Список скорочень 14 страница

У тому випадку, коли автор необгрунтовано суперечить внесенню виправлень, редактор завжди може повернутися до укладання компромісу першого етапу, тобто до відмови авторові в опублікуванні повідомлення.

Говорячи про межі втручання редактора в текст, слід також згадати й про те, що існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти. До їх числа належать офіційні документи (наприклад, законодавчі акти), твори класиків тощо. Виправляти в таких текстах слід лише дуже грубі помилки, вказавши в примітці, як було написано в оригіналі і хто вніс виправлення.

10.2. Етичні норми

У видавничій практиці використовують цілу низку етичних норм редагування (найширше — в пресі, телебаченні та радіомовленні, обмеженіше — у книговидавничій справі). Етичні норми прийняті як в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Кілька етичних норм практично в усіх країнах зведено до рангу юридичних і зафіксовано в законодавчих актах: норми щодо образи, наклепу та прихованої реклами (див. вище розділ 10.1.2). Більшість етичних норм, не зведених до рангу юридичних, як правило, прийнята спілками журналістів різних країн.

Загальний принцип етичних норм встановлює: автор повинен так подати своє повідомлення, щоби воно завдавало якнайменшої шкоди всім сторонам. Дамо перелік цих норм, укладений на основі кількох кодексів журналістської етики².

¹ Для текстових процесорів це означає, що однозначні виправлення слід вносити відразу ж в авторський оригінал, а творчі — у вигляді коментарів, які в будь-який момент можна видалити, не змінюючи авторського тексту. ² "Кодекс преси (принципи журналістської етики)", прийнятий у Німеччині (Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. К.: Молодь, 1997. С. 653—665); "Кодекс професійної етики журналіста" (варіант проекту), обговорюваний в Україні (Там же. С. 667—668); "Кодекс етики", прийнятий у 1973 р. Спілкою професійних журналістів США (МепсЬег М. Ва8Іс №шз \УгШп§. ОиЬікцде, Іоша: Шт. С. Сотрапу РиЬНзЬегз, 1983. Р. 445—447).

• Повідомлення повинно бути об'єктивним, тобто висвітлювати не лише позицію більшості, а й позицію меншості.

• У повідомленні не можна вказувати ім'я джерела інформації, коли джерело передало її за умови нерозголошення його імені (в багатьох країнах така етична норма зведена до рангу юридичної).

• Опублікування повідомлення може бути затримане лише в тому випадку, коли це необхідно для перевірки його істинності.

• Інтерв'ю, коли воно дослівно (тобто у вигляді цитат) передає думки інтерв'юйо-ваного, підпадає під дію авторського права того, хто давав це інтерв'ю, з відпо­відними наслідками, що з цього випливають. Відповідає за інтерв'ю, подане у вигляді переказу, автор, на якого розповсюджується дія авторського права.

• Лист дописувача може бути опублікований лише в тому випадку, коли про таке бажання дописувача можна зробити висновок зі самого листа. Скорочення в листах можливі лише в тому випадку, коли орган ЗМІ у кожному випуску публікує інформацію про те, що редакція залишає за собою право вносити у листи загальноприйняті виправлення та потрібні скорочення.

• У повідомленнях слід уникати подання фотографій та імен жертв насильства, стихійних лих, нещасних випадків тощо, крім особливих випадків (коли це історичні особи або коли подія викликала особливий громадський резонанс). Те саме обмеження стосується фотографій та імен родичів чи близьких потерпілих.

• Повідомлення про ювілеї слід подавати лише за умови згоди на це самих ювілярів.

• У повідомленнях, де описують результати соціологічних опитувань, слід вказувати: назву організації, що провела дослідження; кількість опитаних; замовника опитування; дату, а при потребі регіон та інші суттєві особливості опитування.

• Опублікування мемуарів та інтерв'ю злочинців є неприпустимим.

• У повідомленнях неприпустима дискредитація за ознакою статі, належності до расової, етнічної, релігійної, соціальної чи національної групи.

