Список скорочень 12 страница

редактор повинен спиратися лише на об'єктивні методи. Це означає, що вони повинні давати такі ж результати, як і одна з теорій інформації, але у відносному й наближеному вигляді. У цьому посібнику як таку будемо використовувати образну теорію інформації.

У загальному випадку образна теорія інформації передбачає, що кількість інформації (7), яку містить образ, становить

І=Я^]Р, (9-1)

де д — імовірність правильного розпізнавання образ кібернетичною системою (людиною, комп'ютерною системою тощо), Р — довжина в кібернетичній системі розгорнутої програми, що розпізнала образ, у бітах.

Нижче опишемо методи оцінювання кількості інформації, що базуються саме на цій теорії інформації. При цьому будемо виходити з того, що реципієнтів цікавить не лише кількість отриманої інформації, а й, насамперед, її новизна.

9.2. Тезаурус як модель банку інформації реципієнтів

Оцінювання кількості інформації в повідомленнях можна здійснювати, зокрема, за допомогою спеціально утворених для цієї мети тезаурусів — банків інформації. При цьому під час редагування тезаурусом може виступати як текст самого повідомлення, так і окремий спеціально утворений для цієї мети тезаурус (наприклад, тезаурус окремої реципієнтської аудиторії чи навіть цілого суспільства). Такий тезаурус кожен редактор зберігає у своїй свідомості (тому, до речі, для редактора винятково важливе значення має обізнаність із літературою з обраної ним галузі редагування). У наш час такі тезауруси використовують у деяких системах комп'ютерного редагування, зокрема текстових процесорах, які оцінюють складність повідомлення¹.

Тезауруси можуть бути простими, звичайними чи складними.

Простий тезаурус містить лише перелік слів (номенів): Р., Х._І... Х.^ У._}... У.Ддив. позначення в розділі 5.3.4). Аналогом такого тезауруса є, наприклад, перелік усіх різних слів, використаних у повідомленні, тобто словниковий запас одного реципієнта чи їх групи. Оцінка ступеня новизни інформації за допомогою такого тезауруса буде найгрубішою. її отримують, визначаючи, чи зустрічається слово тексту в тезаурусі реципієнтів, чи ні.

Звичайний тезаурус також містить перелік (словник) номенів, але відрізняється від простого тим, що в словнику задають зв'язки між предикатами Р і змінними Х._у.. Х._п, У._х... У._п. Для оцінки новизни враховують не лише те, чи є номен тексту в тезаурусі, а й те, чи встановлений між змінною та предикатом тексту такий, як у тезаурусі, зв'язок. У результаті, оцінка ступеня новизни інформації за допомогою звичайного тезауруса буде точнішою, ніж за допомогою простого.

¹ Партико 3., Бородчук В., Сорокатий І. Трипараметричний метод визначення читабельності (складності) україномовних текстів // Палітра друку. 1995. № 4. С. 54—55.

Складний тезаурус містить список (словник) номенів, зв'язки між предикатами Р. і змінними Х_}].. Х._п, У._х... У._п, а також задані до кожного предиката Р. значення кванторів М., Г., К.. Для оцінки новизни враховують не лише те, чи є номен тексту в тезаурусі і чи є між змінною та предикатом такий самий зв'язок, а й те, чи є значення кванторів у тексті такими ж, як і в тезаурусі. Оцінка ступеня новизни інформації за допомогою такого банку буде найточнішою.

Приклад. Простими тезаурусами є: список слів, що використані в останньому виданні енциклопедії (науковий суспільний тезаурус); список слів, що використані в газетах, передані по радіо чи телебаченню за останні кілька років (публіцистичний суспільний тезаурус); список слів, що вжиті в підручниках з 1-го по 3-й клас включно (реципієнтський тезаурус учнів 3-го класу). Тут науковий суспільний тезаурус відтворює середній рівень знань всієї наукової еліти суспільства в певний період часу. Публіцистичний суспільний тезаурус відтворює середній, коли можна так сказати, — "обивательський" рівень знань членів суспільства певної держави (з усіма його істинними, хибними та суперечливими даними). Реципієнтський тезаурус учнів 3-го класу відтво­рює перелік слів, які обов'язково повинні знати учні після закінчення третього класу в конкретній країні.

