссва М. И., Гаранина И. С, Накорякова К. М. Методика редактирования. М.: Изд-во МГУ, 1975—1976. Вьіп. 1-2; Винокуров Д. И. Методика подготовки отраслевой знциклопедии. М.: Сов. знциклопедия, 1968; Горькова В. И., Муранивский Т. В. Пособие по реферированию научно-технической литсратурьі. М.: ВИНИТИ, 1964; Тяпкин Б. Г. Аппарат произведения печати: Методика вьібора, подготовка и редакционная обработка. М.: Книга, 1977 — і т.п. ³ Подамо приклад значень модальності: реальність, псевдореальність, або імовірна реальність (для прикладу, наукова гіпотеза чи історичний роман), ірреальність (наприклад, казка про Бабу Ягу), невизначеність. Детальніше див. розділ 12.2.

Верифікація повідомлень. Редактор повинен, по-перше, встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення, тобто, встановити його модальність³, і, по-друге, перевірити істинність тих тверджень повідомлення, значеннями модальності яких є "реальність". Проте редактор ніколи не може перевіряти абсолютно всі подані автором твердження, інакше, контролюючи їх, він сам стане і їх дослідником, і описувачем, тобто автором повідомлення. Тому завдання редактора значно вужче — перевірити істинність лише найважливіших тверджень повідомлення. Звичайно, коли редактор перевірить істинність й решти тверджень,—це слід оцінювати тільки позитивно.

З*

Адаптація повідомлень. Редактор повинен пристосувати мову (код) та інформацію повідомлення до мови й тезаурусу тої групи реципієнтів, для якої воно призначене.

Адвербіалізація повідомлень. Редактор повинен пристосувати інформацію пові­домлення до того місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуації (ситуатизація), в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.

Нормалізація повідомлень. Редактор повинен привести норми повідомлення, реалізовані автором, у відповідність до тих норм, якими користується реципієнт. На­приклад, це можуть бути лінгвістичні норми (орфографічні, орфоепічні, граматичні та пунктуаційні), норми інженерної графіки (для оформлення рисунків, креслень, схем) тощо.

Рецепціація повідомлень. Редактор повинен реалізувати у повідомленні лише механізми сприйняття інформації, відкинувши норми її породження.

Інтерпретація повідомлень. Редактор повинен дати коментарі до повідомлення, які пояснюють незрозумілі реципієнтові речення, пояснити відхилення від прийнятих норм тощо. Інтерпретацію здійснюють лише в тих випадках, коли редактор не має права вносити виправлення безпосередньо в сам текст. До числа таких текстів належать, для прикладу, тексти класиків, тексти деяких документів та ін.

Уніфікація /урізноманітнення повідомлень. Редактор повинен залежно від виду повідомлень: а) уніфіковано подавати однотипні елементи повідомлення для їх однозначної ідентифікації та полегшеного сприйняття реципієнтами; б) урізноманітнювати однотипні елементи повідомлення, щоби реципієнти отримували естетичне задоволення від "розшифровування" тексту. Як правило, уніфікацію проводять для понятійних повідомлень, а урізноманітнення — для образних. Крайнім випадком уніфікації є стандартизація повідомлень¹. Вона полягає в тому, що редактор повинен подати певні елементи повідом­лення (наприклад, бібліографічні описи, скорочення, одиниці вимірювання і т. п.) згідно зі стандартами.

Політизація / деполітизація повідомлень. Редактор повинен залежно від виду повідомлення або надати йому певного політичного забарвлення, або усунути політичне забарвлення відповідно до існуючих політичних норм ЗМІ. Найчастіше політизацію здійснюють для тих повідомлень, які публікують у виданнях, що є органами політичних партій чи належать до числа їх явних чи прихованих однодумців, а деполітизацію — для позапартійних видань.

Естетизація повідомлень. Редактор повинен привести повідомлення у відповід­ність із нормами прекрасного. Це важливо не тільки для художніх, а й для усіх інших без винятку видів літератури.

Етизація повідомлень. Редактор повинен узгодити повідомлення з етичними нормами (нормами моралі), наприклад нормами професійної етики журналістів.