• Судові звіти повинні бути виключно безсторонніми. Зізнання підозрюваного в скоєнні злочину не є підставою для визнання його винним до вироку суду.

• Лікарські таємниці є дійсними і після смерті осіб, яких вони стосуються.

• У повідомленнях при описах політичних опозицій чи втеч із місць ув'язнення автор не має права розповідати деталей, які можуть зашкодити описуваним особам чи їх родичам, оскільки це може призвести до додаткових наступів на опозицію чи неможливості втечі інших осіб.

• Слід утримуватися від публікування імен та фотографій злочинців, якщо на те нема особливих причин. Під дію цієї норми не підпадають особи, які займають посади в державних чи громадських організаціях, і депутати, злочини яких пов'язані з їх посадою.

• Слід критично й стримано висвітлювати у повідомленнях результати медичних та фармацевтичних досліджень, які можуть призвести до депресивних чи ейфорійних станів хворих.

* * *

Контроль за дотриманням етичних норм виконують положеннєвими методами. У деяких країнах недотримання редактором цих норм передбачає певну відпо­відальність (опублікування прізвищ тих працівників ЗМІ, які їх порушують).

10 Загальне редагування

10.3. Естетичні норми

Крім перелічених вище юридичних та етичних, редактор завжди повинен врахо­вувати ще й естетичні норми редагування, іншими словами — норми прекрасного. Без дотримання таких норм будь-яке повідомлення, навіть і з найбільшою кількістю нової інформації, реципієнт може поминути як не варте уваги. Норми прекрасного стосуються не лише образних повідомлень, а й образно-понятійних та виключно понятійних. Так, композиція наукової монографії також повинна відповідати критеріям прекрасного, які тут можуть виявлятися, зокрема, у симетричності, паралелізмі, дотриманні правил поділу (див. розділ 12.1.5) тощо.

Норми прекрасного малодосліджені, а тому рідко можуть бути формально описані, внаслідок чого оцінку їх дотримання часто здійснюють лише експерти. Проте існують і такі естетичні норми, які мають формальний опис, а тому ними без перешкод може користуватися будь-який редактор. Перелічимо основні з них.

• Співвідношення розмірів сторін друкованої продукції (наприклад, сторінок чи ілюстрацій) повинно бути 2:3 (згідно з правилом "золотого перерізу")¹. Для порівняння вкажемо, що на американському континенті таке співвідношення є 3:5², а в Німеччині воно наближається до 4:5. Коли виникає потреба відхилитися від цих співвідношень, слід користуватися їх готовими варіантами (так званими модульними сітками) або законами пропорційності³.

• У готових візуальних продуктах ЗМІ (друкованій продукції, телепрограмах) компоненти в оптичному центрі⁴ площини (сторінки чи екрана) найбільше привертають увагу реципієнтів.

З цього випливає два наслідки: а) найважливіше повідомлення (найважливіша його частина) повинно бути розташоване в оптичному центрі площини (і ніколи — в кутах площини); б) коли в оптичному центрі розташовані маловажливі компоненти, то їх слід перемістити за межі оптичного центру, тобто на периферію площини.

• Ілюстрації для повідомлення повинні бути виконані або доповнювальними кольо­рами (доповнювальні — це ті, які гармонують між собою), або нюансними (різними відтінками одного кольору).

Різниця в насиченості між відтінками одного кольору, що потрібна для однозначного їх розрізнювання реципієнтами, подана в довідниках із кольорознавства⁵. До числа доповнювальних кольорів належать⁶:

¹ Гончарова Н. Композиция и архитектоника книги. М.: Книга, 1977. С. 39. ² ВазкеПе Р.К., 8І880Г5 12., Вгоок8 В.8. ТЬе Аті ої* Е<Шіп£. 5-іН есі. Иеш Уогк, Ьопсіоп: Мастіїїап РиЬ1І8піп§ Сотрапу, Соїііег Мастіїїап РиЬІізЬегз, 1992. 520 р. ³ Чихольд Я. Облик книги: Избранньїе статьи о книжном оформлений. М.: Книга, 1980; Шульц Д. Зстетические критерии типизации изданий. М.: Книга, 1982. ⁴ Оптичний центр — це точка на площині, яка визначається правилом "золотого перерізу", тобто розташована симетрично відносно лівої та правої сторін і на 1/3 висоти площини. ⁵ Татиев Д. П. Художественно-живописньїе и печатньїе краски. М.: Книга, 1969. ⁶ Ивенс Р. М. Введение в теорию цвета. М.: Мир, 1964.