На нинішньому етапі розвитку суспільства у видавничій практиці реально можна застосовувати лише прості тезауруси. Використання звичайного та складного тезаурусів— справа майбутнього. Тому далі ми вестимемо мову лише про прості тезауруси, яким відповідають словникові запаси реципієнтських аудиторій чи цілого суспільства.

9.3. Кількісне оцінювання інформації

Оцінюють кількість інформації такими відносними оцінками, як "більше", "менше", "дорівнює" чи "не дорівнює".

9.3.1. Оцінювання кількості інформації

Як досліджено, не існує одного-єдиного методу оцінювання кількості інформації, прийнятного одночасно для всіх її видів, а тому для різних її видів використовують різні методи.

Номінативна інформація. Номени містять відображені образи фрагментів світу, а також еталонні образи (див. рис. 4-1). Будемо називати таку інформацію семантичною¹. Для оцінювання її кількості в номенах редактор у практичній діяльності може керуватися такими загальними оцінками.

¹ 3 метою спрощення не торкаємося тут питання про кількість інших видів інформації, що також є у слові (граматичної, стилістичної, емоційної, ідеографічної тощо).

1. Чим більша кількість деталей міститься у фрагменті світу, що його позначає певне слово, і чим важче цей фрагмент правильно розпізнати, тим більше в цьому слові інформації.

2. Чим вища ймовірність правильного розпізнавання реципієнтом фрагмента світу, позначеного певним словом, тим менше інформації містить це слово.

3. Слова, що позначають фрагменти реального ідеального світу, містять порівняно більше інформації, ніж ті, що позначають фрагменти реального матеріального світу, оскільки абстрактні слова можна визначити лише через конкретні, які реципієнти повинні знати заздалегідь. Таким чином, кількість інформації, що є в конкретних словах, за допомогою яких дають означення абстрактним, уже входить у кількість інформації означуваного абстрактного слова.

4. Із кількох слів, що позначають один і той самий фрагмент, більше інформації містить те слово, яке реципієнтові важче розпізнати, і навпаки.

5. Чим більшу кількість фрагментів позначає певне слово, тим меншою в ньому є кількість інформації, і навпаки: кожна збірна назва містить менше семантичної інфор­мації, ніж будь-яка конкретна. Зокрема, будь-яке слово, вжите в однині, містить більше інформації, ніж те саме слово, вжите в множині.

6. Будь-яке слово, що описує псевдореальність чи ірреальність (наприклад, у романі чи казці), містить менше інформації, ніж те саме слово, що описує реальність (наприклад, у статті з газети)¹.

7. Чим із більшою кількістю слів пов'язане певне слово, тим більше інформації воно містить.

Сентенційна інформація. Сентенційна інформація має такі чотири підвиди:

— об'єктна — інформація про кількість змінних, що включені в склад сентенції (підметів і додатків);

— кванторна — інформація про кількість кванторів у сентенції;

—градуальна — інформація про кількість значень у кожному кванторі сентенції;

— інтегральна — інформація про сумарну кількість номенів у сентенції. Кількість об'єктної інформації в сентенції слід оцінювати за кількістю в ній підметів

і додатків (прямих і непрямих). Об'єктна інформація для реципієнта практично завжди є відомою. Обґрунтуванням цього може служити концепція Н. Хомського, який писав про наявність у людини "вроджених" базових синтаксичних структур. Це означає, що типові синтаксичні структури (наприклад, речення з предикатом і двома змінними: Петрик будує хатку) для людей віком більше трьох років завжди є відомими.

Так само, чим більша кількість кванторів у сентенції, тим більше у ній кванторної інформації. Кількість кванторів є, як відомо, невеликою (у буденному житті десь близько десятка). їх кількість може зростати в повідомленнях, що описують окремі сфери життя, наприклад мистецтво, науку, релігію чи право.

Аналогічно, чим більша кількість значень кванторів у сентенції, тим більше в ній градуальної інформації. Сумарна кількість градуальної інформації в сентенції дорівнює сумі кількостей градуальної інформації всіх кванторів сентенції.