Однак цей перелік завдань редагування не можна вважати вичерпним, оскільки на практиці виникають ситуації, коли під час редагування якихось конкретних повідомлень можуть виникати локальні задачі редагування. Крім того, під час опрацювання рукопису в кожному конкретному випадку редактор не обов'язково повинен дбати про досягнення абсолютно всіх цих завдань, а може виконувати лише кілька чи навіть якесь одне. Вибір потрібної множини завдань залежить від самого повідомлення і мети, яку ставить перед собою ЗМІ.

¹ Хайнацкий М. С. Стандарти и качсство книги. М.: Изд-во стандартов, 1981. 110 с.

Вказаної на початку розділу мети редактори досягають шляхом мінімізації кількості відхилень у повідомленні при наперед заданих, по-перше, вимогах щодо його якості та, по-друге, фінансових обмеженнях на вартість опрацювання.

2.6. Галузі редагування

Згідно з загальноприйнятою класифікацією повідомлення ділять на три типи.

Образні (художні) повідомлення. У них як основний спосіб опису й пізнання дійсності використовують художні образи. Класичний приклад — художня література.

Понятійні (науково-технічні) повідомлення. Як основний спосіб опису і піз­нання дійсності використовують поняття та їх лінгвістичні позначення—терміни. Типові приклади — технічна, ділова та наукова література.

Образно-понятійні (публіцистичні) повідомлення. Як спосіб опису та пізнання дійсності використовують одночасно і художні образи, і поняття (терміни). Класичний приклад—повідомлення для масової аудиторії, що їх публікують у газетах чи журналах, а також передають по радіо чи телебаченню.

Згідно зі сказаним можна виділити три галузі редагування: редагування науково-технічних, художніх і публіцистичних текстів.

Проте такий поділ є надто грубим і враховує далеко не всі особливості процесу редагування. Тому виділення галузей редагування роблять на основі поділу літератури за соціальним і функціональним призначенням та читацькою адресою (одночасно). Згідно з цим поділом повідомлення можна класифікувати на такі види: 1) художні; 2) публі­цистичні (друковані й радіо-телевізійні); 3) ділові (офіційні); 4) наукові; 5) популярні; 6) інформаційні; 7) виробничі (технічні); 8) навчальні; 9) довідкові; 10) рекламні; 11) дитячі¹.

Кожен із цих видів повідомлень має свою чітко визначену родову, тематичну та жанрову специфіку редагування. Тому, наприклад, редактор, який готує до публікування рекламні повідомлення, навряд чи зможе, не маючи спеціальних знань, підготувати енциклопедичне видання. Так само редактор, який опрацьовує друковані інформаційні повідомлення, навряд чи готовий достатньо кваліфіковано відредагувати повідомлення для радіо чи телебачення.

На основі перелічених видів повідомлень виділяють окремі галузі редагування, а саме, редагування художньої, публіцистичної, ділової, наукової, популярної, інфор­маційної, виробничої, навчальної, довідкової, рекламної та дитячої літератури.

Окремо слід наголосити, що редагування публіцистичних повідомлень (друко­ваних) суттєво відрізняється від редагування повідомлень для радіо й телебачення. Тому редагування публіцистичної літератури слід поділити на дві підгалузі: редагування пові­домлень для друкованих і для електронних (радіо й телебачення) ЗМІ. Крім того, в наш час виникає зовсім нова підгалузь — редагування повідомлень для комп'ютерної мережі Інтернет, — яка одночасно включає особливості як друкованих, так й електронних ЗМІ.

¹ Редактированис отдсльньїх видов литсратурьі. М.: Книга, 1987. С. 20. ² Кііпє М.-З. А §иісіе Іо сіосшпспіагу ссШіп£. ВаШтогс (Мсі); Ьопсіоп:.ІоЬпз Норкіпз ипіу. ргезз., 1987. XV, 228 р. [Цс книга про видання збірників документів, текстологію та способи подачі стенографічних і зашифрованих текстів]. ³ Редактор и перевод. М., 1965. 216 с.; Редактор и перевод. М.: Книга, 1985. 156 с; Галь Н. Слово живое и мертвос: Из опьіта переводчика и редактора. 4-е изд., доп. М.: Книга, 1987. 272 с.