— синій та жовтогарячий;

— фіолетовий та жовтий;

— пурпуровий та жовтий;

— пурпуровий та зелений;

— синій та зеленувато-жовтий;

— блакитний та червоний;

— червоний, жовтий та синій;

— пурпуровий, жовтий та блакитний;

— червоний, зелений та синій;

— жовтий, жовтогарячий та фіолетовий.

Існують і деякі інші менш вживані комбінації доповнювальних кольорів.

• Емоції, викликані текстом повідомлення, не повинні контрастувати з його колористичним оформленням.

Як інтуїтивно зафіксував Й, Ґете (ці характеристики ніхто не заперечив і дотепер), комбінація синього і жовтого кольорів створює відчуття буденності, жовтого і пурпуро­вого — пишноти, фіолетового і жовтогарячого — піднесеності, жовтого і зеленого — вульгарності, синього і зеленого — грубості, простакуватості¹. Певні емоції викликають також білий та чорний кольори (так, якщо видання має кольорове оформлення, певні відтінки чорного кольору сприймають як трагічні, скорботні). Тому, навіть незважаючи на наявність у виданні кольорового оформлення, тексти некрологів не слід подавати червоним чи зеленим кольором. Редактор повинен також пам'ятати, що чорний та білий кольори мають різне значення для представників білої, чорної та жовтої рас.

• Тип гарнітури, яким набрано текст, повинен гармоніювати з його стильовими особливостями, а також стилем виконання ілюстрацій.

Приклад. Не слід вибирати для конструювання художнього оформлення романів XIII ст. рублену гарнітуру і поєднувати її з ілюстраціями, виконаними в стилі кубізму.

• У межах одного повідомлення не слід використовувати більше ніж три гарнітури й чотири накреслення (товсте, курсивне, підкреслене та колірне). Число різних кеглів не повинно бути більшим п'яти—дев'яти (залежно від віку реципієнтів та композиції повідомлення).

• Повідомлення невеликого обсягу (кілька речень) можна подавати будь-якою парою контрастних кольорів; використовувати суміжні кольори для повідомлень невеликого обсягу слід якомога менше. Збільшення обсягу повідомлення ви­магає, щоби його текст подавали чорними літерами на білому тлі.

Вказані обмеження викликані тим, що деякі комбінації кольорів дуже швидко стомлюють реципієнтів (наприклад, білі чи зелені літери на червоному тлі).

Цією нормою треба користуватися під час опрацювання рекламних повідомлень, які часто подають кольоровими літерами на кольоровому тлі (обсяг тексту в таких повідом­леннях не повинен перевищувати кількох речень).

• У повідомленнях не слід використовувати компоненти, які в суспільстві переважно визнають вульгарними чи потворними.

• Використання в повідомленнях компонентів, що викликають у реципієнтів негативні емоції, повинно бути помірним і не перевищувати кількості таких, що викликають позитивні емоції¹.

Контроль за дотриманням перелічених естетичних норм здійснюють параметричним, списковим та положеннєвим методами.

Опосередкованим критерієм для визначення того, чи відповідає якийсь компонент повідомлення нормам прекрасного, є те, що він обов'язково повинен викликати у реци­пієнта позитивні емоції. Проте редактор мусить пам'ятати, що наявність у реципієнта лише позитивних емоцій для визнання елемента повідомлення прекрасним є необхідним, але аж ніяк не достатнім (гедонізм не тотожний естетизму). Крім того, редактор повинен чітко відрізняти прекрасне від досконалого (повідомлення, в якому йдеться про негативні речі, може бути досконалим, але не прекрасним).