Інтегральною характеристикою сентенції є сумарна кількість наявних у ній номенів: чим більша їх кількість, тим більшою є кількість інтегральної сентенційної інформації. Кількість номенів у сентенціях найчастіше перебуває в межах від двох (одна змінна й один предикат при відсутності кванторів) до числа близького десяти. Середнє значення цього числа, як відомо, становить 7±2. Як максимуми, дослідники виявляли у текстах речення довжиною близько сотні слів².

Оцінка кількості інтегральної сентенційної інформації відіграє в редагуванні особливу роль. Як встановлено ще в ЗО—50-х роках нашого століття, від сумарної кількості слів у сентенції вирішальним чином залежить його складність³. На основі цього феномену збудовані, наприклад, всі комп'ютерні системи визначення складності тексту, що функціонують у текстових редакторах, наприклад таких, як Місгозой \¥огсі, \Уог<і Регіесї та ін.

¹ Імовірно, що це одна з причин, чому маленькі діти більше люблять слухати казки, ніж розповіді про реальний світ, адже казки — це псевдореальність або ірреальність, а, отже, там менша кількість інформації. ² Тут не беремо до уваги періоди, які, фактично, є множиною низки простих, складнопідрядних, складносурядних і складносуряднопідрядних речень, розділених крапкою з комою. ³ ріє8п К. ТЬе аП ої геасіаЬІс \угШп§. №^ Уогк: Нагрсг & Ко\у, 1974.

Сюжетна інформація. Сюжетну інтегральну інформацію оцінюють, виходячи з кількості сентенцій, з яких складається повідомлення. Показником, що тісно пов'язаний з кількістю сюжетної інформації, є довжина повідомлення, виміряна в кількості речень.

Приклад. Існують обмеження на довжину повідомлень для реципієнтів певних вікових груп: для наймолодших — це повідомлення довжиною як "Казочка про курочку рябу", для старших — як "Казка про дідову доньку та бабину доньку", для ще старших — як "Лис Микита" Івана Франка, для ще старших — як повість "Микола Джеря" І. Нечуя-Левицького, для ще старших — як "Сонячна машина" В. Винниченка, для ще старших — як трилогія про Івана Мазепу Б. Лепкого чи роман-хроніка М. Старицького "Богдан Хмельницький" (у трьох томах). Цих тривіальних даних про зв'язок між довжиною повідомлень і віком реципієнтів ніколи не слід забувати, адже не можна давати учневі другого класу читати твір довжиною 100...150 сторінок (тут ми не кажемо про винятково здібних учнів, а про "середнього" школяра). На жаль, наукові дослідження про те, якою повинна бути середня довжина повідомлень для певних вікових груп реципієнтів, нам невідомі. Ці дані ще чекають своїх першовідкривачів.

9.3.2. Оцінювання новизни інформації

Під час оцінювання новизни інформації можна говорити про різні її ступені. Так, редактор може використовувати як двозначну ("нема", "є"), так і багатозначну оцінку ступеня її новизни (0, 1,2,3... одиниць нової інформації¹), що буде точнішим.

Номінативна інформація. Для реципієнта кожен номен (слово) повідомлення може бути або відомим, або новим. При цьому новими можуть бути (див. рис. 4-1):

— кодовий образ (наприклад, поява нового синоніма до відомого слова);

— позначуваний фрагмент світу (наприклад, словом перебудова стали позначати певний період у житті СРСР);

— відображений образ (наприклад, колись, відкриваючи нові землі, дослідники виявили чорних лебедів);

— еталонний образ (наприклад, у свій час слово супутник набуло, крім основного й відомого, ще одне значення: створений людиною технічний пристрій, який літає по навколоземній орбіті).

На практиці в повідомленнях перелічені чотири види нової номінативної інформації зустрічаються не окремо, а в найрізноманітніших їх комбінаціях.

Сентенційна інформація. У сентенції новим для реципієнтів може бути кількість включених у неї об'єктів, кванторів, градуальних значень та інтегральної кількості номенів.