Спірним до цього часу є питання про виділення як окремих галузей редагування збірників документів² та перекладів³. Специфіка редагування перекладів пов'язана, зокрема, з використанням знань із контрастивної лінгвістики (частини мовознавства, яка вивчає порівняльні особливості будь-яких двох пар мов). Проте виділяти редагування перекладів у окрему галузь, на нашу думку, недоцільно, оскільки воно охоплює всі описані вище види повідомлень, а, значить, має ті ж самі галузеві особливості.

Вивченням галузей редагування займається навчальна дисципліна "Галузеве реда­гування"¹. Вона є продовженням дисципліни "Загальне редагування", пристосованим до опрацювання окремих видів повідомлень.

2.7. Аспекти редагування

Аспект редагування — це редагування повідомлення на основі якогось одного чи одночасно кількох видів норм (про види норм див. розділ 6.3.1). Кожен такий аспект, як правило, має окрему назву.

На американському континенті виділяють такі аспекти редагування: смислове (перегляд тексту щодо ступеня організованості й послідовності), політичне (слідкування за дотриманням у повідомленні видавничої політики), профілактичне (виправлення грубих мовних та числових помилок до потрібного рівня якості), мовне (виправлення гра­матичних, пунктуаційних і синтаксичних помилок), об'єднувальне (зв'язування посилань у тексті з відповідними формулами, таблицями, примітками, додатками), форматувальне (задання підпорядкованості для рубрик, шрифтів, оформлення сторінок), стильове (за-дання підпорядкованості для символів, цитат, чисел), роз'яснювальне (задання інструкцій для конструктора й художника), координаційне (полягає в редакційній діяльності)².

В Європі найчастіше виділяють такі аспекти редагування:

— літературне (здійснюють одночасно на основі кількох видів норм: компо­зиційних, інформаційних, лінгвістичних, психолінгвістичних та логічних)³;

— технічне (виконують на основі поліграфічних норм⁴);

— політичне (використовують політичні норми);

—художнє (здійснюють на основі естетичних норм).

Крім цих суто видавничих аспектів, виділяють також наукове редагування, коли повідомлення контролюють на основі норм тої науки, фактичний матеріал якої описують у повідомленні. Як правило, науковим редагуванням займаються фахівці в тій чи іншій галузі знань (науковці), а не професійні редактори.

¹ Редактированис отдельньїх видов литсратурьі. М.: Книга, 1987.400 с; Справочньїс издания: Спсцифичсскис особснности и трсбования / Под рсд. 3. В. Гольцсвой. М.: Книга, 1982. 182 с; Гречихин А. А., Здоров И. Г. Информационньїе издания. М.: Книга, 1988. 272 с; Бсйлинсон В. Г. Арсенал образования. М.: Книга, 1986. 288 с; Кііпс М.-і. А §иісіс ю сіоситепіагу есііііп^. ВаШтоге (Мсі); Ьопсіоп:.ІоЬпз Норкіпз ипіу. ргезз., 1987. XV, 228 р. ² ВиеЬІсг М. Р. ОсГіпіп£ Ісгтз іп ІссЬпісаІ ссііііп£: іЬс ісусіз от* есШ аз а тосісі // ТссЬпісаІ Сотгтшпісаііоп. 1981. N 28. Р. 10—15. (Цит. за: Сагоззо К. В. ТссЬпісаІ СотігшпісаПоп. Уогк: ХУасізшогіЬ РиЬІізЬіпб Сотрапу, 1986. Р. 20). ³ Іноді термін "літературне редагування" помилково вживають для позначення дисципліни "Загальне редагування" (див.: Терсхова В. С. Литературное редактированис: Учсбное пособис. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1975. 96 с). ⁴ Терміном "технічне редагування" в наш час, крім того, називають ще процес конструювання видання, наприклад книги, журналу чи газети. Проте таке вживання цього терміна не відповідає самій його суті. Тому тут і далі ми будемо використовувати термін за його первісним семантичним значенням — як приведення повідомлень у відповідність із поліграфічними нормами.