Дотримання перелічених норм гарантує редакторові лише те, що в повідомленні не буде грубих естетичних помилок. Проте їх дотримання зовсім не свідчить про рівень естетичного подання повідомлення. Тому в тих випадках, коли виникають сумніви щодо рівня естетичності якогось компонента повідомлення, редактор може запропонувати авторові виконати (створити) кілька альтернативних варіантів, а далі, використовуючи компаративний метод контролю, дібрати найдосконаліший. У складних випадках редакторові слід звертатися за оцінкою до експертів-професіоналів (художників, музикантів, письменників, мистецтвознавців, науковців).

10.4. Політичні та релігійні норми

10.4.1. Політична й релігійна орієнтованість ЗМІ

У тоталітарних суспільствах, що використовують моністичні теорії редагування, існують підмножини зафіксованих й незафіксованих політичних норм, обов'язкових під час редагування повідомлень². На початку XX ст. ввести ці норми в редагування запропонував В. І. Ленін³. Вони вимагали беззастережного визнання добрим того, що служить тоталітарній державі та комуністичній партії; апріорі поганим було все інше.

¹ Так, проф. В. С. Перебийніс виявила, наприклад, що в мові (будь-якому орфографічному чи тлумачному словнику) слів на позначення негативних емоцій, більше, ніж слів на позначення позитивних. На противагу цьому, в мовленні (будь-якому частотному словнику, укладеному на основі конкретного повідомлення) слів на позначення позитивних емоцій більше, ніж слів на позначення негативних. ² Наведемо приклад такої норми, що існувала в СРСР: "Автор має право викладати й обстоювати свою концепцію та погляди, якщо вони є науково обґрунтованими, не суперечать інтересам соціалістичної держави, принципу партійності літератури, завданням охорони державних таємниць у пресі (Справочник нормативних материалов для издательских работников. М: Книга, 1977. С. 161, 162). ³ Ленин В. И. Партийная организация и партийная литература // Полное собрание сочинений. Т. 12. С. 99—105.

На противагу цьому в демократичних суспільствах, де використовують плюра­лістичні теорії редагування, деякі дослідники вважають, що свобода слова в ЗМІ запе­речує використання політичних норм редагування взагалі. Звичайно, таке твердження істинне, але тільки для тих ЗМІ, що не є органами політичних партій (таких ЗМІ — переважна більшість). Для тих же ЗМІ, що є органами політичних партій, ці твердження хибні, хоча таких ЗМІ значно менше, кілька відсотків. Покажемо це лише на одному прикладі.

Приклад. Член правої партії, яка стоїть на засадах приватної власності, пропонує газеті лівої (наприклад, комуністичної) партії, яка сповідує принципи державної власності, опублікувати його повідомлення про переваги приватної власності. Очевидно, що цьому авторові буде відмовлено в опублікуванні. Якщо ж повідомлення й буде опубліковане, то з таким коментарем, що каменя на камені не залишить від самої авторської концепції. Аналогічно виглядатиме ситуація і в тому випадку, коли представник лівої партії запропонує оприлюднити своє повідомлення протилежного змісту в газеті партії правого спрямування.

Отже, для ЗМІ, які є органами політичних партій, політичні норми редагування існували й існуватимуть завжди і в тоталітарних, і в демократичних суспільствах. Заперечувати це—значить не визнавати очевидних фактів. Інша справа, що в тоталітарних суспільствах усі без винятку ЗМІ зобов'язані дотримуватися політичних норм, і до того лише однієї партії (недотримання веде до найрізноманітніших видів відповідальності), а в демократичних суспільствах ЗМІ можуть або дотримуватися політичних норм однієї чи кількох партій, або не дотримуватись їх узагалі.

Для всіх ЗМІ існує одна обмежувальна політична норма.

• Повідомлення ЗМІ не повинні ображати честі й гідності членів партійних організацій.

Сказане зовсім не виключає того, що позапартійні ЗМІ, не будучи офіційними органами політичних партій, приховано також можуть мати свою політичну орієнтацію і в завуальованій формі враховувати політичні норми відповідних партій. Але це вже питання не тільки журналістської, а й людської етики (керівники таких ЗМІ не повинні їх очолювати).