Приклад. Для дітей початкової школи новим може бути речення, що містить вісім чи більше змінних: Планета Земля розташована між планетами Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. У цьому випадку для тих, хто ніколи раніше не читав тверджень із вісьмома змінними, наявність восьмого буде новою.

Приклад. Для дитини дошкільного віку може з'явитися новий квантор — квантор кількості, а для учнів першого класу — квантор оцінок чи норм. Визначати кількість нової кванторної інформації можна як різницю між кванторною інформацією, що є в реципієнта, і тією, що є в сентенції.

Оцінити кількість нової градуальної інформації можна як різницю між градуаль-ною інформацією квантора, наявною в реципієнта, й тією ж градуальною інформацією, наявною в сентенції. На практиці для оцінки кількості нової градуальної інформації можна використовувати кількість поданих у повідомленні різних дат, оцінок, назв географічних пунктів тощо.

Приклад. Для студентів у підручнику з історії літератури може з'явитися нова градуальна інформація — дата маловідомої, але важливої події в біографії письменника-класика.

Такими одиницями в сентенції можуть виступати, наприклад, номени (слова).

Контекстна інформація. Контекстну інформацію оцінюють послідовно для кожної сентенції повідомлення на основі появи нових номенів під час його сприйняття реципієнтом

зліва направо стосовно тезауруса лівостороннього контексту цього ж повідомлення. Для проведення такої оцінки на основі лівостороннього контексту повинні утворювати тезаурус — банк інформації, що весь час доповнюється наступними сентенціями при переміщенні зліва направо.

Щоби виміряти кількість нової контекстної інформації в кожній ]-й сентенції повідомлення, треба підрахувати кількість нових номенів, які є ву-й сентенції стосовно тезауруса лівостороннього контексту. Як результат, можна отримати сентенції двох типів: а) відомі, в яких вжиті номени, що є в тезаурусі лівостороннього контексту (відома контекстна інформація); б) нові, в яких вжито 1,2,3... п номенів, відсутніх у тезаурусі лівостороннього контексту (нова контекстна інформація)¹.

Щоби підрахувати кількість нової контекстної інформації у всьому повідомленні, треба просумувати кількість нової контекстної інформації в усіх сентенціях повідомлення (додаток 7,А).

У повідомленні нова інформація в сентенціях "пульсує" порціями різної величини ("квантами"). Як правило, вона рівномірно розподілена між сентенціями повідомлення. Це означає, що сумарна кількість нової сентенційної інформації з просуванням зліва направо від 1-ї до останньої п-і сентенції постійно зростає.

На сучасному етапі оцінювання кількості нової контекстної інформації в сентенції та повідомленні можливе лише в умовах ручного експерименту.

Приклад. У романі "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура" Марк Твен чудово демонструє перші спроби готування газетярами репортажів: У понеділок король прогулювався верхи в парку. У вівторок король прогулювався верхи в парку. У середу король прогулювався верхи в парку. У четвер король прогулювався верхи в парку. У п'ятницю король прогулювався верхи в парку. У суботу король прогулювався верхи в парку. У неділю король прогулювався верхи в парку¹.

У першому реченні кількість одиниць нової контекстної інформації дорівнює 7 (див. структуру сентенції в розділі 5.3.3)³. У кожному з наступних шести речень її кількість дорівнює 1 (рис. 9-1, а). Отже, сумарна кількість нової контекстної інформації в пові­домленні дорівнює 13. Ще раз нагадуємо, що тут і далі в цьому розділі ми не враховуємо кількість емоційної та естетичної інформації.

Звичайно, підраховувати, як у прикладі, кількість інформації під час редагування— трудомістко. На жаль, кількісні прирощення нових слів на одиницю обсягу повідомлення (одну сентенцію, абзац чи розділ), які забезпечували б нормальне сприйняття інформації, дотепер не досліджували, а тому подати тут конкретні числові дані нема змоги.