Процес виділення аспектів редагування не скінчився до цього часу, а тому зроб­лений перелік не може претендувати на завершеність. Найімовірніше, в майбутньому кожен вид норм редагування буде утворювати свій окремий аспект. В едитологічних навчальних дисциплінах з перелічених вище аспектів редагування вивчають усі, крім, звичайно, наукового.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ РЕДАГУВАННЯ

3.1. Періодизація розвитку

Редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує в житті суспільства вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагування як наука виникло не так давно — менше століття тому, і окремих досліджень, присвячених його розвитку, поки що мало.

Отож вважаємо доцільним запропонувати таку періодизацію, яка виділяє періоди, а в їх межах — етапи розвитку редагування.

1. Період існування редагування як виду практичної діяльності (III ст. до н. е. —
середина XIX ст.), у тому числі етапи:

— виникнення редагування (III ст. до н. е. — початок н. е.);

— стагнація в редагуванні (початок н. е. — середина XV ст.);

— відродження редагування (кінець XV ст. — середина XIX ст.).

2. Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (друга половина XIX ст. — 30-ті роки XX ст.).

3. Період функціонування редагування як науки (30-ті роки XX ст. — початок XXI ст.), у тому числі етапи:

— становлення редагування як науки (30-ті — 60-ті роки XX ст.);

— класичне редагування (60-ті — 90-ті роки XX ст.);

— комп'ютерне редагування (90-ті роки XX ст. — початок XXI ст.).

3.2. Період існування редагування
як практичної діяльності

3.2.1. Виникнення редагування

Різну ефективність впливу повідомлень люди відчували здавна, ще в дописемний період. Уже тоді існували прислів'я, приказки та повчання, що встановлювали правила, як слід говорити. Наприклад, в українській мові серед осучаснених відтворень цих прислів'їв, приказок та повчань маємо таке: "Говори не так, щоби тебе могли зрозуміти, а [говори] так, щоби тебе не могли не зрозуміти".

З появою писемності, коли виникла можливість передавати повідомлення у часі й просторі, проблема редагування стала значно актуальнішою. Тепер автори повинні

були самі дбати про те, щоб інші люди могли зрозуміти їх повідомлення за десятки, сотні чи тисячі кілометрів або через десятки, сотні чи тисячі років. Це апріорі вимагало від авторів та їх читачів користуватися одними й тими ж нормами (хоча б найпрос­тіше — однаково позначати літери, тобто створити й однаково користуватися кодом передачі повідомлень). Тому з появою вже перших писемностей виникло завдання їх нормалізації.

На початку III ст. до н. е. була заснована Александрійська бібліотека, де в різні періоди зберігалося від 0,5 до 0,7 млн. книг. До обов'язків хранителів книгозбірні, якими були найвидатніші граматики того часу, належало, зокрема, виправлення та коментування зібраних текстів¹. Враховуючи таку специфіку роботи, граматиків можна вважати першими професійними редакторами².

У II ст. до н. е. в латинській мові з'явився і сам термін "редагування". Його утворили від латинського слова геЛщеге (упорядковувати) і похідного дієприкметника від нього — гейасіт (упорядкований). У семантиці цього слова особливу увагу при­вертає те, що воно асоціювалося з поняттям порядку, який, у свою чергу, базується на понятті норми.

У І ст. до н. е. в Римі покупці вже могли в майстернях, де переписували книги, за певну плату замовити перевірку книг на відповідність оригіналу, а також мовним та іншим нормам. Саме тоді цей процес (приведення копії тексту у відповідність із оригіналом) почали називати коректурою (від латинського соггесіига— виправлення). У латинській мові існувало, відповідно, й слово для позначення особи, яка займалася цією працею, — сопесіог (виправляч). Отже, першими професійними коректорами були саме ці античні виправлячі книг.

В античному Римі вже існували певні соціальні норми редагування. Так, видавцям було дозволено на свій розсуд робити в рукописах виправлення. Крім того, при римських бібліотеках були спеціальні посади "префектів". Префекти встановлювали, які книжки слід вилучати як соціально небезпечні, а які—дозволяти читати відвідувачам бібліотек. У майбутньому ці норми перетворилися на закони авторського права й політичні норми редагування. Останні з часом навіть виокремилися в інститут цензури.

Дата добавления: 2015-07-08