Приблизно те саме, що й про політичні, можна сказати і про релігійні норми редагування. Незначна частина ЗМІ є офіційними органами релігійних організацій чи конфесій, а тому повинна враховувати норми (канони) своєї релігії. Більшість ЗМІ не є органами релігійних організацій чи конфесій, а тому можуть не враховувати ці норми. Проте для всіх ЗМІ також існує одна обмежувальна релігійна норма.

• Повідомлення ЗМІ не повинні ображати честі й гідності віруючих громадян.

Правда, як і частина непартійних, деякі нерелігійні ЗМІ так само можуть приховано мати свою релігійну орієнтацію і в завуальованій формі враховувати релігійні норми та інтереси релігійних організацій і конфесій. Але, нагадаємо, це вже питання етики.

Подані дві норми (політична й релігійна) конкретизують одну з етичних норм редагування (див. розділ 10.2).

10.4.2. Політичні норми

Політичні норми для ЗМІ, які є органами політичних партій, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України, зафіксовані в програмах цих партій (див. відповідні програми). У зв'язку зі свободою слова, яку гарантує Конституція України, постає запитання: чи повинен працівник органу політичної партії враховувати ці норми?

На поставлене запитання можна знайти опосередковану відповідь у чинному законодавстві. Згідно зі ст. 26 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" й ст. 39 Закону "Про телебачення і радіомовлення" кожен працівник ЗМІ, в тому числі й редактор, повинен дотримуватися програми діяльності й виконувати статут ЗМІ. Оскільки деякі ЗМІ є органами партій, то й їх редактори згідно зі статутом повинні дотримуватися програм діяльності цих партій, а, отже, використовувати під час редагування політичні норми. Невиконання статутних, а, значить, і програмних вимог ЗМІ може спричинити звільнення працівника з посади.

• Коли редактор працює в ЗМІ, який є офіційним органом зареєстрованої політичної партії, він повинен враховувати політичні норми, зафіксовані в програмі цієї партії.

Коли ж партійні норми цього ЗМІ починають суперечити політичним поглядам редактора, йому краще змінити місце праці.

10.4.3. Релігійні норми

Близькими до політичних є також норми редагування релігійної літератури. їх встановлюють уповноважені релігійні органи, офіційно зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Як правило, ці норми зафіксовані в письмовій формі; вони суворіші й кате­горичніші, ніж політичні.

• Коли редактор працює в ЗМІ, який є офіційним органом зареєстрованої релігійної організації (конфесії), він повинен враховувати норми цієї релігії.

Коли ж релігійні норми цього ЗМІ починають суперечити релігійним поглядам редактора, йому краще змінити місце праці.

¹ Словник Біблійного богослов'я: Пер. з 2-го франц. вид. Л.: Місіонер, 1996. 936 с; Библейский словарь. Знциклопедический словарь / Сост. 3. Нострсм: Пер. со швед. СПб.: Библия для всех, 1998. 532 с; Геллей Г. Г. Біблійний довідник. Короткий біблійний коментар. Торонто: Всесвітня християнська місія, 1985. 860 с.

Інші релігійні норми редактор може контролювати за довідковою літературою¹.

11.

КОМПОЗИЦІЙНІ НОРМИ РЕДАГУВАННЯ

Композиційні норми редагування надзвичайно важливі, і, може, навіть важливіші, ніж це традиційно вважають. Вдало вибрана композиція значною мірою забезпечує успіх повідомлення.

Основні завдання контролю за дотриманням композиційних норм полягають у тому, щоби виявити, чи відповідає логіка матеріалу композиції повідомлення і чи відповідає запропонований автором ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її сприйняти.

11.1. Рубрикація як модель композиційної структури повідомлення

Як зазначено у розділі 5.3.2, повідомлення складається з композиційних одиниць. Цим одиницям дають імена, які називають рубриками. Утворену зі всього повідомлення множину рубрик, подану в порядку розташування композиційних одиниць, називають рубрикацією. Така рубрикація є моделлю композиційної будови (структури) повідомлення.