¹ Як випливає зі структури сентенції, з метою спрощення ми не враховуємо інформацію в назвах ознак, хоча ці ознаки, безсумнівно, також несуть інформацію. ² Твен М. Твори: В 2-х т. К.: Дніпро, 1985. Т. 2. С. 165. ³ Подамо методику підрахунку: значення квантора відношення до дійсності "псевдореальність" — один, час "у понеділок" — два, місце "у парку" — три, кількість (виводиться із тексту) "<один>" — чотири, змінна "король" — п'ять, предикат "прогулювався" — шість, змінна "верхи <=на коні>" — сім).

Реципіснтська інформація. Реципієнтську інформацію, як і контекстну, оцінюють послідовно для кожної сентенції повідомлення на основі появи нових номенів під час його сприйняття реципієнтом зліва направо стосовно реципієнтського тезауруса. Для проведення такої оцінки попередньо слід утворити реципієнтський тезаурус — банк інформації, яким володіє вибрана реципієнтська аудиторія.

2Н 0

б

Кількість інформації

0 ^^ш^^^^^^р^^^^^^^^і^^^^^^^^^^,]^^^^^.^,^.^.^.

2 4 6 8 Номер речення

Рис. 9-1. Кількість нової інформації у повідомленні із семи сентенцій (а — контекстної; б — реципієнтської; в — суспільної)

9 Загальне редагування

Щоби виміряти кількість нової реципієнтської інформації в кожній 7-й сентенції повідомлення, треба підрахувати кількість нових номенів, які є ву-й сентенції стосовно реципієнтського тезауруса. Як результат, можна отримати сентенції двох типів: а) відомі, в яких вжиті номени, що є в реципієнтському тезаурусі (відома реципієнтська інформація); б) нові, в яких вжито 1,2,3...п номенів, відсутніх у реципієнтському тезаурусі (нова реципієнтська інформація).

Щоби підрахувати кількість нової реципієнтської інформації у всьому повідом­ленні, треба просумувати кількість нової реципієнтської інформації в усіх сентенціях повідомлення (додаток 7, Б).

У повідомленні нова реципієнтська інформація в сентенціях, як і контекстна, пульсує "квантами". Вона також відносно рівномірно розподілена між сентенціями повідомлення, її сумарна кількість із просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції також постійно зростає. Проте порівняно з контекстною інформацією її сумарна кількість є меншою, а темп прирощення — нижчий.

Зараз оцінювання кількості нової реципієнтської інформації в сентенції та повідомленні можливе лише в умовах ручного експерименту.

Приклад. Оцінимо кількість нової реципієнтської інформації у поданому вище (із Марка Твена) прикладі. Для цього приймемо, що реципієнтом цього репортажу є дошкільнята — діти трьох—чотирьох років (із простим тезаурусом). Приймемо також, що в їх словниковому запасі відсутні слова понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця, субота й неділя. Тоді в цьому повідомленні в кожній сентенції кількість нової реципієнтської інформації рівна одиниці, а її сумарна кількість — 7 (див. рис. 9-1, б). Коли б реципієнтами повідомлення були учні 11-го класу, кількість нової реципієнтської інформації дорівнювала б нулю для кожної сентенції та для цього репортажу в цілому (адже учні 11-го класу, звичайно, мають у своєму словниковому запасі слова верхи та назви днів тижня).

Оцінити кількість нової реципієнтської інформації складно, зокрема, через те, що тезауруси реципієнтських аудиторій є динамічними (змінними в часі) та нечіткими (мають розмиті границі).

У зв'язку з динамічністю тезаурусів треба сказати, що в ЗМІ їх необхідно створювати для невеликої кількості груп реципієнтів, наприклад, для школярів (1) молодших, (2) середніх та (3) старших класів, (4) людей, які не мають вищої освіти, (5) студентів університетів, (6) людей, які мають вищу освіту, та (7) науковців¹. Звичайно, в окремих випадках поділ на групи реципієнтів повинен бути значно детальнішим (так, під час редагування навчальної літератури для середньої школи треба створювати тезауруси для кожного молодшого класу окремо).

Відносно динамічності тезаурусів слід сказати, що їх наповнення доречно змінювати не частіше, ніж раз на рік (це випливає, зокрема, з річного планування навчального процесу в середній та вищій школах). Що стосується нечіткості, то тут доречно вико­ристовувати прийом, який передбачає, що номен включають у тезаурус за умови, коли він є в тезаурусі не менше ніж 80% реципієнтів обраної реципієнтської аудиторії.