Рубрикаційні моделі класифікують за певними основами поділу.

По-перше, за часом створення. Відповідно виділяють попередню рубрикацію, що створена до написання повідомлення, або план, а також фактичну рубрикацію, укладену на основі вже написаного повідомлення, або зміст (див. про них нижче).

По-друге, за ступенем деталізації. При цьому виділяють рубрикації: звичайні, які охоплюють лише рівень розділів; деталізовані, які охоплюють рівень розділів і рівень НФЄ; детальні, які охоплюють рівень розділів, НФЄ і навіть речень.

По-третє, за наявністю в рубрикації даних про обсяги кожної з композиційних одиниць. Відповідно, виділяють: рубрикації, що не містять даних про обсяги компози­ційних одиниць, і такі, що містять їх.

По-четверте, за наявністю рубрикації в складі повідомлення. Виділяють: рубрикації, які не публікують разом із повідомленням, а використовують лише підчас редагування повідомлень (їх називають робочими)', рубрикації, що винесені в окремий додаток до повідомлення, виступають як окремий елемент його видавничої структури і в яких вказано координати кожної композиційної одиниці (їх називають змістом).

Рубрикацію рекомендують готувати в такий спосіб. На окремому аркуші паперу через однакові інтервали рівномірно креслять певну кількість вертикальних ліній, яка повинна дорівнювати кількості рівнів ієрархії в композиції. Далі послідовно справа біля кожної вертикальної лінії відповідно до ієрархічного рівня записують рубрику повідомлення. Навпроти кожної рубрики можна записувати у вибраній системі одиниць обсяг фрагмента повідомлення — в кількості сторінок, рядків тощо (рис. 11-1).

На основі рубрикації можна визначити вид композиційної структури повідомлення. У свою чергу наявність точних знань про вид композиції дає змогу правильно вибрати й застосувати методи контролю, потрібні для її редагування.

Рівні композиції Обсяг, с.

	2 3
|1-	|Хххх	|ххх	1 1
	11-1-	| Хххххх	|хххх
	|1.2.	і Хххххх	|ххх
|2.	|Хххх	|ххххххх
	|2.1.	| Хххххх	хххххх
		|2.1.1.	|Ххххххххх
		|2.1.2.	|Ххххххххх
		|	|2.1.2.1. Ххххххххххх
		і	|2.1.2.2. Хххххххх
		|2.1.3.	|Хххххххх ххххххххх
		|2.1.4.	Хххххххх хххххххх
	|2.2.	| Хххххх	|ххххххх
|3.	|Хххх і	|ххххххх
	ІТ.Д.

Рис. 11-1 Приклад робочої рубрикації повідомлення (назви рубрик показано умовно)

11.2. Види композиції 11.2.1. Оповідна композиція

Цей тип композиції базується на тому, що композиційні одиниці, які описують певні сюжети, співвідносять із відрізками часу, в яких розгорталися ці сюжети, а далі розташовують усі одиниці за певними правилами (нормами).

У наступному описі типів оповідної композиції будемо позначати повідомлення М, його композиційні одиниці К_і (і = 1,2,3... я), а відрізки часу, що описують події в одиниці К_{9 як Г (Т= г_р Г₂, Г₃... І_п). Таким чином, оповідна композиція — це упорядкована за часом послідовність (кортеж) композиційних одиниць: М= <К_]9 К₂, К₃... К>. Розглянемо основні типи оповідної композиції.

Особливістю прямої хронологічної композиції є те, що послідовність розташу­вання композиційних одиниць у повідомленні відповідає послідовності описуваних подій: із двох одиниць, що описують дві послідовні в часі події, першою в тексті розташовують ту, яка описує подію, що в часі відбулася першою (рис. 11-2). Крім того, до прямої хронологічної композиції ставлять ще дві вимоги: по-перше, вона повинна мати лише один сюжет і, по-друге, прогалини (пропуски) в часовому розгортанні подій заборонені.