¹ Такі поділи на сім груп, як правило, використовують у видавничій практиці при визначенні складності тексту (див., наприклад: Зєуєгіп XV..1., ТапкагсІ 3. XV. к. Соттипісаііоп ТЬсогіез. 2-псі есі. №\у Уогк, Ьопсіоп: Ьоп§тап, 1988. Р. 69—87). При цьому реципієнтів, які мають вищу освіту, іноді стосовно будь-якої теми додатково ділять на фахівців і нефахівців. ² Ардан Р. В., Бацевич Ф. С, Партико 3. В. Комп'ютерний словник-мінімум української мови // Мовознавство. 1996. № 4—5. С. 34—40.

У наш час тезаурусами реципієнтів можуть служити словники-мінімуми². їх укладання є доволі тривіальною задачею. Так, у видавництвах, де публікують навчальну літературу для школи, слід укласти: а) словник слів, використаних у підручниках 1-го

класу (тезаурус реципієнтів 1-го класу); б) словник слів, використаних у підручниках 2-го класу, плюс тезаурус реципієнтів 1-го класу (тезаурус реципієнтів 2-го класу); в) словник слів, використаних у підручниках 3-го класу, плюс тезаурус реципієнтів 2-го класу (тезаурус реципієнтів 3-го класу) і т. д.

Такий наближений метод надійно "працює" для підручників іноземної мови. У роботі А. В. Зубова¹ вказано, що в підручниках іноземних мов кількість нових слів повинна перебувати в межах 1,5—5,0% (цей показник доречно називати коефіцієнтом новизни повідомлення). При цьому співвідношення між відомими словами, що є в тезау­русі реципієнта, та новими словами, відсутніми в його тезаурусі, повинно перебувати в межах 23,7—25,3% (цей показник доречно називати коефіцієнтом адаптованості повідомлення). На нашу думку, можливий ще й третій показник — коефіцієнт напруги викладу, який встановлює відношення кількості нової реципієнтської інформації до відомої.

Суспільна інформація. Суспільну, чи абсолютно нову, інформацію, як і контекстну, оцінюють послідовно для кожної сентенції повідомлення на основі появи нових номенів під час його сприйняття реципієнтом зліва направо стосовно суспільного тезауруса. Для проведення такої оцінки попередньо слід утворити суспільний тезаурус — банк інформації, яким володіє конкретне суспільство.

Щоби виміряти кількість нової суспільної інформації в кожній у-й сентенції повідомлення, треба підрахувати кількість нових номенів, які є ву-й сентенції стосовно суспільного тезауруса. Як результат, можна отримати сентенції двох типів: а) відомі, в яких вжиті номени, що є в суспільному тезаурусі (відома суспільна інформація); б) нові, в яких вжито 1, 2, 3... п номенів, що відсутні в суспільному тезаурусі (нова суспільна інформація).

Щоби підрахувати кількість нової суспільної інформації в усьому повідомленні, слід просумувати її кількість в усіх сентенціях повідомлення (додаток 7, В).

У повідомленні нова суспільна інформація в сентенціях також може пульсувати "квантами". На відміну від контекстної та реципієнтської вона розподілена по сентенціях повідомлення, як правило, нерівномірно. Сумарна кількість нової суспільної інформації з просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції може зростати, але необов'язково. Порівняно з реципієнтською сумарна кількість суспільної інформації є ще меншою, а темп прирощення — ще нижчий.

Сьогодні застосування оцінювання кількості нової суспільної інформації в сентенції та повідомленні можливе лише в умовах ручного експерименту.

Приклад. Абсолютно новою часто буває інформація частини повідомлень інформаційних агентств, а також повідомлень про нові винаходи, відкриття тощо. Так, свого часу абсолютно новими були повідомлення: про відкриття нових хімічних елементів; про посадку на поверхню Місяця радянського місяцехода; про висадку на поверхню Місяця американського астронавта; про обрання Президентом України Леоніда Кравчука; про затвердження Верховною Радою Конституції України тощо.