Приклад. Типовими зразками прямої хронологічної композиції є казки для дошкільнят. Крім того, таку композицію мають драми епохи класицизму (у них події мали тривати не більше однієї доби й не повинні були перериватися іншими).

Кі К₂ Кз

Кп

М

ь

Рис. 11-2. Пряма хронологічна композиція (без прогалин у часовому розгортанні подій)

Складнішим варіантом прямої хронологічної композиції є така, в якій у часовій послі­довності подій є прогалини (рис. 11-3). її застосовують значно частіше.

Кі К₂ Кз К₄ Кз

Кп

М

Іп

Рис. 11-3. Пряма хронологічна композиція (з прогалинами у часовому розгортанні подій)

Приклад. Пряму хронологічну композицію з прогалинами в часі використав О. Пушкін у віршованому романі "Євгеній Онеґін", де головний герой двічі — з інтервалом у часі близько десяти років — зустрічається і спілкується з героїнею — Тетяною Лариною.

Зворотна хронологічна композиція (рис. 11-4) характеризується тим, що в ній події розгортаються у зворотній часовій послідовності: із двох одиниць, що описують дві послідовні в часі події, першою в тексті розташовують ту, яка описує подію, що в часі відбулася пізніше. Як правило, зворотна хронологічна композиція є односюжетною. Вона може бути як без, так і з прогалинами у часовому розгортанні подій.

Кі К₂ Кз

Кп

М

Рис. 11-4. Зворотна хронологічна композиція (без прогалин у часовому розгортанні подій)

Іп Іп-1

Особливістю одночасової багатосюжетної композиції є те, що події різних сюжетних ліній (наприклад, героїв А, В, С та ін.), які відбуваються в один і той самий час (паралельно), в повідомленні подають послідовно (рис. 11-5). Таким чином, реципієнт може правильно (в "реальному" часі) стежити лише за однією сюжетною лінією (А), а всі інші (В, С та ін.) він сприйматиме лише послідовно — після сприйняття першої, хоча в часі всі вони відбувалися паралельно. Тому таку композицію можна називати ще "паралельною".

Багагосюжетні композиції можуть бути як без, так і з прогалинами в часі, як із прямою, так і зі зворотною хронологією подій.

Приклад. Типовим зразком одночасової двосюжетної зворотної композиції є фільми, в яких спершу показують розлучення сімейної пари, а далі герої послідовно (кожен — окремо) починають пригадувати історію свого кохання, одруження і сімейного життя аж до моменту розлучення. У фільмі першу половину часу показують сприйняття сімейного життя чоловіком, а другу — жінкою, чи навпаки. Іншим типовим зразком одночасової прямої, але багатосюжетної композиції є епопея Л. Толстого "Війна і мир".

І2

Із

Іп

Кі К2

Кз Кб

Кп

м

Кз К4

К7 К8

Тв

І2

Із

Іп

Рис. 11-5. Одночасова двосюжетна пряма хронологічна композиція (без прогалин у часовому розгортанні подій)

Багаточасові композиціїбувають одно- й багатосюжетними. Особливість багато-часової одно сюжетної композиції та, що події різних часових періодів (століть чи навіть епох) у повідомленні подають послідовно (рис. 11-6).

Приклад. Зразком такої композиції може служити роман П. Загребельного ⁴⁴Я, Богдан", у якому головний герой — Богдан Хмельницький — розглядає одні й ті ж події свого життя з двох різних точок на часовій осі: XVII і XX ст.

Особливість багатосюжетної композиції цього типу полягає в тому, що події різних часових періодів (століть чи епох) і різних сюжетних ліній в повідомленні подають послідовно (в часі), але переплітаючи сюжети.

Приклад. Роман П. Загребельного "Диво" описує події, що відбуваються на одній і тій самій території (в Україні), але на початку і в кінці другого тисячоліття з різними дійовими особами.

Багаточасові композиції можуть бути як без, так і з прогалинами в часі, як із прямою, так і зі зворотною хронологією.

Дата добавления: 2015-07-08