Приклад. Спробуємо визначити кількість абсолютно нової інформації у наведеному вище (із Марка Твена) репортажі. Приймемо, що його реципієнтами є наукова еліта цілого світу (з відповідним простим тезаурусом). Тоді у цьому повідомленні в усіх сентенціях кількість абсолютно нової інформації буде дорівнювати нулю. Адже науковці знають усі слова, вжиті в цьому повідомленні (див. рис. 9-1, в).

¹ Зубов А. В. Обработка на ЕС ЗВМ текстов естественньїх язьїков. Минск: Вьішейшая школа, 1977. 9* 131

Суспільний тезаурус також є динамічним та нечітким. Суспільні тезауруси дотепер не укладені.

Оцінюючи новизну, завжди слід пам'ятати, що новою може бути не лише семантична (в широкому розумінні цього слова), а й емоційна та естетична інформація повідомлення, причому як реципієнтська, так і суспільна. Крім власної інтуїції, для оцінювання її кількості редакторові слід звертатися до експертів — визнаних письменників, журналістів чи науковців.

9.4. Норми редагування кількості та новизни інформації

Норми для номінативної інформації.

• Чим меншою є підготованість реципієнтів до сприймання повідомлень, тим меншу кількість кодувальної та семантичної інформації в номенах слід їм подавати. Це ж стосується і кількості граматичної, асоціативної та стильової інформації.

У літературі для дітей слід подавати слова й образи, що містять якомога менше деталей, оскільки діти можуть їх легше розпізнати. Загалом, чим коротшим є слово, тим менше у ньому інформації.

• Кількість інформації в номенах повинна бути такою, щоби реципієнти обраної аудиторії могли її сприйняти.

Якщо в повідомленні для обраної реципієнтської аудиторії є надто велика кількість інформації, реципієнти не зможуть її сприйняти через недостатню розвинутість їх тезауруса.

• Номени, що описують псевдореальність чи ірреальність, несуть менше інформації, ніж ті, що описують реальність.

Загалом, чим нижчий ступінь підготованості реципієнтів, тим частіше їм слід давати повідомлення про псевдореальність.

Норми для сентенційної інформації.

• Чим нижчий кваліфікаційний рівень реципієнтів, тим меншою повинна бути кількість об'єктної, кванторної, градуальної та інтегральної інформації в кожній сентенції повідомлення, і навпаки.

Чим нижчий ступінь підготованості реципієнтів, тим менше повинно бути в реченнях однорідних підметів і додатків, вставних слів, різних дат, географічних назв та коротшими повинні бути самі речення.

Норми для контекстної інформації.

• Кількість нової контекстної інформації з просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції повідомлення повинна постійно зростати.

Ця норма забороняє наявність у повідомленнях прямих чи непрямих повторень. Винятком служить навчальна література, в якій окремі сентенції спеціально повторюють для кращого запам'ятовування реципієнтами.

Іноді в повідомленнях для отримання спеціальних ефектів (див. постулат про можливість порушення будь-якої норми) бувають і відхилення від цієї норми.

Приклад. В оповіданні Е. Хемінгуея "Присвячується Швейцарії" на початку кожної з трьох частин автор дослівно повторює одну й ту ж інформацію, яка є новою для реципієнта тільки вперше і відомою — вдруге і втретє¹. Очевидно, що автор зробив це навмисно з метою привернути в такий несподіваний спосіб увагу реципієнтів.

Приклад. Відомою інформацією для реципієнтів є повторення приспівів у піснях. Проте не слід забувати, що після кожного наступного заспіву приспіви завжди мають нове "контекстне" та нове емоційне значення.

Приклад. У Євангеліях приблизно однаково описано чотири рази одні й ті ж події. У цьому випадку в кожному наступному Євангелії новими є лише деякі другорядні деталі й інтерпретація подій. Мета такого несподіваного відхилення — опису одних і тих же подій чотирма різними авторами — змусити реципієнтів повірити в правдивість описаних подій.

Дата добавления: 2015-07-08